Тигр, який готується перестрибнути Януковича
П'ятниця, 22 квітня 2005, 18:18
Тигіпко йде з посади голови "Трудової України". Його наступником, найвірогідніше, стане Коновалюк. І лідером усієї опозиції?
У четвер депутат Валерій Коновалюк — одне з "облич" штабу кандидата в президенти Януковича — вийшов із фракції "Регіони України". І цей "трансфер" не є буденним переходом, яких у парламенті щодня — по кілька штук.
Адже йдеться про потенційного лідера всієї опозиції, перспективного змінника Віктора Януковича перед парламентськими виборами-2006, якого може підняти на прапор вся розгромлена Ющенком посткучмівська коаліція, включно з реваншистом Медведчуком.
Першим кроком 38-річного уродженця Донецька на нове політичне присталище в іпостасі лідера стане завтрашній з'їзд партії "Трудова Україна". "Трудовики" начебто мають обрати Валерія Коновалюка своїм головою. Антиющенківська опозиція явно стає цікавішою...
Робота для "трудовиків"
Почнемо з плацдарму для нового лідера. Партія "Трудова Україна" зараз переживає найбільшу кризу в своїй історії. Серед букета нинішніх опозиційних сил, де найбільше завзяття проявляють Партія регіонів, СДПУ(о) та ПСПУ, "трудовиків" просто не видно.
За останні кілька місяців "ТУ" втратила багато політичного капіталу — зникла навіть парламентська фракція. А лідер партії Сергій Тигіпко, який останній раз з'являвся перед очі громадськості чотири місяці тому, вже давно втратив реноме "вічно перспективного". Власне, відмежування Сергія Леонідовича від політики і кинуло партію в "коматозний" стан.
Але "трудовики" вирішили вибиратися з кризи. Заступниця Тигіпка по партії Олександра Кужель образно висловилася, що "про "Трудову Україну" слід говорити як про тигра, який готується до стрибка". Цієї суботи відбудеться з'їзд "ТУ", який і окреслить її найближчі перспективи.
Майже зі стовідсотковою упевненістю можна казати, що свій біг образний тигр почне зі зміни лідера: Сергій Тигіпко "зав'язує" з політикою, а на зміну йому приходить учорашній "регіонал" Валерій Коновалюк.
Потрійний демарш
Чіткі контури чорної смуги у "Трудовій Україні" стали помітні між другим та "третім" туром президентських виборів. Тоді вирувала помаранчева революція, Україна ще не знала, чим закінчаться ті події і хто врешті-решт переможе. Проте начальник штабу Януковича Сергій Тигіпко багато про що вже здогадувався. Принаймні про своє найближче майбутнє.
29 листопада він зібрав прес-конференцію і сказав, що залишає одразу дві посади — керівника штабу Януковича та голови Нацбанку. Сергій Леонідович зазначив, що свою роботу в "Зоряному" він виконав.
"Далі рішення повинен приймати Янукович. І як діючий прем'єр-міністр, і як політик", — сказав на прес-конференції пан Тигіпко. Такий крок явно не подобався Віктору Федоровичу. Принаймні пізніше, коли Україна готувалася до "третього" туру виборів, Янукович сказав, що його оновлена команда позбулася "зрадників і тих, хто прилипли".
Прикметно, що подвійний демарш Тигіпко зробив ще тоді, коли не було рішення Верховного Суду, який скасував результати другого туру президентських виборів. Фактично Сергій Леонідович вибув із боротьби задовго до фінального свистка, при тому що йому у випадку перемоги В.Я. прогнозували пост прем'єра.
Так просто від великої політики не відходять. Очевидно, на голову Нацбанку й екс-віце-прем'єра щось серйозно вплинуло. Називалися різні версії: хтось вважав, що Тигіпка мучила совість за проведену кампанію, хтось — що він був вражений піднесеністю українців під час помаранчевої революції, інші доходили ще якихось умовиводів.
Але всі таємниці Тигіпко забрав із собою в Альпи. Там, за повідомленням прес-служби "Трудової України", він певний час відпочивав.
