Гра у хабарі: хто пише правила?
Середа, 6 квітня 2005, 12:55
Одна з версій "хабарницького скандалу" за участю помічників нардепів, який почався минулого тижня, вже відома. Як пояснив шеф СБУ Турчинов, на місці злочину були затримані двоє осіб, визначених як помічники депутатів Омельченка та Потебенька (останній, щоправда, від "свого" відхрещується).
Ці двоє "розводили" на великі гроші бізнесменів, які мріяли стати чиновниками. Пізніше, на робочому місці, був затриманий також помічник Шкіля, ситуація з яким є менш зрозумілою.
За лобіювання посад у Кабміні згадані бізнесмени викладали чималі кошти, а депутатські ординарці дурили їм голови, створюючи якийсь примарний контекст всемогутності – у хід йшли липові посвідчення, липові приймальні, дзвінки у – буцімто! – високі кабінети тощо.
Депутати про ці оборудки нічого не знали. Так само як і міністри, переговори з якими імітували шахраї.
Але й це ще не все. Глава СБУ натякнув на російський слід скандалу, зазначивши, що підозрювані "мали дуже серйозні плани" й "працювали" з бізнесменами Росії. Тобто зрозуміти це можна так, що компрометація уряду Тимошенко входила у наміри деяких російських діячів, які, напевне, й скоординували зв'язок між пошуковцями дохідних місць та помічниками народних депутатів.
Останні "об'яву в газету не давали", каже Турчинов, а отже, потребували якогось посередника між своїм фіктивним ринком послуг та його потенційними клієнтами.
Цим наразі коментар з офіційних джерел і вичерпується. Українські силові структури лишаються такими самими непрозорими, як і при Кучмі, а "таємниця слідства" – все тою ж еластичною ширмою, за якою ховається будь-що. Тому на тему "російського сліду" рефлектувати доведеться самим.
Чи можливо, що певні кола у Росії за будь-яку ціну хочуть знищити репутацію нового українського уряду? Можливо.
Чи можливо, що згадані кола проаналізували усі варіанти, знайшовши слабку ланку в особі помічників нардепів, близьких до уряду хоча б тим, що перебувають у фракції, з якої "походить" прем'єр? Припустимо, що й таке можливо.
Але чи можливо, щоб знайшлися бізнесмени, здатні викласти готівкою 50 чи 100 тисяч доларів перед дрібним службовцем з апарату Верховної Ради? Скажете, що грошовитих дядьків вводили в оману фіктивні посвідчення нардепівських помічників?
Ні, тут щось не те. І справи – в тому числі й хабароносні – так не робляться. Тому можна погодитися і з Омельченком, який сказав, що "це не рівень позаштатного помічника – пробивати призначення на посади", і зі Шкілем, який зазначив, що хабарі пропонуються тим, хто реально курує роздачу посадових портфелів.
У контексті цього Омельченко першим вжив слово "провокація". "Якщо це була провокація, – заявив він, – спрямована на те, щоб підірвати мій авторитет, то організатори її мусять бути покарані. А результат такої провокації рівний нулю, бо я б ніколи не пішов на такі речі…".
І Омельченко, і Шкіль не вважають свій авторитет підірваним, мотивуючи це зокрема й тим, що помічник – він і є помічник, це не кум, не сват і не брат…
Все це справедливо, але минулого четверга зранку (після усіх гучних затримань) інтернет захлинався повідомленнями на тему№1, малоінформативність яких компенсувалась зухвалістю заголовків. Деякі з них звучали, приміром, так: "Шкіль зізнався, що його помічник "згорів" на хабарі" або ж "Депутати й шахраї: що між ними спільного?". Навряд чи подібне створює довкола нардепів поле невразливості.
…Загалом у цій країні відбувається останнім часом багато дивних речей. Інформації стає все менше, і здобуття її наштовхується на все вищі мури. Приміром, журналістам лишається тільки здогадуватись, що ті дві посадові особи з колишнього складу ЦВК, яким Генпрокуратура збирається висунути обвинувачення, є Бондиком та Охендовським. А де, питається, подівся пан Ківалов? Загадка…
Але менше з тим. Проблеми екс-цевекістів я згадала лише як зачин своєї власної історії. Тижнів зо три тому мені випала несподіванка пити каву з полковником СБУ Миколою Герасименком, який раз у раз згадував в розмові депутата Шкіля.
Герасименко знайшов мене у фаст-фуді, де я вечеряла з іще однією людиною. Це було майже відразу по виході в "Україні молодій" мого інтерв'ю з Турчиновим, в якому я, зокрема, питала шефа Служби безпеки про старі кадри його відомства.
