Ізраїльські вакації Пукача

Сумнівів у тому, що сумнозвісний генерал міліції Олексій Пукач переховується по ізраїльських закутках, вже майже не лишилося.

У суперечливих повідомленнях на тему "є – немає, тут – не тут" останню крапку поставив чільний посадовець з міністерства закордонних справ Ізраїлю, який наразі не захотів викривати власної особи.

За його словами, Пукач справді в Ізраїлі. Шлях його потрапляння до країни ще належить вивчить дипломатам, втім, у Єрусалимі рішуче налаштовані на швидку видачу генерала Україні "відповідно до основ міжнародного правосуддя і зважаючи на чудові ізраїльсько-українські взаємини".

І до чортів тут відсутність міждержавної угоди про екстрадицію, адже у МЗС чудово усвідомлюють важливість для України розкриття "справи Гонгадзе".

Однак, й досі незрозуміло у який спосіб ізраїльські можновладці збираються вполювати відразу двох зайців - дотриматися основ міжнародного права з одного боку, а з іншого, якнайшвидше видати вбивцю журналіста Георгія Гонгадзе українській стороні, оминаючи бюрократичну тяганину.

Юридично, екстрадиція Пукача має бути ухваленою міністерством юстиції Ізраїлю. Цей процес є вельми складним та тривалим і супроводжується чималими бюрократичними процедурами, судовими слуханнями тощо.

Утім, як стверджує поліція, українська Генпрокуратура жодного клопотання перед ізраїльськими властями не подавала. Про відсутність зворотного контакту у "справі Пукача" з боку ізраїльських правоохоронців заявляють і в Києві. Тож у який спосіб збираються передавати Пукача в руки українського правосуддя не зовсім зрозуміло.

А тепер щодо деталі, яка викликає найбільше подиву і підозри.

Перше повідомлення про виявлення Олексія Пукача в Ізраїлі з'явилося вже більше тижня тому. Поки відомства обох країн поетапно і почергово спростовували і підтверджували цю інформацію, Пукача вже давно можна було б затримати. Тим більше, спираючись на те, що зі слів надійного джерела у МЗС, його перебування в країні не було узгоджене з властями країни. Ось і чудовий привід для затримання.

Привід є, але арешту немає. Про те, у який куток Ізраїлю занесло особу, що за даними слідства, власноруч душила армійським ременем журналіста, можна лише фантазувати.

Можливо, він, вбравши темні окуляри, снує гамірливими вулицями Тель-Авіва, може засмагає на хайфському пляжі чи ласує арабськими стравами у Єрусалимі.

Чом би й ні? Адже, очевидно, Пукач тут хоч і нелегальний, але вільний птах. Ізраїльські правоохоронці його не шукали, не затримували і за ним не стежили. На цьому знову наголосив речник ізраїльської поліції Гіль Клейман.

У такій ситуації доводиться лише говорити про незадовільний рівень координації дій на рівні міністерств і відомств не лише в Україні, але й в Ізраїлі. Це коли права рука погано собі уявляє, що робить ліва, і навпаки.

Ніби посадовці не розуміють, що гаяти часу у цій ситуації неприпустимо. Надто великий ризик втратити останній ланцюжок, що веде до вистражданого цілим народом розкриття звірячого злочину.

У самому Ізраїлі повідомлення про знайдення Пукача у країні викликали досить широкий резонанс. Почастішали заклики посилити критерії для одержання ізраїльської візи і негайно депортувати за кордон усіх, кого підозрюють у зв'язках з "російською мафією".

Всередині 1990-х Ізраїль вже сколихнула низка гучних кримінальних справ у яких фігурували авторитети і лідери мафіозних кіл з країн колишнього СРСР. Найгучнішою з них стала "справа Григорія Лернера".

Ізраїльська Феміда таврувала його очоленням розгалуженої мафіозної структури. Григорій Лернер пройшов тернистий шлях від скромного московського інтелігента до самовпевненого мультимільйонера. Невдовзі після його арешту ізраїльська російськомовна преса почала висувати ізраїльським правоохоронним органам вимоги припинити цькування "росіян".

Парламентарій Юрій Штерн тоді заявив, що справа Лернера є яскравим прикладом того, як поліція порушує права вихідців з СРСР і Росії і переслідує їх. Згодом Лернер визнав те, що намагався підкуповувати ізраїльських політиків.

Визнав він і ще чимало інших злочинів – від фінансових махінацій до використання підроблених документів. Хоч справа і завершилася перемогою ізраїльського правосуддя, від того часу поліція обережніше ставиться до справ з будь-яким політичним підтекстом.

У цій ситуації можна зрозуміти представників ізраїльських органів безпеки. Не дуже розуміючись на подробицях "справи Гонгадзе", вони найменше потребують створення міждержавного скандалу, надто, не маючи жодної санкції на затримання генерала.

За результатами досліджень авторитетного лондонського видання "Jane's Defense", в останні роки вплив "російської мафії" на криміногенну ситуацію в Ізраїлі значно знизився, поступивши лідерство місцевим арабським кланам.

За деякими даними, перші оперативні відомості про виявлення Пукача в Ізраїлі українські слідчі одержали ще два місяці тому. Рівно місяць тому з офіційним робочим візитом в Ізраїлі перебував міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко. Як повідомили джерела у ізраїльському МВС, під час зустрічей питання Пукача головний міліціонер України не порушував.

Повертаючись до заяви ізраїльських дипломатів про їхню готовність видати Пукача Україні, напрошується питання: на що саме чекають у Києві? Чому досі не направлено запиту щодо затримання Пукача і прохання його передачі Україні?

Відповідь дізнаємося вже незабаром. Якщо не буде запізно...

Дмитро Каневський, Хайфа, Ізраїль, Кореспондент ТРК "Люкс" (Львів), газети "Поступ", "Львівської Газети" та української редакції "Німецької Хвилі"