Призначення президентом НТКУ Тараса Стецьківа ніяк не суперечить Конституції України
Середа, 2 березня 2005, 13:17
Ця стаття є відповіддю на статтю Миколи Княжицького "Призначення президентом НТКУ Тараса Стецьківа відбулося всупереч Конституції".
Княжицький є видатним телевізійником, але не юристом: його стаття юридично безграмотна, висновки безапеляційні та нічим не підтверджені, не базуються на нормах закону, а інколи просто неправдиві.
У своїй статті він звинуватив президента України у порушенні Конституції, європейської конвенції та законів України. Княжицький не обмежився критикою юридичної сторони призначення, а вирішив ще поставити під сумнів етичність та моральність кадрової політики, роблячи аналогії з політикою старої влади. Спробую подати альтернативну до цих тез думку, про те що призначення Тараса Стецьківа президентом НТКУ було цілком законним і слушним.
Спочатку про основне – про Конституцію. Теза Княжицького винесена у заголовок – "призначення відбулося всупереч Конституції". Позиція Княжицького базується на наступному: якщо в Конституції не передбачено, значить це вже порушення.
Повноваження президента України закріплені у статті 106 Конституції України. Дійсно, там не сказано нічого про НТКУ, але це не значить, що все, що не передбачено у Конституції, є неконституційним. Якби Конституція містила вичерпний перелік повноважень президента, то про це мало бути прямо написано у тексті статті 106. У всіх інших випадках, згідно правил юридичної техніки, вважається, що перелік не вичерпний.
Більше того, Конституція взагалі не регламентує порядок призначення керівників державних підприємств. Це не той рівень. У Конституції ж не прописана компетенція Верховної Ради затверджувати головного редактора газети "Голос України". Чи це теж порушення Конституції? Чи, може, треба негайно звільнити Віктора Скопенка, за те, що в Конституції не передбачено повноваження президента України призначати ректора Київського Національного університету?
Тепер поговоримо про закони. Княжицький пише, що призначення суперечить законам, правда не пише яким. Це не правда, бо в законі нічого про призначення немає. Дійсно, стаття 13 закону про телебачення і радіомовлення передбачає, що НТКУ засновується спільно президентом і Верховною Радою України, однак в законах немає нічого про кадрові рішення.
За часів Кучми НТКУ була заснована без участі Верховної Ради, всупереч закону, в цьому Княжицький правий. Однак його висновок, що через це сьогодні можна просто не виконувати статут і призначати керівника НТКУ у спосіб, який цьому статуту не відповідає (через фонд Держмайна чи Дердкомтелерадіо), є неправильним. Статут є чинним, і його треба виконувати - неконституційний чи незаконний документ втрачає силу з моменту його офіційного визнання недійсним (конституційним судом чи судом).
До цього моменту ми можемо говорити лише про сумніви щодо законності статуту, але ми не можемо просто взяти і не виконувати його – от це якраз буде незаконно. Є чітка послідовність дій, якої потрібно дотримуватися. Інакше буде хаос.
Погоджуюся з Княжицьким, що призначення керівника НТКУ одноособово президентом в цілому є неправильним, однак на сьогодні воно є точно законним і, як на мене, виправданим. Будемо сподіватися, що нове керівництво проведе реорганізацію НТКУ, яка відповідатиме стандартам суспільного мовлення, ключовим елементом якого є обмеження впливу влади на державне телебачення.
Однак змінити схему призначення не настільки просто, як це пише Княжицький, це не питання маленьких змін до закону, а тривалий процес, який включає проведення (юридичної) реорганізації та внесення змін до (затвердження нового) статуту НТКУ.
Отож, у президента Ющенка було достатньо юридичних підстав для того, щоб призначити Тараса Стецьківа на посаду, бо це не суперечить ні Конституції, ні законам. Затягувати з призначенням було недоречно, а юридичні проблеми із засновництвом потрібно вирішувати зараз.
Всі розуміють, що Стецьків прийшов на телеканал тимчасово і якраз для проведення реорганізації – така ситуація є нормальною: політики, які прийшли до влади, взяли на себе обов'язки реформувати державне телебачення. Цілком виправдано, коли політик тимчасово керуватиме телеканалом для виконання програми реформ.
Чи намагався Княжицький дослідити глибоко і всерйоз юридичні питання? Отримати чиїсь юридичні коментарі? Сумнівно.
Він пише, про невідповідність призначення європейським стандартам і наводить для прикладу, що "залежність керівника НТКУ від президента країни ... суперечить Конвенції про транскордонне мовлення". Але насправді конвенція, яку він мав на увазі, не містить жодної згадки про які-небудь європейські правила щодо керівників державних чи, бодай, суспільних мовників та про їхню політичну незалежність! Це по-перше.