На прощання Тигіпко обіцяв присвятити себе роботі на партію. "Нині моє головне завдання — зосередитися на виборах у Верховну Раду", — розповів Тигіпко в одному з останніх перед зникненням інтерв'ю. Але це були тільки слова. Невдовзі Тигіпко взагалі вирішив піти з посади лідера партії.
"Я думаю, у нього відбулися і в особистому житті, і в його баченні розвитку економічної й політичної ситуації в державі якісь зміни, якісь метаморфози", — міркує над відходом Тигіпка з політики колишній лідер фракції "Трудова Україна" Ігор Шаров.
Щодо особистого життя, то кажуть, у Сергія Леонідовича й у цій царині справді відбулись зміни. Утім це його приватна справа. Яка, до того ж, навряд чи є причиною відходу з політики.
У людей, подібних до амбітного Тигіпка, особисте життя є не стільки причиною для якихось кроків, скільки способом або супутнім фактором певного житейського переосмислення. Зрештою, це лише роздуми, які вже точно ніяк не вплинуть на те, що сталося з українськими "лейбористами".
"А ми розбіглися межи людьми, мов мишенята"
Чотири місяці тому саме демарш Тигіпка вдарив по партії. За кілька днів після відставки з фракції "Трудової України" вийшло одразу десять народних депутатів, включаючи лідера Ігоря Шарова. Невдовзі парламентська група "трудовиків" (колись вона була однією з найбільших) взагалі розсипалася.
Власне, якщо бути більш точним, то відхід Тигіпка з НБУ та "Зоряного" був тільки приводом для політичної кризи. Просто після його останніх кроків багатьом партійцям урвався терпець.
"Сьогодні невизначена його позиція: або він в опозиції, або він співпрацює з владою, на який електорат базується, — скаржився після виходу з "ТУ" нардеп Олександр Єдін. — Його постійний перехід з однієї якості в іншу вплинув на багатьох членів".
Тигіпку не вдалося намалювати перед партійцями чіткого майбутнього. Хоча багато "трудовиків" ще тоді прагнули ідеологічних та політичних змін.
"28-29 листопада (Сергій Леонідович подав у відставку 29-го. — авт.) у нас відбулася "незакінчена" розмова на президії партії "Трудова Україна", — розповів екс-лідер фракції "ТУ" Ігор Шаров. — На той час у мене було відмінне бачення будівництва партії і фракції. Я, скажімо, спонукав до деяких процесів. Я чекав дискусії, яка не відбулася".
На жаль, Шаров не розповів, у чому, власне, полягали розбіжності з Тигіпком. Шкода, бо саме деталі засідання президії дали б відповіді на багато питань: про метаморфози Тигіпка, про те, чого тоді хотіли керівні органи партії, і, зрештою, про причини самої кризи. Ігор Шаров інтригуюче каже, що розповідати про листопадову розмову буде некоректно щодо Сергія Леонідовича.
Але додає: "Я особисто і мої колеги зробили все, щоб він став повноцінним одноосібним лідером в партії, з надзвичайними повноваженнями і надзвичайним ресурсом (рік тому на з'їзді лідер "трудовиків" перебрав на себе чимало повноважень політради та політвиконкому. — Авт.).
Але він не скористався тими повноваженнями і можливостями, які були йому надані", — резюмував пан Шаров, який сьогодні очолює депутатську групу "Демократична Україна".
Так чи інакше, багато парламентських "трудовиків" не дочекалися відгомону на свої політичні потреби. А тогочасні революційні події тільки підігріли бажання "лейбористів" до пошуку власного політичного "я".
Дехто знайшов його в компанії Януковича. Інші навпаки відчули полегшення від того, що парламент відправив уряд у відставку. Частина "трудовиків" залишилася у фракціях, які не можна назвати ні "помаранчевими", ні "блакитними".
