Популізм проти монополізму
Середа, 20 квітня 2005, 12:14
Відносини між урядом та великими нафтовими компаніями зараз все більше починають нагадувати бойові дії. Для того, щоб змусити постачальників нафтопродуктів знизити ціни на пальне, Кабмін розпочав наступ з використанням усіх наявних озброєнь, в тому числі і заборонених.
Ностальгія за Януковичем
Спочатку обмежили відсоток рентабельності нафтопереробних заводів (НПЗ) та торгової надбавки. Потім з мінекономіки прийшла директива про граничний обсяг цін. Паралельно уряд частково заборонив експорт нафти та нафтопродуктів. Потім невтомний антимонопольний комітет "раптом" оголосив про відкриття справи проти групи російських компаній про змову на ринку.
Приємними доповненням до цих заборон-обмежень-розслідувань стала можливість власників НПЗ спілкуватися із представниками влади прямо у свої офісах: Кабмін направив своїх емісарів на всі заводи, щоб слідкувати за відвантаженням партій пального споживачам...
Хтось іще хоче переробляти нафту в Україні?
Весь цей комплекс заходів вирізняється безпрецедентною антиринковістю. Різниця між урядом Тимошенко і урядом Януковича – у тому, що перша значно енергійніша, і (поки що) не задіяла механізм податкових перевірок. Та й то, мабуть, лише тому, що в Кабміні немає незабутнього Миколи Яновича Азарова, неперевершеного майстра таких процедур.
Усі кроки, які були зроблені, на жаль, навряд чи дадуть можливість досягнути бажаного. Набагато ймовірніше, що з таким "економічним адвокатом", як Тимошенко, українці програють і в короткостроковому, і в довгостроковому плані. Тому що її революційні дії не відрізняються ні обґрунтованістю, ні легітимністю.
Безумовно, найбільше обурення у ринкових економістів здатна викликати так звана "цінова рознарядка" мінекономіки. Справді, встановлювати граничний розмір роздрібних та оптових цін – це адміністративне ноу-хау команди Юлії Володимирівни.
Без жодних зрозумілих пояснень для громадськості та власників НПЗ і заправок, міністр економіки Сергій Терьохін (котрого колись вважали лібералом) визначив, що 95-й має коштувати не більше 2 грн. 99 коп., дизпальне – 2 грн. 75 коп., і т.п.
Навіть побіжний аналіз цієї постанови свідчить про її популізм за межею фолу. Рік тому, протягом цінового сплеску, роздрібна ціна того ж 95-го була зафіксована на межі приблизно 2,90 грн. за літр – не в останню чергу зусиллями "Нафтогазу України" та уряду. Терьохін проіндексував її лише на 3%.
Чому саме 3% - невідомо. Для порівняння, інфляція з тих пір перевищила 12%. Не кажучи вже про те, що ціна на нафту зросла більше ніж на третину.
Але процедура виконання цієї постанови буда іще гірша. 15 квітня її прийняли, а вже 16-го (без попередньої публікації) почали штрафувати за невиконання. Чим, зокрема, спричинили невеличкий "страйк" заправок ТНК-ВР, які закрились нібито на переоблік.
Очевидні два правові порушення: не дотримана процедура публікації важливого документа Мінекономіки, а також введено нормативний акт, який обмежує права приватних підприємців. Бо регулювати ціни вільного ринку наказом Мінекономіки – економічний та правовий цинізм.
Брак шабель
Найгірше те, що такими незграбним діями Терьохін дав можливість нафтовим магнатам продемонструвати цілком справедливе і аргументоване обурення. Ні, вони не заявляють про намір оголосити загальний страйк. На цьому етапі вони просто збираються виграти в суді – відмінять постанову мінекономіки, яке люб'язно надало їм достатньо юридичних "зачіпок". А потім встановлять такі ціни, які їм сподобаються.
Можна прогнозувати, що якщо і антимонопольний комітет буде діяти так само поспішно і нелегітимно, як Мінекономіки, то йому теж не вдасться знайти істотні аргументи тиску на нафтовиків. Як показує практика, розслідування справ про монопольні змови – надзвичайно складна і довга процедура, яка має тривати навіть не тижні, а місяці. А результат уряду потрібен практично зараз або ніколи.
Стає очевидним невідповідність між бойовим запалом уряду та його недосконалими інструментами управління ринком нафтопродуктів. Схоже, що черговий раз у двобої Кабміну та нафтових генералів не буде ні переможених, ні програвши.
