Євробачення по-київськи
Вівторок, 17 травня 2005, 09:59
"Українська перемога на пісенному конкурсі Євробачення фактично розпочала рік України в Європі. Рік, який закінчився політичним тріумфом Помаранчевого Майдану." Ця заява президента Ющенка напередодні конкурсу Євробачення у Києві є сміливою, але навіть вона не повністю відображає небувалу ейфорію довкола Євробачення.
Але наскільки європейським є Євробачення українського гатунку?
Немає сумнівів, що події 2004-го року сприяли розвитку національної гордості і тотожності в країні, де брак національної єдності, на думку деяких спостерігачів, стримував демократизацію.
Для пана Ющенка Євробачення це не просто телевізійний конкурс. Йдеться про не менш ніж повернення України до її справжнього місця у спільній Європі. "Україна завжди була складовою частиною цього (Європейського) простору. В ці дні ви можете (знову) відчути це у Києві, "- сказав він.
Проте окремі аспекти Євробачення по-київськи радше вказують на те, що дещо в Україні роблять і оцінюють не так, як на Заході.
Потьомкінське село
Місто зустрічає приїжджих прикрашено – так, напевне, зустрічали царів. Тротуари на головній вулиці - Хрещатику повністю оновлені. Навіщо? Адже старі тротуари були непогані, і в Києві є багато інших вулиць, які потребують ремонту.
З вулиць і підземних переходів міста вигнали тих, хто заробляв на прожиття, продаючи одяг, батарейки чи вирощені на дачі овочі. Відвідувачам не дозволять побачити ці промовисті ознаки досить поширеної бідності.
Квитки на Євробачення, деякі з яких коштують 200 євро, є недосяжними для багатьох українців.
Зазвичай у Європі столиця, яка приймає конкурс Євробачення, не переглядає у зв’язку з цим свої плани оновлення інфраструктури і не змінює правила торгівлі. Але принципи Потьомкінського села надають більшої ваги зовнішньому вигляду, а не змісту.
Висота поганого смаку
Перемога Руслани на конкурсі 2004-го року здивувала багатьох. Але прискіпливіший погляд виявляє певну логіку.
Позбавлена культурної еліти в результаті голодоморів, репресій і воєн та утримувана століттями в статусі провінції Україна потерпає від браку високої культури. В радянській Україні не було свободи, яка б дозволяла розвивати справжнє мистецтво, а натомість культивувалася лише пролетарська культура.
До статусу норми була розведена "низька культура". Пластикові квіти в ресторанах, надмірне захоплення макіяжем, смішне поєднання кольорів, матеріалів і форм – усе це впадає в очі.
Але оскільки усе вищезгадане – норма, то багато зусиль вкладається саме в удосконалення "кітчу".
Попри враження, яке може скластися від ейфорії в Україні, конкурс Євробачення не є змаганням найкращих популярних пісень. Це – кітч. Досить популярний, але якого насправді в Європі ніхто серйозно не сприймає.
"Відомі та успішні групи не беруть участі, оскільки ризикують зазнати приниження, програвши нікому не відомим виконавцям," – каже Йорген Де Мільюс, який десятки років веде телеконкурс Євробачення в Данії.
Додайте до цього набору ще правила голосування і виявиться, що Євробачення є відбором найприйнятніших посередностей, фестивалем непрофесіоналів, який опинився в нижньому закутку шоубізнесу – дуже далеко від мистецтва чи справжньої музики.
У виступи вкладаються дуже обмежені кошти і зусилля, а неписаний закон полягає у натиску на саму пісню, а не на виступ. Йорген Де Мільюс скаржиться, що від тих пісень насамперед сподіваються успіху на радіо.
Новачок-Руслана усього того не знала. Вона підійшла до своєї участі дуже серйозно, відшліфувала хореографію виступу, місяцями проводила репетиції і тренування, а потім проїхалася турне, старанно звертаючи увагу на такі маленькі країни як Ісландія, де у неї була можливість заявити про себе.
Співак української рок-групи "ВВ" Олег Скрипка каже про це: "Так. Поганий смак владарює в Україні. Саме тому Україна перемогла на Євробаченні".
Маніпуляції з відбором
Замість утвердження України в належному їй місці в культурному просторі Європи, як цього хоче пан Ющенко, ейфорія є ознакою розпачливого бажання долучитися.
Перемога на конкурсі Євробачення це добре, але це не видатне досягнення.
Нова українська влада сприйняла конкурс Євробачення занадто серйозно – домігшись включення пісні про Помаранчеву революцію вже після того, як відбувся перший тур національного відбору. В результаті група "Гринджоли" витіснила співачку Ані Лорак, яка на виборах підтримувала Віктора Януковича.
"Невже!? Якби у нас влада домоглася включення до конкурсу пісні про королеву, наша преса півроку не писала б ні про що інше. Це був би кінець монархії в Данії, – сказав Йорген Де Мельюс, від’їжджаючи до Києва, - Це негарно".
Навіть спосіб голосування – платні СМС перетворили українське Євробачення в задоволення для більш заможної частини населення. Учасників голосування мобілізували як на політичну кампанію, повторюючи нещодавні президентські вибори. Це також відрізняє подію від Західної Європи, де за пісні на Євробаченні голосує менш політизована і менш заможна частина населення.
Якби ейфорія довкола Євробачення в Києві не змішувала розваги і політику та не заважала розумінню європейської культури, то, напевне, нічого поганого не було б в тому, щоб розслабитися і залучитися до веселого фестивалю.
