Золоті ключики БЮТ
Середа, 16 березня 2005, 15:38
Єдине, про що шкода, зібравши вчора коментарі по ситуації у БЮТ, так це про відсутність серед них думки есдека Шуфрича. Було б підійти та спитати: "А вас у Блок Тимошенко не кликано? Як – досі?..". Скажу відверто: Нестор Іванович є моїм улюбленцем серед представників депутатського корпусу – він завжди перебуває у стані дружелюбної готовності коментувати все, що рухається. Він навряд чи дозволив би собі хамство щодо преси – і цей свій вступ я почала недаремно.
Бо розмова з головою фракції БЮТ Олегом Білорусом вийшла така:
– Пане Олеже, прийняті у вашу фракцію екс-аграрій Михайло Гладій, есдек Олександр Абдулін є представниками бізнесу. Це тепер такий критерій вступу до БЮТ – наявність бізнесу? Скажіть також, чи вам особисто затишно у одній фракції з тими, хто донедавна стояв по інший бік барикад?
– Ви представляєте "Україну молоду"?
– Так.
– Добре. Ми вивчаємо... І це справа фракції... У нас є положення про фракцію, і фракція після вивчення більшістю приймає рішення... І які при цьому мотиви – це знати фракції, а журналіст не повинен так агресивно – м’яко кажучи – диктувати...
– Я роблю свою роботу, вона полягає в тому, що я ставлю вам запитання...
– Робіть свою роботу, але ви не маєте права оцінювати рішення фракції. Ви можете тільки інформувати...
– А ви не маєте права робити мені подібні зауваження. Ви можете відповісти або ні.
– Я на такі питання не відповідаю.
Оце й усе. Фракція БЮТ множить питання, але на них не відповідає. Принаймні – її голова. А інформувати без наявності інформації – це вищий пілотаж, який, мені, на жаль, недоступний. Можливо, ним володіє Білорус – колишній дипломат і посол? Хоча до вміння говорити багато й переконливо, не сказавши нічого, зазвичай додається хоч трохи світськості. Але перейдемо до головного.
Лави БЮТ покинув Степан Хмара – більшого свого фаната, ніж він, Юлія Володимирівна навряд чи коли-небудь здобуде. Ще від часів її сидіння у Лук’янівського СІЗО теперішня прем’єрка мала в особі Хмари лицаря без страху та докору. Але, щоправда, без грошей. За що він тепер і поплатився – даруйте за сумний каламбур.
"Чи проміняєте ви Хмару на Абдуліна?", - написала я в записці для Юлії Тимошенко, яку бачила востаннє цієї суботи в прес-клубі Кабміну. Її зустріч з пресою торкалась бюджету, але я дозволила собі викласти в письмовій формі питання на "вільну тему" – довге й всеохоплююче щодо останніх кадрових пертурбацій в БЮТ.
Юлія Володимирівна відкоригувала його зміст (хоча, цілком вірогідно, не я одна питала її про Хмару, тож записок могло бути декілька). Відповідь Тимошенко потім наводили багато ЗМІ – докладно цитувати її зайве. Ю.Т. зазначила, що навіть доньку свою бачить рідко, не те, що Степана Ільковича Хмару.
Однак користуючись нагодою, хоче запевнити його, що у БЮТ панує здорова політична атмосфера, тож турбуватися сивочолому ветерану фракції ні про що. А ще вона осипала присутніх своїм фірмовим срібним сміхом, говорячи, що Хмара, мовляв, людина перевірена, і нікуди він не піде... Потім це саме повторив Білорус, посилаючись на особисту розмову з Хмарою.
Але Хмара пішов. Тепер він міг би добряче розсміятися сам – як той, хто, згідно прислів’ю, робить це останнім. Але йому зовсім невесело. Із ним я теж записала бліц-інтерв’ю, почавши з питання, чому Хмара йде з фракції:
– Це рішення визрівало не один день. Я не погоджуюсь з політикою Юлії Володимирівни щодо набору до фракції нових депутатів. Щойно прийняли Лукащука – це керівник обласної організації СДПУ(о) на Хмельниччині, а до цього прийшли такі одіозні фігури, як Гладій, Абдулін... Це люди не лише скомпрометовані, а пов’язані з нечесним бізнесом. Абдулін – то взагалі хрещений батько Ігоря Бакая, він "Ігорька" "творив", а що таке Бакай і яке він зло накоїв для України – це теж відомо... І якщо Юлія Володимирівна й надалі думає з такими людьми будувати свою політику, то це, я думаю, дуже хибно, помилково...
