Чи захистить уряд нашу гідність? До питання про візи
Вівторок, 22 лютого 2005, 11:43
Щодня чуєш і читаєш про крокування України до Європи. Зокрема, подейкують, що Україна надасть право безвізового в'їзду в Україну громадянам Європи та Північної Америки. Щодо наших партнерів, то вони збережуть для українців візовий режим, хіба що трохи полегшать його для студентів та водіїв далекобійників. У кращому разі візи для українців стануть безкоштовними.
Обурює така гра у політичні піддавки. Коли закордонні колеги запрошують до участі у наукових конференціях, українці мають отримати службову візу. Створюється враження, що українські високопосадовці не уявляють собі, від чого страждають ті, яким доводиться звертатися до консульств різних країн.
По-перше, це – довжелезні черги. По-друге, деякі консульства вимагають подати різні принизливі документи: лист-прохання з місця роботи, запрошення, завірене в поліції країни, куди запрошують, довідку про доходи (навіть, коли є грант на відрядження), квиток в обидва кінці, довідку про бронювання готелю та інше.
Далі починається ще менш приємне. Долю людини, яка звернулася за короткотерміновою візою, вирішує чиновник, який спеціально орієнтований на те, щоб відмовити якомога більшій кількості прохачів. Кажуть, що американські консульські служби мають спеціальну інструкцію: кожна людина вважається потенціальним нелегальним іммігрантом, доки вона не доведе протилежне. Ось вам і презумпція невинності!
Консульство США бере гроші вже за звертання по візу. Далі призначається співбесіда (інтерв'ю). Одного разу чиновник спитав науковця, який їде на конференцію: "А чи погодилися би залишитися працювати у США?". Це – зразок питання-пастки. Якщо прохач відповість: "Так", – чиновник каже: "Ви – потенціальний нелегальний іммігрант. Вам відмовлено". Якщо ж буде відповідь: "Ні", – то чиновник каже: "Бачте, Вас запросили за рахунок хазяїв, а ви навіть попрацювати на США відмовляєтесь. Вам відмовлено".
Простою відмовою все не завершується. Американське консульство псує закордонний паспорт прохача штампом про відмову у видачі візи. Жодне інше консульство в паспорт із таким штампом вже ніколи візу не вклеїть. Якщо людині відмовлено у візі, гроші йому не повертаються. Коли ж візу видано, то вимагаються додаткові гроші.
Здається, Шенгенські країни так само стали псувати паспорти. Зустрічаються обурливі казуси іншого ґатунку. Наприклад, консульство Іспанії вимагало заповнення анкет іспанською, англійською чи російською мовою. Українською – ні. Чому б українському консульству у Мадриді не вимагати від іспанців заповнювати анкети українською чи німецькою, але не іспанською?
Італійське консульство вимагає від прохача міжнародних телефонних дзвінків, щоб тільки записатися на прийом у консульстві. Французьке консульство приймає прохачів і відповідає на їх телефонні дзвінки дуже обмежений час. Перелік таких знущань і принижень можна б було продовжувати.
Отже, коли чуєш про те, що Україна стане відкритою для всіх іноземців, а українцям можуть давати, або не давати безкоштовні візи, стає сумно. Захід спеціально розробив низку перешкод для українців. Чому ж мій уряд не захищає моєї гідності?
Якби простий українець мав право на законодавчу ініціативу, то можна було б внести до Верховної Ради законопроект про економічний, політичний та дипломатичний паритет. За таким законопроектом можна зобов'язати уряд автоматично впроваджувати для іноземних громадян симетричні обмеження.
Наприклад, українці можуть отримати візи на постійний виїзд до США лише у Москві, Варшаві та Римі, в залежності від причини виїзду. Можна було б впровадити аналогічний порядок для американців, а саме відправити їх за візами до Гавани і Пхеньяна, залишивши отримання віз у Вашингтоні тільки для американців українського походження.
Отже, безкоштовності віз замало. Потрібна угода, яка б забороняла відмовляти у візах певним категоріям українських громадян: науковцям, що їдуть на конференції, або для читання лекцій, особам, запрошеним для відвідування родичів чи друзів та ін. Так само слід заборонити іноземним консульствам псувати паспорти. Спеціальні угоди повинні зобов'язати консульських та імміграційних чиновників пояснювати причину відмовлення та визначати механізм оскарження їхніх дій.
