Донецький гамбіт
Вівторок, 22 березня 2005, 12:57
Уряд відчайдушно шукає джерела для наповнення державної скарбниці. Тактика нової влади проста, як у Робін Гуда – забрати у багатих та дати бідним.
Гарні цілі, але погані засоби – бо у процесі перерозподілу суспільного багатства суспільство знову ніхто ні про що не питає. Останній приклад – підвищення тарифів на послуги Укрзалізниці, коли громадянам проговорили мітингові гасла, а не пояснили, чому саме ціни піднімуть майже у 2 рази.
Діра у бюджеті (8,6 млрд. грн.), що залишилася від попереднього прем'єра, від популізму уряду нинішнього зросте не менш як втричі. Тому долю багатіїв епохи Кучми можна вважати вирішеною.
"Закриватимуть" щедрі соціальні обіцянки нинішнього уряду саме вони. У цьому гамбіті жертвувати будуть тими, кого називали "донецькими" та "дніпропетровськими".
Залізничний зашморг
Інструментів для того, щоб із заможних олігархів зробити донорів для держбюджету, вибрано поки що три: це залізничні тарифи, реприватизація та усунення пільг (не факт, що цей список не поповниться в наступні тижні).
Недарма Кучма не пішов на приватизацію Укрзалізниці. 80% експорту з України – це вироби металургії, а гірничо-металургійний комплекс є надзвичайно залежний від залізничних перевезень. Саме тому минулий президент призначив надзвичайно відданого йому Георгія Кирпу на посаду головного залізничника.
Навряд чи Євген Червоненко, надзвичайно віддана Ющенку людина, може бути зараз невдоволений своїм призначенням. Хто керує залізницею – той контролює в нашій країні всіх і все. Це та залізна палиця, якою можна "замочити" будь-якого великого бізнесмена.
Структура влади не змінилася. Звичайно, морального авторитету Ющенка достатньо, щоб гарантувати, що Червоненку не прийдеться коли-небудь стояти перед тим вибором, перед яким поставили покійного Кирпу. Проте проблема у тому, що новий режим, схоже, не відмовився від авторитарних методів керування економікою.
Епопея з тарифами на залізничні вантажоперевезення, яка зараз набирає обертів, це ще раз демонструє.
По-перше, одномоментно підвищити ці тарифи вдвічі – це надзвичайно жорсткий шок для економіки, яка і так страждає від інфляційного тиску. Про це маститі економісти в уряді мають знати. Принаймні, можна було б говорити про поступове підвищення ціни перевезень, і при цьому дати гарантії, що хоча б у перспективі якість послуг зросте.
По-друге, такий радикальний крок потрібно чимось мотивувати. Але з громадськістю спілкуються, як з натовпом на майдані. Раціональних аргументів для такого екстремального підвищення тарифів суспільству не дали.
Єдиний аргумент – те, що у сусідів ціни на вантажоперевезення вищі – критики не витримує. Хоча б тому, що у сусідів інша структура економіки.
Україну з певною натяжкою можна назвати великим металургійним заводом, де перевезення сировини, проміжної та готової продукції відбувається постійно. Ні Росія, ні Білорусь, ні тим більше Польща не мають такої значної долі вартості перевезень у ціні експортованої продукції.
Можна погодитись із тим, що залізничні тарифи потрібно підвищувати – але:
а) не так блискавично;
б) не в два рази;
в) не шляхом односторонньої заяви, а відкрито, прозоро і обґрунтовано.
Професіоналізму та прозорості – цього всі очікували від нової влади, але зараз ми маємо лише популізм та кулуарність рішень. В таких умовах професіоналізму просто не існує як явища.
Прибуткова авторитарність
Попередні уряди критикували за те, що вони були схильні управляти економікою "вручну", керуючись своїми суб'єктивними уподобаннями, надавали (чи не надавали) переваги тим чи іншим бізнесменам, або навіть галузям.