- Що її до цього спонукає?
– Я не знаю. Вона уникає зустрічей зі мною. Чому – я не знаю. Навіть спілкування по телефону...
– Вона сказала, що навіть з донькою рідко бачиться...
– Ну, з донькою вона, може, й не бачиться. Але Степан Хмара все-таки – народний депутат і її заступник по партії. Принаймні, є телефон... Можна вибрати хвилину-другу. Просто вона знає мою позицію, і не має аргументів принципових, щоб її заперечити.
– Вас хтось підтримав з колег?
– Думаю, вони до кінця не вірили, що я вийду з фракції, мабуть, вважали, що це лише емоційні заяви... Яка буде реакція – не знаю.
Про колег Хмари (маю на увазі: з фракції у її старому форматі) я вважаю зараз говорити некоректним. Тим паче судити й рядити про те, чи вірно вони роблять, не вдаряючись слідом за Степаном Ільковичем у "екзіл".
Як сказав Білорус, моє завдання – інформувати. Тож інформую: вчора я також мала довгу розмову з Левком Лук’яненком. Він терпляче переконував мене, що ті, хто вчора були політичними опонентами БЮТ, а сьогодні добровільно перейшли у лави фракції, вже не є її "ворогами". За порогом БЮТ лишаються усі колишні розклади: ти, мовляв, есдек, а ти – аграрій... Усі ми тепер брати-"бютівці" (об’єднані)... І тамбовський вовк тобі опонент!
Чи вірив Левко Григорович у те, що казав? Чужа душа – то тихе море сліз... Ці слова Ліни Костенко мені значно більш до вподоби, ніж російськомовний варіант вислову з його "потьомками".
А втім, часу на сентименти немає. До виборів-2006 лишається рік. БЮТ може прожити його з користю і приємністю для себе, перетворившись на мега-фракцію з яскраво вираженим бізнес-ухилом. Тим паче, що з кількісного "гіганта" – "Нашої України" – виокремився Юрій Костенко зі своїми двома десятками однодумців.
З одного боку, Блок Тимошенко буцімто не переслідує мету рости вглиб і вшир, доводячи процес накопичення неофітів до маразму – подібну вірогідність заперечує той же таки Білорус.
Але з іншої сторони, вже говорять про підписання не зовсім зрозумілої "політичної угоди" між БЮТ і групою "Союз". Остання знаходиться на межі зникнення, адже кількість "союзників" наразі становить 13 осіб, тож перед Миколою Гапочкою стоїть актуальне питання: куди (чи до кого) йти далі?
За коментарями щодо злиття з БЮТ преса звертається вже й до лідера "Демініціатив" Степана Гавриша, хоча це, напевне, слід сприймати як специфічний журналістський "стьоб"... А з іншого погляду – якщо у потенційній зв’язці трьох (Народний Союз "Наша Україна" + БЮТ + Народна партія України) коли-небудь опиняться і нині посварені Гладій з Литвином – то чому б не запросити до цього веселого й неструктурованого гурту ще й Степана Богдановича?
Як зазначив один з інтернет-сайтів, "рекрутів" Юлії Володимирівни з інших політичних "компаній" приманюють скорою роздачею добряче відгодованих "слонів". Зокрема, йде торгівля довкола посади голови київської міської організації "Батьківщини" – місце, напевне, вважається дуже хлібним... Хто його посяде? До кастингу долучаються все нові персони, і, якщо вірити згаданому джерелу, дістанеться воно найкрутішим з "новачків".
Сумно, коли все йде з молотка. З Батьківщини (в лапках й без лапок) починаючи...
* * *
І насамкінець репліка про обов’язки журналіста, щодо яких мені намагався прочитати нотацію Білорус. Восени 2003-го року мене викликали на допит у Генеральну прокуратуру. Я, торкаючись в "Україні молодій" ряду резонансних справ, несподівано для себе опинилась свідком у... справі ЄЕСУ.
Звідки у мене інформація про родичів Тимошенко? - запитував мене слідчий. Ми тоді з ним трохи пограли "мускулами": я доводила, що Закон "Про пресу" дозволяє мені зберігати мої джерела в таємниці, а він нагадував про шість місяців в’язниці за відмову давати свідчення.
