Кримінальна чи політична?
Середа, 13 квітня 2005, 16:10
Справу Мельниченка в Європейському суді завершено, і він от-от може отримати депутатський мандат, а з ним і таку необхідну юридичну недоторканість.
Важко, щоправда, уявити собі Мельниченка в одній фракції з екс-зятем президента Кучми Франчуком, себто батьком онука людини, по якій і вся фракція, і її потенційний новий член мають намір нанести нищівного удару у вигляді судового вироку.
Але це, схоже, якась надзвичайна моральна "витонченість" лідерів соціалістів. А може, й самого Франчука, який, мабуть, не сподівався, що це колись станеться.
Втім, гарантій того, що таки станеться, і Мельниченко, увійшовши до парламенту, розставить всі крапки над "Ї" в справі Гонгадзе, ще немає. І не лише через непередбачуваність поведінки майора, яка досі мала зрозумілі пояснення. В тому числі і через ігри навколо його записів з боку команди Березовського та інших, як каже Піскун, "експертів".
З одним із них – Цвілем - Мельниченко саме намагається судитися за спробу дискредитації і розповсюдження неправдивої інформації. І в разі, якби в цьому цивільному суді Мельниченко виграв по всьому переліку спростовуваних тверджень – це, не виключено, стало б його аргументом і в справі Гонгадзе.
Хоча спростування неправдивих тверджень щодо Мельниченка ще не є фактом, адекватним самим оригіналам його записів.
Адекватним фактом наявності оригіналів записів Мельниченка можна на сьогодні вважати лише залучення його плівок та його ж з Єльяшкевичем свідчень до справи Лазаренка в американському суді. Але це дуже вагомий і неспростовний аргумент на користь і автентичності, і власності записів.
А от програш Мороза в українському суді Медведчуку в справі про відеофільм "Оцифрована правда", і відсутність наміру Мороза подати апеляцію з цього приводу вже за нових умов (на одній з прес-конференцій він заявив, що просто не виплатить Медведчукові програний мільйон гривень, бо їх в нього немає), - є фактом зі зворотнім підтекстом.
І у випадку з Лазаренком, і у випадку з Морозом плівки Мельниченка мали б бути вокористані для захисту, І це значно підвищує їхній юридичний статус, ніж у випадку звинувачення, де аудіозаписи потребують санкціонованості.
Тож єдиною перешкодою на шляху до суду в цих випадках є для архіву Мельниченка лише його в нього відсутність, або відсутність його бажання їх надати.
Чому плівки Мельниченка не змогли стати аргументом Мороза в суді проти Медведчука, причому саме тоді, коли стосунки Мороза й Медведчука були предметом особливої цікавості через конституційну реформу та виборчий процес, - велика загадка. Може, і вона колись розв'яжеться.
Але загалом слід визнати: рішення Європейського суду щодо Мельниченка, рекомендації спецкомісара ПАРЄ українському парламенту заслухати звіт комісії Омельченка, перспектива слухань в Бюро ПАРЄ в разі гальмування цих рекомендацій, - набагато більш конструктивні кроки до завершення слідства, ніж заяви, зроблені нещодавно Ющенком, та взагалі зусилля українських правоохоронців. Особливо в тому вигляді, як вони подаються в ЗМІ.
Бо з правової точки зору всі ці гучні заяви і коментарі в ЗМІ виглядають нічим не меншою "скринькою Пандори" для українського політикуму, ніж самі плівки Мельниченка.
Чого варті лише все нові й нові, але знов суперечливі міркування силовиків про деталі вбивства журналіста, про наявність чи відсутність голови, про пошуки Пукача з деталями, де й як його шукають, про вбивство чи самогубство Кравченка за відсутності на нього матеріалів слідства! Кожен з цих сюжетів – привід для майбутнього захисту обвинувачених від всього відмовитись і послатися на тиск.
А галас навколо архіву Мельниченка! А щоденні повідомлення про нові й нові нібито справи, які іноді й справами не є.
