Чим має займатися Рада нацбезпеки?
Середа, 9 лютого 2005, 13:27
До сфери впливу Ради національної безпеки і оборони входять майже всі життєво важливі області діяльності влади. Поки що не відомо, що саме визначив за пріоритети нової РНБО Петро Порошенко, який дуже довго коливався, чи погоджуватися йому взагалі на посаду секретаря. Оскільки сам документ, який визначає нові повноваження цього органу, не оприлюднено, над ним ще можна працювати.
Поки що також можна тільки прогнозувати, чи прикрасить Порошенко це крісло. Український досвід вже продемонстрував, наскільки ця посада важлива в залежності від того, хто її посідає. Але не менш важливе й те, що буде закладено в документах, що регулюють діяльність Ради.
Тут викладений погляд політолога щодо основних функцій і завдань РНБО на новому етапі.
Новий президент України взяв на себе надзвичайно високі і відповідальні зобов'язання щодо здійснення глибоких політичних і соціально-економічних перетворень, реального впровадження європейських стандартів в усі сфери суспільного життя.
Це кардинально підвищує рівень вимог до дій державної влади, їхньої продуманості і адекватності швидкоплинній суспільній ситуації, а також спроможності держави реалізовувати національні інтереси України. Останнє суттєво посилює інтерес як найвищого керівництва держави, так і широкої громадськості до такого особливого органу державної влади як Рада національної безпеки і оборони України.
Можна сказати, що лише нині відбувається кристалізація національних інтересів та стратегічних пріоритетів державного курсу. Відповідно чи не основною проблемою забезпечення національної безпеки стає опрацювання і належне здійснення стратегічного курсу, адекватне і координоване застосування наявних сил і засобів.
Без належного рівня планування, координації і контролю за виконанням рішень навіть найпотужніший інтелектуальний і ресурсний потенціал, найрозвиненіша політична система і воєнна організація не забезпечать вирішення нагальних проблем, і, зрештою, створять критичний рівень загрози самому існуванню країни.
Саме ці завдання і покладені на Раду національної безпеки, оскільки відповідно до Конституції вона координує й контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони.
Створення великим стратегом Мольтке-старшим Генерального штабу (який з обмовками можна вважати прототипом Ради нацбезпеки тих часів) в Прусії в середині XIX сторіччя було покликано інституційно забезпечити відому тезу Клаузевиця "війна є продовженням політики іншими засобами".
На початку XX сторіччя російський дослідник Свєчин визначав стратегію як мистецтво комбінувати підготовку до війни і групування операцій для досягнення мети, що висувається війною для збройних сил. Таке розуміння поширювало межі зацікавленості та відповідальності Генштабу майже на всі сфери суспільного життя.
Проте вже до середини XX сторіччя суттєво змінився баланс між складовими національної безпеки, підвищивши актуальність невоєнних засобів реалізації національних інтересів.
Це вперше було усвідомлено в США, де у 1947 році Трумен здійснив радикальну реформу системи національної безпеки, зокрема утворивши РНБ як колегіальний орган при президентові, за участю провідних політичних діячів, а також керівників збройних сил, центральної розвідки тощо в якості радників.
Тоді основним завданням РНБ було визначено допомогу президенту у формуванні державної політики національної безпеки і забезпеченні координації зусиль державних органів у цій сфері. З того часу Рада національної безпеки у США пройшла складний шлях, але й зараз залишається одним із найважливіших органів адміністрації.
Нині роль, значення і функції РНБ у різних державах є доволі відмінними. Обсяг її повноважень та впливовість можуть перетворювати Раду на найвищий державний орган, як це сталося в Туреччині, Пакистані, тощо. За іншої моделі РНБ розглядається як надзвичайний орган, що за звичайних умов наче спить - Угорщина, деякі інші європейські держави.
Також із історії країн СНД відомі випадки, коли Рада діє у режимі майже адміністративно-бюрократичного органу, який є набагато ближчий за своїми функціями і завданнями до виконавчого апарату, ніж до політичного керівництва. За цих умов РНБ також використовують у ролі своєрідного сховища відставних високопосадовців.
Загалом, РНБ виконує три основні завдання.
