Роги янгола

Найвищу оцінку новій владі Ющенка дав перший президент України Кравчук. Його як опозиціонера хвилює лише одне: що нова владна команда набере на майбутніх парламентських виборах 300 голосів, а відтак – зможе робити в країні все, що заманеться.

Отже, Кравчук переконаний: навіть після стресів, що вже отримав виборець від перших 100 днів правління Ющенка, і всього, що ще побачить і відчує, – народ не просто підтримає цю владу на виборах, а й надасть їй практично безмежних повноважень.

За такий блискучий комплімент своїй команді Ющенкові, мабуть, варто було б визнати пана Кравчука лідером нової опозиції. Тоді, до речі, багато що в цій країні автоматично стало б на свої місця з точки зору справжньої двопартійної моделі, що склалася між 1991 та 1994 роками, коли "партія Кравчука" та "партія Кучми" створили в Україні із залишків компартійної ідеологічної та господарської еліти класичну двопартійну систему...

Всі створені в ті часи чи після них партії в Україні так чи інакше належать до однієї з цих двох "протопартій". Так само поділяються й олігархи – за способом формування та функціонування їхніх капіталів. Інша річ, що виборчі технології ставлять їх весь час перпендикуляром. Ну, на те вони й технології...

А в Кравчука перед Ющенком є ще як мінімум дві заслуги. Перша – саме йому належить авторство провального "єдиного кандидата" від влади. Друга – саме Кравчук свого часу першим виголосив тезу про "янгола з рогами, які треба стинати" з допомогою конституційної реформи...

Якщо перша теза – правильний вибір "антигероя" - зіграла неоціненну роль в перемозі Ющенка, то друга забезпечила нового президента принаймні на рік могутнім механізмом розкручування перманентної політичної реформи. Якою змушені перейматися перш за все люди з його ж команди.

Дуже схоже, що так добре, як Кравчук про них, вони самі про себе не думають.

Бо, знов-таки за Кравчуком, - якщо команда Ющенка набере в наступному парламенті 300 голосів, то гаранту ніби й не важливо, за якою Конституцією правити. 300 – значить, що президентська чи парламентська модель – дають один результат, команда справді єдина, внутрішні суперечки її не розвалюють, всі опозиційні олігархи знищені, прем'єр обирається такий, якого хоче Ющенко, бо іншого команда побажати просто не здатна. Мир, дружба, демократія...От візьміть хоч би приклад Путіна: маючи 300, не став же він Конституцію свою переписувати, а лякали...

Але в Ющенка насправді все ще зовсім не так, як в Путіна, от і нудить його команду вже ніби проведена реформа і потреба щось із нею робити.

Ще раз про зміст, форму і процедуру

На останньому (себто першому Всеукраїнському) з"їзді місцевого самоврядування "конституційний ревізіонізм" потрапив аж у резолюцію. Почали з перегляду пропорційного закону про місцеві вибори, а дійшли потреби підсилити роль президента...

Мороз абсолютно точно вловив інтригу: адміністративно-територіальну реформу Безсмертного тут використали як привід, аби через плутанину з вдосконаленням місцевого самоврядування просто заблокувати введення в дію закону 4180.

От лишень протиставити цьому Мороз нічого не зміг: Ющенко заспокоїв його, що старі домовленості в силі, а резолюція з'їзду – це резолюція з'їзду, нема до кого висувати претензії...

Втім, і дійсно, резолюція з'їзду – це лише резолюція, а не закон. Так само, як і пропонований Зінченком конституційний референдум – не більше, ніж, скажімо, передвиборчий "плебісцит" щодо довіри до того ж Ющенка. Конституцію цим референдумом не зміниш, про що давно сказано Конституційним судом.

А подання Кучми до КС, яке не відкликав Ющенко, щодо референдумів з простих законів, - не має нічого спільного не лише з конституційним референдумом та його імплементацією, а й навіть з намірами ревізії закону 4180.

Навпаки, в разі, якби КС дозволив президенту ухвалювати прості закони референдумом, не звертаючись до ВР, - це була б форма ігнорування парламенту за будь-якої Конституції. Але доцільність така форма законотворчості мала б саме за умов дії закону 4180, де закладено надмірну потенційну кризовість парламентської діяльності, себто його непрацездатність.

Як відомо, за теперішньої Конституції такої ситуації практично не існує, хіба що через блокаду трибуни опозицією, та й то, дивлячись, яка опозиція...

То ж, як на мене, підтримка Ющенком конституційного подання Кучми – це зовсім не спроба ревізувати конституційну реформу, а навпаки – готовність до першого ж розгону новообраної ВР... Одна проблема: і теперішня, і "оновлена" Конституція однаково забороняють провадити референдуми з питань податків, бюджету та амністії.

