Мельниченко, адвокат, суд... У Леоніда Кучми все це ще попереду?
Вівторок, 12 квітня 2005, 12:09
Здається, відкривається довгоочікуваний етап "касетного скандалу" – судовий, кінцевим епізодом якого має бути вирок замовникам та організаторам вбивства Георгія Гонгадзе. Поки що ж фігуранти починають судитися між собою. Ну що ж, це хоча й звивистий, але все ж таки шлях до істини.
Оприлюднена позовна заява до суду Миколи Мельниченка та його дружини Лілії, підготована їхніми адвокатами. Подружжя вимагає від Володимира Цвіля спростувати факти, викладені ним у книзі "В центре кассетного скандала. Рассказ очевидца" та в низці інтерв'ю, що він їх дав ряду електронних та друкованих ЗМІ, й зобов'язати ці видання надрукувати спростування.
У чиїх словах більше правди – Цвіля чи Мельниченка – розбиратиметься суд. Але в позовній заяві є цікаве твердження: "...Мельниченко М.І. взагалі не вирізав шматки із записів...". Пікантність у тому, що той же адвокат, який з колегою готував позов, з місяць тому відправив листа, з якого випливає побічний висновок: екс-майор творчо ставився до записів на плівках.
Маю на увазі листа, отриманого та надрукованого газетою "Факты и комментарии" 24 лютого 2005 р. Враховуючи, що звернення в ньому зроблене в безособовій формі, можна припустити, що він був направлений і до інших ЗМІ. Його автор, який представився як адвокат Мещеряк, зокрема пише (цитуємо із збереженням граматики в тому вигляді, в якому його отримали та надрукували "Факты"):
"З метою недопущення дезінформації українського суспільства та захисту прав та інтересів громадянина Мельниченка Миколи Івановича, на підставі наданих мені повноважень та керуючись положеннями чинної Конституції України, Законом України "Про інформацію", Цивільним кодексом України, Законом України "Про авторські ї суміжні права", Законом України "Про адвокатуру", прошу:
1) не чинити дій, пов'язаних із одержанням, використанням, поширенням, зберіганням будь-якої інформації стосовно громадянина Мельниченка М. Ї., з порушенням чинного законодавства України;
2) не поширювати інформацію про громадянина Мельниченка М. Ї. та записи, зроблені ним, які або не відповідають дійсності, або не мають правових підстав щодо використання;
3) не поширювати записи, зроблені громадянином Мельниченком М. Ї., та інформацію про нього, отриману Вами від третіх осіб, яка не відповідає дійсності або не мах правових підстав щодо використання (в тому числі - порушення авторських прав)."
Ну що ж, пункти 1 та 2, якщо продертися через специфічну стилістику та граматику, загалом зрозумілі. А от щодо пункту 3 та згадки про закон "Про авторські та суміжні права" у мене є кілька зауважень.
Справа в тому, що факт не є об'єктом авторського права. Інакше, приміром, ЗМІ не могли б поширювати новини - авторських правом на подію володів би той, хто про неї першим розповів, а вчені не могли б обговорювати нові природні явища з тієї ж причини.
Авторські права можуть поширюватися лише на форму (мовну, аудіо або візуальну), в якій розповідається про факт. Тобто, наприклад, стихійне лихо не може бути об'єктом авторського права, а фоторепортаж, в якому про нього розповідається, – може.
Так само, публічні виступи політиків на мітингах, з'їздах, прес-конференціях не є об'єктом авторського права журналістів, які ці виступи першими процитували в своїх матеріалах.
Не є об'єктом авторського права й записи розмов, нарад, закритих конференцій тощо, зроблені відкрито чи таємно. Щоправда, якщо таємно, то тут є суттєвий нюанс, який визначає перспективи їх подальшого використання у судочинстві: чи зроблені вони за попередньою санкцією відповідних правоохоронних органів і чи виконувалися з дотриманням відповідних процесуальних вимог, а якщо ні, то чи може бути встановлена їхня автентичність експертним шляхом.
Втім, це дещо з іншої "опери". Натомість повернемося до тієї, про яку йде мова.
Згадка адвокатом Мещеряком захисту авторських прав громадянина Мельниченка породжує питання: що ж останній оприлюднює, починаючи з 2000-го року?
Беззаперечно претендувати на авторські права Мельниченко міг би в тому разі, якби це були літературні твори. Але ж це, виходячи з усього, не плоди творчої фантазії екс-майора, та й він неодноразово твердив протилежне.