Наприклад, у "Єдиній..." або "Демократичній Україні" (до речі, лідер "ДУ" Ігор Шаров, спільно з кількома колегами по фракції та кіровоградським осередком "трудовиків" планує перейти до Народної партії Володимира Литвина). Хтось взагалі почав будувати свої проекти. Наприклад, Юлій Іоффе обзавівся Республіканською партією України, яку вже піарить на ТБ.
Більшість згаданих вище політиків не пов'язує своє майбутнє з "Трудовою Україною". "Мені не імпонують ті заходи, які зараз вживає особисто Сергій Тигіпко, — зазначає Ігор Шаров. — І я не впевнений, що нове керівництво буде кращим, ніж він". Але, знаючи реалії вітчизняної політики, в якій багато чого грунтується на керівних персоналіях, а не на масовості, можна припустити, що одна з провідних "кучмівських" партій може пережити свій ренесанс.
На арену виходить "непочутий"
Про ставку антиющенківського табору саме на Валерія Коновалюка свідчать хоча б останні публікації в пресі, наближеній до лідера СДПУ(о) Віктора Медведчука. Скажімо, газета "Киевские ведомости" так і називає статті про цього політика, який, мовляв, не надто асоціюється з Кучмою—Януковичем—Медведчуком, — "Нові лідери в опозиції", "Іде полювання на політменеджерів".
Сам Валерій Коновалюк у коментарі "УМ" підтвердив, що отримав від "трудовиків" запрошення стати лідером. Про своє головування в "Трудовій Україні" він не говорить як про довершений факт.
Це зрозуміло, бо в питанні лідерства визначитися має тільки найвищий партійний орган — з'їзд. Коновалюк лише скромно додає: "Кожен політик хоче об'єднати зусилля тих людей, які поділяють його позицію, бачення і політичну спрямованість. Тому все (посада лідера. — Авт.) можливо".
Проте Валерій Ілліч почав виборчо-з'їздову кампанію серед членів "Трудової України" і вже взяв участь у нараді керівництва обласних партійних організацій. У цьому симпозіумі, зокрема, брав участь і Тигіпко.
Судячи з офіційних пояснень, виходить так, що Валерій Коновалюк стає лідером "трудовиків", бо залишився непочутим у Партії регіонів. Ідеться про проект оновлення, який Валерій Ілліч пропонував дітищу Віктора Януковича після поразки на президентських виборах. "На жаль, мої пропозиції не були серйозно розглянуті, — розповів "УМ" Коновалюк.
— Вони, на жаль, не відчули змін, які відбулися в Україні: що змінилося суспільство, що воно вже не прислухається до пустих декларацій. І якщо партія формувалась як провладна структура, а тепер цю владу втрачено, і якщо партія не має зв'язку з людьми, то я вважаю, що перспектива такої партії... Вона буде дуже складною".
Отже, ПР зігнорувала пропозиції Коновалюка, і він вийшов із політради партії. А тепер презентує свої політичні ідеї "трудовикам". Утім нехай самі опозиціонери розбираються, в якій із двох "депресивних" партій можна реалізувати свої задуми. Для загалу ж більше цікава сама кандидатура лідера — справді доволі перспективного й амбітного.
Партійні ініціативи Валерій Коновалюк наразі тримає у чохлі і перед завтрашнім з'їздом "Трудової України" зберігає інтригу. "Я не хочу забігати наперед, — розповів Коновалюк. — І взагалі вважаю, що з'їзд буде достатньо вагомою політичною подією в Україні".
"А чому ви переконані, що він буде впливовою подією, — перепитав кореспондент "УМ" у Коновалюка. — І що дає вам підстави казати, що "Трудова Україна" буде впливовою політичною силою?". "Я впевнений, що це буде, мабуть, єдина партія, яка перемагатиме власною ідеологією".
До речі, окрім Валерія Ілліча, до керівництва "трудовиками" може прийти ще один знаковий кадр із парламентського середовища — народний депутат Володимир Сівкович, який нажив скандальної слави під час керівництва комісією з розслідування отруєння Віктора Ющенка. Він теж брав участь у останніх зібраннях "ТУ".