Я вийшла тоді з ГП, не давши відповіді на жодне запитання. Запалила цигарку, присівши на якомусь дитячому майданчику... Усіма фібрами душі бажала нової влади, тої, що не принижуватиме, а дасть свободу і розмах крилам.
Чорт забирай, я майже хочу у ту маленьку вуличку, прилеглу до Різницької! Там (і тоді) хоч було, про що помріяти...
Бо розмова з головою фракції БЮТ Олегом Білорусом вийшла така:
– Пане Олеже, прийняті у вашу фракцію екс-аграрій Михайло Гладій, есдек Олександр Абдулін є представниками бізнесу. Це тепер такий критерій вступу до БЮТ – наявність бізнесу? Скажіть також, чи вам особисто затишно у одній фракції з тими, хто донедавна стояв по інший бік барикад?
– Ви представляєте "Україну молоду"?
– Так.
– Добре. Ми вивчаємо... І це справа фракції... У нас є положення про фракцію, і фракція після вивчення більшістю приймає рішення... І які при цьому мотиви – це знати фракції, а журналіст не повинен так агресивно – м’яко кажучи – диктувати...
– Я роблю свою роботу, вона полягає в тому, що я ставлю вам запитання...
– Робіть свою роботу, але ви не маєте права оцінювати рішення фракції. Ви можете тільки інформувати...
– А ви не маєте права робити мені подібні зауваження. Ви можете відповісти або ні.
– Я на такі питання не відповідаю.
Оце й усе. Фракція БЮТ множить питання, але на них не відповідає. Принаймні – її голова. А інформувати без наявності інформації – це вищий пілотаж, який, мені, на жаль, недоступний. Можливо, ним володіє Білорус – колишній дипломат і посол? Хоча до вміння говорити багато й переконливо, не сказавши нічого, зазвичай додається хоч трохи світськості. Але перейдемо до головного.
Лави БЮТ покинув Степан Хмара – більшого свого фаната, ніж він, Юлія Володимирівна навряд чи коли-небудь здобуде. Ще від часів її сидіння у Лук’янівського СІЗО теперішня прем’єрка мала в особі Хмари лицаря без страху та докору. Але, щоправда, без грошей. За що він тепер і поплатився – даруйте за сумний каламбур.
"Чи проміняєте ви Хмару на Абдуліна?", - написала я в записці для Юлії Тимошенко, яку бачила востаннє цієї суботи в прес-клубі Кабміну. Її зустріч з пресою торкалась бюджету, але я дозволила собі викласти в письмовій формі питання на "вільну тему" – довге й всеохоплююче щодо останніх кадрових пертурбацій в БЮТ.
Юлія Володимирівна відкоригувала його зміст (хоча, цілком вірогідно, не я одна питала її про Хмару, тож записок могло бути декілька). Відповідь Тимошенко потім наводили багато ЗМІ – докладно цитувати її зайве. Ю.Т. зазначила, що навіть доньку свою бачить рідко, не те, що Степана Ільковича Хмару.
Однак користуючись нагодою, хоче запевнити його, що у БЮТ панує здорова політична атмосфера, тож турбуватися сивочолому ветерану фракції ні про що. А ще вона осипала присутніх своїм фірмовим срібним сміхом, говорячи, що Хмара, мовляв, людина перевірена, і нікуди він не піде... Потім це саме повторив Білорус, посилаючись на особисту розмову з Хмарою.
Але Хмара пішов. Тепер він міг би добряче розсміятися сам – як той, хто, згідно прислів’ю, робить це останнім. Але йому зовсім невесело. Із ним я теж записала бліц-інтерв’ю, почавши з питання, чому Хмара йде з фракції:
– Це рішення визрівало не один день. Я не погоджуюсь з політикою Юлії Володимирівни щодо набору до фракції нових депутатів. Щойно прийняли Лукащука – це керівник обласної організації СДПУ(о) на Хмельниччині, а до цього прийшли такі одіозні фігури, як Гладій, Абдулін... Це люди не лише скомпрометовані, а пов’язані з нечесним бізнесом. Абдулін – то взагалі хрещений батько Ігоря Бакая, він "Ігорька" "творив", а що таке Бакай і яке він зло накоїв для України – це теж відомо... І якщо Юлія Володимирівна й надалі думає з такими людьми будувати свою політику, то це, я думаю, дуже хибно, помилково...
- Що її до цього спонукає?
– Я не знаю. Вона уникає зустрічей зі мною. Чому – я не знаю. Навіть спілкування по телефону...
