Сучасна українська влада: погляд з боку
Четвер, 16 червня 2005, 16:08
У першу чергу хочу відзначити, що попередня стаття "Сучасна українська опозиція: погляд зсередини" - це мої особисті міркування з приводу дій, мети й місця сьогоднішньої української опозиції.
Я жодним чином не ставив перед собою завдання написати ідеологічну концепцію й програму дій опозиції. Однак тим більше приємно, що ця стаття не залишилася непоміченою.
Мені дзвонили мої колеги - народні депутати, однопартійці, знайомі журналісти й бізнесмени. Протягом двох днів на мою електронну адресу надійшло більше трьох десятків коментарів.
Відгуки були різні. В основному прихильники нової опозиції скаржилися, що в статті мало критики на адресу існуючої влади, не досить докладно прописані форми й методи політичної боротьби, не зазначена організаційна діяльність зі створення опозиційної структури.
Люди, які представляють владу або симпатизують їй, частіше у своїх відгуках намагалися "підказати", чого не вистачає новій опозиції, і якою вона повинна бути. На їхню думку, суть опозиції має полягати в конструктивній критиці дій влади, а не її персоналій.
Прихильники нинішньої влади як лідерів сьогоднішньої опозиції хотіли б бачити більше "поміркованих" політиків.
Абсолютно не здивував коментар керівника фракції "Наша Україна" Мартиненка. Він лише продовжив ту послідовну політику, якої сьогодні дотримується як його фракція, так і партія "Народний Союз Наша Україна" вцілому.
Суть цієї політики полягає в дискредитації й повному ігноруванні факту існування опозиції як такої.
Головна мета такої політики - формування суспільної думки, що сьогоднішня опозиція - це щось вкрай негативне, брудне й негарне. Щоб у будь-якого громадянина при виникненні тільки думки про співробітництво з новою опозицією виник потужний психологічний бар'єр неприйняття політичних супротивників влади як таких.
Сьогодні влада розуміє, що урядова команда настільки неоднорідна, що вибори 2006 року неминуче призведуть до того, що з'являться нові опозиціонери із числа тих, хто сьогодні знаходиться в провладній команді.
Саме так потрібно трактувати фразу Миколи Мартиненка про те, що нинішню опозицію "як сухий бур'ян на політичному полі ми повинні знищити" і тим самим забезпечити місце для більш "правильної" опозиції.
Чи не своїм союзникам по уряду й Верховній Раді готує цю роль мій колега-депутат? Навіть нішу їм "застовпив". Ліворуч у центрі. А може для себе. Тим більше, що досвід таких міграцій уже є. Звідси й висловлення проти імперативного мандата.
Але, я впевнений у тому, що ряди нової опозиції можуть поповнитися значно раніше. І в цьому не останню роль зіграє сучасна українська влада, дії якої за принципом ланцюгової реакції викликають неприйняття все більшої кількості людей.
Що таке сучасна українська влада
Часто з образом влади в Україні асоціюються тільки небагато персон: президент, прем'єр-міністр, Кабінет міністрів... І тільки іноді говорять про представників законодавчої влади.
На сьогодні гілка законодавчої влади не змінилася. У ній залишилися ті ж люди і, на моє глибоке переконання, більшість сьогоднішніх народних депутатів плавно перекочують до складу депутатського корпуса наступного скликання. Тому з цього боку влада залишиться практично незмінною.
У ставленні ж влади до нинішнього складу Верховної Ради чітко вбачаються симптоми зарозумілості й зневаги. Це проявляється в тому, що влада дивиться на парламент, по-перше, як на рудимент, що неодмінно буде змінений в 2006 році, по-друге - як до інструменту "автоматичного" схвалення будь-яких ініціатив влади.
Наслідок такого скептичного ставлення простежуються в неповазі до законодавчих пропозицій депутатів, а іноді й повного їхнього ігнорування (як приклад, постанова Верховної Ради щодо "Охматдиту").
При цьому необхідно відзначити, що фракція НУ, яка стала основним кадровим джерелом уряду, у процесі підтримки урядових рішень не виконує функції законодавчого локомотива.
Згадаємо, що навіть проект постанови з врегулювання бензинової кризи, настільки гаряче підтриманий урядом, вніс на розгляд депутат від фракції Народної партії України.