Особливо мене цікавив саме Герасименко – "автор" (хоча й непоодинокий) справи 9 березня, якій я присвятила, смію стверджувати, найбільшу увагу з-поміж інших моїх колег по цеху. Турчинов відповів тоді, що в СБУ змінилось керівництво, і це є головною запорукою нових методів роботи. Що ж до рядових "виконавців" з минулого (він тримався саме цього слова), то з часом питання вирішуватиметься й по кожному з них. Проте не слід забувати – вони лише виконували накази.
(Я подумала тоді, що це доволі дивна і дика логіка. Адже, дотримуючись її, можна з легкою душею відпустити на всі чотири сторони й вбивць Гонгадзе. Що з того, що вони вкоротили людині віку, якщо вони – всього-на-всього пішаки, які виконували чужий наказ?!).
Герасименко з'явився раптово, "сюрпризом", і на питання, що означає його поява, сказав, що я, мовляв, сама його шукала. Так, дійсно, шукала. Але три з половиною роки тому назад, десь наприкінці 2001-го, коли мене цікавила офіційна позиція слідства у справі 9 березня. Тоді він відмовився від зустрічі, інтерв'ю, коментаря – від будь-якої форми спілкування.
Тепер, навесні 2005-го, йому знадобилась я. Для передачі месиджу: по Шкілю й досі не закрита кримінальна справа – Герасименко повторив цю фразу три чи чотири рази.
Йдеться про те, що "організатор масових заворушень" Андрій Шкіль, отримавши депутатський мандат, здобув разом із ним і недоторканість. Відтак справу по Шкілю виділили в окреме провадження. Але не закрили.
Герасименко знав, що рано чи пізно я напишу про цю зустріч. Я, щоправда, приберігала цей сюжет для іншого матеріалу – хотілось поміркувати на тему, яким поганим провідником змін виявився помаранчевий колір. Старі есбеушники – на своїх місцях, старі судді (на кшталт Волика, який виносив вирок по справі 9 березня) – на своїх місцях. Навіть старі провокатори – й ті на своїх місцях.
В даному разі я говорю про Едуарда Коваленка і його "Українську національну асамблею". Скільки ґвалту стояло довкола цієї персони влітку минулого року! За всі антиющенківські вибрики Коваленка сатисфакції вимагали почергово і Катеринчук, і Зінченко, і Безсмертний, і Тарасюк, і сам Ющенко, який звертався з листом до Кучми, вимагаючи не використовувати його бренд "з метою розпалювання міжнаціональної ворожнечі".
І що ж тепер, коли "нас багато" і ми при владі? Коваленко разом з УНА – на сайті Мінюсту, у переліку офіційно зареєстрованих партій, а офіс розпалювача ворожнечі – там же, де й приміщення Корчинського – у самісінькому центрі Києва, біля секретаріату президента...
А Шкілю натомість буцімто кажуть: не розслабляйся. А іще через якийсь час його помічник, рекомендований "поважними людьми" (так каже Шкіль) виявляється втягнутим у речі, що мають дуже поганий запах.
Я не знаю достеменно, що означають подібні ігри і не веду свою оповідку до чітко сформульованого висновку. Чи доречними будуть припущення, не обґрунтовані фактами?
Спробую все ж накидати пару схем. Можливо, Шкілем та Омельченком вирішили пожертвувати задля того, щоб показати – у нової влади немає фаворитів, коли йдеться про корупцію?
Тобто унаочнити принцип "бий своїх, щоб чужі боялись"? Недарма ж Турчинов в інтерв'ю російським "Известиям" сказав: "Перед законом усі рівні, у тому числі й герої революції".
Чому в такому разі вибрали саме їх? Тому що не Абдуліна ж розпинати в ім'я піару!
Щоправда, сюди не дуже вписується Герасименко зі своїми напівнатяками… Хіба що старі кадри СБУ (ті самі, що, за словами Турчинова, сказаними ним на його першому брифінгу, не надто лояльно зустріли свіжепризначеного шефа) провадять власну гру, щоб зіпсувати враження від дій керівництва?
Можливо, також, що демонстрація сили була застосована як профілактичний засіб – не робіть, мовляв, різких рухів.
Єдине, що я знаю зі слів очевидців: затриманий помічник Шкіля був на робочому місці з самого ранку, а депутат у цей час перебував на засіданні свого профільного комітету.
Першого можна було брати тепленьким, не чекаючи другого. Але Шкіля таки діждались, тож і затримання, і обшук відбувалися на його очах. Отже, так було задумано від самого початку. Але знову ж питання: чому?
