Вбивство без терміну дії...
Понеділок, 14 березня 2005, 13:29
Обстріл американськими військовими авто, у якому їхала до аеропорту італійська журналістка Джуліана Сгрена, щойно звільнена з полону іракськими бойовиками, викликав серйозну кризу в італо-американських відносинах.
Аби хоч якось залагодити цю ситуацію, Бушу молодшому довелося телефонувати із борту особистого літака до Риму та пояснювати ситуацію Берлусконі особисто.
Дійсно, вся Італія була в шоці. Журналістка, якій вдалося вирватися живій із полону бойовиків, ледь не стала жертвою американських солдатів у той момент, коли всі вже святкували її повернення. Ця історія вартувала життя одному із італійських секретних агентів, який забезпечував супровід Сгрени, і закрив її власним тілом... І це зробили військові тієї країни, якій Італія зголосилася допомогти в кампанії в Іраку.
Україна також досі бере участь в антитерористичній коаліції. І Україна також втратила там свого співвітчизника – Тараса Процюка. І також за вини американських військових, які 8 квітня 2003 обстріляли багдадський готель "Палестина", знаючи, що саме там знаходяться всі іноземні журналісти, які висвітлюють цю війну.
Щоправда ситуація з українцями була досить відмінною. Джордж Буш не дзвонив Леоніду Кучмі з цього приводу. А МЗС України обмежився лише заявою, що американська сторона поінформувала про хід розслідування і що його результати вказують, що український журналіст Тарас Процюк та іспанський журналіст Хусе Кусо стали жертвами ... самооборони американських військових.
Далі були заяви високих чинів із Держдепу про те, що слідство ніби ще триває. Однак, результатів, які б визнали провину солдатів за вбивство журналістів, немає. І Україна ніколи на них особливо не наполягала.
Нині в Україні вже нова влада. І іронія долі: 8 квітня цього року, коли виповниться два роки з дня смерті Тараса Процюка, новий український президент Віктор Ющенко буде у Вашингтоні.
Зараз всі пророкують Ющенку тріумфальний візит до Штатів, де йому нададуть унікальну можливість виступити перед спільним засіданням обох палат американського парламенту. Таку честь заслуговують надзвичайно рідкісні люди.
Віктор Ющенко завжди відчував підтримку цієї країни у складні часи помаранчевої революції, і, очевидно, він поїде до США "відкривати нову сторінку у стратегічному партнерстві обох країн", як сказав міністр Тарасюк. І, вочевидь, йому буде непросто підняти тему загибелі українського журналіста в Іраку дворічної давнини, хоч вбивство не може мати терміну дії...
Але саме цього від нового українського президента, який пообіцяв розслідувати вбивства ВСІХ українських журналістів, чекає родина Тараса Процюка – його старі батьки, дружина та син.
Всі вони вірять, що в нього знайдуться сили підняти це питання під час візиту до Сполучених Штатів, і що йому вдасться знайти чесну відповідь.
Зрештою, не дивлячись на суттєве "потеплішання" стосунків між Києвом та Вашингтоном, останній зміг заявити на увесь світ, що "ми досить жорстко поговорили з українською владою" щодо побиття американського співробітника посольства у Києві скінхедами.
Вбивство журналіста Процюка, вочевидь, значно серйозніший злочин, навіть зважаючи на те, що Тарас загинув на війні. А відтак, президент зобов'язаний сказати, що його країна не вдоволена офіційною відповіддю американців, і досі чекає на чесне розслідування та відповідні висновки.
Нині досить доречно нагадати, яких висновків дійшли щодо подій квітня 2003 у Багдаді військові та журналісти.
Розповідь військових
За словами військовиків все виглядає просто. Солдати відстежили корегувальника "на одному з балконів великого жовто-брунатного будинку". Вони засвідчили, що бачили спалахи світла, які ідентифікували з ворожим вогнем. Вони випустили 120 мм. снаряд по підозрілому об'єкту. Одразу ж після цього перехоплення переговорів показало, що "розвідника ліквідовано, а ворожий вогонь проти американців припинився".
За результатами розслідування, військові стріляли на самозахист, і це повністю відповідає правилам ведення бойових дій. Розвіддані також доводили, що снайпер використовував частину готелю (вочевидь, в перекладі з мови військових це означає, що він там знаходився і здійснював постріли) та прилеглі до готелю території як платформу для своїх військових операцій.
Журналістське розслідування
Але, як каже CPJ, не все було так просто. Репортери, які супроводжували американський танковий підрозділ, стверджують, що командування знало про готель "Палестина", принаймні, дві важливі речі, від яких зараз відмовляється. Вони знали, що будівля, в яку цілився танк, була не просто "жовто-брунатним будинком", а готелем "Палестина". І вони знали, що саме в цей готель напередодні було відселено журналістів з готелю "Аль-Рашид".
Саме цим знанням і пояснюється нервування командування перед пострілом. Командуючий бригадою полковник Перкінс у відчаї навіть звернувся за допомогою до кореспондента АП, який супроводжував танкову бригаду. Полковник пояснив журналісту всю складність ситуації – вони не мали можливості напевно з'ясувати координати готелю і снайпера.
