Київ Ющенка як останній бастіон... кучмізму?
Четвер, 14 липня 2005, 14:22
Нова влада звикла рекламувати факт звільнення 18 тисяч чиновників та призначення на їх місця оновлених кадрів – це завжди подається як значний здобуток влади. Хвиля оновлення прокотилася всією країною, це цунамі дивом обійшло стороною лише одне місто – Київ. Президент Ющенко неодноразово заявляв, що столиця не має бути винятком, і що тут теж потрібна "свіжа кадрова кров". Втім, розмови та чутки про зміну київської влади вже скоро стануть нагадувати мильну оперу: настільки тут все заплутано та затягнуто у часі.
Мільйон чуток, і всі у своїх кріслах
Відразу після революції, коли частина губернаторів та керівників районів в областях вже пакували чемодани, а інша частина просто збирала речі, у Києві всі теж сподівалися на швидку зміну, принаймні керівників районів. До речі сказати, це доволі "престижні" посади – наприклад, за кількістю населення (в середньому до 300 тисяч мешканців) це третина невеликої області. А от за розміром бюджету пересічному району Києва можуть позаздрити більшість областей України.
Далі, кажуть поінформовані люди, президента почали переконувати, що владу в Києві треба залишити без змін, мовляв, тут за Ющенка проголосували біля 80% киян, а відтак жоден керівник не задіював жорсткого адмінресурсу, а більшість навіть таємно допомагали новій владі.
Зрозуміло, що до таких от прибічників, хоч і дуже "таємних", приписали себе всі голови райадміністрацій, і ще під час революції присягнули на вірність очевидним переможцям.
Втім, у середовищі людей, які брали участь у виборчій кампанії Ющенка в Києві, очолювали штаби та були не останніми менеджерами під час революції, наростало невдоволення.
Ближче до весни Києвом поширювалися чутки, що зміни влади не відбувається через "Євробачення", точніше страх зірвати євроконкурс. Мовляв, нові керівники не встигнуть опанувати ситуацію та не підготують місто вчасно. А от відразу після "Євро бачення", кадрових змін не минути...
Втім, про "Євробачення" вже всі забули, а голови райадміністрацій і досі сидять у нагрітих за довгі роки кріслах.
На з'їзді "Народного Союзу Наша Україна" Ющенко з невідомих причин знову вирішив підняти питання про київську владу і досить критично оцінив процес її зміни. Мовляв, йому досі не подали кандидатури голів райадміністарцій, хоч призначати та звільняти голів районів – це, власне, його повноваження.
Однак, здається київські чиновники знову знайшли спосіб, як відтягнути "свій кінець". Тепер цьому завданню має прислужитися адмінреформа у місті.
"Сімка" для виживання?
У вівторок Київрада несподівано навіть для багатьох депутатів вирішила передати до Кабміну план чергового адміністративного переділу міста. Замість 10 районів вирішили залишити лише 7. Деснянський район має злитися з Дніпровським, Солом'янський розділять між Голосіївським та Святошинським, а Оболонський мають об'єднати з Подільським.
Чому київська влада вирішила так терміново витягти з під сукна ці вже насправді давні і давно критиковані наробки? Аргументів проти такого укрупнення більше ніж достатньо. Більшість експертів кажуть про те, що Київ досі "не переварив" попереднього укрупнення районів від 2001 року.
Після нового укрупнення той же Дніпровський район сягатиме до півмільйона мешканців – це майже розмір області, а передбачені штати усіх управлінських структур розраховані на іншу одиницю – район. Ну і не має сумніву, що це серйозно вплине і на розвиток місцевого самоврядування у Києві, адже працювати місцевим депутатам стане значно складніше.
До речі, у всій Європі наразі спостерігається тенденція до децентралізації управління, і все більше повноважень надається невеликим громадам. У Києві навпаки. Пояснити це можна декількома причинами.
