Нова влада і ЗМІ: прочитав, побачив і ... проігнорував

Виступаючи на Кишинівському саміті ГУУАМ, президент Ющенко заявив, що помаранчева влада вже має чимало успіхів, і найбільш помітними з них він назвав кардинальні зміни у медіа-середовищі, мовляв, свобода слова в Україні стала реальністю.

Так, ніхто не заперечує, що нова влада в Україні не чинить тиску на журналістів та медіа, "темники" стали історією, і плюралізму у подачі інформації відчувається значно більше.

Водночас, нова українська влада подібна до своїх попередників у розумінні змісту свободи слова. Недарма, у демократичних країнах ЗМІ називають "четвертою владою", оскільки медіа мають самий прямий вплив як на суспільство, так і на владу.

Чимало високопосадовців позбувалися своїх крісел, якщо ставали об'єктами журналістських розслідувань, а медіа прямо вказували на їх недоліки. До цього розуміння українська влада або ще не дійшла, або вперто не хоче доходити.

Перші сто днів нової влади означилися чималою кількістю медійних скандалів. З одного боку, це означає відкритість і гласність нової владної команди, і ніби засвідчує її демократичність. З іншого – мусимо визнати, що жоден з цих скандалів не змусив владу до дії, що, по суті, демонструє зневагу до роботи журналістів та вперте ігнорування думки громадськості.


Помаранчевий "проффесор"

Хрестоматійним прикладом ігнорування думки громадськості та журналістських розслідувань є те, що міністр юстиції Зварич досі обіймає свою посаду.

Пан Зварич просто рекордсмен у продукуванні скандалів. Він - автор першого загострення ситуації всередині уряду, яке продемонструвало: нинішній кабінет Тимошенко не є і не буде єдиною командою. Перший скандал також, певною мірою, підірвав довіру людей до уряду та влади.

Виступивши категорично проти урядового рішення, підтриманого усіма іншими членами кабінету щодо заборони реекспорту нафти, Роман Зварич чітко показав як свою зацікавленість у цій справі, так і домінування власних інтересів над державними.

При цьому вся країна дізналася, що дружина пана Зварича є одним із керівників нафтової компанії, інтереси якої відкрито взявся лобіювати Роман Зварич, і якого, на подив багатьом, підтримав президент Ющенко. І це після того як нинішній лідер нації обіцяв країні, що її можновладці тепер не матимуть жодних бізнес-інтересів.

Далі пан Зварич надумав проявити особливу "ретельність та принциповість" у реєстрації політичної партії "ПОРА". Цікаво, що перед тим Мін'юст зареєстрував чимало партійних структур, але "заїло" саме на тій силі, яка реально може поборотися за депутатські мандати, та ще й на електоральному полі, близькому до владного.

У цій справі надто відчувається присмак політичного замовлення, виконавцем якого став міністр юстиції – за іронією долі покликаний стежити за безумовним дотриманням законодавства.

Ініційована міністром процедура перевірки підписів, зібраних на підтримку Громадянської партії "ПОРА" стала класикою заангажованої політичної математики, змагатися з якою зміг би хіба колишній голова ЦВК Сергій Ківалов.

Однак апогеєм скандалів довкола міністра стало розслідування журналістів "Української правди" щодо відсутності у пана міністра бодай вищої освіти. І це при тому, що сам Роман Михайлович величав себе почесним титулом професора авторитетного західного університету.

Людям, які були прихильниками помаранчевих і фактично привели їх до влади, надзвичайно боляче усвідомлювати, що обрана і відстояна ними влада має у своїх лавах такі низькокваліфіковані "кадри", до того ж з надзвичайно низьким рівнем елементарної етики.

І після того, як всі ці шокуючі факти стали надбанням громадськості, Роман Михайлович... і далі впевнено спостерігає за дотриманням законності в цій країні, час від часу повчаючи свого безпосереднього шефа – прем'єр-міністра Тимошенко, як їй коментувати його дії.