Цей же уряд, здається, вирішив побити усі рекорди ручного управління економікою. Він не демонтує корупційну систему попередників – він її лише реформує з революційною енергією.
По-перше, до цього часу немає списку підприємств, які підлягають реприватизації (зразково-показову "Криворіжсталь" не рахуємо). Немає і чітких принципів, за якими ці підприємства будуть відбирати. Якщо взагалі будуть.
І це при тому, що від цих питань залежить імідж України у всьому світі, не кажучи вже про інвесторів. Чого зволікати?
В таких умовах сама собою народжується версія про те, що магнатам пропонується викупити місце поза цим "чорним" списком.
Друге – знаменита революційна заява міністра економіки Терьохіна про ліквідацію усіх вільних економічних зон. Так, ці пільги як джерело корупції та тіньової економіки буде скасовано – але замість них введуть механізм субсидій із державного бюджету. Який, як мінімум, є не менш потенційно корумпований, бо знову грошима платників податків розпоряджатимуться "вручну".
І, нарешті, недавня новація – залізничні тарифи. Можна впевнено прогнозувати, що це буде іще один непрозорий механізм впливу на економіку. Вже зараз деякі комерційні структури кинулися у напрямку владних кабінетів вибивати собі "кращі тарифи".
Швидше за все, їх голос почують і введуть "гнучку" систему розцінок за вантажні перевезення залізницею. Де чиновники вирішуватимуть, кому і які знижки надавати.
Поки що ці всі дії відбуваються, так би мовити, у паралельному просторі – там, де існують лише багаті бізнесмени та нові урядовці. Працює схема "гучна заява урядовця – переляк бізнесмена – кулуарні переговори".
Влада ще раз і ще раз доводить, що від її настрою - поганого чи хорошого – залежить усе. І слабке виправдання, що інтереси простих громадян при цьому нібито не зачіпають. Звичайно, це не є так за економічної точки зору.
Але, важливіше інше – громадськість, як і раніше, не допускають до процесу схвалення рішень, що і є прямою ознакою авторитаризму.
Ігор Луценко, економіст
Гарні цілі, але погані засоби – бо у процесі перерозподілу суспільного багатства суспільство знову ніхто ні про що не питає. Останній приклад – підвищення тарифів на послуги Укрзалізниці, коли громадянам проговорили мітингові гасла, а не пояснили, чому саме ціни піднімуть майже у 2 рази.
Діра у бюджеті (8,6 млрд. грн.), що залишилася від попереднього прем'єра, від популізму уряду нинішнього зросте не менш як втричі. Тому долю багатіїв епохи Кучми можна вважати вирішеною.
"Закриватимуть" щедрі соціальні обіцянки нинішнього уряду саме вони. У цьому гамбіті жертвувати будуть тими, кого називали "донецькими" та "дніпропетровськими".
Залізничний зашморг
Інструментів для того, щоб із заможних олігархів зробити донорів для держбюджету, вибрано поки що три: це залізничні тарифи, реприватизація та усунення пільг (не факт, що цей список не поповниться в наступні тижні).
Недарма Кучма не пішов на приватизацію Укрзалізниці. 80% експорту з України – це вироби металургії, а гірничо-металургійний комплекс є надзвичайно залежний від залізничних перевезень. Саме тому минулий президент призначив надзвичайно відданого йому Георгія Кирпу на посаду головного залізничника.
Навряд чи Євген Червоненко, надзвичайно віддана Ющенку людина, може бути зараз невдоволений своїм призначенням. Хто керує залізницею – той контролює в нашій країні всіх і все. Це та залізна палиця, якою можна "замочити" будь-якого великого бізнесмена.
Структура влади не змінилася. Звичайно, морального авторитету Ющенка достатньо, щоб гарантувати, що Червоненку не прийдеться коли-небудь стояти перед тим вибором, перед яким поставили покійного Кирпу. Проте проблема у тому, що новий режим, схоже, не відмовився від авторитарних методів керування економікою.