Є тотальна інформаційна війна всіх проти всіх. І в цій війні легше, ніж навіть в інформаційному вакуумі, приховати справді важливі справи і вивести з-під удару ключових злочинців.
Принаймні нині вся кримінально-політична хроніка в ЗМІ має прямий стосунок до виборів, але не має стосунку до очікуваних судових рішень.
Зокрема, я не переконана, що наступ на генпрокурора Піскуна та його провокована тепер вже через справу Колесникова відставка – є наближенням завершення справи Гонгадзе з судовим покаранням тих осіб, що перелічені у звіті Омельченка, в тім числі й Кучми. Невже дійсно термінове усунення Піскуна є реальним запобіжником знищення доказів в справі?
Я також не переконана, що наявність у фракції СПУ Франчука-молодшого не виглядає більш переконливим свідченням гарантій Кучмі, ніж якісь зобов'язання перед Кучмою Ющенка.
А вже якщо лишень перелічити витоки різноманітної інформації у кримінально-політичних справах, що впали на нашу голову, - то й взагалі дивна картина вимальовується.
Чого лишень варта суперечка в ЗМІ членів родини свідка в справі Колесникова – тієї самої родини, що її ніби евакуював міністр Луценко від зовнішнього тиску. Як цікаво виглядають розмови про розшук Бакая, - хоча він навіть ще не є обвинуваченим.
Тоді як вже не чутно про справу щодо бійки біля ЦВК з фігурантом з родини Клюєвих...Нема зрушень і в справі про отруєння Ющенка – і от-от "зустрічний позов" доктора Віке поставить в справі специфічну крапку...
А в цей час...
Скажімо, ГПУ приділяє особливу увагу людям Березовського та їхнім твердженням, що Мельниченко міг продати плівки одночасно і їм самим, і ФСБ напередодні українських виборів. По результатах наших виборів, щоправда, принаймні про отримання плівок Росією не скажеш.
Натомість Березовський начебто збирається віддати ГПУ головне багатство – компромат на Путіна. І екс-підполковник Литвиненко навіть готовий ризикнути для цього життям, прибувши в Київ...
А в цей час Ющенко та Піскун зривають раніше домовлену зустріч з Мельниченком.
Такий пріоритет Березовському перед Мельниченком з боку самого президента (з подачі Порошенка та Зінченка, що не приховували свого впливу), - вже не залишає місця подиву, що за кілька днів потому Росія нанесла одразу два потужних удари по енергетичних геостратегічних планах України.
Невже тут також є вплив записів Мельниченка? Чи, радше, свідчення того, що президентські секретарі займаються не тим, чим їм треба займатися...
І так можна пройтись по багатьох пунктах.
Тимчасом кримінально-політична хвиля, що піднімається в Україні слідом за юридично не забезпеченим процесом реприватизації, обіцяє прокотитися по світу слідом за тріумфальними візитами Ющенка і змити позитивні враження від них.
І тоді питання, чи політичними, чи суто кримінальними є всі ці справи, може виявитись вторинним в порівнянні із наслідками.
Втім, колись же треба з'ясувати і це.
Справа, як завжди, в термінології чи її відсутності.
Не лише в нас, а й в світовому праві немає визначення "політична кримінальна справа". Політичною завжди виглядає справа, в якій задіяний політичний чи державний діяч. І тому практично всі справи, пов'язані з корупцією у вищих ешелонах влади, автоматично є політичними. Двічі політичною є справа, якщо діяч із статусом політика належить до опозиції. На початку і в процесі розслідування такі справи завжди є поживою політичних оглядачів, і з цим в світі давно ніхто не сперечається. Згадаймо хоча б останні справи щодо Коффі Аннана чи сина баронеси Тетчер...
Але в світі обов'язково колись настає суд. Наявність чи відсутність складу злочину, встановленого судом, лише врешті й розрізняє політичну справу від політичної ж розправи... Через це аж ніяк не простими є процеси над Мілошевичем, Оджаланом чи навіть Хусейном.
