Про чесність, прозорість і реприватизацію
Середа, 23 лютого 2005, 11:16
Відгриміли перші призначення в органи виконавчої влади. Україна із захопленням простежила за небаченим раніше шоу. Театралізованість не замінила публічність і конкурентність, хоча, гарні постановки приємно дивитися, і тим більше брати участь у них.
Дуже непросто було натискати на кнопку "Утримався" при голосуванні за прем'єра після переконливого виступу Віктора Андрійовича, проникливої промови по-європейски стильно одягненого прем'єра, при цьому здогадуючись про склад Кабінету міністрів.
Але звичка виконувати обіцянки узяла гору. Виступаючи проти кулуарності у рішенні кадрового питання, і зараз упевнений, що всі народні депутати групи "Разом", як втім і більшість новопризначених міністрів, гідні своїх посад, і у відкритій конкурентній процедурі вони б це безсумнівно довели
Сьогодні більшість громадян уже усвідомлює, що системні зміни в країні не стануть швидким процесом. Їхній темп і якість залежать від безлічі факторів, і в першу чергу - від виконавців. Оскільки сценарій перетворень обраний мирний, тобто без масових репресій стосовно представників колишньої влади, не варто й очікувати, що влада швидко зміниться.
Тим більше, як підказує історія, еволюційний підхід все-таки надійніший, ніж революційний. Головна ж увага громадян звернена до новопризначених керівників, як до головного джерела цих самих перетворень.
З огляду на всю складність завдань, які стоять перед новим урядом, варто було б почати публічну дискусію, яка допоможе знайти оптимальні рішення. У демократичному суспільстві, яке, судячи з усього, нова влада усе ще будує, прийнято відкрито пропонувати варіанти рішення (тим більше, що в кращих традиціях української бюрократії зв'язатися напряму з багатьма новими начальниками стало дуже проблематично). Ця стаття - спроба почати дискусію щодо найбільш актуальних на сьогодні проблем.
Перша проблема, яка зараз широко обговорюється як у пресі, так і в кулуарах влади - розподіл функціональних обов'язків між основними органами влади країни.
На жаль, виходячи з наявної на сьогодні інформації, можна констатувати, що передвиборчі обіцянки президента поки не виконуються повною мірою. Всі прекрасно пам'ятають заяви про неприпустимість існування другого уряду, про створення Канцелярії як органа, відділеного від політики, і чітке розмежування функцій з Радою національної безпеки й оборони.
Нічого подібного не відбувається, і сьогодні, як ми бачимо, положення про секретаріат повторює основні положення свого попередника. Передбачається знайома практика неправового впливу секретаріату на органи виконавчої влади, насамперед у кадрових призначеннях, триває дублювання функцій секретаріату й Кабміну.
Крім того, немає чіткого розмежування функцій секретаріату й Ради національної безпеки й оборони (по ідеї, укази про секретаріат і РНБО повинні були вийти в один час), не припинена практика маніпуляцій з текстами указів і з їхнім опублікуванням.
І якщо раніше можна було говорити, що Медведчук, через "натягування" на адміністрацію президента додаткових функцій, брав на себе частину негативу Кучми, то сьогодні вищевказані обставини, навпаки, у першу чергу негативно впливають на імідж самого президента.
На базі секретаріату президента доцільне функціонування всього двох органів - державного секретаріату України як центрального органа влади, що займається, насамперед, регіональною політикою, а також кабінету президента України як консультаційно-технічного органу, що забезпечує діяльність президента.
Що стосується другого дискусійного питання, так званої "реприватизації", то розмови про неї хоч і відповідають суспільним очікуванням, але поки що явно перебувають поза правовим полем України. І це друга гостра проблема, яку необхідно вирішувати спільними зусиллями.
Ні у кого не викликає сумніву той факт, що приватизація, проведена минулим режимом, була несправедливою. Але справа в тому, що уявлення про справедливість у кожного своє, а звести до спільного знаменника ці уявлення можна лише за допомогою закону.
Звістка про три тисячі можливих реприватизаційних операцій, особливо на тлі зареєстрованого в Раді законопроекту про націоналізацію, неприємно здивувала багатьох, у тому числі й тих, хто активно допомагав революції.
Навіть озвучене президентом число 30 у контексті повернення власності також звучить загрозливо, причому не стільки для самих власників, скільки у першу чергу - з точки зору дотримання законності. Безумовно, що за допомогою залишеної у спадщину старою владою системи впливу на прокуратуру й суди можна швидко домогтися бажаного результату, і багатьом це здасться справедливим.
Але справа в тому, що реваншизм завжди протилежний творенню, і якщо сьогодні почати керуватися принципом "взяти все, що раніше не давали, і переділити", завтра можна забути про побудову правового суспільства.
Щоб вирішити суперечливі питання, пов'язані із приватизацією в рамках правового поля, необхідно прийняти закон, який у сучасних умовах дасть можливість уряду розширити інструментарій у переговірному процесі із власниками.
Основними положеннями цього закону, над проектом якого, до речі, уже ведеться робота, повинні стати:
* Комітет справедливості - як незалежний авторитетний орган, що виконує функції третейського судді, до складу якого повинні входити люди, які викликають довіру в обох сторін.
* Визначення критеріїв оцінки того, які приватизаційні угоди попадають у розряд "сумнівних" або суперечливих.
* Порядок розрахунку відступного. Цей метод часто застосовується в США, і не так давно був уведений у Російській Федерації.
При цьому дуже важливо чітко визначити термін дії такого закону. Тільки тоді у влади не виникне спокуси використати його як елемент шантажу й тиску, тримаючи власників "на гачку", як це зазвичай робив Кучма.
