Українець в Москві звучить гордо

Українець – віднедавна і в Москві це звучить гордо. Завдяки помаранчевій революції бути українцем у сьогоднішній Росії стає дедалі моднішим. Майже щотижня в Москві відбуваються акції правозахисників і лібералів під помаранчевою символікою.

Останні кажуть, що через успіх помаранчевої революції "старший" та "молодший" брати помінялися місцями. Для російських демократів українці тепер – старші брати. Європейські.

Досвід недавніх українських подій дуже надихає російських опозиціонерів. Більшість російських ЗМІ, які ще вчора писали про українців та Україну майже виключно в неповажних тонах, тепер вдаються до більш поміркованих оцінок.

Зокрема, помітно менше стали вживати звичне для них, але образливе для нас "хохол" та "хохлушка".

Мій знайомий Михайло, який працює в Москві керівником бригади українських заробітчан-будівельників, тепер не соромиться відповідати українською по мобільнику в присутності своїх російських роботодавців.

Раніше він грав в досить дивну гру, коли українську від нього можна було почути тільки без зайвих свідків. Михайло так намагався бути схожим на москвича, що навіть копіював, часом надмірно, московську говірку.

Іноді це було неприємно чути. Москвичі так не розмовляють. Штучний Михайлів "московській" акцент викликав у росіян хіба що зверхні посмішки. Тепер Михайло полишив ці спроби і навіть пишається тим, що в Москві вільно розмовляє з дружиною та дитиною українською.

Гордість Михайла своїм українським походженням нарешті підтвердилася "помаранчевими" результатами. Раніше він лише сподівався, а тепер переконаний, що Україна невдовзі посяде гідне місце серед європейських та світових держав.

Місяцями "нищив" свій український акцент і мій знайомий Сергій, заробітчанин з Житомирщини. Він працює в одній з приватних московських фірм, яка надала йому "Жигулі" для оперативного вирішення різних робочих питань. Головна проблема Сергія була пов'язана з московськими даїшниками.

Як тільки вони чули українське "шо" або "ге" сума штрафу одразу збільшувалася, принаймні, вдвічі. Співробітники патрульно-постової служби попри закон, який не дозволяє їм цього робити, кожний раз намагалися перевірити в Сергія так звані "реєстрацію", "міграційну картку", "дозвіл на роботу" тощо.

Ці обов'язки покладені на міграційну службу, але московські "менти" полюбляють використовувати незнання українцями місцевого законодавства. Це помітне джерело збільшення "ментовських" поборів. Тепер Сергій почуває себе більш впевнено, кожний раз попереджаючи міліціонерів про можливість написати офіційну скаргу до українського посольства.

Раніше він остерігався це робити, бо абсолютно не довіряв посольським працівникам, які, так само як Леонід Кучма, не наважувалися дратувати російські власті, навіть коли мова заходила про захист своїх співвітчизників у Росії.

Я переконався на власному досвіді, чому ще донедавна заробітчани з України намагалися приховувати своє походження. Рік-півтора тому я отримав кілька ударів міліцейською палицею лише за те, що розмовляв на вулиці українською.

Ми з товаришем прогулювалися територією московського заповідника "Коломенське". Раптом ззаду почули вигук "Стоять!" Так кричать собакам, не людям. Ми навіть не оглянулися, бо аж ніяк не віднесли отой шум на свою адресу. Раптом я отримав шалений удар по спині й впав.

Коли підвівся, місцевий "мент" наніс мені ще кілька ударів гумовою дубинкою. Тільки після того "заохотився" перевірити документи. Ніяких грошей на цей раз йому не "обломилося". Ми обидва, я і товариш, були громадянами Росії, москвичами за пропискою. А от "мент" виявився земляком з Кіровограду.

Почув українську мову й задоволено потирав руки в передчутті хабара. Ще Ленін колись писав слушну річ про те, що "найбільший російський держиморда – це зрусифікований націонал". Цей "мент" був вимушений повертатися додому. Я просто звернувся до колег з прес-служби МВС Росії й розповів про інцидент.

З помаранчевою революцією українське життя в Росії поступово оживає. Навіть ті, хто давно забув про своє українське коріння, починають згадувати землю предків. Дехто навіть планує поміняти російське громадянство на українське.

Ще б пак! Україна здобула непогані шанси стати в недалекому майбутньому членом НАТО та ЄС. Пенсії в Україні практично зрівнялися з російськими, а українські виплати за народження дитини не мають у Росії аналогів. Хіба стримує відсутність в Україні нових робочих місць та досі низькі зарплати.

Днями в Москві відбувся Конгрес українських громад Росії. Делегати з 80-ти регіонів РФ гордо ходили центром міста з українською символікою на грудях. Останній раз таке можна було побачити років 15 тому, коли розвалювався Союз.

Чимало з російських ЗМІ весь час потому прищеплювали українцям почуття меншовартості. Не минало й дня, коли б вони не написали про московських повій походженням з України, про українських заробітчан, які нібито працюють за копійки і не дуже професійно. Проте, коли згадувались відомі в Росії вихідці з України, російська преса намагалася замовчувати їхнє походження.

Одна з моїх колег у Москві раптом зізналася, що вона українка. Навіть попросила мене навчити її української мови. Раніше вона хіба що критикувала все українське, демонструючи при цьому неприхований російський шовінізм. Коли вже вона перемінилася, то можна напевно стверджувати, що "крига скресла".

Аби тільки Київ не підвів.

Анатолій Доценко, московський кореспондент "Німецької Хвилі" спеціально для "Української правди"