Газова наркоманія
П'ятниця, 10 червня 2005, 15:29
Спостерігаючи, як вже в сотий раз між Росією та Україною постає газове питання, хочеться запропонувати включити в шкільний курс суспільствознавства обов’язкове вивчення двох тез:
1. Україна і Росія приречені на мирне співжиття в газовій сфері, і тут загалом нема про що хвилюватись.
2. Хвилюватись необхідно про те, що Україна є найбільшим світовим винищувачем газу – саме винищувачем, а не споживачем.
По порядку.
Перше. Росія як продавець газу є такою ж залежною від України, як і Україна від Росії. Без вітчизняних транспортних потужностей газ все одно в найближчі 20 років не зможе оминати українську територію, як би цього комусь не хотілось. Наразі всі проекти щодо "обхідних труб" ніяк не зможуть нашкодити українській монополії на поставки російського газу в Європу.
Відносини Нафтогазу з Газпромом – це бартер за абсолютно умовними цінами. Газ іде у обмін на послуги щодо транзиту. Голубе паливо рахується за абсолютно умовною ціною 50 доларів за 1000 куб. м., транзит - близько 1,09 доларів за доставку 1000 куб. м. на 100 км.
Якщо хтось захоче перейти на "справжню" ціну, скажімо за газ, то тоді інша сторона автоматично зробить "справжніми" і свої ціни.
Зараз Росія називає ціну 160 доларів за 1000 куб. м., кажучи, що це "європейська" ціна. На справді вартість газу в Європі за логікою має бути більша на величину затрат на транспортування палива, оскільки Україна знаходиться ближче територіально до джерел газу в Росії. Відповідно, справжня ціна для газу на кордоні з Україною має бути приблизно на 20 доларів менше – орієнтовно 140 долл/1000 куб. м. Що більше номінальної ціни в 2,8 разів.
Далі. Номінальна вартість транзиту в Україні менша за східноєвропейську приблизно в 2,5 рази. Таким чином, у відповідь на підвищення ціни на газ росіянами українці можуть абсолютно адекватно відповісти пропорційним підвищенням цін на транзит. Враховуючи монопольне становище вітчизняної газотранспортної системи, незначний "люфт" у підвищенні ціни не матиме значення.
Адже ці розмови про копійки в ціні газу - ніщо порівняно з іншою проблемою, яка чомусь постійно випадає з фокуса суспільної уваги.
Друге. І найголовніше. Низька ціна за газ, яка зараз існує в Україні, насправді в довготерміновому плані дорого коштує економіці. Вже десяток років ніхто нічого не робить для того, щоб зупинити національну катастрофу уповільненої дії, якою є нинішні обсяги споживання газу в державі. Україна – світовий лідер по споживанню цього палива з розрахунку на тисячу доларів виробленого валового внутрішнього продукту (див таблицю).
Споживання газу стосовно виробленого ВВП, куб. м. газу на 1000 доларів
В абсолютному вимірі більше газу, ніж Україна, споживають лише США, Японія, Росія та Німеччина. При цьому вони виробляють товарів та послуг вартістю в десятки раз більше.
Таким чином, слід визнати вітчизняну економіку катастрофічно залежною від газу. Від такої запущеної наркотичної залежності її слід лікувати – але зусилля лікарів мають бути спрямовані зовсім не на зниження ціни наркотиків.
Зараз, як і завжди, Україна намагається зберегти статус-кво, направляючи свої зусилля на укріплення своєї позиції на газовому ринку. Проте дешевизна газу насправді дає декілька негативних впливів для економіки.
1. Субсидування морально застарілих технологій. Фантастичні обсяги споживання газу в державі – спадок, що дістався від енергозатратної економіки Радянського Союзу. Зберігаючи низьку ціну на газ, держава фактично стимулює консервацію надзвичайно дорогих, матеріально та енергетично затратних виробництв, що знищують навколишнє середовище.