По-перше, так меру простіше керувати містом, адже більше шансів мати можливість розставити на ці посади своїх людей. По-друге, свого часу реформа 2001 року для Омельченка стала гарною нагодою прибрати опозицію, тобто ліквідовувалися ті райони, які не цілковито перебували під контролем міського голови.
Зараз тенденції цілком подібні. Принаймні, у Солом'янському та Деснянському районі Омельченко мав певні проблеми, і саме їх наразі ліквідовують.
Ще одна причина – контроль над майном районів. Річ у тім, що під час реорганізації районів, їх комунальна власність передається в управління Київради, і саме ця структура має право розпорядитися найбільш ласими об'єктами за час реорганізації. А під вибори, коли доля тих же депутатів та мера ще не певна, такі повноваження зовсім не завадять.
Однак, головна причина в іншому – завдяки реформі столична влада прагне знову втриматися після виливу президентського гніву. Мовляв, як вести мову про призначення, коли ще невідомо, як ми реформуємо структуру міста. Так, керівники райадміністрацій отримують непогані шанси втриматися, як мінімум до виборів.
Принаймні, зараз більшість з них пішли у законні відпустки, і звільняти їх вже не можна. Так що Ющенку знову доведеться почекати аж до вересня, а там почнуться вибори і буде вже не до райадміністрацій.
Старі правила у новій країні?
Взагалі живучість київської влади – це окрема тема. Частина з голів райадміністрацій скомпрометована в очах киян на всю сотню відсотків, однак, на подив всім так і залишається на посадах та навіть користується підтримкою нових можновладців. Таких прикладів чимало.
Відразу після революції країну сколихнув скандал довкола передачі Київрадою сотень гектарів заповідних земель у Пущі-Водиці відомим та не дуже відомим політикам. У їх списку були і депутати Київради і голови райадміністрацій, та навіть депутати Верховної Ради з фракції Ющенка.
Кажуть, що тоді президент дуже розлютився, однак далі цієї люті справа не дійшла. Але, у будь-якому разі ці списки можуть дістати та вкотре продемонструвати киянам під час виборів, і тоді це може завдати удару по провладному списку, де очікується багато любителів життя у Пущі.
Найспекотнішим у Києві все ж виявилося літо. Недавно всі медіа повідомляли про голодування депутатів Шевченківської районної ради. Парадокс – але голодували депутати з владних фракцій ("Наша Україна", БЮТ, УНП) проти районної влади в особі голови адміністрації Миколи Харитончука.
Приводом для такого радикального протесту стала спроба Харитончука провести рішення про приватизацію близько сотні об'єктів без узгодження з депутатами та профільною комісією. Така практика була поширена у Києві у минулі роки, однак, як виявилося, ситуація жодним чином не змінилася і зараз. Хіба що, кажуть бізнесмени, розмір хабарів став вищим, тепер беруть доплату "за ризик".
Ну, ризик, очевидно, не дуже значний, адже поки що ми бачили лише декларації про боротьбу з корупцією, а ніяк не конкретні кроки по боротьбі з нею. Силові структури значно більше захоплені розслідуваннями діянь представників влади старої, аніж контролем за діями сучасних владних керманичів.
Так і у випадку з Харитончуком, депутати Шевченківської ради мусили вдовольнитися посланням від Романа Безсмертного, що він підніматиме перед президентом питання зміни влади у Києві. Минув місяць, а Микола Харитончук і далі керує Шевченківським районом, щоправда, тепер вже списаним.
Ще не стихли пристрасті в адміністрації по один бік Хрещатика, як температура піднялася в іншому районі Києва – Печерському. Причиною став "Київ" – взуттєва фабрика ледь не в найдорожчому районі міста, навпроти Києво-Печерської лаври. У цьому доволі резонансному конфлікті постійно лунає прізвище керманича району – Анатолія Коваленка.