— Володимире Леонідовичу, — запитав Сівковича кореспондент "УМ" у парламенті, — ви будете брати участь у з'їзді "Трудової України"?
— Так.
— Як гість чи як член партії?
— Ще не знаю. Мабуть, як член партії.
— Це та політична сила, з іменем якої ви пов'язуєте реалізацію власних амбіцій та задумів?
— Так. Тільки не в назві справа, а в команді, яка буде працювати під цією назвою, — відповів Сівкович і зник у залі засідань Верховної Ради.
Вікторе Федоровичу, готуйтеся до конкуренції
Щодо ймовірного лідера команди, то 38-річний Валерій Коновалюк (до речі, один із чільних представників Бюджетного комітету ВР) — молодий, енергійний і харизматичний, а окрім того, має такі потрібні для публічного політика риси, як телегенічність і незаплямовану репутацію. Навіть українську мову вивчив досить незле.
Та Коновалюка чекає непросте випробування. Бути "весільним генералом" і "підставним першим номером" — такий варіант не проходить.
По-перше, слід вивести з "летаргічного сну" очолювану партію, засвітити чіткі політичні вогники перед очима залишків зневірених "трудовиків".
По-друге, навіть маючи на увазі той факт, що у виборчій кампанії-2006 "ТУ" братиме участь у складі блоку, до моменту об'єднання партію треба хоч трохи розкрутити, що в нинішніх умовах доволі складно.
Але боротися є за що — йдеться ж про 40 із гаком відсотків того електорального поля, яке зорав Віктор Янукович. Чи стане воно полем Коновалюка?
Наразі в молодого донеччанина є багато того, чого Янукович на старті політичної кар'єри не мав. Передусім — позірна "європейськість", нібито незаплямована репутація.
До речі, проектом "Трудова Україна", подейкують, зацікавився сам Рінат Ахметов — головний "спонсор" політичної кар'єри Януковича. Так що лідера Партії регіонів, який після поразки на виборах не надто впевнено носить "жовту майку" лідера опозиції, цілком може "підсидіти" наступник із числа колишніх підлеглих.
У четвер депутат Валерій Коновалюк — одне з "облич" штабу кандидата в президенти Януковича — вийшов із фракції "Регіони України". І цей "трансфер" не є буденним переходом, яких у парламенті щодня — по кілька штук.
Адже йдеться про потенційного лідера всієї опозиції, перспективного змінника Віктора Януковича перед парламентськими виборами-2006, якого може підняти на прапор вся розгромлена Ющенком посткучмівська коаліція, включно з реваншистом Медведчуком.
Першим кроком 38-річного уродженця Донецька на нове політичне присталище в іпостасі лідера стане завтрашній з'їзд партії "Трудова Україна". "Трудовики" начебто мають обрати Валерія Коновалюка своїм головою. Антиющенківська опозиція явно стає цікавішою...
Робота для "трудовиків"
Почнемо з плацдарму для нового лідера. Партія "Трудова Україна" зараз переживає найбільшу кризу в своїй історії. Серед букета нинішніх опозиційних сил, де найбільше завзяття проявляють Партія регіонів, СДПУ(о) та ПСПУ, "трудовиків" просто не видно.
За останні кілька місяців "ТУ" втратила багато політичного капіталу — зникла навіть парламентська фракція. А лідер партії Сергій Тигіпко, який останній раз з'являвся перед очі громадськості чотири місяці тому, вже давно втратив реноме "вічно перспективного". Власне, відмежування Сергія Леонідовича від політики і кинуло партію в "коматозний" стан.
Але "трудовики" вирішили вибиратися з кризи. Заступниця Тигіпка по партії Олександра Кужель образно висловилася, що "про "Трудову Україну" слід говорити як про тигра, який готується до стрибка". Цієї суботи відбудеться з'їзд "ТУ", який і окреслить її найближчі перспективи.