Тоді й можна буде сказати, що мій уряд захищає мою гідність. Принаймні, від сваволі консульських чиновників.
Обурює така гра у політичні піддавки. Коли закордонні колеги запрошують до участі у наукових конференціях, українці мають отримати службову візу. Створюється враження, що українські високопосадовці не уявляють собі, від чого страждають ті, яким доводиться звертатися до консульств різних країн.
По-перше, це – довжелезні черги. По-друге, деякі консульства вимагають подати різні принизливі документи: лист-прохання з місця роботи, запрошення, завірене в поліції країни, куди запрошують, довідку про доходи (навіть, коли є грант на відрядження), квиток в обидва кінці, довідку про бронювання готелю та інше.
Далі починається ще менш приємне. Долю людини, яка звернулася за короткотерміновою візою, вирішує чиновник, який спеціально орієнтований на те, щоб відмовити якомога більшій кількості прохачів. Кажуть, що американські консульські служби мають спеціальну інструкцію: кожна людина вважається потенціальним нелегальним іммігрантом, доки вона не доведе протилежне. Ось вам і презумпція невинності!
Консульство США бере гроші вже за звертання по візу. Далі призначається співбесіда (інтерв'ю). Одного разу чиновник спитав науковця, який їде на конференцію: "А чи погодилися би залишитися працювати у США?". Це – зразок питання-пастки. Якщо прохач відповість: "Так", – чиновник каже: "Ви – потенціальний нелегальний іммігрант. Вам відмовлено". Якщо ж буде відповідь: "Ні", – то чиновник каже: "Бачте, Вас запросили за рахунок хазяїв, а ви навіть попрацювати на США відмовляєтесь. Вам відмовлено".
Простою відмовою все не завершується. Американське консульство псує закордонний паспорт прохача штампом про відмову у видачі візи. Жодне інше консульство в паспорт із таким штампом вже ніколи візу не вклеїть. Якщо людині відмовлено у візі, гроші йому не повертаються. Коли ж візу видано, то вимагаються додаткові гроші.
Здається, Шенгенські країни так само стали псувати паспорти. Зустрічаються обурливі казуси іншого ґатунку. Наприклад, консульство Іспанії вимагало заповнення анкет іспанською, англійською чи російською мовою. Українською – ні. Чому б українському консульству у Мадриді не вимагати від іспанців заповнювати анкети українською чи німецькою, але не іспанською?
Італійське консульство вимагає від прохача міжнародних телефонних дзвінків, щоб тільки записатися на прийом у консульстві. Французьке консульство приймає прохачів і відповідає на їх телефонні дзвінки дуже обмежений час. Перелік таких знущань і принижень можна б було продовжувати.
Отже, коли чуєш про те, що Україна стане відкритою для всіх іноземців, а українцям можуть давати, або не давати безкоштовні візи, стає сумно. Захід спеціально розробив низку перешкод для українців. Чому ж мій уряд не захищає моєї гідності?
Якби простий українець мав право на законодавчу ініціативу, то можна було б внести до Верховної Ради законопроект про економічний, політичний та дипломатичний паритет. За таким законопроектом можна зобов'язати уряд автоматично впроваджувати для іноземних громадян симетричні обмеження.
Наприклад, українці можуть отримати візи на постійний виїзд до США лише у Москві, Варшаві та Римі, в залежності від причини виїзду. Можна було б впровадити аналогічний порядок для американців, а саме відправити їх за візами до Гавани і Пхеньяна, залишивши отримання віз у Вашингтоні тільки для американців українського походження.
Отже, безкоштовності віз замало. Потрібна угода, яка б забороняла відмовляти у візах певним категоріям українських громадян: науковцям, що їдуть на конференції, або для читання лекцій, особам, запрошеним для відвідування родичів чи друзів та ін. Так само слід заборонити іноземним консульствам псувати паспорти. Спеціальні угоди повинні зобов'язати консульських та імміграційних чиновників пояснювати причину відмовлення та визначати механізм оскарження їхніх дій.
Тоді й можна буде сказати, що мій уряд захищає мою гідність. Принаймні, від сваволі консульських чиновників.