Цей пан сидить у своєму кріслі останні 12 років, тобто ще від часу Кравчука. Значно вищим посадовцям вдавалося отаборитися на Печерську на суттєво менший термін. Так довго перебувати у владному кріслі не можуть не те що прем'єри, але й президенти. Втім, пан Коваленко зміг догодити їм всім – лише так можна пояснити його довголіття на посаді керівника владних Печерських пагорбів.
Подейкують, що він має чимало покровителів і серед нової владної еліти, оскільки навіть колись опозиційні політики хотіли мати квартири та офіси за державними цінами на Печерську, в чому їм не відмовляли.
Тепер пан Коваленко всіляко відмежовується від взуттєвої фабрики, мовляв, це конфлікт двох комерційних структур. Коваленко визнає, що його син надає юридичні послуги тим, хто нині намагається захопити фабрику, однак твердить, що він має на це право.
З іншого боку Коваленко уникає відповіді на питання, чому документи так званого нового керівництва фабрики він зареєстрував у рекордний строк, в день їх подання до Печерської адміністрації, незважаючи на те, що підстави для такої реєстрації були більше ніж сумнівні з правової точки зору, про що вже писала "Українська правда".
Поки що фабрика залишається під контролем своїх акціонерів, на підтримку яких стали декілька депутатів та громадянська партія "Пора". Можливо, спецпідрозділ "Беркут", підпорядкований МВС, який брав участь у штурмі фабрики, стримала саме присутність під фабрикою депутатів та активістів "Пори", які свого часу були найактивнішими учасниками помаранчевої революції. Принаймні, їх бити підлеглі іншого активного майданівця Луценка побоялися. Поки що...
Про симптоми, хвороби та їх можливі наслідки
У цьому скандалі разом зі старим керівником при новій владі Коваленком фігурують і політики, що представляють нову владну еліту. Мова йде про Миколу Мартиненка, який зараз керує фракцією "Наша Україна2 у парламенті і не проти позмагатися за крісло столичного мера на виборах.
Він свою причетність відкидає, однак знову-таки не пояснює зв'язок тих, хто називає себе новим керівництвом фабрики з Діамант-банком, де він є головним акціонером разом із Давидом Жванією, міністром МНС.
Така "спайка старих і нових", як то Коваленко і Мартиненко, є явищем доволі небезпечним і симптоматичним. Власне це симптом того, що у новій владі чимало людей, яких цілком влаштовують вже звичні правила гри.
Згідно з цими правилами, влада має прислуговуватися для збільшення особистих статків, і для цього годі гребувати будь-якими засобами. Включно навіть з використанням спецпідрозділів міліції нібито в комерційному конфлікті, що за часів Кучми практикувалося вже в останні роки за дуже напруженої ситуації в країні.
Ну, а ідею Ющенка про розподіл між бізнесом та владою багато людей у його оточенні взагалі сприймають як особистий каприз президента. Принаймні, виконувати її ніхто не поспішає.
І ще симптоматичним є рівень почуття безкарності нової влади: бажання отримати контроль над ласим шматком київської землі у певних політиків навіть переважає принцип політичної доцільності та розрахунок.
Адже для нової влади стоїть складне завдання закріпитися на парламентських та місцевих виборах, до того ж за доволі складних економічних умов. Якщо акціонери фабрики доведуть причетність політиків з нової владної команди до скандалу із захопленням взуттєвого підприємства, це серйозно вдарить як по конкретним особистостям та їх шансам на виборах мера, так і по іміджу владної команди у Києві, який ще недавно демонстрував цілковиту підтримку помаранчевих лідерів.
Схоже, що у владі ще не усвідомлюють, які наслідки в електоральному вимірі можуть мати подібні скандали та той факт, що влада та її методи роботи у Києві залишилися без жодних змін. Очікування і нерозуміння киян дуже скоро може змінитися розчаруванням.