В Україні, на жаль, сама перспектива завершення політичних справ в судовому розгляді залишається мінімальною. Стан судової системи і слідства, які протягом 15 років залишаються предметом невиконаних умов, що від них залежить співпраця України з світовими структурами, - не дає підстав чекати об'єктивного фіналу політичних справ.
Все залежить знов-таки від політичної волі влади. Такими є гучні справи нещодавнього минулого, що таки дійшли до суду, починаючи зі справи "Бласко" і закінчуючи справою банку "Слов'янський".
Цікаво, що сама по собі досконала судова система – найменше піддається технологічним винаходам, які так полюбляють політики. Можливо, саме тому судова реформа так досі й не викликає справжньої цікавості наших політиків. Їх займає лише правильна розстановка в судах "своїх" кадрів – і годі... В кращому разі вони віддають пріоритет ухваленню закону про опозицію – аби оптимізувати межі політичних можливостей. А ще більше уваги час від часу приділяють питанню депутатської недоторканості.
Те, що кращий захист – досконалий закон і судова система – їм ще тільки належить повірити.
Але тимчасом що поєднує сучасні гучні кримінальні справи – Гонгадзе, Александрова, Чорновіла, отруєння Ющенка, фальшування виборів, Колесникова, сепаратизму тощо – окрім старого злочинного режиму, політичної волі нової влади до їхнього розкриття та генпрокурора Піскуна?
Відсутність нового карно-процесуального кодексу. Наразі ухвалення нового КПК нібито планується на вересень. Новий бюджетний та виборчий сезон. Аж ніяк не схоже на умови для створення досконалого кодексу, що й так має непросту історію.
Натомість якнайшвидше створення НБР – зовсім інша справа. В боротьбі з корупцією та злочинністю нова, як і стара влада робить ставку на процес пошуку винних, а не доведення їхньої провини та здобуття справедливого і законного вироку.
Так підтверджується ментальна спадковість: все залежить не від суворої і бездоганної процедури, а від того, в якої політичної сили в руках слідство, в якої – розшуково-оперативна діяльність, в якої – сам той чи інший суд тощо.
А саме під конкретним політичним впливом залишаються й досі наші правоохоронні структури. Генпрокурор, "підвішений" на посаді доброю волею президента – лідера НСНУ. Міністр внутрішніх справ, про якого лідер СПУ говорить, що саме його партія взялася забезпечити народові порядок і спокій. Голова СБУ з досі не складеним мандатом депутата від БЮТ...
Одразу зазначу, що виключити використання силовиками своїх посад в цілях майбутньої політичної кар'єри було б можна законодавчою забороною не лише зберігати партійний квиток під час обіймання посади, але й забороною на участь у виборах протягом хоча б одного виборчого циклу після відставки. За тим же, скажімо, принципом, за яким допущені до держтаємниці особи дають підписку про її нерозголошення...
А так доводиться сприймати на віру чи включати в політичні розрахунки щирі чи не надто щирі клятви силовиків про те, збираються чи не збираються вони використати те, що "нацарюють" на посаді, включно з результатами гучних карних справ, в майбутній політичній діяльності...
Згадаймо в цьому сенсі хоча б одну з версій справи Гонгадзе, за якою генерал Кравченко з посади міністра внутрішніх справ нібито мав намір податися прямо в президенти. Сюди ж можна віднести версію Омельченка щодо цілей в розслідуванні цієї ж справи, які нібито плекає теперішній генпрокурор Піскун, маючи перспективу залучення до одного з виборчих списків...
Кравченку не вдалося, а, наприклад, Потебеньку – так... Інші приклади участі колишніх силовиків в безпосередній політиці наразі менш показові, про що свідчить велика кількість їх серед депутатів та лідерів вже новостворених партій. Але сам принцип є очевидним...
Але що не можна заборонити жодним законом – так це перетворення силовиків на ключових ньюс-мейкерів під час інформаційних воєн навколо гучних кримінальних справ.
Щойно першість в цьому захоплюючому шоу стійко тримав міністр внутрішніх справ Луценко, який не приховує своїх амбітних політичних планів. Але, судячи зі зливи інтерв'ю інших силовиків – вони його спробують наздогнати.