Майже зі стовідсотковою упевненістю можна казати, що свій біг образний тигр почне зі зміни лідера: Сергій Тигіпко "зав'язує" з політикою, а на зміну йому приходить учорашній "регіонал" Валерій Коновалюк.
Потрійний демарш
Чіткі контури чорної смуги у "Трудовій Україні" стали помітні між другим та "третім" туром президентських виборів. Тоді вирувала помаранчева революція, Україна ще не знала, чим закінчаться ті події і хто врешті-решт переможе. Проте начальник штабу Януковича Сергій Тигіпко багато про що вже здогадувався. Принаймні про своє найближче майбутнє.
29 листопада він зібрав прес-конференцію і сказав, що залишає одразу дві посади — керівника штабу Януковича та голови Нацбанку. Сергій Леонідович зазначив, що свою роботу в "Зоряному" він виконав.
"Далі рішення повинен приймати Янукович. І як діючий прем'єр-міністр, і як політик", — сказав на прес-конференції пан Тигіпко. Такий крок явно не подобався Віктору Федоровичу. Принаймні пізніше, коли Україна готувалася до "третього" туру виборів, Янукович сказав, що його оновлена команда позбулася "зрадників і тих, хто прилипли".
Прикметно, що подвійний демарш Тигіпко зробив ще тоді, коли не було рішення Верховного Суду, який скасував результати другого туру президентських виборів. Фактично Сергій Леонідович вибув із боротьби задовго до фінального свистка, при тому що йому у випадку перемоги В.Я. прогнозували пост прем'єра.
Так просто від великої політики не відходять. Очевидно, на голову Нацбанку й екс-віце-прем'єра щось серйозно вплинуло. Називалися різні версії: хтось вважав, що Тигіпка мучила совість за проведену кампанію, хтось — що він був вражений піднесеністю українців під час помаранчевої революції, інші доходили ще якихось умовиводів.
Але всі таємниці Тигіпко забрав із собою в Альпи. Там, за повідомленням прес-служби "Трудової України", він певний час відпочивав.
На прощання Тигіпко обіцяв присвятити себе роботі на партію. "Нині моє головне завдання — зосередитися на виборах у Верховну Раду", — розповів Тигіпко в одному з останніх перед зникненням інтерв'ю. Але це були тільки слова. Невдовзі Тигіпко взагалі вирішив піти з посади лідера партії.
"Я думаю, у нього відбулися і в особистому житті, і в його баченні розвитку економічної й політичної ситуації в державі якісь зміни, якісь метаморфози", — міркує над відходом Тигіпка з політики колишній лідер фракції "Трудова Україна" Ігор Шаров.
Щодо особистого життя, то кажуть, у Сергія Леонідовича й у цій царині справді відбулись зміни. Утім це його приватна справа. Яка, до того ж, навряд чи є причиною відходу з політики.
У людей, подібних до амбітного Тигіпка, особисте життя є не стільки причиною для якихось кроків, скільки способом або супутнім фактором певного житейського переосмислення. Зрештою, це лише роздуми, які вже точно ніяк не вплинуть на те, що сталося з українськими "лейбористами".
"А ми розбіглися межи людьми, мов мишенята"
Чотири місяці тому саме демарш Тигіпка вдарив по партії. За кілька днів після відставки з фракції "Трудової України" вийшло одразу десять народних депутатів, включаючи лідера Ігоря Шарова. Невдовзі парламентська група "трудовиків" (колись вона була однією з найбільших) взагалі розсипалася.
Власне, якщо бути більш точним, то відхід Тигіпка з НБУ та "Зоряного" був тільки приводом для політичної кризи. Просто після його останніх кроків багатьом партійцям урвався терпець.
"Сьогодні невизначена його позиція: або він в опозиції, або він співпрацює з владою, на який електорат базується, — скаржився після виходу з "ТУ" нардеп Олександр Єдін. — Його постійний перехід з однієї якості в іншу вплинув на багатьох членів".
Тигіпку не вдалося намалювати перед партійцями чіткого майбутнього. Хоча багато "трудовиків" ще тоді прагнули ідеологічних та політичних змін.