Люди бачать, що навіть провладні партії досить обережно говорять про зміну голів місцевих адміністрацій, та й то далеко не всіх. Наприклад, мова йде про заміну лише 6 керівників. Так звана опозиція взагалі на цю тему мовчить, а вимогу про заміну всіх 10 керівників, як це не парадоксально, висуває лише одна політична структура – партія "Пора", хоч саме такий підхід відповідає логіці кадрових змін в країні від нової влади.
Треба визнати, що у місті не надто популярні і ті, хто називає себе опозицією. Однак, за таких умов політична активність, що спалахнула минулої осені, може згаснути, і той середній клас, на який сперлися помаранчеві політики під час революції, може вкотре збагнути, що політика як була брудною справою, так і нею залишилася. А відтак проігнорувати вибори.
Без сумніву, що саме Київ забезпечив успіх помаранчевій революції та владу нинішнім керманичам. Але у цієї влади за півроку розмов про боротьбу з корупцією та сприятливий інвестиційний клімат так і не дійшли руки до того, аби навести лад у столиці, і, нарешті, запровадити тут нормальні умови для роботи бізнесу, без спецпідрозділів та використання газу.
Дуже сумнівно, що ці умови зможуть забезпечити ті люди, які протягом багатьох років звикли мати чималі дивіденди від своїх владних крісел і навряд чи мають уяву, як прожити на зарплату держслужбовця, навіть столичного.
Цікаво, чи зможе нова влада віднайти у Києві людей, для яких декларовані нею принципи були б непорушним правилом. Поки що у цієї влади бракує навіть політичної волі відставити вже скомпрометованих людей...
Після публікації статті на адресу редакції надійшов коментар прес-служби Миколи Мартиненка, в якому заперечується будь-яка його причетність не тільки до конфлікту навколо фабрики, але й доволі поширене твердження про зв’язки цього політика з "Діамант-банком":
"Народний депутат України Микола Мартиненко ніколи не був і не є акціонером "Діамант-банку" та не мав і не має до цієї структури жодного стосунку. Відповідно, всі висновки та припущення, які базуються на згаданій недостовірній інформації, є так само безпідставними та недостовірними", - говориться в заяві.
Прес-служба просить "надалі користуватися виключно достовірною інформацією" та висловлює готовність надавати "достовірну інформацію, що стосується Мартиненка".
Мільйон чуток, і всі у своїх кріслах
Відразу після революції, коли частина губернаторів та керівників районів в областях вже пакували чемодани, а інша частина просто збирала речі, у Києві всі теж сподівалися на швидку зміну, принаймні керівників районів. До речі сказати, це доволі "престижні" посади – наприклад, за кількістю населення (в середньому до 300 тисяч мешканців) це третина невеликої області. А от за розміром бюджету пересічному району Києва можуть позаздрити більшість областей України.
Далі, кажуть поінформовані люди, президента почали переконувати, що владу в Києві треба залишити без змін, мовляв, тут за Ющенка проголосували біля 80% киян, а відтак жоден керівник не задіював жорсткого адмінресурсу, а більшість навіть таємно допомагали новій владі.
Зрозуміло, що до таких от прибічників, хоч і дуже "таємних", приписали себе всі голови райадміністрацій, і ще під час революції присягнули на вірність очевидним переможцям.
Втім, у середовищі людей, які брали участь у виборчій кампанії Ющенка в Києві, очолювали штаби та були не останніми менеджерами під час революції, наростало невдоволення.
Ближче до весни Києвом поширювалися чутки, що зміни влади не відбувається через "Євробачення", точніше страх зірвати євроконкурс. Мовляв, нові керівники не встигнуть опанувати ситуацію та не підготують місто вчасно. А от відразу після "Євро бачення", кадрових змін не минути...
Втім, про "Євробачення" вже всі забули, а голови райадміністрацій і досі сидять у нагрітих за довгі роки кріслах.