2. Зміщення інвестиційних пріоритетів. Низька ціна за газ стимулює інвесторів вкладати кошти не в наукоємкі галузі, а в напівсировинні виробництва з низькою долею доданої вартості. Це схоже на проблеми країн, багатих на енергоносії – там усі гроші вкладають у видобуток нафти і газу, при цьому іншим галузям нічого не залишається.
Єдина різниця - Україна, на відміну від таких держав, експлуатує не надра, а своє географічне положення. Проте, приміром, з приходом нових технологій – того ж скрапленого газу – географічне положення в довгостроковій перспективі як ресурс буде вичерпано, подібно до того, як в нафтових країнах закінчаться запаси вуглеводнів.
3. Проблеми з ринковим статусом. Нафтогаз України за свій рахунок дає мільярдні субсидії продукції металургії та хімії. На зовнішніх ринках це дає привід для того, щоб іноземці цілком обґрунтовано ставили торгівельні бар’єри для продукції, яка вироблена при використанні штучно здешевленого газу.
Насправді, теоретично під таке визначення попадає вся продукція, що вироблена в Україні. Це, зокрема створює проблеми для вітчизняних виробників, які навіть не мають великого зиску від низьких цін на газ. А також заважає набуттю ринкового статусу, який необхідний для вступу до ЕС та СОТ.
4. Період низьких цін на газ неминуче закінчиться в найближчі роки. Щоб це не стало смертельним шоком для української економіки, потрібно діяти вже сьогодні. Чергова піар-компанія навколо цін на газ лише відволікає від цієї задачі.
На жаль, було б наївно очікувати від Нафтогазу, що він буде перейматися проблемами занадто великого споживання газу в державі. Адже його ринкова мета – продавати якомога більше палива споживачам.
Тому структурна та тарифна реформа – завдання для уряду.
Звичайно, в політичному плані підвищення цін на газ може коштувати багато, навіть якщо це супроводжується позитивним стимулюванням інвестицій у передові технології. Проте якщо це не робити зараз, то і нинішня влада буде причетна до майбутньої кризи, яка неминуча при теперішніх темпах споживання газу.
Ігор Луценко, економіст
1. Україна і Росія приречені на мирне співжиття в газовій сфері, і тут загалом нема про що хвилюватись.
2. Хвилюватись необхідно про те, що Україна є найбільшим світовим винищувачем газу – саме винищувачем, а не споживачем.
По порядку.
Перше. Росія як продавець газу є такою ж залежною від України, як і Україна від Росії. Без вітчизняних транспортних потужностей газ все одно в найближчі 20 років не зможе оминати українську територію, як би цього комусь не хотілось. Наразі всі проекти щодо "обхідних труб" ніяк не зможуть нашкодити українській монополії на поставки російського газу в Європу.
Відносини Нафтогазу з Газпромом – це бартер за абсолютно умовними цінами. Газ іде у обмін на послуги щодо транзиту. Голубе паливо рахується за абсолютно умовною ціною 50 доларів за 1000 куб. м., транзит - близько 1,09 доларів за доставку 1000 куб. м. на 100 км.
Якщо хтось захоче перейти на "справжню" ціну, скажімо за газ, то тоді інша сторона автоматично зробить "справжніми" і свої ціни.
Зараз Росія називає ціну 160 доларів за 1000 куб. м., кажучи, що це "європейська" ціна. На справді вартість газу в Європі за логікою має бути більша на величину затрат на транспортування палива, оскільки Україна знаходиться ближче територіально до джерел газу в Росії. Відповідно, справжня ціна для газу на кордоні з Україною має бути приблизно на 20 доларів менше – орієнтовно 140 долл/1000 куб. м. Що більше номінальної ціни в 2,8 разів.