Мапи були застарі (майже 10-річної давнини), а помилка могла становити пару сотень метрів. Перкінс попросив журналіста АП допомогти в ідентифікації місцезнаходження готелю. Репортер істерично почав телефонувати до офісу АП в Катарі, щоб попередити журналістів з "Палестини" про небезпеку і дати їм шанс уберегтися, наприклад, вивісити простирадла на балкони, щоб коаліційним військам стало зрозуміло, що це не ворог. Три танки стояли поблизу.
Орудійна башта одного з них висувалася і знов засувалася. За свідченням журналіста, вони шукали снайпера. А потім був постріл.
"Хто, мать вашу, щойно вистрілив по готелю"?
Хтось із рядових помітив людину з біноклем на балконі "будинку на східному березі". Сержант Гібсон доповів про це безпосередньому начальнику. За його словами, вони чекали на дозвіл близько 10 хвилин.
Таким чином, поки журналіст намагався допомогти військовим, які розуміли, що по готелю стріляти не можна, поки керівництво, вочевидь, зв'язувалося з найвищим керівництвом, щоб все ж таки з'ясувати - чи можна стріляти по готелю, - капітан Уолфорд віддав наказ стріляти. Він стверджує, що наказ було віддано негайно.
Після пострілу почався сумбур. Підполковник Філіп ДеКамп кричав по рації на Уолфорда: "Хто щойно вистрілив в готель "Палестина"? Маючи на увазі, вочевидь, хто надав наказ це зробити. "Це ви, мать вашу, щойно вистрілили по готелю "Палестина"? - адресував він своє обурення напрямки Уолфорду.
За свідченням кореспондента АП, який увесь цей жах мав можливість чути по рації, капітан, напевно, не зрозумів, що те, куди він тільки-но надав наказ стріляти, було саме готелем "Палестина". "Так-так, - відповів він, затримавшись на кілька хвилин, - там був корегувальник". Тут-таки йому було віддано наказ негайно припинити вогонь по готелю. Після цього переговори по рації припинилися, танк ДеКампа поїхав в бік танка Уолфорда, і відбулася приватна бесіда.
Через постріл у готель загинуло два журналісти: іспанець Хосе Кусо і українець Тарас Процюк. Троє журналістів отримали поранення. Родина загиблого іспанського журналіста назвала результати розслідування військових брехливими і такими, що мають на меті приховати військовий злочин.
Сполучені Штати відмовилися надавати компенсацію родинам загиблих журналістів, як і визнавати свою провину за вбивство людей, професія яких - показувати людям війну.
Вікторія Сюмар, Інститут масової інформації
Аби хоч якось залагодити цю ситуацію, Бушу молодшому довелося телефонувати із борту особистого літака до Риму та пояснювати ситуацію Берлусконі особисто.
Дійсно, вся Італія була в шоці. Журналістка, якій вдалося вирватися живій із полону бойовиків, ледь не стала жертвою американських солдатів у той момент, коли всі вже святкували її повернення. Ця історія вартувала життя одному із італійських секретних агентів, який забезпечував супровід Сгрени, і закрив її власним тілом... І це зробили військові тієї країни, якій Італія зголосилася допомогти в кампанії в Іраку.
Україна також досі бере участь в антитерористичній коаліції. І Україна також втратила там свого співвітчизника – Тараса Процюка. І також за вини американських військових, які 8 квітня 2003 обстріляли багдадський готель "Палестина", знаючи, що саме там знаходяться всі іноземні журналісти, які висвітлюють цю війну.
Щоправда ситуація з українцями була досить відмінною. Джордж Буш не дзвонив Леоніду Кучмі з цього приводу. А МЗС України обмежився лише заявою, що американська сторона поінформувала про хід розслідування і що його результати вказують, що український журналіст Тарас Процюк та іспанський журналіст Хусе Кусо стали жертвами ... самооборони американських військових.
Далі були заяви високих чинів із Держдепу про те, що слідство ніби ще триває. Однак, результатів, які б визнали провину солдатів за вбивство журналістів, немає. І Україна ніколи на них особливо не наполягала.
Нині в Україні вже нова влада. І іронія долі: 8 квітня цього року, коли виповниться два роки з дня смерті Тараса Процюка, новий український президент Віктор Ющенко буде у Вашингтоні.
Зараз всі пророкують Ющенку тріумфальний візит до Штатів, де йому нададуть унікальну можливість виступити перед спільним засіданням обох палат американського парламенту. Таку честь заслуговують надзвичайно рідкісні люди.
Віктор Ющенко завжди відчував підтримку цієї країни у складні часи помаранчевої революції, і, очевидно, він поїде до США "відкривати нову сторінку у стратегічному партнерстві обох країн", як сказав міністр Тарасюк. І, вочевидь, йому буде непросто підняти тему загибелі українського журналіста в Іраку дворічної давнини, хоч вбивство не може мати терміну дії...