На з'їзді "Народного Союзу Наша Україна" Ющенко з невідомих причин знову вирішив підняти питання про київську владу і досить критично оцінив процес її зміни. Мовляв, йому досі не подали кандидатури голів райадміністарцій, хоч призначати та звільняти голів районів – це, власне, його повноваження.
Однак, здається київські чиновники знову знайшли спосіб, як відтягнути "свій кінець". Тепер цьому завданню має прислужитися адмінреформа у місті.
"Сімка" для виживання?
У вівторок Київрада несподівано навіть для багатьох депутатів вирішила передати до Кабміну план чергового адміністративного переділу міста. Замість 10 районів вирішили залишити лише 7. Деснянський район має злитися з Дніпровським, Солом'янський розділять між Голосіївським та Святошинським, а Оболонський мають об'єднати з Подільським.
Чому київська влада вирішила так терміново витягти з під сукна ці вже насправді давні і давно критиковані наробки? Аргументів проти такого укрупнення більше ніж достатньо. Більшість експертів кажуть про те, що Київ досі "не переварив" попереднього укрупнення районів від 2001 року.
Після нового укрупнення той же Дніпровський район сягатиме до півмільйона мешканців – це майже розмір області, а передбачені штати усіх управлінських структур розраховані на іншу одиницю – район. Ну і не має сумніву, що це серйозно вплине і на розвиток місцевого самоврядування у Києві, адже працювати місцевим депутатам стане значно складніше.
До речі, у всій Європі наразі спостерігається тенденція до децентралізації управління, і все більше повноважень надається невеликим громадам. У Києві навпаки. Пояснити це можна декількома причинами.
По-перше, так меру простіше керувати містом, адже більше шансів мати можливість розставити на ці посади своїх людей. По-друге, свого часу реформа 2001 року для Омельченка стала гарною нагодою прибрати опозицію, тобто ліквідовувалися ті райони, які не цілковито перебували під контролем міського голови.
Зараз тенденції цілком подібні. Принаймні, у Солом'янському та Деснянському районі Омельченко мав певні проблеми, і саме їх наразі ліквідовують.
Ще одна причина – контроль над майном районів. Річ у тім, що під час реорганізації районів, їх комунальна власність передається в управління Київради, і саме ця структура має право розпорядитися найбільш ласими об'єктами за час реорганізації. А під вибори, коли доля тих же депутатів та мера ще не певна, такі повноваження зовсім не завадять.
Однак, головна причина в іншому – завдяки реформі столична влада прагне знову втриматися після виливу президентського гніву. Мовляв, як вести мову про призначення, коли ще невідомо, як ми реформуємо структуру міста. Так, керівники райадміністрацій отримують непогані шанси втриматися, як мінімум до виборів.
Принаймні, зараз більшість з них пішли у законні відпустки, і звільняти їх вже не можна. Так що Ющенку знову доведеться почекати аж до вересня, а там почнуться вибори і буде вже не до райадміністрацій.
Старі правила у новій країні?
Взагалі живучість київської влади – це окрема тема. Частина з голів райадміністрацій скомпрометована в очах киян на всю сотню відсотків, однак, на подив всім так і залишається на посадах та навіть користується підтримкою нових можновладців. Таких прикладів чимало.
Відразу після революції країну сколихнув скандал довкола передачі Київрадою сотень гектарів заповідних земель у Пущі-Водиці відомим та не дуже відомим політикам. У їх списку були і депутати Київради і голови райадміністрацій, та навіть депутати Верховної Ради з фракції Ющенка.
Кажуть, що тоді президент дуже розлютився, однак далі цієї люті справа не дійшла. Але, у будь-якому разі ці списки можуть дістати та вкотре продемонструвати киянам під час виборів, і тоді це може завдати удару по провладному списку, де очікується багато любителів життя у Пущі.