З цієї зливи, щоправда, дуже обережно виглядає така дрібниця, як таємниця слідства. А з нею – ненавмисний та навмисний витік інформації.
От, наприклад, дехто вважає, що відвертість пана Луценка у використанні посади міністра МВС як трампліна для подальшої політичної кар'єри є лише запорукою найретельнішого виконання ним своїх міністерських функцій.
Але політична кар'єра, невіддільна від піару, починається чи продовжується з красивої відставки. А красива відставка не обов'язково тотожна ефективності і досягненням. Особливо коли досягнення різних силових відомств мають бути спільними, а політична кар'єра кожного з силовиків - персональна.
Силовики і так традиційно конкурують між собою за свої специфічні засоби роботи. Для прикладу достатньо згадати спробу об'єднати їхні зусилля в уже згадуваному НБР. А якщо тут додається і політична конкуренція... Жодних гарантій, що в цій боротьбі не можна використати провал розслідування, відповідати за який доведеться партнеру по цій діяльності.
Чи треба нагадувати, що в нашій конкретній ситуації найслабшою ланкою в системі правоохоронців є генпрокурор С.Піскун. Недовіра до нього – найбільша. Але наявність майже офіційного цапа-відбувайла в низці резонансних розслідувань – очевидна загроза для самих справ: хочеш знищити Піскуна – розвали справу... Ба гірше: хочеш завалити справу – завали, все одно відповість Піскун. Або зніми Піскуна, а справа сама завалиться...
Далі. Майже всі гучні справи пов'язані між собою якщо не конкретними фігурантами (а є й такі) то спільним політичним середовищем, що все одно чіпляє і велику кількість політичних суб'єктів. Хід розслідування однієї справи відбивається на іншій. Можливо, саме розслідування в цьому випадку вести легше, але довести до судів... Невже й тут буде запроваджено "пакетний" принцип?
Що відставка Піскуна в зв'язку із справою Колесникова пропонується як раз в розпал подій навколо розслідування справи Гонгадзе, - це ще почасти й політика... А от що в інших справах, причому заведених саме МВС, починається одночасне публічне заторкування народних депутатів, - це вже, вибачте, технологія: більше бажаючих в парламенті підтримуватиме відставку генпрокурора, щоб, за відомим принципом, не було кому звертатися до ВР по притягнення до відповідальності...
Чи є там за що притягувати, чи ні – це ще питання, а от завалити Піскуна, схоже, нарешті вийде... Потім почнеться призначення нового прокурора, і як це відіб'ється на слідстві? І чи взагалі до нього буде тоді?
І останнє. Нова влада вже продемонструвала, як закриваються кримінальні справи шляхом політичної перемоги на виборах. Це зроблено для прем'єра Тимошенко. Це нібито зроблено для Мельниченка. Але, скажімо, не зроблено для генерала Кравченка – з незрозумілих для політичного контексту причин.
Насправді ж, все тут ясно: зі змінених політичних же підстав справи Тимошенко, а тим більше Мельниченка юридично поновлюються так само, як от щойно поновлено справу про загибель Чорновіла.
Але який створюється стимул для опозиції боротися за перемогу хоча б задля такого ж політичного закриття своїх справ!
Без суду!
Коли Ющенко оголосив про розкриття справи Гонгадзе, - він, мабуть, окрім іншого сподівався, що саме це оголошення дозволить поставити одну чи й кілька "галочок" у виконанні Україною низки вимог, без дотримання яких Європа й світ не визнають її рівною собі навіть після помаранчевої революції.
Пройшло дуже мало часу щоб переконатися – "галочки" нам ніхто за це не поставить. Бо справа Гонгадзе – це лише наша справа. Можна лише зняти з її розкриттям зайвий негатив.
А просування в Європу і таке інше – це зміна всієї системи слідства, судочинства і решта нудних справ, на яких важко заробити політичний капітал, - хоча відкривається більш прямий шлях до справжніх великих капіталів.
Натомість з допомогою цих універсальних інструментів краще контролюється й "скринька Пандори".