А по-друге, навіть у назві документу Княжицький допустив типову непрофесійну помилку, бо документ називається Конвенція про транскордонне телебачення. Таким чином, я приходу до висновку, що аналіз Княжицького є непрофесійним як з юридичної точки зору, так і з журналістської, оскільки одним із стандартів журналістики є ретельна перевірка інформації та джерел.
Далі про моральне та етичне. Микола Княжицький пише у своїй статті, що нова влада веде себе неправильно, вона продовжує грати за старими правилами, які характеризуються корупцією і телефонним правом, політизацією ЗМІ та інформаційними війнами.
Розмовами про мораль та етику Княжицький сам відкрив цю тему для дискусії, через що буде доречно нагадати читачам "УП", ким є ця людина, що вона робила, щоб вони самі зробили висновок, чи має вона моральні підстави давати поради.
Про Миколу Княжицького у журналістському середовищі говорять, як правило, так: "Він зробив собі хороше ім'я, щоб потім дорого продатися". Княжицький був хорошим телевізійником. У 2000 році Миколу Княжицького, молодого і талановитого журналіста і керівника телеканалу СТБ, за ініціативою опозиції обрали членом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
Однак, у Національній раді Микола дуже швидко змінився. Княжицький правду пише у статті, що у Національній раді панувала корупція і телефонне право. Він дуже добре увійшов у цю систему.
Напевно, найбагатшою людиною, яка будувала телевізійну імперію в той час (2000 – 2002 роки) був зять президента Пінчук. Саме за рахунок вище перерахованих принципів та відданих людей збільшувалося покриття Нового, СТБ та ICTV. Княжицький працював на Пінчука навіть не ховаючись – він почав працювати на одному з його телеканалів – на ICTV.
Отож, щодо етичності та власне й законності. Державним службовцям прямо заборонено суміщати роботу на державній службі з іншою оплачуваною роботою. Тим не менше, Княжицький займався новинами на ICTV, а також готував і вів в ефірі власну програму "Свобода слова" та спецвипуски "Факти докладно" (відомі "три К": Кисельов, Княжицький, Куліков) на цьому ж каналі. Ці програми славилися лише тим, що шельмували опозицію та відбілювали Кучму у касетному скандалі.
Щодо свого сумісництва сам Княжицький пояснював, що це в рамках закону, бо закон дозволяє державним службовцям займатися творчою роботою. Не будемо намагатися з'ясувати, чи не займався він цією творчою роботою в робочий час, що є незаконним.
Акцентуємо увагу лише на етичній стороні: працюючи на телеканал і одночасно займаючись розподілом телевізійних ліцензій, Микола Княжицький грубо порушував європейські стандарти у галузі телерадіомовлення, за які він так тепер турбується у своїй статті.
Ось, наприклад, цитата з рекомендації Ради Європи "Про незалежність і функції регулювальних органів у секторі мовлення": "слід визначити конкретні правові норми, що стосуються заборони сумісництва, з метою уникнути того: щоб члени регулювальних органів виконували якісь функції або мали частку в підприємствах або інших організаціях сектора ЗМІ чи суміжних секторах, що може призвести до зіткнення інтересів на підставі їх членства в регулювальному органі."
А ось іще, наприклад, цитата Юлії Тимошенко з інтерв'ю "Українській правді" у грудні 2001 року: "Після того, як купили честь і совість Княжицького, йому здається, що на все у цьому світі є грошовий еквівалент. А ще, судячи за названою ним сумою (мова йшла про озвучену Княжицьким інформацію, що телеканалу НТВ заплатили мільйон доларів за підтримку Тимошенко – авт.), йому спати не дає думка, що комусь за честь і совість платять більше, ніж йому."
Звичайно, в обмальованому портреті, багато суб'єктивних мазків. Тому - трохи підсумкової об'єктивної оцінки. Її дали Княжицькому народні депутати 7 грудня 2002 року. Після того, як парламент негативно оцінив роботу Національної ради, було прийнято рішення про звільнення (проведення ротації) двох членів Нацради з числа парламентської четвірки.
Переможців визначали рейтинговим голосуванням і саме Микола Княжицький тоді очолив "рейтинг популярності" – за його звільнення було віддано найбільше голосів.
Цікавий нюанс, того ж вечора Княжицький скликав прес-конференцію, на якій заявив, що його звільнення суперечить Конституції України! Судився. Програв.
Підсумовуючи все сказане - Микола Княжицький не є авторитетною людиною, щоб давати юридичні оцінки зі сфери Конституційного права та інформаційного законодавства, так само як він не є моральною і етичною людиною, щоб давати оцінки ще й у цій сфері.