Найспекотнішим у Києві все ж виявилося літо. Недавно всі медіа повідомляли про голодування депутатів Шевченківської районної ради. Парадокс – але голодували депутати з владних фракцій ("Наша Україна", БЮТ, УНП) проти районної влади в особі голови адміністрації Миколи Харитончука.
Приводом для такого радикального протесту стала спроба Харитончука провести рішення про приватизацію близько сотні об'єктів без узгодження з депутатами та профільною комісією. Така практика була поширена у Києві у минулі роки, однак, як виявилося, ситуація жодним чином не змінилася і зараз. Хіба що, кажуть бізнесмени, розмір хабарів став вищим, тепер беруть доплату "за ризик".
Ну, ризик, очевидно, не дуже значний, адже поки що ми бачили лише декларації про боротьбу з корупцією, а ніяк не конкретні кроки по боротьбі з нею. Силові структури значно більше захоплені розслідуваннями діянь представників влади старої, аніж контролем за діями сучасних владних керманичів.
Так і у випадку з Харитончуком, депутати Шевченківської ради мусили вдовольнитися посланням від Романа Безсмертного, що він підніматиме перед президентом питання зміни влади у Києві. Минув місяць, а Микола Харитончук і далі керує Шевченківським районом, щоправда, тепер вже списаним.
Ще не стихли пристрасті в адміністрації по один бік Хрещатика, як температура піднялася в іншому районі Києва – Печерському. Причиною став "Київ" – взуттєва фабрика ледь не в найдорожчому районі міста, навпроти Києво-Печерської лаври. У цьому доволі резонансному конфлікті постійно лунає прізвище керманича району – Анатолія Коваленка.
Цей пан сидить у своєму кріслі останні 12 років, тобто ще від часу Кравчука. Значно вищим посадовцям вдавалося отаборитися на Печерську на суттєво менший термін. Так довго перебувати у владному кріслі не можуть не те що прем'єри, але й президенти. Втім, пан Коваленко зміг догодити їм всім – лише так можна пояснити його довголіття на посаді керівника владних Печерських пагорбів.
Подейкують, що він має чимало покровителів і серед нової владної еліти, оскільки навіть колись опозиційні політики хотіли мати квартири та офіси за державними цінами на Печерську, в чому їм не відмовляли.
Тепер пан Коваленко всіляко відмежовується від взуттєвої фабрики, мовляв, це конфлікт двох комерційних структур. Коваленко визнає, що його син надає юридичні послуги тим, хто нині намагається захопити фабрику, однак твердить, що він має на це право.
З іншого боку Коваленко уникає відповіді на питання, чому документи так званого нового керівництва фабрики він зареєстрував у рекордний строк, в день їх подання до Печерської адміністрації, незважаючи на те, що підстави для такої реєстрації були більше ніж сумнівні з правової точки зору, про що вже писала "Українська правда".
Поки що фабрика залишається під контролем своїх акціонерів, на підтримку яких стали декілька депутатів та громадянська партія "Пора". Можливо, спецпідрозділ "Беркут", підпорядкований МВС, який брав участь у штурмі фабрики, стримала саме присутність під фабрикою депутатів та активістів "Пори", які свого часу були найактивнішими учасниками помаранчевої революції. Принаймні, їх бити підлеглі іншого активного майданівця Луценка побоялися. Поки що...
Про симптоми, хвороби та їх можливі наслідки
У цьому скандалі разом зі старим керівником при новій владі Коваленком фігурують і політики, що представляють нову владну еліту. Мова йде про Миколу Мартиненка, який зараз керує фракцією "Наша Україна2 у парламенті і не проти позмагатися за крісло столичного мера на виборах.
Він свою причетність відкидає, однак знову-таки не пояснює зв'язок тих, хто називає себе новим керівництвом фабрики з Діамант-банком, де він є головним акціонером разом із Давидом Жванією, міністром МНС.