– Вона сказала, що навіть з донькою рідко бачиться...
– Ну, з донькою вона, може, й не бачиться. Але Степан Хмара все-таки – народний депутат і її заступник по партії. Принаймні, є телефон... Можна вибрати хвилину-другу. Просто вона знає мою позицію, і не має аргументів принципових, щоб її заперечити.
– Вас хтось підтримав з колег?
– Думаю, вони до кінця не вірили, що я вийду з фракції, мабуть, вважали, що це лише емоційні заяви... Яка буде реакція – не знаю.
Про колег Хмари (маю на увазі: з фракції у її старому форматі) я вважаю зараз говорити некоректним. Тим паче судити й рядити про те, чи вірно вони роблять, не вдаряючись слідом за Степаном Ільковичем у "екзіл".
Як сказав Білорус, моє завдання – інформувати. Тож інформую: вчора я також мала довгу розмову з Левком Лук’яненком. Він терпляче переконував мене, що ті, хто вчора були політичними опонентами БЮТ, а сьогодні добровільно перейшли у лави фракції, вже не є її "ворогами". За порогом БЮТ лишаються усі колишні розклади: ти, мовляв, есдек, а ти – аграрій... Усі ми тепер брати-"бютівці" (об’єднані)... І тамбовський вовк тобі опонент!
Чи вірив Левко Григорович у те, що казав? Чужа душа – то тихе море сліз... Ці слова Ліни Костенко мені значно більш до вподоби, ніж російськомовний варіант вислову з його "потьомками".
А втім, часу на сентименти немає. До виборів-2006 лишається рік. БЮТ може прожити його з користю і приємністю для себе, перетворившись на мега-фракцію з яскраво вираженим бізнес-ухилом. Тим паче, що з кількісного "гіганта" – "Нашої України" – виокремився Юрій Костенко зі своїми двома десятками однодумців.
З одного боку, Блок Тимошенко буцімто не переслідує мету рости вглиб і вшир, доводячи процес накопичення неофітів до маразму – подібну вірогідність заперечує той же таки Білорус.
Але з іншої сторони, вже говорять про підписання не зовсім зрозумілої "політичної угоди" між БЮТ і групою "Союз". Остання знаходиться на межі зникнення, адже кількість "союзників" наразі становить 13 осіб, тож перед Миколою Гапочкою стоїть актуальне питання: куди (чи до кого) йти далі?
За коментарями щодо злиття з БЮТ преса звертається вже й до лідера "Демініціатив" Степана Гавриша, хоча це, напевне, слід сприймати як специфічний журналістський "стьоб"... А з іншого погляду – якщо у потенційній зв’язці трьох (Народний Союз "Наша Україна" + БЮТ + Народна партія України) коли-небудь опиняться і нині посварені Гладій з Литвином – то чому б не запросити до цього веселого й неструктурованого гурту ще й Степана Богдановича?
Як зазначив один з інтернет-сайтів, "рекрутів" Юлії Володимирівни з інших політичних "компаній" приманюють скорою роздачею добряче відгодованих "слонів". Зокрема, йде торгівля довкола посади голови київської міської організації "Батьківщини" – місце, напевне, вважається дуже хлібним... Хто його посяде? До кастингу долучаються все нові персони, і, якщо вірити згаданому джерелу, дістанеться воно найкрутішим з "новачків".
Сумно, коли все йде з молотка. З Батьківщини (в лапках й без лапок) починаючи...
* * *
І насамкінець репліка про обов’язки журналіста, щодо яких мені намагався прочитати нотацію Білорус. Восени 2003-го року мене викликали на допит у Генеральну прокуратуру. Я, торкаючись в "Україні молодій" ряду резонансних справ, несподівано для себе опинилась свідком у... справі ЄЕСУ.
Звідки у мене інформація про родичів Тимошенко? - запитував мене слідчий. Ми тоді з ним трохи пограли "мускулами": я доводила, що Закон "Про пресу" дозволяє мені зберігати мої джерела в таємниці, а він нагадував про шість місяців в’язниці за відмову давати свідчення.
Я вийшла тоді з ГП, не давши відповіді на жодне запитання. Запалила цигарку, присівши на якомусь дитячому майданчику... Усіма фібрами душі бажала нової влади, тої, що не принижуватиме, а дасть свободу і розмах крилам.
Чорт забирай, я майже хочу у ту маленьку вуличку, прилеглу до Різницької! Там (і тоді) хоч було, про що помріяти...