Без цього важкувато президенту буде оминати парламент, але навіть економічні закони трохи іншого гатунку можна буде штампувати з допомогою народу.

Але розгляньмо теоретично, що хвилює Мороза. Чи може Ющенко за бажання порушити угоду з ним та відмінити закон 4180?

Відмінити повністю – навряд. Навіть якщо КС запрацює на повну силу і почне розгляд подання команди Тимошенко, - він, радше за все, зробить зауваження до тих норм та розділів, найбільше – перехідних положень – що відмінні від схваленого ним законопроекту 4180.

Просто за те, що вони суперечать ст. 157 Конституції. Те, що залишиться, виявиться ще гірше, ніж те, що є зараз, бо буде просто кучмівським варіантом. Але "антиєвропейські норми" про імперативний мандат та нагляд прокуратури – залишаться незмінними.

Але що буде з відміною "некоректних" перехідних положень, себто дати введення оновленої Конституції в дію?

А лише те, що їхнє скасування означатиме введення закону в дію в момент ухвалення вердикту КС. Бо взагалі-то йтиметься про введення в дію з моменту ухвалення самого закону 4180, та повернути час назад неможливо...Хіба це – ревізія реформи?
Тож насправді про скасування закону 4180 не йдеться навіть технологічно. Хіба що Мороз сам все зрозуміє, вхопиться за ідею і сприятиме ініціативі подання Тимошенко. Коли Ющенко буде не проти – от він і знову, консенсус в коаліції...

Інші варіанти.

Їх не багато. Залишається тільки внесення нових змін до Конституції – старої чи оновленої. Рік з моменту ухвалення закону 4180 минає 8 грудня 2005 року, тож за реальної потреби й політичного консенсусу ще до парламентських виборів можна на зимовій передостанній та весняній останній сесіях цього скликання ВР внести такі зміни.

Пан міністр Зварич помиляється, ніби одна й та сама ВР не може двічі правити ті самі норми Конституції. Це лише до 1, 3 та 13 розділів стосується, а туди нинішня ВР ще не заходила...

Відтак, якщо Ющенко знає, що він би бажав виправити в Конституції оновленій, - будь ласка, механізм є...

Але чи є розуміння, що саме міняти? І – навіщо?

Знову перпендикулярно

На з"їзді рад Ющенко наголосив, що зокрема територіально-адміністративна реформа потрібна задля викорінення кланово-олігархічної моделі на місцях. Прекрасно. Але допоки та реформа станеться, Ющенко має рік повноважень сильного президента, щоб послабити олігархів на рівні державному. Що робиться і що зроблено за 100 днів?

Мабуть, треба одразу домовитись не згадувати тут зусилля правоохоронців-"термінаторів", що, власне, являють собою ті "роги янгола", які слідом за Кравчуком дуже прагнув стинати колись один з них – Луценко.

Три затриманих голови облрад, купа викликаних на допити, Франчук, що, виявляється, покинув фракцію СПУ лише через некоректне ставлення до його "Чорноморнафтогазу" (ніби спочатку хтось в СПУ обіцяв йому бізнес не чіпати), Кучма, кільце навколо якого звужується, аж поки Луценко не отримає насолоду від його допиту... І невловимий Бакай, як той невловимий Джо – хіба його справді хтось ловить?

А що ж справжні олігархи?

А нічого. Судові процеси з приводу того, що заборонено називати реприватизацією, бо в бюджеті немає грошей на повернення, - дуже нагадують "договірняк". Верховний суд лише підтвердив те, що було одразу зрозуміло: позови фізичних осіб в приватизаційних процесах – не той спосіб, щоб мати реальний наслідок.

Кажуть, олігархів–експортерів б"ють ревальвацією гривні. Ой? А хіба відміна обов"язкового продажу валюти не є в цих умовах просто способом витиснути доходи експортерів з України і там зберігати їх до кращих часів?

Ну, а якщо переможе рішення Господарського суду про повернення "Криворіжсталі", але з поверненням і бюджетних грошей олігархам, - то з уже отриманими ними прибутками хіба це вже такий страшний удар по них напередодні вступу до ВТО?

От і Тимошенко каже, що вбачає тут якусь змову "влади та капіталу".

Втім, сама Юля не відстає, і її домовленості з олігархами-нафтовиками, і також з використанням ревальвації гривні отримали "високу оцінку" партнерів по коаліції.

То винищує влада олігархів, чи як? А коли і зараз не винищує, то хіба не куплять вони в неї, влади, свою парламентську нішу на майбутнє? В обмін хоч би на ті 300 голосів владної коаліції, проти яких вони не зуміють боротися, але й іншим не дадуть?