Заслужений економіст та "землеупорядник"

З початком роботи нової влади в Києві та в Україні найбільш резонансним скандалом була роздача заповідних земель у Пущі-Водиці. Його фігурантами стали люди вже з відомими апетитами – Нестор Шуфрич, Степан Гавриш, Раїса Богатирьова, Богдан Губський.

Водночас багатьох тоді шокувала поява у списку нових "латифундистів" нашоукраїнця Олександра Чорноволенка (ділянка для нього та ще для Чорноволенка Вілена Пилиповича – напевно, його батька – значиться під номером 406). Тоді у політтусовці ходила легенда, що ця історія дуже розлютила нового президента і що він, нібито, віддав наказ покласти на стіл списки своїх партійців, які зазіхнули на заповідні землі.

Не відомо, чи мала та історія наслідки для пана Чорноволенка, однак указ президента від 18 квітня 2005 року дає сумніви щодо правдивості цієї історії та президентського гніву. На тлі обіцянок Ющенка не мати преференцій щодо корупціонерів залежно від їх політичного табору, президент присвоїв пану Чорноволенку звання "Заслуженого економіста України".


Великий будівничий

Політичний динозавр міста Києва, мер столиці Олександр Омельченка постійно опинявся у центрі гучних медійних скандалів. Однак статті про корупційні дії підлеглих Олександра Олександровича не спричинили відставку мера столиці. І стара, і вже нова влада робить вигляд, що не помічає порушень у столиці, які, до речі, помітні кожному, хто хоч раз побував у центрі міста.

Кількість публікацій про майже щорічну заміну плитки на центральних вулицях та про побудову досить складних будівельних об'єктів на схилах Дніпра та в історичному центрі міста складно порахувати. Однак, для мера та будівельників, які переважно від нього дуже залежні, ці публікації не мали жодних наслідків.

Більше того, Олександр Омельченко і досі намагається продемонструвати тепер вже новій владі, хто "у місті господар". Зокрема, на недавніх довиборах до Київради, люди Омельченка задіяли той самий адмінресурс, проти якого ще недавно стояв Майдан.

Адмінресурс було задіяно проти "майданівця" Головатенка. Однак особливо цинічним є те, що Омельченко протиставив Головатенку людину, замішану у всіх земельних скандалах – головного землеупорядника Анатолія Муховикова. До речі, вже згадана роздача земель у Пущі теж відбувалася за прямої участі мера та за його протекцією.


Борець за журналістські стандарти

Багато питань виникає і до низки кадрових призначень нової влади. Зокрема, у журналістському середовищі досить неоднозначно було сприйнято призначення членів Національної ради з питань телебачення та радіомовлення. До списку президента потрапили люди, залежні від певних політиків. Робота деяких з них відверто асоціюється з лобіюванням певних політичних інтересів без уваги до інтересів суспільства.

На сайті ІМІ та в інших ЗМІ є полеміка щодо об'єктивності та незаангажованості члена Нацради Юрія Сторожука у зв'язку із його позицією щодо низки резонансних справ у медіа-сфері, зокрема, щодо закриття Громадського радіо.

Однак, після наведення безпосередніх фактів, пана Сторожука обрали першим заступником голови Нацради, підвищивши тим самим його статус та можливість впливати на медіа-середовище.


Прем'єр зі сльозами на очах

Щодо обіцянки нової влади у всьому дотримуватися законів, а не принципів політичної доцільності, варто навести приклад призначення нового прем'єр-міністра Криму.

Спочатку чільні можновладці у Києві заявили про бажання Сергія Куніцина піти у відставку. Це викликало значний резонанс у медіа. Особливо його підсилили заяви самого Куніцина, що сам він, насправді, щодо відставки не визначився.