По-перше, виступає механізмом стратегічного прогнозування і планування, по-друге, відіграє роль з'єднувальної ланки між урядовими бюрократами, військовими і правоохоронцями з одного боку, та главою держави і політичними колами загалом - з іншого. А по-третє, є органом надзвичайного управління, інституцією, що має забезпечити належний рівень керованості державою за надзвичайних або особливих умов.
Для виконання цих базових функцій РНБ може вирішувати і інші важливі державні завдання. Йдеться насамперед про забезпечення функціонування "політичної кухні" – підготовку відповідальних державних рішень у сфері національної безпеки. Також йдеться про координацію діяльності армії, спецслужб, правоохоронних органів, вищих щаблів бюрократії загалом.
І що надзвичайно важливо для демократичного політичного режиму - це відбувається при посередництві і за умов контролю політичного керівництва держави. Загалом, РНБ - найважливіша ланка у системі демократичного цивільного контролю над діяльністю воєнної організації держави.
Саме через РНБ та створення при ній комісії і інших консультативних інституцій може здійснюватися узгодження позицій та вироблення консенсусу з провідних питань суспільного розвитку. РНБ та, може виступати з'єднуючою ланкою, каналом інтелектуального і, навіть, кадрового обміну між державою та експертною спільнотою, забезпечувати висококваліфіковану експертизу державних рішень.
І останнє, але не за важливістю. РНБ у президентських і парламентсько-президентських системах може використовуватися як один із провідних важелів впливу глави держави на функціонування державної влади. РНБОУ – єдиний державний орган під головуванням президента України, існування та статус якого закріплені Конституцією.
Слід застерегти від використання Ради не як механізму ухвалення стратегічних рішень, а насамперед для розв'язання тактичних завдань глави держави політико-економічного характеру. У випадку реалізації такої моделі авторитет і ефективність органу, а опосередковано і його глави - президента України, швидко девальвуватимуться внаслідок жорсткої конкуренції із Кабміном і парламентом.
Нині діяльність РНБО України повинна бути зосереджена за кількома основними напрямами, які визначають стан національної безпеки України.
По-перше, для консолідації українського суспільства на основі громадянських демократичних цінностей, подолання небезпечних наслідків електорального розколу України.
По-друге, для реформування правоохоронних органів і спецслужб. Їхня діяльність повинна бути спрямована насамперед на забезпечення прав людини і громадянина.
Важдива роль РНБО для реформи армії. Необхідно прискорити становлення сучасних боєздатних збройних сил України, спроможних виконувати найскладніші завдання керівництва держави у взаємодії і у перспективі разом із збройними силами НАТО.
У сфері розвитку оборонно-промислового комплексу (ОПК) і військово-технічного співробітництва (ВТС) найважливішим завданням Радбезу повинен стати перехід від інерційної моделі використання радянського спадку до створення нових зразків сучасного озброєння та військової техніки.
Щодо боротьби з корупцією і детінізацією економіки, що вже оголошено новим урядом як найперше завдання влади. Тут пріоритетом повинно стати подолання умов, за яких корумпованість стає вимогою виживання і необхідністю для функціонування державної системи.
РНБО має відігравати свою роль в сфері забезпечення енергетичної безпеки і ефективного використання транзитного статусу України. Державна політика у паливно-енергетичній сфері повинна базуватися на державній стратегії, яка б передбачала диверсифікацію джерел постачання енергоносіїв, підвищення транзитних можливостей, модернізацію інфраструктури ТЕК.
Євроатлантична інтеграція і відносини з США. У відносинах України з США пріоритетом мають залишатися проблеми безпеки, зокрема прискореного входження України до НАТО.
Відносини із ЄС та його членами як провідний напрям європейської інтеграції. На особливу вагу потребує проблема налагодження тісного співробітництва в сфері безпеки і оборони, участь України в становленні і розвитку відповідних структур Євросоюзу.
Розвиток відносин з РФ і країнами СНД. Відносини із РФ повинні стати важливим ресурсом євроінтеграційного поступу, а не гальмом на цьому шляху.
Відносини із країнами-сусідами повинні будуватися на основі партнерства і взаємовигоди.
Від ефективності діяльності щодо реалізації цих пріоритетів залежитиме не лише успішність дій нового президента, досягнення ним проголошених амбіціозних цілей, а й майбутнє України, її виживання у складному сучасному світі, де нові, щоразу все більш небезпечні виклики вимагають розробки і здійснення гнучкого, але послідовного та цілеспрямованого політичного курсу.