Далі: ревальвація як така – оздоровчий захід Нацбанку проти інфляції. Як нефахівець про користь цього заходу для всієї економіки не скажу, але що він був неминучий – сумніву немає.

Як немає сумніву, що процес триватиме. Сам Нацбанк не наважується сказати, як і коли, але перший віце-прем"єр Кінах наполягає на внесенні чергових змін до бюджету на поточний рік (ніби щоб виправити "помилки" щодо інвесторів), і тоді буде нагода переглянути й офіційний курс валюти, як він уже переглянутий з грудня 2004 до березня 2005...Може, зупиниться, коли й в нас, як в Європі, літр бензину коштуватиме 1 євро...

Так от все це мав би нам ( а головно тим мільйонам своїх співвітчизників-заробітчан за кордоном, що не мають вибору, в якій валюті зберігати свої заощадження) гордо й сміливо сказати президент Ющенко. Додавши, що за кілька місяців дякуватимемо йому за радикальну, але оздоровчу реформу...А що ми почули, точніше – прочитали? Що він не схвалює різкі зміни курсу навіть укріплюваної гривні!

Ющенко злякався відповідальності за перший же непопулярний "у Майдану" захід, який попри все бажання важко асоціюється з Юлею, а лише з ним самим.

То навіщо такому "сильному президентові" сильні повноваження в Конституції?

Далі. Головна розвага політикуму – "конфлікт" Тимошенко й Порошенка. Візит до Росії, фрейдівські обмовки – це все ще з веселощів. Більш серйозно виглядає створення Ющенком для Порошенка всіляких комісій та комітетів при президентові.

Оце вже щось більше нагадує другий уряд...Як і референдуми для ухвалення законів – це все більше тулиться до Основного закону 4180, ніж до діючої Конституції: на випадок, коли криза парламенту не дозволяє навіть сформувати уряд...

Але от що цікаво. Мудрий Литвин підкидає хмизу: наступні парламентські вибори, каже, будуть виборами прем"єр-міністра. Спочатку він поруч називав і "вибори спікера", але вчасно схаменувся...

Ну, так "вибори прем"єра" – це ж саме за умов введення в дію реформи, на яку і Литвин ніби сподівається. То навіщо він сам такими заявами розпалює пристрасті між ніби-то потенційними конкурентами в прем"єри?

Чи Литвин так само, як Медведчук, робить ставку на те, що Юля випаде з ющенківської коаліції і поведе за собою всю олігархічну опозицію, яка і зробить з неї главу більш могутнього, ніж Ющенко з Порошенком, уряду? І сам Литвин буде в цій опозиційно-олігархічно-тимошенківській опозиції?

Взагалі-то на нафтовому фронті в Юлі зі структурами Народної партії повне порозуміння. І на з"їзді рад вона зробила собі найкращий, як завжди, піар, - хоча врожай планував, мабуть, зібрати сам Литвин...

Але ж якщо так відверто цим хизуватися, то можна таки дочекатися, що "оточення гаранта" вимагатиме ревізії реформи і знайде нехай незаконні - такі ж, як вже ухвалений пакет - але дієві механізми...

А ще Литвин не стримує себе щодо бажання ревізувати пропорційний виборчий закон, і не лише для місцевих влад, а й до парламенту. П"ять мільйонів доларів за місце в прохідній частині партійного спику його бентежать. Ну, тепер купівельна спроможність цих мільйонів падає, місця можуть бути менш прохідними...

Але, без сміху, - проекти повернення до не зовсім пропорційної моделі відомі. Відомо й те, що до проведеної вже ніби реформи квазімажоритарка стосунку не має.
Знову перпендикулярно: ті, хто каже про відданість реформі, насправді прагнуть її ревізії, і навпаки.

З такими "послідовними" позиціями раціонального конституційного процесу годі чекати за будь-якої досконалої технології.

Може, допомогло б, якби хоча б за рік до виборів та до введення чи перегляду реформи панове еліта з"ясували б нарешті, чиї інтереси, крім особистих, вони збираються представляти.

Аж ні. Дедалі махровішим стає тотальне демагогічне апелювання до "синьо-помаранчевого Майдану". Суцільно декласованого? Таке наше розуміння постіндустріальної Європи, до якої ми сунемо з невідворотністю гірського обвалу...

Звичаєве право

Насправді деякі "управлінські" реформи багато в чому вже за нової влади проведені. Ну, вже й забуто про неконституційно призначених губернаторів: судів з цього приводу немає – і добре.

А от, наприклад, шляхом простого звикання широкого політичного загалу "конституювалися" в уряді два віце-прем"єри без портфелів, функція котрих – писати всілякі проекти та відбивати будь-які спроби ЗМІ отримати про ці проекти бодай якусь конкретну інформацію.