Але саме цього від нового українського президента, який пообіцяв розслідувати вбивства ВСІХ українських журналістів, чекає родина Тараса Процюка – його старі батьки, дружина та син.
Всі вони вірять, що в нього знайдуться сили підняти це питання під час візиту до Сполучених Штатів, і що йому вдасться знайти чесну відповідь.
Зрештою, не дивлячись на суттєве "потеплішання" стосунків між Києвом та Вашингтоном, останній зміг заявити на увесь світ, що "ми досить жорстко поговорили з українською владою" щодо побиття американського співробітника посольства у Києві скінхедами.
Вбивство журналіста Процюка, вочевидь, значно серйозніший злочин, навіть зважаючи на те, що Тарас загинув на війні. А відтак, президент зобов'язаний сказати, що його країна не вдоволена офіційною відповіддю американців, і досі чекає на чесне розслідування та відповідні висновки.
Нині досить доречно нагадати, яких висновків дійшли щодо подій квітня 2003 у Багдаді військові та журналісти.
Розповідь військових
За словами військовиків все виглядає просто. Солдати відстежили корегувальника "на одному з балконів великого жовто-брунатного будинку". Вони засвідчили, що бачили спалахи світла, які ідентифікували з ворожим вогнем. Вони випустили 120 мм. снаряд по підозрілому об'єкту. Одразу ж після цього перехоплення переговорів показало, що "розвідника ліквідовано, а ворожий вогонь проти американців припинився".
За результатами розслідування, військові стріляли на самозахист, і це повністю відповідає правилам ведення бойових дій. Розвіддані також доводили, що снайпер використовував частину готелю (вочевидь, в перекладі з мови військових це означає, що він там знаходився і здійснював постріли) та прилеглі до готелю території як платформу для своїх військових операцій.
Журналістське розслідування
Але, як каже CPJ, не все було так просто. Репортери, які супроводжували американський танковий підрозділ, стверджують, що командування знало про готель "Палестина", принаймні, дві важливі речі, від яких зараз відмовляється. Вони знали, що будівля, в яку цілився танк, була не просто "жовто-брунатним будинком", а готелем "Палестина". І вони знали, що саме в цей готель напередодні було відселено журналістів з готелю "Аль-Рашид".
Саме цим знанням і пояснюється нервування командування перед пострілом. Командуючий бригадою полковник Перкінс у відчаї навіть звернувся за допомогою до кореспондента АП, який супроводжував танкову бригаду. Полковник пояснив журналісту всю складність ситуації – вони не мали можливості напевно з'ясувати координати готелю і снайпера.
Мапи були застарі (майже 10-річної давнини), а помилка могла становити пару сотень метрів. Перкінс попросив журналіста АП допомогти в ідентифікації місцезнаходження готелю. Репортер істерично почав телефонувати до офісу АП в Катарі, щоб попередити журналістів з "Палестини" про небезпеку і дати їм шанс уберегтися, наприклад, вивісити простирадла на балкони, щоб коаліційним військам стало зрозуміло, що це не ворог. Три танки стояли поблизу.
Орудійна башта одного з них висувалася і знов засувалася. За свідченням журналіста, вони шукали снайпера. А потім був постріл.
"Хто, мать вашу, щойно вистрілив по готелю"?
Хтось із рядових помітив людину з біноклем на балконі "будинку на східному березі". Сержант Гібсон доповів про це безпосередньому начальнику. За його словами, вони чекали на дозвіл близько 10 хвилин.
Таким чином, поки журналіст намагався допомогти військовим, які розуміли, що по готелю стріляти не можна, поки керівництво, вочевидь, зв'язувалося з найвищим керівництвом, щоб все ж таки з'ясувати - чи можна стріляти по готелю, - капітан Уолфорд віддав наказ стріляти. Він стверджує, що наказ було віддано негайно.
Після пострілу почався сумбур. Підполковник Філіп ДеКамп кричав по рації на Уолфорда: "Хто щойно вистрілив в готель "Палестина"? Маючи на увазі, вочевидь, хто надав наказ це зробити. "Це ви, мать вашу, щойно вистрілили по готелю "Палестина"? - адресував він своє обурення напрямки Уолфорду.
За свідченням кореспондента АП, який увесь цей жах мав можливість чути по рації, капітан, напевно, не зрозумів, що те, куди він тільки-но надав наказ стріляти, було саме готелем "Палестина". "Так-так, - відповів він, затримавшись на кілька хвилин, - там був корегувальник". Тут-таки йому було віддано наказ негайно припинити вогонь по готелю. Після цього переговори по рації припинилися, танк ДеКампа поїхав в бік танка Уолфорда, і відбулася приватна бесіда.
Через постріл у готель загинуло два журналісти: іспанець Хосе Кусо і українець Тарас Процюк. Троє журналістів отримали поранення. Родина загиблого іспанського журналіста назвала результати розслідування військових брехливими і такими, що мають на меті приховати військовий злочин.
Сполучені Штати відмовилися надавати компенсацію родинам загиблих журналістів, як і визнавати свою провину за вбивство людей, професія яких - показувати людям війну.
Вікторія Сюмар, Інститут масової інформації