До речі, по тому, хто і як провадить з цього приводу законотворчий процес – можна зрозуміти багато чого і в найзаплутаніших політичних детективах.
Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"
Важко, щоправда, уявити собі Мельниченка в одній фракції з екс-зятем президента Кучми Франчуком, себто батьком онука людини, по якій і вся фракція, і її потенційний новий член мають намір нанести нищівного удару у вигляді судового вироку.
Але це, схоже, якась надзвичайна моральна "витонченість" лідерів соціалістів. А може, й самого Франчука, який, мабуть, не сподівався, що це колись станеться.
Втім, гарантій того, що таки станеться, і Мельниченко, увійшовши до парламенту, розставить всі крапки над "Ї" в справі Гонгадзе, ще немає. І не лише через непередбачуваність поведінки майора, яка досі мала зрозумілі пояснення. В тому числі і через ігри навколо його записів з боку команди Березовського та інших, як каже Піскун, "експертів".
З одним із них – Цвілем - Мельниченко саме намагається судитися за спробу дискредитації і розповсюдження неправдивої інформації. І в разі, якби в цьому цивільному суді Мельниченко виграв по всьому переліку спростовуваних тверджень – це, не виключено, стало б його аргументом і в справі Гонгадзе.
Хоча спростування неправдивих тверджень щодо Мельниченка ще не є фактом, адекватним самим оригіналам його записів.
Адекватним фактом наявності оригіналів записів Мельниченка можна на сьогодні вважати лише залучення його плівок та його ж з Єльяшкевичем свідчень до справи Лазаренка в американському суді. Але це дуже вагомий і неспростовний аргумент на користь і автентичності, і власності записів.
А от програш Мороза в українському суді Медведчуку в справі про відеофільм "Оцифрована правда", і відсутність наміру Мороза подати апеляцію з цього приводу вже за нових умов (на одній з прес-конференцій він заявив, що просто не виплатить Медведчукові програний мільйон гривень, бо їх в нього немає), - є фактом зі зворотнім підтекстом.
І у випадку з Лазаренком, і у випадку з Морозом плівки Мельниченка мали б бути вокористані для захисту, І це значно підвищує їхній юридичний статус, ніж у випадку звинувачення, де аудіозаписи потребують санкціонованості.
Тож єдиною перешкодою на шляху до суду в цих випадках є для архіву Мельниченка лише його в нього відсутність, або відсутність його бажання їх надати.
Чому плівки Мельниченка не змогли стати аргументом Мороза в суді проти Медведчука, причому саме тоді, коли стосунки Мороза й Медведчука були предметом особливої цікавості через конституційну реформу та виборчий процес, - велика загадка. Може, і вона колись розв'яжеться.
Але загалом слід визнати: рішення Європейського суду щодо Мельниченка, рекомендації спецкомісара ПАРЄ українському парламенту заслухати звіт комісії Омельченка, перспектива слухань в Бюро ПАРЄ в разі гальмування цих рекомендацій, - набагато більш конструктивні кроки до завершення слідства, ніж заяви, зроблені нещодавно Ющенком, та взагалі зусилля українських правоохоронців. Особливо в тому вигляді, як вони подаються в ЗМІ.
Бо з правової точки зору всі ці гучні заяви і коментарі в ЗМІ виглядають нічим не меншою "скринькою Пандори" для українського політикуму, ніж самі плівки Мельниченка.
Чого варті лише все нові й нові, але знов суперечливі міркування силовиків про деталі вбивства журналіста, про наявність чи відсутність голови, про пошуки Пукача з деталями, де й як його шукають, про вбивство чи самогубство Кравченка за відсутності на нього матеріалів слідства! Кожен з цих сюжетів – привід для майбутнього захисту обвинувачених від всього відмовитись і послатися на тиск.
А галас навколо архіву Мельниченка! А щоденні повідомлення про нові й нові нібито справи, які іноді й справами не є.
Є тотальна інформаційна війна всіх проти всіх. І в цій війні легше, ніж навіть в інформаційному вакуумі, приховати справді важливі справи і вивести з-під удару ключових злочинців.