Когось цікавить, кому саме – прем"єрові, президентові, секретарю РНБО чи держсекретареві підпорядковуються Рибачук та Безсмертний? Отож. Чи існують в природі якісь нормативні документи, що описують їхню діяльність та її плоди, чи є структури, які втілюють їхні наробки?

Авжеж...Ільф, Петров, О"Генрі, Андерсен та Гоголь з Салтиковим-Щедріним мають черовоніти, що не додумалися до таких персонажів та, головне, такого статусу високопасадовців, що за скромну урядову зарплатню продають повітря батькові нації. Й не лише йому...

Невимовній легкості їхнього буття, мабуть, заздрять перший віце-прем"єр Кінах та гуманітарний Томенко, за якими принаймні бовваніють функції нагляду за економікою, соціалкою та гуманітаркою.

І хоча пан Кінах більше нагадує лідера профспілки промислового лобі при уряді, а пан Томенко – доктора всіх наук, але це все одно дещо інше, ніж у Рибачука та Безсмертного.

Це я до того веду, що Конституція ролей віце-прем"єрів не розписує, ані нова, ані стара. Отут би не завадив закон про Кабмін.

За "звичаєвим правом" живуть в Україні всі НАКи, всі державні монополії – колиска старих та нових олігархів. Їх би також якось внормувати через закони, скажімо, про центральні органи виконавчої влади.

І вже єдиний закон, з якого можна в принципі дізнатися про роль і місце у владній їєрархії державного секретаря, - це закон про президента.

Але річ в тім, що всі ці такі необхідні закони тепер включено в план політичної реформи, як "третя альтернатива" конституційній безвиході. Себто не управлінські механізми в них тепер головні, а знов-таки розподіл повноважень головних фігурантів влади: президента, прем"єра та парламенту, себто спікера...

Ну, а тут вже суперечка – під яку Конституцію їх прилаштувати: під стару, нову чи замість обох. Тимчасом для осіб, які мають назву "виконавці"-чиновники – Гуляй-поле "звичаєвого права"...

Збирається оце пані голова ФДМ Семенюк провести, нарешті, через ВР закон про свою установу, - а доти, в тепер вже кращих традиціях, мандату не здавати. Ну, подивимося, чи не дадуть їй зрозуміти, що за невизначеністю конституційною ще суміщати їй і суміщати мандат із посадою...

Без це...ремоній

Але вихід є...І винайшов його вже згаданий віце-прем"єр без портфеля, але з досить розвиненою фантазією Безсмертний. Ні, це не про територіально-адміністративну реформу і навіть не про згадані конституційні закони. Ці штуки гарні наразі для круглих столів та для телепіару втомленого нерозумінням твердолобих співвітчизників адміністративного генія.

Для практики ж в нього краща ідея.

Президент Ющенко очолює виборчий список своєї партії чи блоку для парламентських виборів. Вже чули. Дехто вважає, що це – брудна виборча технологія , що вводить в оману електорат, оскільки навіть вигравши парламентські вибори, президент не може стати депутатом. Та воно йому й не треба.

Але Литвин каже, що йдеться про вибори прем'єра. Тож автоматично президент Ющенко очолює виборчий список так, як в європейських країнах його очолюють саме майбутні прем'єри.

Втім, за нашою Конституцією і старою, і новою президент взагалі не повинен ніяких посад суміщати. Але в разі збереження реформи 4180, може – наразі суто теоретично – виникнути така колізія: новостворена парламентська більшість одностайно і безальтернативно вимагає в президента обрання його самого прем'єр-міністром.

Ну, президент категорично проти, порушувати Конституцію не збирається, а тут 60 днів минають – а уряду все не сформовано...Хочеш-не хочеш, - розганяти парламент треба. Тоді хто очолюватиме виконавчу владу на черговий перехідний період?...Мабуть, доведеться таки президентові суміщати з прем'єрською посадою, або тимчасово виконувати обов'язки... І так – невідомо скільки разів.

Маячня? Ні, 34 "принципових сумісники" на чолі з секретарем РНБО – головою парламентського бюджетного комітету – це демонстрація категоричної відмови нової влади дотримуватись будь-якої найтривіальнішої конституційної вимоги.

Маячня – це сподівання, що вибір конституційної моделі щось важить для цієї команди.

Маячня – за такої власної практики чекати від росіян дотримання правил перебування ЧФ в Україні, від Європи – виконання зобов"язань, скажімо, по Чорнобилю, від США – скасування поправки Джексона-Веніка.

Маячня – вважати, що будь-які найкращі конституційні норми є засобом від рогів влади. Хоч би й янгольської.

Але якщо народ дасть такій владі 300 голосів – то яка різниця?
А як не дасть?