Така "спайка старих і нових", як то Коваленко і Мартиненко, є явищем доволі небезпечним і симптоматичним. Власне це симптом того, що у новій владі чимало людей, яких цілком влаштовують вже звичні правила гри.
Згідно з цими правилами, влада має прислуговуватися для збільшення особистих статків, і для цього годі гребувати будь-якими засобами. Включно навіть з використанням спецпідрозділів міліції нібито в комерційному конфлікті, що за часів Кучми практикувалося вже в останні роки за дуже напруженої ситуації в країні.
Ну, а ідею Ющенка про розподіл між бізнесом та владою багато людей у його оточенні взагалі сприймають як особистий каприз президента. Принаймні, виконувати її ніхто не поспішає.
І ще симптоматичним є рівень почуття безкарності нової влади: бажання отримати контроль над ласим шматком київської землі у певних політиків навіть переважає принцип політичної доцільності та розрахунок.
Адже для нової влади стоїть складне завдання закріпитися на парламентських та місцевих виборах, до того ж за доволі складних економічних умов. Якщо акціонери фабрики доведуть причетність політиків з нової владної команди до скандалу із захопленням взуттєвого підприємства, це серйозно вдарить як по конкретним особистостям та їх шансам на виборах мера, так і по іміджу владної команди у Києві, який ще недавно демонстрував цілковиту підтримку помаранчевих лідерів.
Схоже, що у владі ще не усвідомлюють, які наслідки в електоральному вимірі можуть мати подібні скандали та той факт, що влада та її методи роботи у Києві залишилися без жодних змін. Очікування і нерозуміння киян дуже скоро може змінитися розчаруванням.
Люди бачать, що навіть провладні партії досить обережно говорять про зміну голів місцевих адміністрацій, та й то далеко не всіх. Наприклад, мова йде про заміну лише 6 керівників. Так звана опозиція взагалі на цю тему мовчить, а вимогу про заміну всіх 10 керівників, як це не парадоксально, висуває лише одна політична структура – партія "Пора", хоч саме такий підхід відповідає логіці кадрових змін в країні від нової влади.
Треба визнати, що у місті не надто популярні і ті, хто називає себе опозицією. Однак, за таких умов політична активність, що спалахнула минулої осені, може згаснути, і той середній клас, на який сперлися помаранчеві політики під час революції, може вкотре збагнути, що політика як була брудною справою, так і нею залишилася. А відтак проігнорувати вибори.
Без сумніву, що саме Київ забезпечив успіх помаранчевій революції та владу нинішнім керманичам. Але у цієї влади за півроку розмов про боротьбу з корупцією та сприятливий інвестиційний клімат так і не дійшли руки до того, аби навести лад у столиці, і, нарешті, запровадити тут нормальні умови для роботи бізнесу, без спецпідрозділів та використання газу.
Дуже сумнівно, що ці умови зможуть забезпечити ті люди, які протягом багатьох років звикли мати чималі дивіденди від своїх владних крісел і навряд чи мають уяву, як прожити на зарплату держслужбовця, навіть столичного.
Цікаво, чи зможе нова влада віднайти у Києві людей, для яких декларовані нею принципи були б непорушним правилом. Поки що у цієї влади бракує навіть політичної волі відставити вже скомпрометованих людей...
Після публікації статті на адресу редакції надійшов коментар прес-служби Миколи Мартиненка, в якому заперечується будь-яка його причетність не тільки до конфлікту навколо фабрики, але й доволі поширене твердження про зв’язки цього політика з "Діамант-банком":
"Народний депутат України Микола Мартиненко ніколи не був і не є акціонером "Діамант-банку" та не мав і не має до цієї структури жодного стосунку. Відповідно, всі висновки та припущення, які базуються на згаданій недостовірній інформації, є так само безпідставними та недостовірними", - говориться в заяві.
Прес-служба просить "надалі користуватися виключно достовірною інформацією" та висловлює готовність надавати "достовірну інформацію, що стосується Мартиненка".