Тоді що ж готовий захищати адвокат? Адже самі розмови, повторюю, не можуть бути об'єктом авторського права тієї людини, яка їх записала. Щоправда, в журналістиці є виняток – інтерв'ю, але за великим рахунком авторство на нього належить обом сторонам – й інтерв'юєру, й інтерв'юйованому. Якщо пам'ять автору не зраджує, запитань в кабінеті Кучми майор Мельниченко не задавав...
Але ситуація щодо авторства кардинально міняється, якщо ця людина є упорядником збірки записів цих розмов. У цьому разі вона має авторські права на збірку в цілому.
Але, зауважимо, не на окремі записи. Інакше упорядники, приміром, антологій поезії здобували б авторські права на вірші поетів, які вони включили до збірок. І мали б право переписувати ці вірші догори дригом відповідно до своїх літературних уподобань. Що, до речі, періодично трапляється і однозначно кваліфікується як порушення авторських прав поетів.
Так от, серед інших авторських прав упорядник має право й на матеріальну винагороду. Бо саме він здійснює відбір матеріалів, їхнє компонування згідно заздалегідь визначеної концепції. Зрозуміло, що при цьому упорядник включає до збірки не всі матеріали. А лише ті, які відповідають первинному задуму.
І літературні упорядники на схилі років сміливо включають збірки, які вони упорядкували, в свій творчий доробок. Бо в тому, як вони творчо здійснили добір матеріалу, відбилося їхнє бачення літературного процесу... Або розвитку певної науки на даному етапі... Або перебігу політичного процесу в певний період історії країни...
Зрозуміло, що випливає із посилання на авторські права в листі адвоката Мещеряка? Що його клієнт є ще й упорядником збірки записів розмов, які велися у кабінеті президента Кучми, а не лише людиною, яка їх просто оприлюднила.
Втім, здається адвокат лише несамохіть підтвердив те, що було й так зрозуміло майже з самого початку. Ще у 2001 році автор писав ("Факты и комментарии", 13 вересня 2001 р.), що оскільки Микола Мельниченко був офіцером спецслужби, він не міг не розуміти: в юриспруденції аудіофрагмент размови має далеко не ту доказову силу, що й запис всієї розмови.
Однак, і тоді, і пізніше він оприлюднював "нарізку", а не повні записи розмов у президентському кабінеті. Отже, як упорядник при доборі матеріалів керувався попередньо визначеною метою.
Якою? Це можна буде зрозуміти лише коли будуть оприлюднені цілісні записи розмов. Тобто, коли буде видно, з якого контексту він вирізав наведені ним шматки.
А що вирізав, в цьому легко переконатися, почитавши на сайті "Української правди" роздруківки "Вибраного з плівок Мельниченка", або його книгу "Хто є хто. На дивані президента Кучми". До речі, Мельниченко неодноразово заявляв, що саме в УП подаються роздруківки справжніх записів.
Цікаво, що застерігаючи від порушення авторських прав, адвокат Мещеряк чомусь не згадує книгу, що було б доречно. В його листі йдеться лише про записи. Втім, це питання, яке вони мають з'ясувати з клієнтом, тобто з Мельниченком.
І останнє щодо фрагментарності подачі записів. Олександр Мороз 28 листопада 2000 року оприлюднив у Верховній Раді також лише уривки, та ще й не датовані, а цілісні розмови, звідки їх взято, не оприлюднено й досі...
Дивно, як для людини, котра кілька років відігравала провідну роль у керівництві законодавчою гілкою влади. Нагадаю, що сказав Мельниченко під час прес-конференції, проведеної радіо "Свобода" 14 серпня 2001 р.: "А ті фрагменти, які оприлюднив Мороз, подбиралися мною...".
Отже, фрагменти... Вочевидь екс-майор, коли обмізковував з адвокатом позовну заяву, забув, що сказав у тому інтерв'ю кілька років тому. Втім, за цей час він багато чого наговорив. Але це тема окремої розмови.
Хочу, щоб мене правильно зрозуміли. Принцип презумпції невинності має поширюватися на всіх без винятку громадян країни, включаючи президента. Особливо зараз, коли після дивовижного політичного явища – ненасильницького повалення корумпованого режиму – з'явився реальний шанс побудувати в Україні повноцінне демократичне суспільство.
За цих умов дотримання принципу презумпції невинності щодо екс-президента Леоніда Кучми має бути особливо ретельним. Від цього залежить, шляхом якого права піде далі країна – законного чи телефонного. Бо вплив справи Гонгадзе на суспільство прямо пропорційний її резонансності.