Злочинці, які дурили з хабарями для членів Кабміну, могли імітувати голоси
ТИМОШЕНКО ЧИ КІНАХУ ХОТІЛИ ДАТИ ХАБАРА люди Омельченка і Потебенька?
Ці двоє "розводили" на великі гроші бізнесменів, які мріяли стати чиновниками. Пізніше, на робочому місці, був затриманий також помічник Шкіля, ситуація з яким є менш зрозумілою.
За лобіювання посад у Кабміні згадані бізнесмени викладали чималі кошти, а депутатські ординарці дурили їм голови, створюючи якийсь примарний контекст всемогутності – у хід йшли липові посвідчення, липові приймальні, дзвінки у – буцімто! – високі кабінети тощо.
Депутати про ці оборудки нічого не знали. Так само як і міністри, переговори з якими імітували шахраї.
Але й це ще не все. Глава СБУ натякнув на російський слід скандалу, зазначивши, що підозрювані "мали дуже серйозні плани" й "працювали" з бізнесменами Росії. Тобто зрозуміти це можна так, що компрометація уряду Тимошенко входила у наміри деяких російських діячів, які, напевне, й скоординували зв'язок між пошуковцями дохідних місць та помічниками народних депутатів.
Останні "об'яву в газету не давали", каже Турчинов, а отже, потребували якогось посередника між своїм фіктивним ринком послуг та його потенційними клієнтами.
Цим наразі коментар з офіційних джерел і вичерпується. Українські силові структури лишаються такими самими непрозорими, як і при Кучмі, а "таємниця слідства" – все тою ж еластичною ширмою, за якою ховається будь-що. Тому на тему "російського сліду" рефлектувати доведеться самим.
Чи можливо, що певні кола у Росії за будь-яку ціну хочуть знищити репутацію нового українського уряду? Можливо.
Чи можливо, що згадані кола проаналізували усі варіанти, знайшовши слабку ланку в особі помічників нардепів, близьких до уряду хоча б тим, що перебувають у фракції, з якої "походить" прем'єр? Припустимо, що й таке можливо.
Але чи можливо, щоб знайшлися бізнесмени, здатні викласти готівкою 50 чи 100 тисяч доларів перед дрібним службовцем з апарату Верховної Ради? Скажете, що грошовитих дядьків вводили в оману фіктивні посвідчення нардепівських помічників?
Ні, тут щось не те. І справи – в тому числі й хабароносні – так не робляться. Тому можна погодитися і з Омельченком, який сказав, що "це не рівень позаштатного помічника – пробивати призначення на посади", і зі Шкілем, який зазначив, що хабарі пропонуються тим, хто реально курує роздачу посадових портфелів.
У контексті цього Омельченко першим вжив слово "провокація". "Якщо це була провокація, – заявив він, – спрямована на те, щоб підірвати мій авторитет, то організатори її мусять бути покарані. А результат такої провокації рівний нулю, бо я б ніколи не пішов на такі речі…".
І Омельченко, і Шкіль не вважають свій авторитет підірваним, мотивуючи це зокрема й тим, що помічник – він і є помічник, це не кум, не сват і не брат…
Все це справедливо, але минулого четверга зранку (після усіх гучних затримань) інтернет захлинався повідомленнями на тему№1, малоінформативність яких компенсувалась зухвалістю заголовків. Деякі з них звучали, приміром, так: "Шкіль зізнався, що його помічник "згорів" на хабарі" або ж "Депутати й шахраї: що між ними спільного?". Навряд чи подібне створює довкола нардепів поле невразливості.
…Загалом у цій країні відбувається останнім часом багато дивних речей. Інформації стає все менше, і здобуття її наштовхується на все вищі мури. Приміром, журналістам лишається тільки здогадуватись, що ті дві посадові особи з колишнього складу ЦВК, яким Генпрокуратура збирається висунути обвинувачення, є Бондиком та Охендовським. А де, питається, подівся пан Ківалов? Загадка…
Але менше з тим. Проблеми екс-цевекістів я згадала лише як зачин своєї власної історії. Тижнів зо три тому мені випала несподіванка пити каву з полковником СБУ Миколою Герасименком, який раз у раз згадував в розмові депутата Шкіля.
Герасименко знайшов мене у фаст-фуді, де я вечеряла з іще однією людиною. Це було майже відразу по виході в "Україні молодій" мого інтерв'ю з Турчиновим, в якому я, зокрема, питала шефа Служби безпеки про старі кадри його відомства.