Полякавши одне одного, Кабмін та нафтові компанії черговий раз сядуть і знайдуть, як завжди, половинчасте і тимчасове рішення. Ціна буде зафіксована меморандумом на новому рівні, а меморандуму будуть дотримуватися досить неохоче і не всюди. І так до осені (максимум – до наступного року).
Криза у кредит
Проте половинчасте рішення буде фактично програшем суспільства в цілому. Головна помилка зараз – це те, що зараз нафтовим компаніям надано можливість показати, що вони праві. Це дасть їм надзвичайно широкі моральні права.
По-перше, це право влаштовувати "об'єктивні" сплески цін у майбутньому. В ринковому протистоянні споживачів та виробників буде створено прецедент, коли претензії перших виявилися необґрунтованими та ще й шкідливими для ринку в цілому. Тому надалі можна буде використовувати теперішні події як приклад кричущого попрання прав великого бізнесу чиновниками-популістами.
По-друге, нафтовики з російськими назвами цілком справедливо зможуть просити допомоги в уряду Росії. Що неминуче створить іще одну геополітичну проблему між Україною та її північним сусідом (нібито і так їх не досить). Ще один аргумент не на нашу користь у торзі колишніх друзів...
По-третє, нафтова дискусія вже вкотре буде йти не про те, що потрібно. А саме не про якість бензину, а про його мінімальну ціну. Звичайно, доки ми роками будемо прагнути будь-що занижувати вартість нафтопродуктів, у НПЗ не буде жодних можливостей боротись за лояльність споживачів з допомогою підвищення якості пального.
По-четверте, все той же інвестиційний клімат, Україна в очах західних інвесторів, вступ до СОТ... Навряд чи нафтовий інцидент допоможе державі у її європейських та глобальних амбіціях. Скажімо, чи захочуть західні компанії розробляти технологічно складні нафтові родовища в Україні? В контексті останніх подій – навряд чи. А це міг би бути реальний шанс хоч трохи зменшити енергетичну залежність від зовнішніх джерел...
Можливо, Тимошенко усвідомлює серйозність того виклику, який вона кидає великому нафтовому бізнесу. Можливо, їй це вигідно – щоб у влади завжди були вороги, і чим більше вони розлючені, тим краще. І щоб єдиною силою, яка могла захистити і політичний режим, і народ в країні була лише постать прем'єра-революціонера. Але ситуація війни – не в інтересах суспільства.
Ігор Луценко, економіст
Ностальгія за Януковичем
Спочатку обмежили відсоток рентабельності нафтопереробних заводів (НПЗ) та торгової надбавки. Потім з мінекономіки прийшла директива про граничний обсяг цін. Паралельно уряд частково заборонив експорт нафти та нафтопродуктів. Потім невтомний антимонопольний комітет "раптом" оголосив про відкриття справи проти групи російських компаній про змову на ринку.
Приємними доповненням до цих заборон-обмежень-розслідувань стала можливість власників НПЗ спілкуватися із представниками влади прямо у свої офісах: Кабмін направив своїх емісарів на всі заводи, щоб слідкувати за відвантаженням партій пального споживачам...
Хтось іще хоче переробляти нафту в Україні?
Весь цей комплекс заходів вирізняється безпрецедентною антиринковістю. Різниця між урядом Тимошенко і урядом Януковича – у тому, що перша значно енергійніша, і (поки що) не задіяла механізм податкових перевірок. Та й то, мабуть, лише тому, що в Кабміні немає незабутнього Миколи Яновича Азарова, неперевершеного майстра таких процедур.
Усі кроки, які були зроблені, на жаль, навряд чи дадуть можливість досягнути бажаного. Набагато ймовірніше, що з таким "економічним адвокатом", як Тимошенко, українці програють і в короткостроковому, і в довгостроковому плані. Тому що її революційні дії не відрізняються ні обґрунтованістю, ні легітимністю.
Безумовно, найбільше обурення у ринкових економістів здатна викликати так звана "цінова рознарядка" мінекономіки. Справді, встановлювати граничний розмір роздрібних та оптових цін – це адміністративне ноу-хау команди Юлії Володимирівни.
Без жодних зрозумілих пояснень для громадськості та власників НПЗ і заправок, міністр економіки Сергій Терьохін (котрого колись вважали лібералом) визначив, що 95-й має коштувати не більше 2 грн. 99 коп., дизпальне – 2 грн. 75 коп., і т.п.