Принаймні нині вся кримінально-політична хроніка в ЗМІ має прямий стосунок до виборів, але не має стосунку до очікуваних судових рішень.
Зокрема, я не переконана, що наступ на генпрокурора Піскуна та його провокована тепер вже через справу Колесникова відставка – є наближенням завершення справи Гонгадзе з судовим покаранням тих осіб, що перелічені у звіті Омельченка, в тім числі й Кучми. Невже дійсно термінове усунення Піскуна є реальним запобіжником знищення доказів в справі?
Я також не переконана, що наявність у фракції СПУ Франчука-молодшого не виглядає більш переконливим свідченням гарантій Кучмі, ніж якісь зобов'язання перед Кучмою Ющенка.
А вже якщо лишень перелічити витоки різноманітної інформації у кримінально-політичних справах, що впали на нашу голову, - то й взагалі дивна картина вимальовується.
Чого лишень варта суперечка в ЗМІ членів родини свідка в справі Колесникова – тієї самої родини, що її ніби евакуював міністр Луценко від зовнішнього тиску. Як цікаво виглядають розмови про розшук Бакая, - хоча він навіть ще не є обвинуваченим.
Тоді як вже не чутно про справу щодо бійки біля ЦВК з фігурантом з родини Клюєвих...Нема зрушень і в справі про отруєння Ющенка – і от-от "зустрічний позов" доктора Віке поставить в справі специфічну крапку...
А в цей час...
Скажімо, ГПУ приділяє особливу увагу людям Березовського та їхнім твердженням, що Мельниченко міг продати плівки одночасно і їм самим, і ФСБ напередодні українських виборів. По результатах наших виборів, щоправда, принаймні про отримання плівок Росією не скажеш.
Натомість Березовський начебто збирається віддати ГПУ головне багатство – компромат на Путіна. І екс-підполковник Литвиненко навіть готовий ризикнути для цього життям, прибувши в Київ...
А в цей час Ющенко та Піскун зривають раніше домовлену зустріч з Мельниченком.
Такий пріоритет Березовському перед Мельниченком з боку самого президента (з подачі Порошенка та Зінченка, що не приховували свого впливу), - вже не залишає місця подиву, що за кілька днів потому Росія нанесла одразу два потужних удари по енергетичних геостратегічних планах України.
Невже тут також є вплив записів Мельниченка? Чи, радше, свідчення того, що президентські секретарі займаються не тим, чим їм треба займатися...
І так можна пройтись по багатьох пунктах.
Тимчасом кримінально-політична хвиля, що піднімається в Україні слідом за юридично не забезпеченим процесом реприватизації, обіцяє прокотитися по світу слідом за тріумфальними візитами Ющенка і змити позитивні враження від них.
І тоді питання, чи політичними, чи суто кримінальними є всі ці справи, може виявитись вторинним в порівнянні із наслідками.
Втім, колись же треба з'ясувати і це.
Справа, як завжди, в термінології чи її відсутності.
Не лише в нас, а й в світовому праві немає визначення "політична кримінальна справа". Політичною завжди виглядає справа, в якій задіяний політичний чи державний діяч. І тому практично всі справи, пов'язані з корупцією у вищих ешелонах влади, автоматично є політичними. Двічі політичною є справа, якщо діяч із статусом політика належить до опозиції. На початку і в процесі розслідування такі справи завжди є поживою політичних оглядачів, і з цим в світі давно ніхто не сперечається. Згадаймо хоча б останні справи щодо Коффі Аннана чи сина баронеси Тетчер...
Але в світі обов'язково колись настає суд. Наявність чи відсутність складу злочину, встановленого судом, лише врешті й розрізняє політичну справу від політичної ж розправи... Через це аж ніяк не простими є процеси над Мілошевичем, Оджаланом чи навіть Хусейном.
В Україні, на жаль, сама перспектива завершення політичних справ в судовому розгляді залишається мінімальною. Стан судової системи і слідства, які протягом 15 років залишаються предметом невиконаних умов, що від них залежить співпраця України з світовими структурами, - не дає підстав чекати об'єктивного фіналу політичних справ.