Олександр Морозов, народний депутат, "Наша Україна"
Читайте також:
Чотири запитання до Ющенка. П'ять запитань до Тимошенко
Дуже непросто було натискати на кнопку "Утримався" при голосуванні за прем'єра після переконливого виступу Віктора Андрійовича, проникливої промови по-європейски стильно одягненого прем'єра, при цьому здогадуючись про склад Кабінету міністрів.
Але звичка виконувати обіцянки узяла гору. Виступаючи проти кулуарності у рішенні кадрового питання, і зараз упевнений, що всі народні депутати групи "Разом", як втім і більшість новопризначених міністрів, гідні своїх посад, і у відкритій конкурентній процедурі вони б це безсумнівно довели
Сьогодні більшість громадян уже усвідомлює, що системні зміни в країні не стануть швидким процесом. Їхній темп і якість залежать від безлічі факторів, і в першу чергу - від виконавців. Оскільки сценарій перетворень обраний мирний, тобто без масових репресій стосовно представників колишньої влади, не варто й очікувати, що влада швидко зміниться.
Тим більше, як підказує історія, еволюційний підхід все-таки надійніший, ніж революційний. Головна ж увага громадян звернена до новопризначених керівників, як до головного джерела цих самих перетворень.
З огляду на всю складність завдань, які стоять перед новим урядом, варто було б почати публічну дискусію, яка допоможе знайти оптимальні рішення. У демократичному суспільстві, яке, судячи з усього, нова влада усе ще будує, прийнято відкрито пропонувати варіанти рішення (тим більше, що в кращих традиціях української бюрократії зв'язатися напряму з багатьма новими начальниками стало дуже проблематично). Ця стаття - спроба почати дискусію щодо найбільш актуальних на сьогодні проблем.
Перша проблема, яка зараз широко обговорюється як у пресі, так і в кулуарах влади - розподіл функціональних обов'язків між основними органами влади країни.
На жаль, виходячи з наявної на сьогодні інформації, можна констатувати, що передвиборчі обіцянки президента поки не виконуються повною мірою. Всі прекрасно пам'ятають заяви про неприпустимість існування другого уряду, про створення Канцелярії як органа, відділеного від політики, і чітке розмежування функцій з Радою національної безпеки й оборони.
Нічого подібного не відбувається, і сьогодні, як ми бачимо, положення про секретаріат повторює основні положення свого попередника. Передбачається знайома практика неправового впливу секретаріату на органи виконавчої влади, насамперед у кадрових призначеннях, триває дублювання функцій секретаріату й Кабміну.
Крім того, немає чіткого розмежування функцій секретаріату й Ради національної безпеки й оборони (по ідеї, укази про секретаріат і РНБО повинні були вийти в один час), не припинена практика маніпуляцій з текстами указів і з їхнім опублікуванням.
І якщо раніше можна було говорити, що Медведчук, через "натягування" на адміністрацію президента додаткових функцій, брав на себе частину негативу Кучми, то сьогодні вищевказані обставини, навпаки, у першу чергу негативно впливають на імідж самого президента.
На базі секретаріату президента доцільне функціонування всього двох органів - державного секретаріату України як центрального органа влади, що займається, насамперед, регіональною політикою, а також кабінету президента України як консультаційно-технічного органу, що забезпечує діяльність президента.
Що стосується другого дискусійного питання, так званої "реприватизації", то розмови про неї хоч і відповідають суспільним очікуванням, але поки що явно перебувають поза правовим полем України. І це друга гостра проблема, яку необхідно вирішувати спільними зусиллями.
Ні у кого не викликає сумніву той факт, що приватизація, проведена минулим режимом, була несправедливою. Але справа в тому, що уявлення про справедливість у кожного своє, а звести до спільного знаменника ці уявлення можна лише за допомогою закону.
Звістка про три тисячі можливих реприватизаційних операцій, особливо на тлі зареєстрованого в Раді законопроекту про націоналізацію, неприємно здивувала багатьох, у тому числі й тих, хто активно допомагав революції.
Навіть озвучене президентом число 30 у контексті повернення власності також звучить загрозливо, причому не стільки для самих власників, скільки у першу чергу - з точки зору дотримання законності. Безумовно, що за допомогою залишеної у спадщину старою владою системи впливу на прокуратуру й суди можна швидко домогтися бажаного результату, і багатьом це здасться справедливим.
Але справа в тому, що реваншизм завжди протилежний творенню, і якщо сьогодні почати керуватися принципом "взяти все, що раніше не давали, і переділити", завтра можна забути про побудову правового суспільства.
Щоб вирішити суперечливі питання, пов'язані із приватизацією в рамках правового поля, необхідно прийняти закон, який у сучасних умовах дасть можливість уряду розширити інструментарій у переговірному процесі із власниками.
Основними положеннями цього закону, над проектом якого, до речі, уже ведеться робота, повинні стати:
* Комітет справедливості - як незалежний авторитетний орган, що виконує функції третейського судді, до складу якого повинні входити люди, які викликають довіру в обох сторін.
* Визначення критеріїв оцінки того, які приватизаційні угоди попадають у розряд "сумнівних" або суперечливих.
* Порядок розрахунку відступного. Цей метод часто застосовується в США, і не так давно був уведений у Російській Федерації.
При цьому дуже важливо чітко визначити термін дії такого закону. Тільки тоді у влади не виникне спокуси використати його як елемент шантажу й тиску, тримаючи власників "на гачку", як це зазвичай робив Кучма.
Олександр Морозов, народний депутат, "Наша Україна"
Читайте також:
Чотири запитання до Ющенка. П'ять запитань до Тимошенко