Особливо мене цікавив саме Герасименко – "автор" (хоча й непоодинокий) справи 9 березня, якій я присвятила, смію стверджувати, найбільшу увагу з-поміж інших моїх колег по цеху. Турчинов відповів тоді, що в СБУ змінилось керівництво, і це є головною запорукою нових методів роботи. Що ж до рядових "виконавців" з минулого (він тримався саме цього слова), то з часом питання вирішуватиметься й по кожному з них. Проте не слід забувати – вони лише виконували накази.
(Я подумала тоді, що це доволі дивна і дика логіка. Адже, дотримуючись її, можна з легкою душею відпустити на всі чотири сторони й вбивць Гонгадзе. Що з того, що вони вкоротили людині віку, якщо вони – всього-на-всього пішаки, які виконували чужий наказ?!).
Герасименко з'явився раптово, "сюрпризом", і на питання, що означає його поява, сказав, що я, мовляв, сама його шукала. Так, дійсно, шукала. Але три з половиною роки тому назад, десь наприкінці 2001-го, коли мене цікавила офіційна позиція слідства у справі 9 березня. Тоді він відмовився від зустрічі, інтерв'ю, коментаря – від будь-якої форми спілкування.
Тепер, навесні 2005-го, йому знадобилась я. Для передачі месиджу: по Шкілю й досі не закрита кримінальна справа – Герасименко повторив цю фразу три чи чотири рази.
Йдеться про те, що "організатор масових заворушень" Андрій Шкіль, отримавши депутатський мандат, здобув разом із ним і недоторканість. Відтак справу по Шкілю виділили в окреме провадження. Але не закрили.
Герасименко знав, що рано чи пізно я напишу про цю зустріч. Я, щоправда, приберігала цей сюжет для іншого матеріалу – хотілось поміркувати на тему, яким поганим провідником змін виявився помаранчевий колір. Старі есбеушники – на своїх місцях, старі судді (на кшталт Волика, який виносив вирок по справі 9 березня) – на своїх місцях. Навіть старі провокатори – й ті на своїх місцях.
В даному разі я говорю про Едуарда Коваленка і його "Українську національну асамблею". Скільки ґвалту стояло довкола цієї персони влітку минулого року! За всі антиющенківські вибрики Коваленка сатисфакції вимагали почергово і Катеринчук, і Зінченко, і Безсмертний, і Тарасюк, і сам Ющенко, який звертався з листом до Кучми, вимагаючи не використовувати його бренд "з метою розпалювання міжнаціональної ворожнечі".
І що ж тепер, коли "нас багато" і ми при владі? Коваленко разом з УНА – на сайті Мінюсту, у переліку офіційно зареєстрованих партій, а офіс розпалювача ворожнечі – там же, де й приміщення Корчинського – у самісінькому центрі Києва, біля секретаріату президента...
А Шкілю натомість буцімто кажуть: не розслабляйся. А іще через якийсь час його помічник, рекомендований "поважними людьми" (так каже Шкіль) виявляється втягнутим у речі, що мають дуже поганий запах.
Я не знаю достеменно, що означають подібні ігри і не веду свою оповідку до чітко сформульованого висновку. Чи доречними будуть припущення, не обґрунтовані фактами?
Спробую все ж накидати пару схем. Можливо, Шкілем та Омельченком вирішили пожертвувати задля того, щоб показати – у нової влади немає фаворитів, коли йдеться про корупцію?
Тобто унаочнити принцип "бий своїх, щоб чужі боялись"? Недарма ж Турчинов в інтерв'ю російським "Известиям" сказав: "Перед законом усі рівні, у тому числі й герої революції".
Чому в такому разі вибрали саме їх? Тому що не Абдуліна ж розпинати в ім'я піару!
Щоправда, сюди не дуже вписується Герасименко зі своїми напівнатяками… Хіба що старі кадри СБУ (ті самі, що, за словами Турчинова, сказаними ним на його першому брифінгу, не надто лояльно зустріли свіжепризначеного шефа) провадять власну гру, щоб зіпсувати враження від дій керівництва?
Можливо, також, що демонстрація сили була застосована як профілактичний засіб – не робіть, мовляв, різких рухів.
Єдине, що я знаю зі слів очевидців: затриманий помічник Шкіля був на робочому місці з самого ранку, а депутат у цей час перебував на засіданні свого профільного комітету.
Першого можна було брати тепленьким, не чекаючи другого. Але Шкіля таки діждались, тож і затримання, і обшук відбувалися на його очах. Отже, так було задумано від самого початку. Але знову ж питання: чому?
Злочинці, які дурили з хабарями для членів Кабміну, могли імітувати голоси
ТИМОШЕНКО ЧИ КІНАХУ ХОТІЛИ ДАТИ ХАБАРА люди Омельченка і Потебенька?