Та якщо чесно, мені й досі не хочеться, аби виявилося, що президентом моєї країни 10 років був той, хто наказав вбити людину в зухвалій запамароченості від своєї високопосадової безкарності. Вбити іншу людину, у якої двоє дітей. Мене дивує, чому всі колеги наголошували, що Георгій Гонгадзе був опозиційним журналістом, і тільки Володимир Ар'єв у своєму фільмі зробив акцент, що лишилося двоє сиріт...
Але ще гірше, якщо Кучма таки наказав вбити Гонгадзе, і лишиться безкарним. Однак, навряд чи. Правда повільно, та все ж таки спливає на поверхню, незважаючи на те, що справу Гонгадзе постійно каламутять.
Голова спеціальної парламентської слідчої комісії Григорій Омельченко у кожному своєму виступі наводить дедалі більше прямих та побічних доказів, які свідчать: екс-президент Леонід Кучма причетний до викрадення Георгія Гонгадзе, що спричинило тяжкі наслідки – загибель журналіста.
І вирішальну роль у розставленні останніх крапок над "і" мають відіграти відповідні записи розмов у президентському кабінеті. При чому, не в урізаному вигляді, який дасть змогу поставити їх під сумнів першому-ліпшому адвокату, а в повному. До слова, автору вже давно здається, що якби до цієї фонотеки був причетний не Мельниченко, а хтось інший, перебіг "касетного скандалу" виглядав би зовсім інакше.
Поки що ж - вже кілька років! - Микола Мельниченко не оприлюднює цілісних записів розмов. Чому? Щоб не розкрити своїх задумів як упорядника? Чи тому, що його ім'я використали лише як бренд для оприлюднення цих матеріалів, як твердить Володимир Цвіль, з яким він буде судитися? І вся справа Гонгадзе – це диявольський пасьянс, в якому життя журналіста розіграли як гральну карту?
І остання новина щодо "касетного скандалу". Невдовзі після публікації в "Фактах" листа адвоката Мещеряка майнула інформація: планується провести конференцію, в якій візьмуть участь різноманітні фахівці, котрі в різний час здійснювали експертизи "плівок" майора Мельниченка.
Цікава ідея. Але чи визначилися організатори, чому ж саме буде присвячена конференція: технології записів, "упорядницькій" творчості Миколи Мельниченка, чи технології їх оприлюднення?
Оприлюднена позовна заява до суду Миколи Мельниченка та його дружини Лілії, підготована їхніми адвокатами. Подружжя вимагає від Володимира Цвіля спростувати факти, викладені ним у книзі "В центре кассетного скандала. Рассказ очевидца" та в низці інтерв'ю, що він їх дав ряду електронних та друкованих ЗМІ, й зобов'язати ці видання надрукувати спростування.
У чиїх словах більше правди – Цвіля чи Мельниченка – розбиратиметься суд. Але в позовній заяві є цікаве твердження: "...Мельниченко М.І. взагалі не вирізав шматки із записів...". Пікантність у тому, що той же адвокат, який з колегою готував позов, з місяць тому відправив листа, з якого випливає побічний висновок: екс-майор творчо ставився до записів на плівках.
Маю на увазі листа, отриманого та надрукованого газетою "Факты и комментарии" 24 лютого 2005 р. Враховуючи, що звернення в ньому зроблене в безособовій формі, можна припустити, що він був направлений і до інших ЗМІ. Його автор, який представився як адвокат Мещеряк, зокрема пише (цитуємо із збереженням граматики в тому вигляді, в якому його отримали та надрукували "Факты"):
"З метою недопущення дезінформації українського суспільства та захисту прав та інтересів громадянина Мельниченка Миколи Івановича, на підставі наданих мені повноважень та керуючись положеннями чинної Конституції України, Законом України "Про інформацію", Цивільним кодексом України, Законом України "Про авторські ї суміжні права", Законом України "Про адвокатуру", прошу:
1) не чинити дій, пов'язаних із одержанням, використанням, поширенням, зберіганням будь-якої інформації стосовно громадянина Мельниченка М. Ї., з порушенням чинного законодавства України;
2) не поширювати інформацію про громадянина Мельниченка М. Ї. та записи, зроблені ним, які або не відповідають дійсності, або не мають правових підстав щодо використання;
3) не поширювати записи, зроблені громадянином Мельниченком М. Ї., та інформацію про нього, отриману Вами від третіх осіб, яка не відповідає дійсності або не мах правових підстав щодо використання (в тому числі - порушення авторських прав)."