Все залежить знов-таки від політичної волі влади. Такими є гучні справи нещодавнього минулого, що таки дійшли до суду, починаючи зі справи "Бласко" і закінчуючи справою банку "Слов'янський".
Цікаво, що сама по собі досконала судова система – найменше піддається технологічним винаходам, які так полюбляють політики. Можливо, саме тому судова реформа так досі й не викликає справжньої цікавості наших політиків. Їх займає лише правильна розстановка в судах "своїх" кадрів – і годі... В кращому разі вони віддають пріоритет ухваленню закону про опозицію – аби оптимізувати межі політичних можливостей. А ще більше уваги час від часу приділяють питанню депутатської недоторканості.
Те, що кращий захист – досконалий закон і судова система – їм ще тільки належить повірити.
Але тимчасом що поєднує сучасні гучні кримінальні справи – Гонгадзе, Александрова, Чорновіла, отруєння Ющенка, фальшування виборів, Колесникова, сепаратизму тощо – окрім старого злочинного режиму, політичної волі нової влади до їхнього розкриття та генпрокурора Піскуна?
Відсутність нового карно-процесуального кодексу. Наразі ухвалення нового КПК нібито планується на вересень. Новий бюджетний та виборчий сезон. Аж ніяк не схоже на умови для створення досконалого кодексу, що й так має непросту історію.
Натомість якнайшвидше створення НБР – зовсім інша справа. В боротьбі з корупцією та злочинністю нова, як і стара влада робить ставку на процес пошуку винних, а не доведення їхньої провини та здобуття справедливого і законного вироку.
Так підтверджується ментальна спадковість: все залежить не від суворої і бездоганної процедури, а від того, в якої політичної сили в руках слідство, в якої – розшуково-оперативна діяльність, в якої – сам той чи інший суд тощо.
А саме під конкретним політичним впливом залишаються й досі наші правоохоронні структури. Генпрокурор, "підвішений" на посаді доброю волею президента – лідера НСНУ. Міністр внутрішніх справ, про якого лідер СПУ говорить, що саме його партія взялася забезпечити народові порядок і спокій. Голова СБУ з досі не складеним мандатом депутата від БЮТ...
Одразу зазначу, що виключити використання силовиками своїх посад в цілях майбутньої політичної кар'єри було б можна законодавчою забороною не лише зберігати партійний квиток під час обіймання посади, але й забороною на участь у виборах протягом хоча б одного виборчого циклу після відставки. За тим же, скажімо, принципом, за яким допущені до держтаємниці особи дають підписку про її нерозголошення...
А так доводиться сприймати на віру чи включати в політичні розрахунки щирі чи не надто щирі клятви силовиків про те, збираються чи не збираються вони використати те, що "нацарюють" на посаді, включно з результатами гучних карних справ, в майбутній політичній діяльності...
Згадаймо в цьому сенсі хоча б одну з версій справи Гонгадзе, за якою генерал Кравченко з посади міністра внутрішніх справ нібито мав намір податися прямо в президенти. Сюди ж можна віднести версію Омельченка щодо цілей в розслідуванні цієї ж справи, які нібито плекає теперішній генпрокурор Піскун, маючи перспективу залучення до одного з виборчих списків...
Кравченку не вдалося, а, наприклад, Потебеньку – так... Інші приклади участі колишніх силовиків в безпосередній політиці наразі менш показові, про що свідчить велика кількість їх серед депутатів та лідерів вже новостворених партій. Але сам принцип є очевидним...
Але що не можна заборонити жодним законом – так це перетворення силовиків на ключових ньюс-мейкерів під час інформаційних воєн навколо гучних кримінальних справ.
Щойно першість в цьому захоплюючому шоу стійко тримав міністр внутрішніх справ Луценко, який не приховує своїх амбітних політичних планів. Але, судячи зі зливи інтерв'ю інших силовиків – вони його спробують наздогнати.
З цієї зливи, щоправда, дуже обережно виглядає така дрібниця, як таємниця слідства. А з нею – ненавмисний та навмисний витік інформації.