Олександр Литвиненко, політолог, "Український клуб"
Повну версію тексту читайте тут
Поки що також можна тільки прогнозувати, чи прикрасить Порошенко це крісло. Український досвід вже продемонстрував, наскільки ця посада важлива в залежності від того, хто її посідає. Але не менш важливе й те, що буде закладено в документах, що регулюють діяльність Ради.
Тут викладений погляд політолога щодо основних функцій і завдань РНБО на новому етапі.
Новий президент України взяв на себе надзвичайно високі і відповідальні зобов'язання щодо здійснення глибоких політичних і соціально-економічних перетворень, реального впровадження європейських стандартів в усі сфери суспільного життя.
Це кардинально підвищує рівень вимог до дій державної влади, їхньої продуманості і адекватності швидкоплинній суспільній ситуації, а також спроможності держави реалізовувати національні інтереси України. Останнє суттєво посилює інтерес як найвищого керівництва держави, так і широкої громадськості до такого особливого органу державної влади як Рада національної безпеки і оборони України.
Можна сказати, що лише нині відбувається кристалізація національних інтересів та стратегічних пріоритетів державного курсу. Відповідно чи не основною проблемою забезпечення національної безпеки стає опрацювання і належне здійснення стратегічного курсу, адекватне і координоване застосування наявних сил і засобів.
Без належного рівня планування, координації і контролю за виконанням рішень навіть найпотужніший інтелектуальний і ресурсний потенціал, найрозвиненіша політична система і воєнна організація не забезпечать вирішення нагальних проблем, і, зрештою, створять критичний рівень загрози самому існуванню країни.
Саме ці завдання і покладені на Раду національної безпеки, оскільки відповідно до Конституції вона координує й контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони.
Створення великим стратегом Мольтке-старшим Генерального штабу (який з обмовками можна вважати прототипом Ради нацбезпеки тих часів) в Прусії в середині XIX сторіччя було покликано інституційно забезпечити відому тезу Клаузевиця "війна є продовженням політики іншими засобами".
На початку XX сторіччя російський дослідник Свєчин визначав стратегію як мистецтво комбінувати підготовку до війни і групування операцій для досягнення мети, що висувається війною для збройних сил. Таке розуміння поширювало межі зацікавленості та відповідальності Генштабу майже на всі сфери суспільного життя.
Проте вже до середини XX сторіччя суттєво змінився баланс між складовими національної безпеки, підвищивши актуальність невоєнних засобів реалізації національних інтересів.
Це вперше було усвідомлено в США, де у 1947 році Трумен здійснив радикальну реформу системи національної безпеки, зокрема утворивши РНБ як колегіальний орган при президентові, за участю провідних політичних діячів, а також керівників збройних сил, центральної розвідки тощо в якості радників.
Тоді основним завданням РНБ було визначено допомогу президенту у формуванні державної політики національної безпеки і забезпеченні координації зусиль державних органів у цій сфері. З того часу Рада національної безпеки у США пройшла складний шлях, але й зараз залишається одним із найважливіших органів адміністрації.
Нині роль, значення і функції РНБ у різних державах є доволі відмінними. Обсяг її повноважень та впливовість можуть перетворювати Раду на найвищий державний орган, як це сталося в Туреччині, Пакистані, тощо. За іншої моделі РНБ розглядається як надзвичайний орган, що за звичайних умов наче спить - Угорщина, деякі інші європейські держави.
Також із історії країн СНД відомі випадки, коли Рада діє у режимі майже адміністративно-бюрократичного органу, який є набагато ближчий за своїми функціями і завданнями до виконавчого апарату, ніж до політичного керівництва. За цих умов РНБ також використовують у ролі своєрідного сховища відставних високопосадовців.
Загалом, РНБ виконує три основні завдання.
По-перше, виступає механізмом стратегічного прогнозування і планування, по-друге, відіграє роль з'єднувальної ланки між урядовими бюрократами, військовими і правоохоронцями з одного боку, та главою держави і політичними колами загалом - з іншого. А по-третє, є органом надзвичайного управління, інституцією, що має забезпечити належний рівень керованості державою за надзвичайних або особливих умов.