Структурно й ідеологічно влада так само слабка, як і опозиція
Незважаючи на те, що вчорашня опозиція змогла консолідувати свої сили напередодні минулих президентських виборів, сьогодні навіть рядовому обивателеві видно, що, прийдучи до влади, вона виглядає роз'єднано і неоднорідно. Влада сьогодні - надзвичайно багатоголоса.
Але "різнобій" цих голосів аж ніяк не нагадує гармонію звучання грузинського багатоголосся. Майже щотижня громадськість дізнається про різні протиріччя і скандали усередині провладної команди. Не даремно ж президент рекомендував урядові "не виносити сміття з хати".
Слабістю сьогоднішньої влади, крім її неоднорідності, можна назвати її безкомпромісність. Політика "йти в лоб", відмова від пошуку компромісів із учорашніми суперниками по президентській кампанії, змушує останніх об'єднуватися і досить ефективно протистояти тискові влади.
Останні дії представників НУ в Києві (зокрема, у Подільському і Голосіївському районах), а саме спроби "переворотів" у районних радах, довели, що небажання іти на компроміс не тільки зруйнувало всі сценарії, які були породжені в надрах НУ, але і призвели до зворотного результату.
Що стосується Верховної Ради, то говорячи про опозицію, представники НУ часто відзначають, як голосують фракція СДПУ(о), фракція "Регіони України". Але якщо подивитися, як голосує сама фракція НУ, то видно, що єдності в ній немає і результати голосування усередині фракції неоднорідні.
І навіть за горезвісну постанову Верховної Ради по Ужгородських подіях проголосувала низка представників НУ, що говорить навіть не стільки про їхню принципову позицію, скільки про невміння організувати процес самого голосування усередині фракції.
Коли ж лунають докори від представників фракції "Наша Україна", чому "Регіони України" голосували за Тимошенко як прем'єра, то можна почути не стільки критику з їх боку, скільки образу за це голосування. Складається враження, що вони вважають нас ледве не їх особистими зрадниками. Вони так сподівалися, що ми будемо проти Тимошенко... А ми їх підвели.
Незважаючи на те, що в сьогоднішньому коаліційному уряді представлені інтереси не тільки фракції НУ, але і БЮТ, і СПУ, у парламенті не спостерігається чіткої консолідації і партнерства цих політичних сил.
Зокрема, депутати від НУ зовні якось дистанціюються від представників СПУ. Сьогоднішні відносини цих фракцій у парламенті цілком нагадують стан справ річної давнини.
Багато говориться про відсутність в опозиції ідеології. Єдиної ідеології немає й у сьогоднішньої влади. Хоча представники влади декларують себе лібералами, сьогоднішня політика, дії уряду і виступи президента, за своїм наповненням і виконанням нагадують якийсь політичний коктейль, замішаний на лівоцентристському популізмі і твердому ручному управлінні соціально-економічними процесами.
Крім ідеології, важко розгледіти у влади ознаки стратегії і більш-менш системної роботи.
Відсутність єдиної погодженої ідеології і стратегії підтверджує і практика введення різних мораторіїв на ті або інші дії (приватизація, продаж землі і т.д). При цьому над владою незримо висить "сокира" виборів 2006 року. Населення чекає від нинішнього керівництва якихось рішучих дій і відчутних зрушень. А мораторії – це бездіяльність.
Саме бездіяльність у деяких питаннях може стати згубним для сьогоднішньої української влади. Методи експериментів і ручного управління економічними процесами, навіть при постійній присутності представників влади на екранах телевізорів, за жодних обставин не можуть бути стратегією розвитку держави.
Сила сучасної української влади не у правді, а у двох лідерах
Сьогодні авторитет влади – це по своїй суті авторитет двох політиків. Треба віддати належне, що політична вага Віктора Андрійовича і Юлії Володимирівни така, що постав за ними у виборчому списку мішки з горохом, і завтра ці мішки можуть стати депутатами.
Наявність двох сильних і популярних лідерів, дозволяє владі почувати себе у відносній безпеці і паразитувати на імені Ющенка і Тимошенко.
Але незабаром люди почнуть розрізняти, де дійсно ініціатива і рішення президента і прем'єра, а де експлуатація їхніх імен. І зрозуміють, що в казці про доброго двоголового царя, є й інші персонажі.