"28-29 листопада (Сергій Леонідович подав у відставку 29-го. — авт.) у нас відбулася "незакінчена" розмова на президії партії "Трудова Україна", — розповів екс-лідер фракції "ТУ" Ігор Шаров. — На той час у мене було відмінне бачення будівництва партії і фракції. Я, скажімо, спонукав до деяких процесів. Я чекав дискусії, яка не відбулася".
На жаль, Шаров не розповів, у чому, власне, полягали розбіжності з Тигіпком. Шкода, бо саме деталі засідання президії дали б відповіді на багато питань: про метаморфози Тигіпка, про те, чого тоді хотіли керівні органи партії, і, зрештою, про причини самої кризи. Ігор Шаров інтригуюче каже, що розповідати про листопадову розмову буде некоректно щодо Сергія Леонідовича.
Але додає: "Я особисто і мої колеги зробили все, щоб він став повноцінним одноосібним лідером в партії, з надзвичайними повноваженнями і надзвичайним ресурсом (рік тому на з'їзді лідер "трудовиків" перебрав на себе чимало повноважень політради та політвиконкому. — Авт.).
Але він не скористався тими повноваженнями і можливостями, які були йому надані", — резюмував пан Шаров, який сьогодні очолює депутатську групу "Демократична Україна".
Так чи інакше, багато парламентських "трудовиків" не дочекалися відгомону на свої політичні потреби. А тогочасні революційні події тільки підігріли бажання "лейбористів" до пошуку власного політичного "я".
Дехто знайшов його в компанії Януковича. Інші навпаки відчули полегшення від того, що парламент відправив уряд у відставку. Частина "трудовиків" залишилася у фракціях, які не можна назвати ні "помаранчевими", ні "блакитними".
Наприклад, у "Єдиній..." або "Демократичній Україні" (до речі, лідер "ДУ" Ігор Шаров, спільно з кількома колегами по фракції та кіровоградським осередком "трудовиків" планує перейти до Народної партії Володимира Литвина). Хтось взагалі почав будувати свої проекти. Наприклад, Юлій Іоффе обзавівся Республіканською партією України, яку вже піарить на ТБ.
Більшість згаданих вище політиків не пов'язує своє майбутнє з "Трудовою Україною". "Мені не імпонують ті заходи, які зараз вживає особисто Сергій Тигіпко, — зазначає Ігор Шаров. — І я не впевнений, що нове керівництво буде кращим, ніж він". Але, знаючи реалії вітчизняної політики, в якій багато чого грунтується на керівних персоналіях, а не на масовості, можна припустити, що одна з провідних "кучмівських" партій може пережити свій ренесанс.
На арену виходить "непочутий"
Про ставку антиющенківського табору саме на Валерія Коновалюка свідчать хоча б останні публікації в пресі, наближеній до лідера СДПУ(о) Віктора Медведчука. Скажімо, газета "Киевские ведомости" так і називає статті про цього політика, який, мовляв, не надто асоціюється з Кучмою—Януковичем—Медведчуком, — "Нові лідери в опозиції", "Іде полювання на політменеджерів".
Сам Валерій Коновалюк у коментарі "УМ" підтвердив, що отримав від "трудовиків" запрошення стати лідером. Про своє головування в "Трудовій Україні" він не говорить як про довершений факт.
Це зрозуміло, бо в питанні лідерства визначитися має тільки найвищий партійний орган — з'їзд. Коновалюк лише скромно додає: "Кожен політик хоче об'єднати зусилля тих людей, які поділяють його позицію, бачення і політичну спрямованість. Тому все (посада лідера. — Авт.) можливо".
Проте Валерій Ілліч почав виборчо-з'їздову кампанію серед членів "Трудової України" і вже взяв участь у нараді керівництва обласних партійних організацій. У цьому симпозіумі, зокрема, брав участь і Тигіпко.