Для виконання цих базових функцій РНБ може вирішувати і інші важливі державні завдання. Йдеться насамперед про забезпечення функціонування "політичної кухні" – підготовку відповідальних державних рішень у сфері національної безпеки. Також йдеться про координацію діяльності армії, спецслужб, правоохоронних органів, вищих щаблів бюрократії загалом.
І що надзвичайно важливо для демократичного політичного режиму - це відбувається при посередництві і за умов контролю політичного керівництва держави. Загалом, РНБ - найважливіша ланка у системі демократичного цивільного контролю над діяльністю воєнної організації держави.
Саме через РНБ та створення при ній комісії і інших консультативних інституцій може здійснюватися узгодження позицій та вироблення консенсусу з провідних питань суспільного розвитку. РНБ та, може виступати з'єднуючою ланкою, каналом інтелектуального і, навіть, кадрового обміну між державою та експертною спільнотою, забезпечувати висококваліфіковану експертизу державних рішень.
І останнє, але не за важливістю. РНБ у президентських і парламентсько-президентських системах може використовуватися як один із провідних важелів впливу глави держави на функціонування державної влади. РНБОУ – єдиний державний орган під головуванням президента України, існування та статус якого закріплені Конституцією.
Слід застерегти від використання Ради не як механізму ухвалення стратегічних рішень, а насамперед для розв'язання тактичних завдань глави держави політико-економічного характеру. У випадку реалізації такої моделі авторитет і ефективність органу, а опосередковано і його глави - президента України, швидко девальвуватимуться внаслідок жорсткої конкуренції із Кабміном і парламентом.
Нині діяльність РНБО України повинна бути зосереджена за кількома основними напрямами, які визначають стан національної безпеки України.
По-перше, для консолідації українського суспільства на основі громадянських демократичних цінностей, подолання небезпечних наслідків електорального розколу України.
По-друге, для реформування правоохоронних органів і спецслужб. Їхня діяльність повинна бути спрямована насамперед на забезпечення прав людини і громадянина.
Важдива роль РНБО для реформи армії. Необхідно прискорити становлення сучасних боєздатних збройних сил України, спроможних виконувати найскладніші завдання керівництва держави у взаємодії і у перспективі разом із збройними силами НАТО.
У сфері розвитку оборонно-промислового комплексу (ОПК) і військово-технічного співробітництва (ВТС) найважливішим завданням Радбезу повинен стати перехід від інерційної моделі використання радянського спадку до створення нових зразків сучасного озброєння та військової техніки.
Щодо боротьби з корупцією і детінізацією економіки, що вже оголошено новим урядом як найперше завдання влади. Тут пріоритетом повинно стати подолання умов, за яких корумпованість стає вимогою виживання і необхідністю для функціонування державної системи.
РНБО має відігравати свою роль в сфері забезпечення енергетичної безпеки і ефективного використання транзитного статусу України. Державна політика у паливно-енергетичній сфері повинна базуватися на державній стратегії, яка б передбачала диверсифікацію джерел постачання енергоносіїв, підвищення транзитних можливостей, модернізацію інфраструктури ТЕК.
Євроатлантична інтеграція і відносини з США. У відносинах України з США пріоритетом мають залишатися проблеми безпеки, зокрема прискореного входження України до НАТО.
Відносини із ЄС та його членами як провідний напрям європейської інтеграції. На особливу вагу потребує проблема налагодження тісного співробітництва в сфері безпеки і оборони, участь України в становленні і розвитку відповідних структур Євросоюзу.
Розвиток відносин з РФ і країнами СНД. Відносини із РФ повинні стати важливим ресурсом євроінтеграційного поступу, а не гальмом на цьому шляху.
Відносини із країнами-сусідами повинні будуватися на основі партнерства і взаємовигоди.
Від ефективності діяльності щодо реалізації цих пріоритетів залежитиме не лише успішність дій нового президента, досягнення ним проголошених амбіціозних цілей, а й майбутнє України, її виживання у складному сучасному світі, де нові, щоразу все більш небезпечні виклики вимагають розробки і здійснення гнучкого, але послідовного та цілеспрямованого політичного курсу.
Олександр Литвиненко, політолог, "Український клуб"
Повну версію тексту читайте тут