Епопея з тарифами на залізничні вантажоперевезення, яка зараз набирає обертів, це ще раз демонструє.
По-перше, одномоментно підвищити ці тарифи вдвічі – це надзвичайно жорсткий шок для економіки, яка і так страждає від інфляційного тиску. Про це маститі економісти в уряді мають знати. Принаймні, можна було б говорити про поступове підвищення ціни перевезень, і при цьому дати гарантії, що хоча б у перспективі якість послуг зросте.
По-друге, такий радикальний крок потрібно чимось мотивувати. Але з громадськістю спілкуються, як з натовпом на майдані. Раціональних аргументів для такого екстремального підвищення тарифів суспільству не дали.
Єдиний аргумент – те, що у сусідів ціни на вантажоперевезення вищі – критики не витримує. Хоча б тому, що у сусідів інша структура економіки.
Україну з певною натяжкою можна назвати великим металургійним заводом, де перевезення сировини, проміжної та готової продукції відбувається постійно. Ні Росія, ні Білорусь, ні тим більше Польща не мають такої значної долі вартості перевезень у ціні експортованої продукції.
Можна погодитись із тим, що залізничні тарифи потрібно підвищувати – але:
а) не так блискавично;
б) не в два рази;
в) не шляхом односторонньої заяви, а відкрито, прозоро і обґрунтовано.
Професіоналізму та прозорості – цього всі очікували від нової влади, але зараз ми маємо лише популізм та кулуарність рішень. В таких умовах професіоналізму просто не існує як явища.
Прибуткова авторитарність
Попередні уряди критикували за те, що вони були схильні управляти економікою "вручну", керуючись своїми суб'єктивними уподобаннями, надавали (чи не надавали) переваги тим чи іншим бізнесменам, або навіть галузям.
Цей же уряд, здається, вирішив побити усі рекорди ручного управління економікою. Він не демонтує корупційну систему попередників – він її лише реформує з революційною енергією.
По-перше, до цього часу немає списку підприємств, які підлягають реприватизації (зразково-показову "Криворіжсталь" не рахуємо). Немає і чітких принципів, за якими ці підприємства будуть відбирати. Якщо взагалі будуть.
І це при тому, що від цих питань залежить імідж України у всьому світі, не кажучи вже про інвесторів. Чого зволікати?
В таких умовах сама собою народжується версія про те, що магнатам пропонується викупити місце поза цим "чорним" списком.
Друге – знаменита революційна заява міністра економіки Терьохіна про ліквідацію усіх вільних економічних зон. Так, ці пільги як джерело корупції та тіньової економіки буде скасовано – але замість них введуть механізм субсидій із державного бюджету. Який, як мінімум, є не менш потенційно корумпований, бо знову грошима платників податків розпоряджатимуться "вручну".
І, нарешті, недавня новація – залізничні тарифи. Можна впевнено прогнозувати, що це буде іще один непрозорий механізм впливу на економіку. Вже зараз деякі комерційні структури кинулися у напрямку владних кабінетів вибивати собі "кращі тарифи".
Швидше за все, їх голос почують і введуть "гнучку" систему розцінок за вантажні перевезення залізницею. Де чиновники вирішуватимуть, кому і які знижки надавати.
Поки що ці всі дії відбуваються, так би мовити, у паралельному просторі – там, де існують лише багаті бізнесмени та нові урядовці. Працює схема "гучна заява урядовця – переляк бізнесмена – кулуарні переговори".
Влада ще раз і ще раз доводить, що від її настрою - поганого чи хорошого – залежить усе. І слабке виправдання, що інтереси простих громадян при цьому нібито не зачіпають. Звичайно, це не є так за економічної точки зору.
Але, важливіше інше – громадськість, як і раніше, не допускають до процесу схвалення рішень, що і є прямою ознакою авторитаризму.
Ігор Луценко, економіст