Судячи з офіційних пояснень, виходить так, що Валерій Коновалюк стає лідером "трудовиків", бо залишився непочутим у Партії регіонів. Ідеться про проект оновлення, який Валерій Ілліч пропонував дітищу Віктора Януковича після поразки на президентських виборах. "На жаль, мої пропозиції не були серйозно розглянуті, — розповів "УМ" Коновалюк.
— Вони, на жаль, не відчули змін, які відбулися в Україні: що змінилося суспільство, що воно вже не прислухається до пустих декларацій. І якщо партія формувалась як провладна структура, а тепер цю владу втрачено, і якщо партія не має зв'язку з людьми, то я вважаю, що перспектива такої партії... Вона буде дуже складною".
Отже, ПР зігнорувала пропозиції Коновалюка, і він вийшов із політради партії. А тепер презентує свої політичні ідеї "трудовикам". Утім нехай самі опозиціонери розбираються, в якій із двох "депресивних" партій можна реалізувати свої задуми. Для загалу ж більше цікава сама кандидатура лідера — справді доволі перспективного й амбітного.
Партійні ініціативи Валерій Коновалюк наразі тримає у чохлі і перед завтрашнім з'їздом "Трудової України" зберігає інтригу. "Я не хочу забігати наперед, — розповів Коновалюк. — І взагалі вважаю, що з'їзд буде достатньо вагомою політичною подією в Україні".
"А чому ви переконані, що він буде впливовою подією, — перепитав кореспондент "УМ" у Коновалюка. — І що дає вам підстави казати, що "Трудова Україна" буде впливовою політичною силою?". "Я впевнений, що це буде, мабуть, єдина партія, яка перемагатиме власною ідеологією".
До речі, окрім Валерія Ілліча, до керівництва "трудовиками" може прийти ще один знаковий кадр із парламентського середовища — народний депутат Володимир Сівкович, який нажив скандальної слави під час керівництва комісією з розслідування отруєння Віктора Ющенка. Він теж брав участь у останніх зібраннях "ТУ".
— Володимире Леонідовичу, — запитав Сівковича кореспондент "УМ" у парламенті, — ви будете брати участь у з'їзді "Трудової України"?
— Так.
— Як гість чи як член партії?
— Ще не знаю. Мабуть, як член партії.
— Це та політична сила, з іменем якої ви пов'язуєте реалізацію власних амбіцій та задумів?
— Так. Тільки не в назві справа, а в команді, яка буде працювати під цією назвою, — відповів Сівкович і зник у залі засідань Верховної Ради.
Вікторе Федоровичу, готуйтеся до конкуренції
Щодо ймовірного лідера команди, то 38-річний Валерій Коновалюк (до речі, один із чільних представників Бюджетного комітету ВР) — молодий, енергійний і харизматичний, а окрім того, має такі потрібні для публічного політика риси, як телегенічність і незаплямовану репутацію. Навіть українську мову вивчив досить незле.
Та Коновалюка чекає непросте випробування. Бути "весільним генералом" і "підставним першим номером" — такий варіант не проходить.
По-перше, слід вивести з "летаргічного сну" очолювану партію, засвітити чіткі політичні вогники перед очима залишків зневірених "трудовиків".
По-друге, навіть маючи на увазі той факт, що у виборчій кампанії-2006 "ТУ" братиме участь у складі блоку, до моменту об'єднання партію треба хоч трохи розкрутити, що в нинішніх умовах доволі складно.
Але боротися є за що — йдеться ж про 40 із гаком відсотків того електорального поля, яке зорав Віктор Янукович. Чи стане воно полем Коновалюка?
Наразі в молодого донеччанина є багато того, чого Янукович на старті політичної кар'єри не мав. Передусім — позірна "європейськість", нібито незаплямована репутація.
До речі, проектом "Трудова Україна", подейкують, зацікавився сам Рінат Ахметов — головний "спонсор" політичної кар'єри Януковича. Так що лідера Партії регіонів, який після поразки на виборах не надто впевнено носить "жовту майку" лідера опозиції, цілком може "підсидіти" наступник із числа колишніх підлеглих.