Навіть побіжний аналіз цієї постанови свідчить про її популізм за межею фолу. Рік тому, протягом цінового сплеску, роздрібна ціна того ж 95-го була зафіксована на межі приблизно 2,90 грн. за літр – не в останню чергу зусиллями "Нафтогазу України" та уряду. Терьохін проіндексував її лише на 3%.
Чому саме 3% - невідомо. Для порівняння, інфляція з тих пір перевищила 12%. Не кажучи вже про те, що ціна на нафту зросла більше ніж на третину.
Але процедура виконання цієї постанови буда іще гірша. 15 квітня її прийняли, а вже 16-го (без попередньої публікації) почали штрафувати за невиконання. Чим, зокрема, спричинили невеличкий "страйк" заправок ТНК-ВР, які закрились нібито на переоблік.
Очевидні два правові порушення: не дотримана процедура публікації важливого документа Мінекономіки, а також введено нормативний акт, який обмежує права приватних підприємців. Бо регулювати ціни вільного ринку наказом Мінекономіки – економічний та правовий цинізм.
Брак шабель
Найгірше те, що такими незграбним діями Терьохін дав можливість нафтовим магнатам продемонструвати цілком справедливе і аргументоване обурення. Ні, вони не заявляють про намір оголосити загальний страйк. На цьому етапі вони просто збираються виграти в суді – відмінять постанову мінекономіки, яке люб'язно надало їм достатньо юридичних "зачіпок". А потім встановлять такі ціни, які їм сподобаються.
Можна прогнозувати, що якщо і антимонопольний комітет буде діяти так само поспішно і нелегітимно, як Мінекономіки, то йому теж не вдасться знайти істотні аргументи тиску на нафтовиків. Як показує практика, розслідування справ про монопольні змови – надзвичайно складна і довга процедура, яка має тривати навіть не тижні, а місяці. А результат уряду потрібен практично зараз або ніколи.
Стає очевидним невідповідність між бойовим запалом уряду та його недосконалими інструментами управління ринком нафтопродуктів. Схоже, що черговий раз у двобої Кабміну та нафтових генералів не буде ні переможених, ні програвши.
Полякавши одне одного, Кабмін та нафтові компанії черговий раз сядуть і знайдуть, як завжди, половинчасте і тимчасове рішення. Ціна буде зафіксована меморандумом на новому рівні, а меморандуму будуть дотримуватися досить неохоче і не всюди. І так до осені (максимум – до наступного року).
Криза у кредит
Проте половинчасте рішення буде фактично програшем суспільства в цілому. Головна помилка зараз – це те, що зараз нафтовим компаніям надано можливість показати, що вони праві. Це дасть їм надзвичайно широкі моральні права.
По-перше, це право влаштовувати "об'єктивні" сплески цін у майбутньому. В ринковому протистоянні споживачів та виробників буде створено прецедент, коли претензії перших виявилися необґрунтованими та ще й шкідливими для ринку в цілому. Тому надалі можна буде використовувати теперішні події як приклад кричущого попрання прав великого бізнесу чиновниками-популістами.
По-друге, нафтовики з російськими назвами цілком справедливо зможуть просити допомоги в уряду Росії. Що неминуче створить іще одну геополітичну проблему між Україною та її північним сусідом (нібито і так їх не досить). Ще один аргумент не на нашу користь у торзі колишніх друзів...
По-третє, нафтова дискусія вже вкотре буде йти не про те, що потрібно. А саме не про якість бензину, а про його мінімальну ціну. Звичайно, доки ми роками будемо прагнути будь-що занижувати вартість нафтопродуктів, у НПЗ не буде жодних можливостей боротись за лояльність споживачів з допомогою підвищення якості пального.
По-четверте, все той же інвестиційний клімат, Україна в очах західних інвесторів, вступ до СОТ... Навряд чи нафтовий інцидент допоможе державі у її європейських та глобальних амбіціях. Скажімо, чи захочуть західні компанії розробляти технологічно складні нафтові родовища в Україні? В контексті останніх подій – навряд чи. А це міг би бути реальний шанс хоч трохи зменшити енергетичну залежність від зовнішніх джерел...
Можливо, Тимошенко усвідомлює серйозність того виклику, який вона кидає великому нафтовому бізнесу. Можливо, їй це вигідно – щоб у влади завжди були вороги, і чим більше вони розлючені, тим краще. І щоб єдиною силою, яка могла захистити і політичний режим, і народ в країні була лише постать прем'єра-революціонера. Але ситуація війни – не в інтересах суспільства.
Ігор Луценко, економіст
