Чому дорожчає бензин?
Понеділок, 11 квітня 2005, 12:33
В Україні змінюються історичні епохи, спалахують і згасають революції, але можна бути стовідсотково впевненими, що ціни на бензин ростимуть. Нафтопродукти – одне з найбільш серйозних джерел небезпеки для держави. Нафтова галузь – все і вся для будь-якої економіки – зараз під контролем сил, на які українське суспільство ще не винайшло механізмів ефективного впливу.
Ціна
Перший і найголовніший фактор небезпеки, який породжує залежність від нафти – це, звичайно, ціновий. Мало кому не відомо, що вартість нафти на світовому ринку весь час змінюється, демонструючи стійку схильність до зростання. Проте мало хто знає, що струси світового нафтового ринку доходять до нас у дещо скоригованій формі.
Саме скоригованій, оскільки внутрішні українські ціни на бензин є підконтрольними компаніям, які мають нафтові активи у Росії. Російськими всіх їх назвати не можна, оскільки часто ні за своїм капіталом, ні за політичною орієнтацією вони не завжди "російські". Проте об'єднує їх одне – координований вплив на внутрішній ринок України.
Визначити реально, наскільки зміна світової ціни на нафту викликала зміну ціни на бензин в Україні, зараз практично неможливо. Як відомо, основну частку собівартості пального складає нафта плюс затрати на переробку. Однак ні те, ні інше об'єктивно оцінити надзвичайно складно через певні причини:
Непрозорість закупівлі нафти у Росії. Компанії, які володіють нафтопереробними заводами в Україні, часто купляють нафту у "своїх" російських структур. Внаслідок цього не можна гарантувати, що ціна таких закупок є ринковою. У компаній є вагомі підстави "гратися" з ціною: завищувати, занижувати або навіть робити і те, і друге одночасно, в залежності від кон'юнктурних міркувань.
Скажімо, для податкової звітності в Україні вигідно задекларувати вищу ціну сировини, щоб "роздути" затрати та сплатити менше податку на прибуток. В той же час для російських філіалів цієї корпорації ціну нафти вигідно навпаки, занижувати. За свідченнями поінформованих джерел, при минулій владі подібні схеми успішно робилися дуже відомими в Україні нафтовими компаніями.
Закрита структура затрат нафтопереробних підприємств. Невідомо, скільки у ціні бензину складають затрати на придбання нафти, скільки – вартість її переробки, і, нарешті, скільки відсотків становить прибуток. Цілком можливо, що реальних цифр по українським підприємствам не знає ні податкова, ні антимонопольний комітет.
Проте якщо б вони були відомі, то, порівнявши з аналогічними показниками заводів хоча б Східної Європи, можна було б відповісти на питання – чи не завищують ціни наші нафтові генерали, чи ефективно вони керують своїми заводами.
Засоби захисту
На даному етапі, з ціновою непрозорістю можна боротися за допомогою трьох засобів. Перший - фіскальний. Шляхом експертних оцінок та переговорів з нафтопереробниками можна встановити чітку формулу, за якою встановлюється прийнятна ціна на паливо – умовно кажучи, літр бензину має коштувати світова ціна літру нафти плюс певна фіксована сума.
Якщо ж заводи будуть продавати бензин за більшою ціною, то і податки мають платити більші. Таким чином, крім усього, це стимулюватиме підприємства інвестувати у виробництво, щоб збільшити глибину переробки нафти, яка зараз в Україні недостатньо висока.
Другий спосіб – ринковий. Необхідно створити достатньо потужного національного гравця на ринку нафтопродуктів, який міг би виконувати функцію "бензинового Нацбанку" – за аналогією, як Національний банк України підтримує стабільність курсу гривні купляючи чи продаючи валюту на міжбанківському ринку.
Мова йде про все ту ж вертикально-інтегровану нафтову компанію, яка має бути абсолютно відкритою, публічною та підконтрольною громадськості, а також Держрезерв. Присутність такого гравця, який би займав принаймні третину ринку, дало б гарантії від різких підвищень цін спекулятивного характеру, які, наприклад, мали місце у травні минулого року.