Що ж стосується призначення Тараса Стецьківа на посаду президента Національної телекомпанії України, то таке призначення не суперечить ні Конституції України, ні законам, ні моралі.
Тарас Бескидник, магістр права
Княжицький є видатним телевізійником, але не юристом: його стаття юридично безграмотна, висновки безапеляційні та нічим не підтверджені, не базуються на нормах закону, а інколи просто неправдиві.
У своїй статті він звинуватив президента України у порушенні Конституції, європейської конвенції та законів України. Княжицький не обмежився критикою юридичної сторони призначення, а вирішив ще поставити під сумнів етичність та моральність кадрової політики, роблячи аналогії з політикою старої влади. Спробую подати альтернативну до цих тез думку, про те що призначення Тараса Стецьківа президентом НТКУ було цілком законним і слушним.
Спочатку про основне – про Конституцію. Теза Княжицького винесена у заголовок – "призначення відбулося всупереч Конституції". Позиція Княжицького базується на наступному: якщо в Конституції не передбачено, значить це вже порушення.
Повноваження президента України закріплені у статті 106 Конституції України. Дійсно, там не сказано нічого про НТКУ, але це не значить, що все, що не передбачено у Конституції, є неконституційним. Якби Конституція містила вичерпний перелік повноважень президента, то про це мало бути прямо написано у тексті статті 106. У всіх інших випадках, згідно правил юридичної техніки, вважається, що перелік не вичерпний.
Більше того, Конституція взагалі не регламентує порядок призначення керівників державних підприємств. Це не той рівень. У Конституції ж не прописана компетенція Верховної Ради затверджувати головного редактора газети "Голос України". Чи це теж порушення Конституції? Чи, може, треба негайно звільнити Віктора Скопенка, за те, що в Конституції не передбачено повноваження президента України призначати ректора Київського Національного університету?
Тепер поговоримо про закони. Княжицький пише, що призначення суперечить законам, правда не пише яким. Це не правда, бо в законі нічого про призначення немає. Дійсно, стаття 13 закону про телебачення і радіомовлення передбачає, що НТКУ засновується спільно президентом і Верховною Радою України, однак в законах немає нічого про кадрові рішення.
За часів Кучми НТКУ була заснована без участі Верховної Ради, всупереч закону, в цьому Княжицький правий. Однак його висновок, що через це сьогодні можна просто не виконувати статут і призначати керівника НТКУ у спосіб, який цьому статуту не відповідає (через фонд Держмайна чи Дердкомтелерадіо), є неправильним. Статут є чинним, і його треба виконувати - неконституційний чи незаконний документ втрачає силу з моменту його офіційного визнання недійсним (конституційним судом чи судом).
До цього моменту ми можемо говорити лише про сумніви щодо законності статуту, але ми не можемо просто взяти і не виконувати його – от це якраз буде незаконно. Є чітка послідовність дій, якої потрібно дотримуватися. Інакше буде хаос.
Погоджуюся з Княжицьким, що призначення керівника НТКУ одноособово президентом в цілому є неправильним, однак на сьогодні воно є точно законним і, як на мене, виправданим. Будемо сподіватися, що нове керівництво проведе реорганізацію НТКУ, яка відповідатиме стандартам суспільного мовлення, ключовим елементом якого є обмеження впливу влади на державне телебачення.
Однак змінити схему призначення не настільки просто, як це пише Княжицький, це не питання маленьких змін до закону, а тривалий процес, який включає проведення (юридичної) реорганізації та внесення змін до (затвердження нового) статуту НТКУ.
Отож, у президента Ющенка було достатньо юридичних підстав для того, щоб призначити Тараса Стецьківа на посаду, бо це не суперечить ні Конституції, ні законам. Затягувати з призначенням було недоречно, а юридичні проблеми із засновництвом потрібно вирішувати зараз.
Всі розуміють, що Стецьків прийшов на телеканал тимчасово і якраз для проведення реорганізації – така ситуація є нормальною: політики, які прийшли до влади, взяли на себе обов'язки реформувати державне телебачення. Цілком виправдано, коли політик тимчасово керуватиме телеканалом для виконання програми реформ.
Чи намагався Княжицький дослідити глибоко і всерйоз юридичні питання? Отримати чиїсь юридичні коментарі? Сумнівно.
Він пише, про невідповідність призначення європейським стандартам і наводить для прикладу, що "залежність керівника НТКУ від президента країни ... суперечить Конвенції про транскордонне мовлення". Але насправді конвенція, яку він мав на увазі, не містить жодної згадки про які-небудь європейські правила щодо керівників державних чи, бодай, суспільних мовників та про їхню політичну незалежність! Це по-перше.