Ну що ж, пункти 1 та 2, якщо продертися через специфічну стилістику та граматику, загалом зрозумілі. А от щодо пункту 3 та згадки про закон "Про авторські та суміжні права" у мене є кілька зауважень.
Справа в тому, що факт не є об'єктом авторського права. Інакше, приміром, ЗМІ не могли б поширювати новини - авторських правом на подію володів би той, хто про неї першим розповів, а вчені не могли б обговорювати нові природні явища з тієї ж причини.
Авторські права можуть поширюватися лише на форму (мовну, аудіо або візуальну), в якій розповідається про факт. Тобто, наприклад, стихійне лихо не може бути об'єктом авторського права, а фоторепортаж, в якому про нього розповідається, – може.
Так само, публічні виступи політиків на мітингах, з'їздах, прес-конференціях не є об'єктом авторського права журналістів, які ці виступи першими процитували в своїх матеріалах.
Не є об'єктом авторського права й записи розмов, нарад, закритих конференцій тощо, зроблені відкрито чи таємно. Щоправда, якщо таємно, то тут є суттєвий нюанс, який визначає перспективи їх подальшого використання у судочинстві: чи зроблені вони за попередньою санкцією відповідних правоохоронних органів і чи виконувалися з дотриманням відповідних процесуальних вимог, а якщо ні, то чи може бути встановлена їхня автентичність експертним шляхом.
Втім, це дещо з іншої "опери". Натомість повернемося до тієї, про яку йде мова.
Згадка адвокатом Мещеряком захисту авторських прав громадянина Мельниченка породжує питання: що ж останній оприлюднює, починаючи з 2000-го року?
Беззаперечно претендувати на авторські права Мельниченко міг би в тому разі, якби це були літературні твори. Але ж це, виходячи з усього, не плоди творчої фантазії екс-майора, та й він неодноразово твердив протилежне.
Тоді що ж готовий захищати адвокат? Адже самі розмови, повторюю, не можуть бути об'єктом авторського права тієї людини, яка їх записала. Щоправда, в журналістиці є виняток – інтерв'ю, але за великим рахунком авторство на нього належить обом сторонам – й інтерв'юєру, й інтерв'юйованому. Якщо пам'ять автору не зраджує, запитань в кабінеті Кучми майор Мельниченко не задавав...
Але ситуація щодо авторства кардинально міняється, якщо ця людина є упорядником збірки записів цих розмов. У цьому разі вона має авторські права на збірку в цілому.
Але, зауважимо, не на окремі записи. Інакше упорядники, приміром, антологій поезії здобували б авторські права на вірші поетів, які вони включили до збірок. І мали б право переписувати ці вірші догори дригом відповідно до своїх літературних уподобань. Що, до речі, періодично трапляється і однозначно кваліфікується як порушення авторських прав поетів.
Так от, серед інших авторських прав упорядник має право й на матеріальну винагороду. Бо саме він здійснює відбір матеріалів, їхнє компонування згідно заздалегідь визначеної концепції. Зрозуміло, що при цьому упорядник включає до збірки не всі матеріали. А лише ті, які відповідають первинному задуму.
І літературні упорядники на схилі років сміливо включають збірки, які вони упорядкували, в свій творчий доробок. Бо в тому, як вони творчо здійснили добір матеріалу, відбилося їхнє бачення літературного процесу... Або розвитку певної науки на даному етапі... Або перебігу політичного процесу в певний період історії країни...
Зрозуміло, що випливає із посилання на авторські права в листі адвоката Мещеряка? Що його клієнт є ще й упорядником збірки записів розмов, які велися у кабінеті президента Кучми, а не лише людиною, яка їх просто оприлюднила.
Втім, здається адвокат лише несамохіть підтвердив те, що було й так зрозуміло майже з самого початку. Ще у 2001 році автор писав ("Факты и комментарии", 13 вересня 2001 р.), що оскільки Микола Мельниченко був офіцером спецслужби, він не міг не розуміти: в юриспруденції аудіофрагмент размови має далеко не ту доказову силу, що й запис всієї розмови.
Однак, і тоді, і пізніше він оприлюднював "нарізку", а не повні записи розмов у президентському кабінеті. Отже, як упорядник при доборі матеріалів керувався попередньо визначеною метою.