От, наприклад, дехто вважає, що відвертість пана Луценка у використанні посади міністра МВС як трампліна для подальшої політичної кар'єри є лише запорукою найретельнішого виконання ним своїх міністерських функцій.
Але політична кар'єра, невіддільна від піару, починається чи продовжується з красивої відставки. А красива відставка не обов'язково тотожна ефективності і досягненням. Особливо коли досягнення різних силових відомств мають бути спільними, а політична кар'єра кожного з силовиків - персональна.
Силовики і так традиційно конкурують між собою за свої специфічні засоби роботи. Для прикладу достатньо згадати спробу об'єднати їхні зусилля в уже згадуваному НБР. А якщо тут додається і політична конкуренція... Жодних гарантій, що в цій боротьбі не можна використати провал розслідування, відповідати за який доведеться партнеру по цій діяльності.
Чи треба нагадувати, що в нашій конкретній ситуації найслабшою ланкою в системі правоохоронців є генпрокурор С.Піскун. Недовіра до нього – найбільша. Але наявність майже офіційного цапа-відбувайла в низці резонансних розслідувань – очевидна загроза для самих справ: хочеш знищити Піскуна – розвали справу... Ба гірше: хочеш завалити справу – завали, все одно відповість Піскун. Або зніми Піскуна, а справа сама завалиться...
Далі. Майже всі гучні справи пов'язані між собою якщо не конкретними фігурантами (а є й такі) то спільним політичним середовищем, що все одно чіпляє і велику кількість політичних суб'єктів. Хід розслідування однієї справи відбивається на іншій. Можливо, саме розслідування в цьому випадку вести легше, але довести до судів... Невже й тут буде запроваджено "пакетний" принцип?
Що відставка Піскуна в зв'язку із справою Колесникова пропонується як раз в розпал подій навколо розслідування справи Гонгадзе, - це ще почасти й політика... А от що в інших справах, причому заведених саме МВС, починається одночасне публічне заторкування народних депутатів, - це вже, вибачте, технологія: більше бажаючих в парламенті підтримуватиме відставку генпрокурора, щоб, за відомим принципом, не було кому звертатися до ВР по притягнення до відповідальності...
Чи є там за що притягувати, чи ні – це ще питання, а от завалити Піскуна, схоже, нарешті вийде... Потім почнеться призначення нового прокурора, і як це відіб'ється на слідстві? І чи взагалі до нього буде тоді?
І останнє. Нова влада вже продемонструвала, як закриваються кримінальні справи шляхом політичної перемоги на виборах. Це зроблено для прем'єра Тимошенко. Це нібито зроблено для Мельниченка. Але, скажімо, не зроблено для генерала Кравченка – з незрозумілих для політичного контексту причин.
Насправді ж, все тут ясно: зі змінених політичних же підстав справи Тимошенко, а тим більше Мельниченка юридично поновлюються так само, як от щойно поновлено справу про загибель Чорновіла.
Але який створюється стимул для опозиції боротися за перемогу хоча б задля такого ж політичного закриття своїх справ!
Без суду!
Коли Ющенко оголосив про розкриття справи Гонгадзе, - він, мабуть, окрім іншого сподівався, що саме це оголошення дозволить поставити одну чи й кілька "галочок" у виконанні Україною низки вимог, без дотримання яких Європа й світ не визнають її рівною собі навіть після помаранчевої революції.
Пройшло дуже мало часу щоб переконатися – "галочки" нам ніхто за це не поставить. Бо справа Гонгадзе – це лише наша справа. Можна лише зняти з її розкриттям зайвий негатив.
А просування в Європу і таке інше – це зміна всієї системи слідства, судочинства і решта нудних справ, на яких важко заробити політичний капітал, - хоча відкривається більш прямий шлях до справжніх великих капіталів.
Натомість з допомогою цих універсальних інструментів краще контролюється й "скринька Пандори".
До речі, по тому, хто і як провадить з цього приводу законотворчий процес – можна зрозуміти багато чого і в найзаплутаніших політичних детективах.
Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"