Третій спосіб – стимуляція споживання замінників бензину та дизпалива. Перш за все це скраплений газ. Його можна вважати більш доступним та надійним паливом для українців. Україна має значно більше геополітичних важелів забезпечити собі стабільні поставки газу за прийнятними цінами, порівняно з нафтою.
Також вартість переходу на інший вид пального відносно невисока. Газобалонне обладнання зараз коштує цілком прийнятні 300-500 доларів і може бути встановлене практично на будь-який автомобіль з бензиновим двигуном.
На жаль, ціна встановлення такого обладнання – не єдина перепона у масовому переході власників на голубе паливо. Зараз мережа "газових" заправок недостатньо розвинута, хоча у радянські часи їх було значно більше.
Якість
За тотальним зростанням цін на нафтопродукти майже загубився такий аспект як якість бензину та дизпалива. А вона у нас просто жахлива. За екологічними параметрами, і за руйнівним впливом на двигун наш бензин не може і близько вважатися бензином ні в Європі, ні у США.
Якщо б його спробували та продавати, то справа закінчилась судом і чималими компенсаціями автовласникам. Проте у нас його успішно реалізовують і причому за цінами вище, ніж у Сполучених Штатах, де середній покупець ледь не в десяток разів багатший за українського.
Суспільні збитки від неякісного пального значно перевищують будь-які збитки від цінових сплесків на цьому ринку. Затрати на ремонт двигунів, що виходять з ладу передчасно через неналежну якість бензину – це та ціна, яку країна сплачує за технічну відсталість нафтопереробних підприємств та небажання власників заводів робити достатні інвестиції.
Щодо екології, то тут взагалі збитки не можна порахувати у грошах. Великі міста зараз страждають від забруднення повітря внаслідок викидів автомобілів, що чинить велику шкоду здоров'ю їх мешканців і перетворює мегаполіси у зону стихійного лиха.
Звичайно, це проблема характерна не тільки для України – вся цивілізація обрала шлях залежності від нафти. А українську ситуацію погіршує ще і те, що країні у спадок дістався старий парк машин, які, будучи спроектовані ще за радянських часів, розраховані на надмірне споживання палива ти низькі екологічні норми.
Таким чином, "дешевий" український бензин стає надзвичайно дорогим задоволенням для суспільства. І коли мова іде про здоров'я та якість життя мільйонів громадян, можливо, варто задуматися: а чи не краще піти європейським шляхом – за допомогою акцизу штучно збільшити ціну бензину (надлишок ціни піде у держбюджет, а не у кишеню нафтових королів), при цьому висунувши надзвичайно жорсткі умови до його якості?
Геоекономіка
Виклик, який кидає Україні проблема пального, є надзвичайно знаковим.
По-перше, питання нафти – це питання сучасної ідеології влади. Якщо у лідерів нації є бажання створювати в Україні державу, а не черговий штат США чи європейську околицю, їм потрібно мати готову технологію створення балансу між інтересами капіталу та інтересами людей – в даному разі, між нафтовими магнатами та автомобілістами.
По-друге, нафтова проблема є великою мірою зовнішньою. Все більше викликів будуть приходити із зовні, і питання нафтової залежності – чи не найбільш критичне з них.
Еліта, яка щойно прийшла до влади, схоже, переконана, що елементарним експортом суспільних рецептів західного світу та інтеграцією країни до глобальних структур можна вирішити місцеві проблеми.
Але це, природно, зовсім не так. Для того, щоб існувати у відкритому міжнародному просторі, потрібно мати сильний економічний імунітет, який позичити у сусідів неможливо.
І нарешті, це проблема об'єктивна. Тобто її вирішення не станеться автоматично із заміною одних посадовців на інших. Якщо зараз процес тасування посад і людей когось надто захопив, то чергова бензинова мінікриза – гарний привід почути голос реальності.