Йоганннес Вамберг Андерсен стежить за подіями на пострадянському просторі з часів Горбачова і спеціалізується на Українській політиці з 1999-го року. Він живе у Копенгагені і часто їздить до України. Робить репортажі для Національного Радіо Данії та друкується в щоденній газеті Information.
Але наскільки європейським є Євробачення українського гатунку?
Немає сумнівів, що події 2004-го року сприяли розвитку національної гордості і тотожності в країні, де брак національної єдності, на думку деяких спостерігачів, стримував демократизацію.
Для пана Ющенка Євробачення це не просто телевізійний конкурс. Йдеться про не менш ніж повернення України до її справжнього місця у спільній Європі. "Україна завжди була складовою частиною цього (Європейського) простору. В ці дні ви можете (знову) відчути це у Києві, "- сказав він.
Проте окремі аспекти Євробачення по-київськи радше вказують на те, що дещо в Україні роблять і оцінюють не так, як на Заході.
Потьомкінське село
Місто зустрічає приїжджих прикрашено – так, напевне, зустрічали царів. Тротуари на головній вулиці - Хрещатику повністю оновлені. Навіщо? Адже старі тротуари були непогані, і в Києві є багато інших вулиць, які потребують ремонту.
З вулиць і підземних переходів міста вигнали тих, хто заробляв на прожиття, продаючи одяг, батарейки чи вирощені на дачі овочі. Відвідувачам не дозволять побачити ці промовисті ознаки досить поширеної бідності.
Квитки на Євробачення, деякі з яких коштують 200 євро, є недосяжними для багатьох українців.
Зазвичай у Європі столиця, яка приймає конкурс Євробачення, не переглядає у зв’язку з цим свої плани оновлення інфраструктури і не змінює правила торгівлі. Але принципи Потьомкінського села надають більшої ваги зовнішньому вигляду, а не змісту.
 Філіп Кіркоров - лідер російського кітчу на українській тусовці. Фото сайту eurovision.kyivstar.net |
Перемога Руслани на конкурсі 2004-го року здивувала багатьох. Але прискіпливіший погляд виявляє певну логіку.
Позбавлена культурної еліти в результаті голодоморів, репресій і воєн та утримувана століттями в статусі провінції Україна потерпає від браку високої культури. В радянській Україні не було свободи, яка б дозволяла розвивати справжнє мистецтво, а натомість культивувалася лише пролетарська культура.
До статусу норми була розведена "низька культура". Пластикові квіти в ресторанах, надмірне захоплення макіяжем, смішне поєднання кольорів, матеріалів і форм – усе це впадає в очі.
Але оскільки усе вищезгадане – норма, то багато зусиль вкладається саме в удосконалення "кітчу".
Попри враження, яке може скластися від ейфорії в Україні, конкурс Євробачення не є змаганням найкращих популярних пісень. Це – кітч. Досить популярний, але якого насправді в Європі ніхто серйозно не сприймає.
"Відомі та успішні групи не беруть участі, оскільки ризикують зазнати приниження, програвши нікому не відомим виконавцям," – каже Йорген Де Мільюс, який десятки років веде телеконкурс Євробачення в Данії.
Додайте до цього набору ще правила голосування і виявиться, що Євробачення є відбором найприйнятніших посередностей, фестивалем непрофесіоналів, який опинився в нижньому закутку шоубізнесу – дуже далеко від мистецтва чи справжньої музики.
У виступи вкладаються дуже обмежені кошти і зусилля, а неписаний закон полягає у натиску на саму пісню, а не на виступ. Йорген Де Мільюс скаржиться, що від тих пісень насамперед сподіваються успіху на радіо.
Новачок-Руслана усього того не знала. Вона підійшла до своєї участі дуже серйозно, відшліфувала хореографію виступу, місяцями проводила репетиції і тренування, а потім проїхалася турне, старанно звертаючи увагу на такі маленькі країни як Ісландія, де у неї була можливість заявити про себе.
Співак української рок-групи "ВВ" Олег Скрипка каже про це: "Так. Поганий смак владарює в Україні. Саме тому Україна перемогла на Євробаченні".
Маніпуляції з відбором
Замість утвердження України в належному їй місці в культурному просторі Європи, як цього хоче пан Ющенко, ейфорія є ознакою розпачливого бажання долучитися.
Перемога на конкурсі Євробачення це добре, але це не видатне досягнення.
Нова українська влада сприйняла конкурс Євробачення занадто серйозно – домігшись включення пісні про Помаранчеву революцію вже після того, як відбувся перший тур національного відбору. В результаті група "Гринджоли" витіснила співачку Ані Лорак, яка на виборах підтримувала Віктора Януковича.
"Невже!? Якби у нас влада домоглася включення до конкурсу пісні про королеву, наша преса півроку не писала б ні про що інше. Це був би кінець монархії в Данії, – сказав Йорген Де Мельюс, від’їжджаючи до Києва, - Це негарно".
Навіть спосіб голосування – платні СМС перетворили українське Євробачення в задоволення для більш заможної частини населення. Учасників голосування мобілізували як на політичну кампанію, повторюючи нещодавні президентські вибори. Це також відрізняє подію від Західної Європи, де за пісні на Євробаченні голосує менш політизована і менш заможна частина населення.
Якби ейфорія довкола Євробачення в Києві не змішувала розваги і політику та не заважала розумінню європейської культури, то, напевне, нічого поганого не було б в тому, щоб розслабитися і залучитися до веселого фестивалю.
Йоганннес Вамберг Андерсен стежить за подіями на пострадянському просторі з часів Горбачова і спеціалізується на Українській політиці з 1999-го року. Він живе у Копенгагені і часто їздить до України. Робить репортажі для Національного Радіо Данії та друкується в щоденній газеті Information.