А по-друге, навіть у назві документу Княжицький допустив типову непрофесійну помилку, бо документ називається Конвенція про транскордонне телебачення. Таким чином, я приходу до висновку, що аналіз Княжицького є непрофесійним як з юридичної точки зору, так і з журналістської, оскільки одним із стандартів журналістики є ретельна перевірка інформації та джерел.
Далі про моральне та етичне. Микола Княжицький пише у своїй статті, що нова влада веде себе неправильно, вона продовжує грати за старими правилами, які характеризуються корупцією і телефонним правом, політизацією ЗМІ та інформаційними війнами.
Розмовами про мораль та етику Княжицький сам відкрив цю тему для дискусії, через що буде доречно нагадати читачам "УП", ким є ця людина, що вона робила, щоб вони самі зробили висновок, чи має вона моральні підстави давати поради.
Про Миколу Княжицького у журналістському середовищі говорять, як правило, так: "Він зробив собі хороше ім'я, щоб потім дорого продатися". Княжицький був хорошим телевізійником. У 2000 році Миколу Княжицького, молодого і талановитого журналіста і керівника телеканалу СТБ, за ініціативою опозиції обрали членом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
Однак, у Національній раді Микола дуже швидко змінився. Княжицький правду пише у статті, що у Національній раді панувала корупція і телефонне право. Він дуже добре увійшов у цю систему.
Напевно, найбагатшою людиною, яка будувала телевізійну імперію в той час (2000 – 2002 роки) був зять президента Пінчук. Саме за рахунок вище перерахованих принципів та відданих людей збільшувалося покриття Нового, СТБ та ICTV. Княжицький працював на Пінчука навіть не ховаючись – він почав працювати на одному з його телеканалів – на ICTV.
Отож, щодо етичності та власне й законності. Державним службовцям прямо заборонено суміщати роботу на державній службі з іншою оплачуваною роботою. Тим не менше, Княжицький займався новинами на ICTV, а також готував і вів в ефірі власну програму "Свобода слова" та спецвипуски "Факти докладно" (відомі "три К": Кисельов, Княжицький, Куліков) на цьому ж каналі. Ці програми славилися лише тим, що шельмували опозицію та відбілювали Кучму у касетному скандалі.
Щодо свого сумісництва сам Княжицький пояснював, що це в рамках закону, бо закон дозволяє державним службовцям займатися творчою роботою. Не будемо намагатися з'ясувати, чи не займався він цією творчою роботою в робочий час, що є незаконним.
Акцентуємо увагу лише на етичній стороні: працюючи на телеканал і одночасно займаючись розподілом телевізійних ліцензій, Микола Княжицький грубо порушував європейські стандарти у галузі телерадіомовлення, за які він так тепер турбується у своїй статті.
Ось, наприклад, цитата з рекомендації Ради Європи "Про незалежність і функції регулювальних органів у секторі мовлення": "слід визначити конкретні правові норми, що стосуються заборони сумісництва, з метою уникнути того: щоб члени регулювальних органів виконували якісь функції або мали частку в підприємствах або інших організаціях сектора ЗМІ чи суміжних секторах, що може призвести до зіткнення інтересів на підставі їх членства в регулювальному органі."
А ось іще, наприклад, цитата Юлії Тимошенко з інтерв'ю "Українській правді" у грудні 2001 року: "Після того, як купили честь і совість Княжицького, йому здається, що на все у цьому світі є грошовий еквівалент. А ще, судячи за названою ним сумою (мова йшла про озвучену Княжицьким інформацію, що телеканалу НТВ заплатили мільйон доларів за підтримку Тимошенко – авт.), йому спати не дає думка, що комусь за честь і совість платять більше, ніж йому."
Звичайно, в обмальованому портреті, багато суб'єктивних мазків. Тому - трохи підсумкової об'єктивної оцінки. Її дали Княжицькому народні депутати 7 грудня 2002 року. Після того, як парламент негативно оцінив роботу Національної ради, було прийнято рішення про звільнення (проведення ротації) двох членів Нацради з числа парламентської четвірки.
Переможців визначали рейтинговим голосуванням і саме Микола Княжицький тоді очолив "рейтинг популярності" – за його звільнення було віддано найбільше голосів.
Цікавий нюанс, того ж вечора Княжицький скликав прес-конференцію, на якій заявив, що його звільнення суперечить Конституції України! Судився. Програв.
Підсумовуючи все сказане - Микола Княжицький не є авторитетною людиною, щоб давати юридичні оцінки зі сфери Конституційного права та інформаційного законодавства, так само як він не є моральною і етичною людиною, щоб давати оцінки ще й у цій сфері.
Що ж стосується призначення Тараса Стецьківа на посаду президента Національної телекомпанії України, то таке призначення не суперечить ні Конституції України, ні законам, ні моралі.
Тарас Бескидник, магістр права