Мета і завдання сучасної української влади
Першочерговим завданням української влади має бути об'єднання східної і західної України. Її основні зусилля мають бути направлені на зняття політичного, культурного і мовного протистояння між населенням цих регіонів країни.
І кавалерійськими наскоками тут не обійтися. Тут потрібна планомірна й обміркована політика всіх гілок влади, і з активним залученням до цього процесу усіх політичних сил країни.
Але, судячи з усього, для більшості представників влади це завдання не є основним. Головною метою для них є упевнена перемога на майбутніх виборах 2006 року, що допоможе їм створити не тільки парламентську, але і конституційну більшість.
Про це відкрито заявив 8 червня в ефірі телеканалу "Тоніс" Микола Мартиненко. Не зрозуміло - це говорять амбіції або потаємні бажання внести зміни в Конституцію і переглянути результати політичної реформи.
Що буде робити влада для досягнення успіху на майбутніх виборах 2006 року
Думаю, що продовжиться практика активної присутності представників влади в ЗМІ. Нас чекає кампанія гасел і нових викриттів. Майданна риторика буде займати провідні місця при веденні виборчої кампанії. З її допомогою влада прагнутиме зберегти помаранчево-революційний запал серед своїх прихильників.
Адже рік – це дійсно надзвичайно малий термін для того, що б розчаруватися в новій владі. Які б вони помилки не робили, завжди можна або призначити винних зі старої влади, або знайти недругів за межами країни.
Якщо додати до цього популістську економічну політику із сильним соціальним ухилом і використання висловлень закордонних друзів, можна було б сміливо говорити про більш-менш повний електоральний інструментарій сучасної влади.
Але реалії сьогоднішнього дня, коли активно змінюються чиновники на місцях, змушують нас припустити, що у практику передвиборчої боротьби будуть активно залучені горезвісний адміністративний ресурс і судові розгляди.
Там, де владу не будуть влаштовувати результати виборів, можна чекати, що вони (результати) будуть визнаватися недійсними.
Яскравим прикладом цього можуть слугувати відомі події в райраді Шевченківського району Києва, вибори мера Боярки, реваншистські задуми в Голосіївському районі столиці з перевиборів голови райради та інше.
<і>Народний депутат України Василь Горбаль
Я жодним чином не ставив перед собою завдання написати ідеологічну концепцію й програму дій опозиції. Однак тим більше приємно, що ця стаття не залишилася непоміченою.
Мені дзвонили мої колеги - народні депутати, однопартійці, знайомі журналісти й бізнесмени. Протягом двох днів на мою електронну адресу надійшло більше трьох десятків коментарів.
Відгуки були різні. В основному прихильники нової опозиції скаржилися, що в статті мало критики на адресу існуючої влади, не досить докладно прописані форми й методи політичної боротьби, не зазначена організаційна діяльність зі створення опозиційної структури.
Люди, які представляють владу або симпатизують їй, частіше у своїх відгуках намагалися "підказати", чого не вистачає новій опозиції, і якою вона повинна бути. На їхню думку, суть опозиції має полягати в конструктивній критиці дій влади, а не її персоналій.
Прихильники нинішньої влади як лідерів сьогоднішньої опозиції хотіли б бачити більше "поміркованих" політиків.
Абсолютно не здивував коментар керівника фракції "Наша Україна" Мартиненка. Він лише продовжив ту послідовну політику, якої сьогодні дотримується як його фракція, так і партія "Народний Союз Наша Україна" вцілому.
Суть цієї політики полягає в дискредитації й повному ігноруванні факту існування опозиції як такої.
Головна мета такої політики - формування суспільної думки, що сьогоднішня опозиція - це щось вкрай негативне, брудне й негарне. Щоб у будь-якого громадянина при виникненні тільки думки про співробітництво з новою опозицією виник потужний психологічний бар'єр неприйняття політичних супротивників влади як таких.
Сьогодні влада розуміє, що урядова команда настільки неоднорідна, що вибори 2006 року неминуче призведуть до того, що з'являться нові опозиціонери із числа тих, хто сьогодні знаходиться в провладній команді.
Саме так потрібно трактувати фразу Миколи Мартиненка про те, що нинішню опозицію "як сухий бур'ян на політичному полі ми повинні знищити" і тим самим забезпечити місце для більш "правильної" опозиції.