Далі. Номінальна вартість транзиту в Україні менша за східноєвропейську приблизно в 2,5 рази. Таким чином, у відповідь на підвищення ціни на газ росіянами українці можуть абсолютно адекватно відповісти пропорційним підвищенням цін на транзит. Враховуючи монопольне становище вітчизняної газотранспортної системи, незначний "люфт" у підвищенні ціни не матиме значення.
Адже ці розмови про копійки в ціні газу - ніщо порівняно з іншою проблемою, яка чомусь постійно випадає з фокуса суспільної уваги.
Друге. І найголовніше. Низька ціна за газ, яка зараз існує в Україні, насправді в довготерміновому плані дорого коштує економіці. Вже десяток років ніхто нічого не робить для того, щоб зупинити національну катастрофу уповільненої дії, якою є нинішні обсяги споживання газу в державі. Україна – світовий лідер по споживанню цього палива з розрахунку на тисячу доларів виробленого валового внутрішнього продукту (див таблицю).
Споживання газу стосовно виробленого ВВП, куб. м. газу на 1000 доларів
 Розрахунки автора за даними www.iea.org, www.imf.org |
Таким чином, слід визнати вітчизняну економіку катастрофічно залежною від газу. Від такої запущеної наркотичної залежності її слід лікувати – але зусилля лікарів мають бути спрямовані зовсім не на зниження ціни наркотиків.
Зараз, як і завжди, Україна намагається зберегти статус-кво, направляючи свої зусилля на укріплення своєї позиції на газовому ринку. Проте дешевизна газу насправді дає декілька негативних впливів для економіки.
1. Субсидування морально застарілих технологій. Фантастичні обсяги споживання газу в державі – спадок, що дістався від енергозатратної економіки Радянського Союзу. Зберігаючи низьку ціну на газ, держава фактично стимулює консервацію надзвичайно дорогих, матеріально та енергетично затратних виробництв, що знищують навколишнє середовище.
2. Зміщення інвестиційних пріоритетів. Низька ціна за газ стимулює інвесторів вкладати кошти не в наукоємкі галузі, а в напівсировинні виробництва з низькою долею доданої вартості. Це схоже на проблеми країн, багатих на енергоносії – там усі гроші вкладають у видобуток нафти і газу, при цьому іншим галузям нічого не залишається.
Єдина різниця - Україна, на відміну від таких держав, експлуатує не надра, а своє географічне положення. Проте, приміром, з приходом нових технологій – того ж скрапленого газу – географічне положення в довгостроковій перспективі як ресурс буде вичерпано, подібно до того, як в нафтових країнах закінчаться запаси вуглеводнів.
3. Проблеми з ринковим статусом. Нафтогаз України за свій рахунок дає мільярдні субсидії продукції металургії та хімії. На зовнішніх ринках це дає привід для того, щоб іноземці цілком обґрунтовано ставили торгівельні бар’єри для продукції, яка вироблена при використанні штучно здешевленого газу.
Насправді, теоретично під таке визначення попадає вся продукція, що вироблена в Україні. Це, зокрема створює проблеми для вітчизняних виробників, які навіть не мають великого зиску від низьких цін на газ. А також заважає набуттю ринкового статусу, який необхідний для вступу до ЕС та СОТ.
4. Період низьких цін на газ неминуче закінчиться в найближчі роки. Щоб це не стало смертельним шоком для української економіки, потрібно діяти вже сьогодні. Чергова піар-компанія навколо цін на газ лише відволікає від цієї задачі.
На жаль, було б наївно очікувати від Нафтогазу, що він буде перейматися проблемами занадто великого споживання газу в державі. Адже його ринкова мета – продавати якомога більше палива споживачам.
Тому структурна та тарифна реформа – завдання для уряду.
Звичайно, в політичному плані підвищення цін на газ може коштувати багато, навіть якщо це супроводжується позитивним стимулюванням інвестицій у передові технології. Проте якщо це не робити зараз, то і нинішня влада буде причетна до майбутньої кризи, яка неминуча при теперішніх темпах споживання газу.
Ігор Луценко, економіст