Якою? Це можна буде зрозуміти лише коли будуть оприлюднені цілісні записи розмов. Тобто, коли буде видно, з якого контексту він вирізав наведені ним шматки.
А що вирізав, в цьому легко переконатися, почитавши на сайті "Української правди" роздруківки "Вибраного з плівок Мельниченка", або його книгу "Хто є хто. На дивані президента Кучми". До речі, Мельниченко неодноразово заявляв, що саме в УП подаються роздруківки справжніх записів.
Цікаво, що застерігаючи від порушення авторських прав, адвокат Мещеряк чомусь не згадує книгу, що було б доречно. В його листі йдеться лише про записи. Втім, це питання, яке вони мають з'ясувати з клієнтом, тобто з Мельниченком.
І останнє щодо фрагментарності подачі записів. Олександр Мороз 28 листопада 2000 року оприлюднив у Верховній Раді також лише уривки, та ще й не датовані, а цілісні розмови, звідки їх взято, не оприлюднено й досі...
Дивно, як для людини, котра кілька років відігравала провідну роль у керівництві законодавчою гілкою влади. Нагадаю, що сказав Мельниченко під час прес-конференції, проведеної радіо "Свобода" 14 серпня 2001 р.: "А ті фрагменти, які оприлюднив Мороз, подбиралися мною...".
Отже, фрагменти... Вочевидь екс-майор, коли обмізковував з адвокатом позовну заяву, забув, що сказав у тому інтерв'ю кілька років тому. Втім, за цей час він багато чого наговорив. Але це тема окремої розмови.
Хочу, щоб мене правильно зрозуміли. Принцип презумпції невинності має поширюватися на всіх без винятку громадян країни, включаючи президента. Особливо зараз, коли після дивовижного політичного явища – ненасильницького повалення корумпованого режиму – з'явився реальний шанс побудувати в Україні повноцінне демократичне суспільство.
За цих умов дотримання принципу презумпції невинності щодо екс-президента Леоніда Кучми має бути особливо ретельним. Від цього залежить, шляхом якого права піде далі країна – законного чи телефонного. Бо вплив справи Гонгадзе на суспільство прямо пропорційний її резонансності.
Та якщо чесно, мені й досі не хочеться, аби виявилося, що президентом моєї країни 10 років був той, хто наказав вбити людину в зухвалій запамароченості від своєї високопосадової безкарності. Вбити іншу людину, у якої двоє дітей. Мене дивує, чому всі колеги наголошували, що Георгій Гонгадзе був опозиційним журналістом, і тільки Володимир Ар'єв у своєму фільмі зробив акцент, що лишилося двоє сиріт...
Але ще гірше, якщо Кучма таки наказав вбити Гонгадзе, і лишиться безкарним. Однак, навряд чи. Правда повільно, та все ж таки спливає на поверхню, незважаючи на те, що справу Гонгадзе постійно каламутять.
Голова спеціальної парламентської слідчої комісії Григорій Омельченко у кожному своєму виступі наводить дедалі більше прямих та побічних доказів, які свідчать: екс-президент Леонід Кучма причетний до викрадення Георгія Гонгадзе, що спричинило тяжкі наслідки – загибель журналіста.
І вирішальну роль у розставленні останніх крапок над "і" мають відіграти відповідні записи розмов у президентському кабінеті. При чому, не в урізаному вигляді, який дасть змогу поставити їх під сумнів першому-ліпшому адвокату, а в повному. До слова, автору вже давно здається, що якби до цієї фонотеки був причетний не Мельниченко, а хтось інший, перебіг "касетного скандалу" виглядав би зовсім інакше.
Поки що ж - вже кілька років! - Микола Мельниченко не оприлюднює цілісних записів розмов. Чому? Щоб не розкрити своїх задумів як упорядника? Чи тому, що його ім'я використали лише як бренд для оприлюднення цих матеріалів, як твердить Володимир Цвіль, з яким він буде судитися? І вся справа Гонгадзе – це диявольський пасьянс, в якому життя журналіста розіграли як гральну карту?
І остання новина щодо "касетного скандалу". Невдовзі після публікації в "Фактах" листа адвоката Мещеряка майнула інформація: планується провести конференцію, в якій візьмуть участь різноманітні фахівці, котрі в різний час здійснювали експертизи "плівок" майора Мельниченка.
Цікава ідея. Але чи визначилися організатори, чому ж саме буде присвячена конференція: технології записів, "упорядницькій" творчості Миколи Мельниченка, чи технології їх оприлюднення?