Чи не своїм союзникам по уряду й Верховній Раді готує цю роль мій колега-депутат? Навіть нішу їм "застовпив". Ліворуч у центрі. А може для себе. Тим більше, що досвід таких міграцій уже є. Звідси й висловлення проти імперативного мандата.
Але, я впевнений у тому, що ряди нової опозиції можуть поповнитися значно раніше. І в цьому не останню роль зіграє сучасна українська влада, дії якої за принципом ланцюгової реакції викликають неприйняття все більшої кількості людей.
Що таке сучасна українська влада
Часто з образом влади в Україні асоціюються тільки небагато персон: президент, прем'єр-міністр, Кабінет міністрів... І тільки іноді говорять про представників законодавчої влади.
На сьогодні гілка законодавчої влади не змінилася. У ній залишилися ті ж люди і, на моє глибоке переконання, більшість сьогоднішніх народних депутатів плавно перекочують до складу депутатського корпуса наступного скликання. Тому з цього боку влада залишиться практично незмінною.
У ставленні ж влади до нинішнього складу Верховної Ради чітко вбачаються симптоми зарозумілості й зневаги. Це проявляється в тому, що влада дивиться на парламент, по-перше, як на рудимент, що неодмінно буде змінений в 2006 році, по-друге - як до інструменту "автоматичного" схвалення будь-яких ініціатив влади.
Наслідок такого скептичного ставлення простежуються в неповазі до законодавчих пропозицій депутатів, а іноді й повного їхнього ігнорування (як приклад, постанова Верховної Ради щодо "Охматдиту").
При цьому необхідно відзначити, що фракція НУ, яка стала основним кадровим джерелом уряду, у процесі підтримки урядових рішень не виконує функції законодавчого локомотива.
Згадаємо, що навіть проект постанови з врегулювання бензинової кризи, настільки гаряче підтриманий урядом, вніс на розгляд депутат від фракції Народної партії України.
Структурно й ідеологічно влада так само слабка, як і опозиція
Незважаючи на те, що вчорашня опозиція змогла консолідувати свої сили напередодні минулих президентських виборів, сьогодні навіть рядовому обивателеві видно, що, прийдучи до влади, вона виглядає роз'єднано і неоднорідно. Влада сьогодні - надзвичайно багатоголоса.
Але "різнобій" цих голосів аж ніяк не нагадує гармонію звучання грузинського багатоголосся. Майже щотижня громадськість дізнається про різні протиріччя і скандали усередині провладної команди. Не даремно ж президент рекомендував урядові "не виносити сміття з хати".
Слабістю сьогоднішньої влади, крім її неоднорідності, можна назвати її безкомпромісність. Політика "йти в лоб", відмова від пошуку компромісів із учорашніми суперниками по президентській кампанії, змушує останніх об'єднуватися і досить ефективно протистояти тискові влади.
Останні дії представників НУ в Києві (зокрема, у Подільському і Голосіївському районах), а саме спроби "переворотів" у районних радах, довели, що небажання іти на компроміс не тільки зруйнувало всі сценарії, які були породжені в надрах НУ, але і призвели до зворотного результату.
Що стосується Верховної Ради, то говорячи про опозицію, представники НУ часто відзначають, як голосують фракція СДПУ(о), фракція "Регіони України". Але якщо подивитися, як голосує сама фракція НУ, то видно, що єдності в ній немає і результати голосування усередині фракції неоднорідні.
І навіть за горезвісну постанову Верховної Ради по Ужгородських подіях проголосувала низка представників НУ, що говорить навіть не стільки про їхню принципову позицію, скільки про невміння організувати процес самого голосування усередині фракції.
Коли ж лунають докори від представників фракції "Наша Україна", чому "Регіони України" голосували за Тимошенко як прем'єра, то можна почути не стільки критику з їх боку, скільки образу за це голосування. Складається враження, що вони вважають нас ледве не їх особистими зрадниками. Вони так сподівалися, що ми будемо проти Тимошенко... А ми їх підвели.
Незважаючи на те, що в сьогоднішньому коаліційному уряді представлені інтереси не тільки фракції НУ, але і БЮТ, і СПУ, у парламенті не спостерігається чіткої консолідації і партнерства цих політичних сил.