Це і є єдино можливий спосіб побачити реальне обличчя нових менеджерів – наскільки вони своїми справами можуть виправдати той пафос, з яким вони прийшли до державного керма.
Ігор Луценко, економіст
Ціна
Перший і найголовніший фактор небезпеки, який породжує залежність від нафти – це, звичайно, ціновий. Мало кому не відомо, що вартість нафти на світовому ринку весь час змінюється, демонструючи стійку схильність до зростання. Проте мало хто знає, що струси світового нафтового ринку доходять до нас у дещо скоригованій формі.
Саме скоригованій, оскільки внутрішні українські ціни на бензин є підконтрольними компаніям, які мають нафтові активи у Росії. Російськими всіх їх назвати не можна, оскільки часто ні за своїм капіталом, ні за політичною орієнтацією вони не завжди "російські". Проте об'єднує їх одне – координований вплив на внутрішній ринок України.
Визначити реально, наскільки зміна світової ціни на нафту викликала зміну ціни на бензин в Україні, зараз практично неможливо. Як відомо, основну частку собівартості пального складає нафта плюс затрати на переробку. Однак ні те, ні інше об'єктивно оцінити надзвичайно складно через певні причини:
Непрозорість закупівлі нафти у Росії. Компанії, які володіють нафтопереробними заводами в Україні, часто купляють нафту у "своїх" російських структур. Внаслідок цього не можна гарантувати, що ціна таких закупок є ринковою. У компаній є вагомі підстави "гратися" з ціною: завищувати, занижувати або навіть робити і те, і друге одночасно, в залежності від кон'юнктурних міркувань.
Скажімо, для податкової звітності в Україні вигідно задекларувати вищу ціну сировини, щоб "роздути" затрати та сплатити менше податку на прибуток. В той же час для російських філіалів цієї корпорації ціну нафти вигідно навпаки, занижувати. За свідченнями поінформованих джерел, при минулій владі подібні схеми успішно робилися дуже відомими в Україні нафтовими компаніями.
Закрита структура затрат нафтопереробних підприємств. Невідомо, скільки у ціні бензину складають затрати на придбання нафти, скільки – вартість її переробки, і, нарешті, скільки відсотків становить прибуток. Цілком можливо, що реальних цифр по українським підприємствам не знає ні податкова, ні антимонопольний комітет.
Проте якщо б вони були відомі, то, порівнявши з аналогічними показниками заводів хоча б Східної Європи, можна було б відповісти на питання – чи не завищують ціни наші нафтові генерали, чи ефективно вони керують своїми заводами.
Засоби захисту
На даному етапі, з ціновою непрозорістю можна боротися за допомогою трьох засобів. Перший - фіскальний. Шляхом експертних оцінок та переговорів з нафтопереробниками можна встановити чітку формулу, за якою встановлюється прийнятна ціна на паливо – умовно кажучи, літр бензину має коштувати світова ціна літру нафти плюс певна фіксована сума.
Якщо ж заводи будуть продавати бензин за більшою ціною, то і податки мають платити більші. Таким чином, крім усього, це стимулюватиме підприємства інвестувати у виробництво, щоб збільшити глибину переробки нафти, яка зараз в Україні недостатньо висока.
Другий спосіб – ринковий. Необхідно створити достатньо потужного національного гравця на ринку нафтопродуктів, який міг би виконувати функцію "бензинового Нацбанку" – за аналогією, як Національний банк України підтримує стабільність курсу гривні купляючи чи продаючи валюту на міжбанківському ринку.
Мова йде про все ту ж вертикально-інтегровану нафтову компанію, яка має бути абсолютно відкритою, публічною та підконтрольною громадськості, а також Держрезерв. Присутність такого гравця, який би займав принаймні третину ринку, дало б гарантії від різких підвищень цін спекулятивного характеру, які, наприклад, мали місце у травні минулого року.