Все це прямо засвідчило, що на прем'єра Криму тиснули. Навіть сам факт тиску на чільника уряду автономної республіки з центру є прямим порушенням законів та Конституції, адже не дарма Крим має статус автономії.

Те, що "добра воля" Куніцина піти з посади була дуже умовною, доводять сльози прем'єра у кримському парламенті в день його відставки. Так само факт несхвалення Матвієнка з першого разу депутатами Криму засвідчує їх небажання приймати нові правила гри від нової київської влади.

Але, певно, найдивнішим виявилося політичне майбутнє відставного прем'єра – відтепер радитиме президенту Ющенку, треба думати щодо того, як повернути у власність держави роздані владою приморські заповідні землі у Криму.

Його призначення відбулося всупереч тому, що прізвище Куніцин фігурувало в цілій низці земельних скандалів, описаних кримськими та національними ЗМІ. Очевидно, таке призначення означає своєрідний "імунітет" для Куніцина від дуже активних нині правоохоронних органів в обмін на нескандальну відставку. І такі методи та "компроміси" є своєрідним дежа вю від режиму Кучми.

***

Список таких дій представників помаранчевої влади, що викликали резонанс у медіа та суспільстві та нерозуміння у фахівців, можна перераховувати і далі. Всі вони як не мали жодних наслідків у кадровій політиці, так і не були прокоментовані вищим керівництвом країни.

Це засвідчує, що і нові високопосадовці не хочуть зважати на повідомлення ЗМІ та думку громадськості, демонструючи, що перебування на владному Олімпі забезпечує їм недоторканість та безкарність.

Між тим, на Заході, де свобода слова не є декларацією, а справді важливим принципом стосунків між владою та суспільством, такі речі просто неможливі. Достатньо згадати класичний приклад Вотергейту, коли журналістське розслідування призвело до відставки президента наймогутнішої країни світу.

Цей досвід перейняли і країни нової демократії, зокрема - колишня радянська республіка Латвія, коли її президент зазнав імпічменту після оприлюднення фактів його спілкування з особами, яких у цій країні пов'язували з російською мафією.

Чимало дісталося і нинішньому міністру Великобританії Тоні Блеру за конфлікт з ББС, що стосувався Іраку. Однак пану Блеру дорікали, здавалося б, і значно меншими гріхами. Зокрема, одним з найбільш гучних скандалів довкола його імені був пов'язаний з тим, що його дружина придбала житло для їх дитини за власні кошти, але через маклера, що мав сумнівну репутацію.

А у дні, коли українські журналісти обговорювали захоплюючі деталі освіти міністра юстиції, у пострадянській Чехії подав у відставку прем'єр-міністр Станіслав Гросс, який не зміг переконливо пояснити, за які гроші він купив квартиру у Празі.

У країнах розвиненої демократії кожне слово політиків або про політиків, яке з'явилось на шпальтах ЗМІ є публічним документом, який може мати фатальну вагу для державних чиновників. Навіть, здавалося б, невинні факти з біографії, виголошені вголос, можуть закінчитися жорсткими оргвисновками. Колишній президент США Білл Клінтон ледь не наразився на імпічмент після того, як сказав, що якось під час навчання затягнувся марихуаною...

Всі ці західні приклади можуть для когось з нас видатися смішними. Хоч насправді вони засвідчують, що у цих країнах думка кожного громадянина щодо можновладців є критично важливою, адже саме ці громадяни і дають владу тим, хто перебуває на її вершині.

І ще раз пригадавши слова президента про реальну свободу слова та ЗМІ в Україні, хочеться нагадати, що істинна функція медіа полягає у посередництві між суспільством і владою, а не у забезпеченні видовища одним та виробленням іміджу інших.

Сергій Таран, Вікторія Сюмар, Інститут масової інформації

Інститут масової інформації проводить моніторинг реагування влади на резонансні події, висвітлені у засобах масової інформації. ІМІ повідомлятиме про результати цього моніторингу українську та міжнародну громадськість.