Зокрема, депутати від НУ зовні якось дистанціюються від представників СПУ. Сьогоднішні відносини цих фракцій у парламенті цілком нагадують стан справ річної давнини.
Багато говориться про відсутність в опозиції ідеології. Єдиної ідеології немає й у сьогоднішньої влади. Хоча представники влади декларують себе лібералами, сьогоднішня політика, дії уряду і виступи президента, за своїм наповненням і виконанням нагадують якийсь політичний коктейль, замішаний на лівоцентристському популізмі і твердому ручному управлінні соціально-економічними процесами.
Крім ідеології, важко розгледіти у влади ознаки стратегії і більш-менш системної роботи.
Відсутність єдиної погодженої ідеології і стратегії підтверджує і практика введення різних мораторіїв на ті або інші дії (приватизація, продаж землі і т.д). При цьому над владою незримо висить "сокира" виборів 2006 року. Населення чекає від нинішнього керівництва якихось рішучих дій і відчутних зрушень. А мораторії – це бездіяльність.
Саме бездіяльність у деяких питаннях може стати згубним для сьогоднішньої української влади. Методи експериментів і ручного управління економічними процесами, навіть при постійній присутності представників влади на екранах телевізорів, за жодних обставин не можуть бути стратегією розвитку держави.
Сила сучасної української влади не у правді, а у двох лідерах
Сьогодні авторитет влади – це по своїй суті авторитет двох політиків. Треба віддати належне, що політична вага Віктора Андрійовича і Юлії Володимирівни така, що постав за ними у виборчому списку мішки з горохом, і завтра ці мішки можуть стати депутатами.
Наявність двох сильних і популярних лідерів, дозволяє владі почувати себе у відносній безпеці і паразитувати на імені Ющенка і Тимошенко.
Але незабаром люди почнуть розрізняти, де дійсно ініціатива і рішення президента і прем'єра, а де експлуатація їхніх імен. І зрозуміють, що в казці про доброго двоголового царя, є й інші персонажі.
Мета і завдання сучасної української влади
Першочерговим завданням української влади має бути об'єднання східної і західної України. Її основні зусилля мають бути направлені на зняття політичного, культурного і мовного протистояння між населенням цих регіонів країни.
І кавалерійськими наскоками тут не обійтися. Тут потрібна планомірна й обміркована політика всіх гілок влади, і з активним залученням до цього процесу усіх політичних сил країни.
Але, судячи з усього, для більшості представників влади це завдання не є основним. Головною метою для них є упевнена перемога на майбутніх виборах 2006 року, що допоможе їм створити не тільки парламентську, але і конституційну більшість.
Про це відкрито заявив 8 червня в ефірі телеканалу "Тоніс" Микола Мартиненко. Не зрозуміло - це говорять амбіції або потаємні бажання внести зміни в Конституцію і переглянути результати політичної реформи.
Що буде робити влада для досягнення успіху на майбутніх виборах 2006 року
Думаю, що продовжиться практика активної присутності представників влади в ЗМІ. Нас чекає кампанія гасел і нових викриттів. Майданна риторика буде займати провідні місця при веденні виборчої кампанії. З її допомогою влада прагнутиме зберегти помаранчево-революційний запал серед своїх прихильників.
Адже рік – це дійсно надзвичайно малий термін для того, що б розчаруватися в новій владі. Які б вони помилки не робили, завжди можна або призначити винних зі старої влади, або знайти недругів за межами країни.
Якщо додати до цього популістську економічну політику із сильним соціальним ухилом і використання висловлень закордонних друзів, можна було б сміливо говорити про більш-менш повний електоральний інструментарій сучасної влади.
Але реалії сьогоднішнього дня, коли активно змінюються чиновники на місцях, змушують нас припустити, що у практику передвиборчої боротьби будуть активно залучені горезвісний адміністративний ресурс і судові розгляди.
Там, де владу не будуть влаштовувати результати виборів, можна чекати, що вони (результати) будуть визнаватися недійсними.
Яскравим прикладом цього можуть слугувати відомі події в райраді Шевченківського району Києва, вибори мера Боярки, реваншистські задуми в Голосіївському районі столиці з перевиборів голови райради та інше.
<і>Народний депутат України Василь Горбаль