Третій спосіб – стимуляція споживання замінників бензину та дизпалива. Перш за все це скраплений газ. Його можна вважати більш доступним та надійним паливом для українців. Україна має значно більше геополітичних важелів забезпечити собі стабільні поставки газу за прийнятними цінами, порівняно з нафтою.
Також вартість переходу на інший вид пального відносно невисока. Газобалонне обладнання зараз коштує цілком прийнятні 300-500 доларів і може бути встановлене практично на будь-який автомобіль з бензиновим двигуном.
На жаль, ціна встановлення такого обладнання – не єдина перепона у масовому переході власників на голубе паливо. Зараз мережа "газових" заправок недостатньо розвинута, хоча у радянські часи їх було значно більше.
Якість
За тотальним зростанням цін на нафтопродукти майже загубився такий аспект як якість бензину та дизпалива. А вона у нас просто жахлива. За екологічними параметрами, і за руйнівним впливом на двигун наш бензин не може і близько вважатися бензином ні в Європі, ні у США.
Якщо б його спробували та продавати, то справа закінчилась судом і чималими компенсаціями автовласникам. Проте у нас його успішно реалізовують і причому за цінами вище, ніж у Сполучених Штатах, де середній покупець ледь не в десяток разів багатший за українського.
Суспільні збитки від неякісного пального значно перевищують будь-які збитки від цінових сплесків на цьому ринку. Затрати на ремонт двигунів, що виходять з ладу передчасно через неналежну якість бензину – це та ціна, яку країна сплачує за технічну відсталість нафтопереробних підприємств та небажання власників заводів робити достатні інвестиції.
Щодо екології, то тут взагалі збитки не можна порахувати у грошах. Великі міста зараз страждають від забруднення повітря внаслідок викидів автомобілів, що чинить велику шкоду здоров'ю їх мешканців і перетворює мегаполіси у зону стихійного лиха.
Звичайно, це проблема характерна не тільки для України – вся цивілізація обрала шлях залежності від нафти. А українську ситуацію погіршує ще і те, що країні у спадок дістався старий парк машин, які, будучи спроектовані ще за радянських часів, розраховані на надмірне споживання палива ти низькі екологічні норми.
Таким чином, "дешевий" український бензин стає надзвичайно дорогим задоволенням для суспільства. І коли мова іде про здоров'я та якість життя мільйонів громадян, можливо, варто задуматися: а чи не краще піти європейським шляхом – за допомогою акцизу штучно збільшити ціну бензину (надлишок ціни піде у держбюджет, а не у кишеню нафтових королів), при цьому висунувши надзвичайно жорсткі умови до його якості?
Геоекономіка
Виклик, який кидає Україні проблема пального, є надзвичайно знаковим.
По-перше, питання нафти – це питання сучасної ідеології влади. Якщо у лідерів нації є бажання створювати в Україні державу, а не черговий штат США чи європейську околицю, їм потрібно мати готову технологію створення балансу між інтересами капіталу та інтересами людей – в даному разі, між нафтовими магнатами та автомобілістами.
По-друге, нафтова проблема є великою мірою зовнішньою. Все більше викликів будуть приходити із зовні, і питання нафтової залежності – чи не найбільш критичне з них.
Еліта, яка щойно прийшла до влади, схоже, переконана, що елементарним експортом суспільних рецептів західного світу та інтеграцією країни до глобальних структур можна вирішити місцеві проблеми.
Але це, природно, зовсім не так. Для того, щоб існувати у відкритому міжнародному просторі, потрібно мати сильний економічний імунітет, який позичити у сусідів неможливо.
І нарешті, це проблема об'єктивна. Тобто її вирішення не станеться автоматично із заміною одних посадовців на інших. Якщо зараз процес тасування посад і людей когось надто захопив, то чергова бензинова мінікриза – гарний привід почути голос реальності.
Це і є єдино можливий спосіб побачити реальне обличчя нових менеджерів – наскільки вони своїми справами можуть виправдати той пафос, з яким вони прийшли до державного керма.
Ігор Луценко, економіст
