Громадське мовлення: прохання не переплутати
Понеділок, 21 лютого 2005, 12:07
"Громадське радіо", незалежний проект, який керувався в редакційній політиці лише інтересами громади, тепер існуватиме лише як історія, до якої можна звертатися завдяки архіву. Він, до речі, фіксує чимало обіцянок, сказаних у студії теперішніми урядовцями.
Ми пам'ятаємо виступи у студії "Громадського радіо" політиків з усіх без винятку таборів, і саме тепер хотілося б нагадати їхні обіцянки підтримати створення громадського мовлення в Україні.
Річ у тім, що коаліція громадських організацій "Суспільне мовлення" працює над проектом концепції громадського мовлення, проте вона може лише запропонувати цю концепцію під час парламентських слухань. Рішення, згідно з нині чинними законами, мають ухвалити політики. І рішення це складне - потрібно віддати контроль над тим, що і так, нібито, належить громаді.
Коротке нагадування принципів діяльності громадського мовника не завадить. Адже після інавгурації нового президента ще ніхто не чув чіткої позиції, яким має бути таке мовлення, і чи повинне воно бути взагалі.
Всі, хто переймається суспільним мовленням, оперує лише чутками про призначення керівництва НТКУ та НРКУ і, що цікаво, відмовами ключових у цій сфері політиків відвідувати "круглі столи" та радіопрограми, присвячені цій тематиці.
Є велика небезпека, що за кількома міфами про громадське мовлення та його створення загубиться справжня ідея. А ці міфи або проглядаються, або вже звучать, хоч поки що поза студією і поза мікрофоном.
Міф 1: "Треба добре подумати перед тим, як передати такі важливі активи, як головні канали радіо та ТБ"
Політики не мають у своїй власності цих активів, вони так чи інакше належать людям. Досвід років незалежності, незалежні дослідження та об'єктивний рейтинг показали, що ці активи не використовуються в інтересах цих людей за їхні ж гроші. Варто нагадати, що в радянські часи комуністичним політикам теж було важко зрозуміти, як можна віддати владу різним партіям, обраним народом.
Міф 2: "Суспільство не може контролювати якусь організацію, а якщо керуватиме Наглядова рада – на неї можна буде впливати."
Розбудовувати громадянське суспільство можна, лише розвиваючи механізми його діяльності. Наглядова рада з 12-ти осіб, поважаних у суспільстві, може керувати найпрофесійнішим у світі громадським мовником – корпорацією BBC.
Якщо згадувати кілька минулих років, то саме незалежні від політиків ЗМІ ("Дзеркало тижня", "Українська правда", "Громадське радіо" та низка інших) давали найбільш повний доступ для точки зору опозиційних сил. Історія України не знає жодного уряду, який, маючи змогу впливати на державні ЗМІ, не робив цього.
Міф 3: "Не можна знищувати колектив, який працює на УТ та УР"
Цілком слушне твердження. Люди повинні мати роботу і соціальні гарантії. Але це – проблема тих, хто займатиметься реформою. Спроба виставити проблеми колективу як причину зволікання з реформами, мабуть, ображає набагато більшу аудиторію, якій хочеться отримати інший продукт за свої гроші.
Міф 4: "Держава повинна десь представляти свою позицію"
У демократичному суспільстві точка зору держави завжди буде представлена у ЗМІ, зокрема й на громадських мовниках. Тільки сформульована вона має бути чітко та зрозуміло. Бо ЗМІ контролюють владу і відображають точку зору громадськості. Кілька останніх років ЗМІ формулювали думки, і саме це політики від опозиції називали проблемою.
Для політиків, які прийшли з бізнесу, зрозумілішим буде інше порівняння – згадайте, наскільки корисним є зовнішній аудит діяльності бізнес-організації. Аудит, проведений незалежною організацією і оприлюднений, змушує партнерів з довірою ставитися до ваших показників.
Якщо ці міфи переважать над обіцянками створити справжнє суспільне мовлення, нас чекає лише зміна вивіски, логотипу та музичних заставок.
І ще одне. Сам проект "Громадське радіо" залишиться лише історією.
Але перший проект Олександра Кривенка, газета "Post-Поступ" привів у журналістику цілу низку яскравих людей із новим мисленням (коли вийде антологія газети, задумана ще при житті Кривенка, то серед авторів проекту буде чимало відомих тепер прізвищ).
Через "Громадське радіо", останній проект Кривенка, пройшов не один десяток талановитих журналістів, для яких принцип незалежності – це щось більше, ніж просто слова. І всі про них ще почують.
Ми пам'ятаємо виступи у студії "Громадського радіо" політиків з усіх без винятку таборів, і саме тепер хотілося б нагадати їхні обіцянки підтримати створення громадського мовлення в Україні.
Річ у тім, що коаліція громадських організацій "Суспільне мовлення" працює над проектом концепції громадського мовлення, проте вона може лише запропонувати цю концепцію під час парламентських слухань. Рішення, згідно з нині чинними законами, мають ухвалити політики. І рішення це складне - потрібно віддати контроль над тим, що і так, нібито, належить громаді.
Коротке нагадування принципів діяльності громадського мовника не завадить. Адже після інавгурації нового президента ще ніхто не чув чіткої позиції, яким має бути таке мовлення, і чи повинне воно бути взагалі.
Всі, хто переймається суспільним мовленням, оперує лише чутками про призначення керівництва НТКУ та НРКУ і, що цікаво, відмовами ключових у цій сфері політиків відвідувати "круглі столи" та радіопрограми, присвячені цій тематиці.
Є велика небезпека, що за кількома міфами про громадське мовлення та його створення загубиться справжня ідея. А ці міфи або проглядаються, або вже звучать, хоч поки що поза студією і поза мікрофоном.
Міф 1: "Треба добре подумати перед тим, як передати такі важливі активи, як головні канали радіо та ТБ"
Політики не мають у своїй власності цих активів, вони так чи інакше належать людям. Досвід років незалежності, незалежні дослідження та об'єктивний рейтинг показали, що ці активи не використовуються в інтересах цих людей за їхні ж гроші. Варто нагадати, що в радянські часи комуністичним політикам теж було важко зрозуміти, як можна віддати владу різним партіям, обраним народом.
Міф 2: "Суспільство не може контролювати якусь організацію, а якщо керуватиме Наглядова рада – на неї можна буде впливати."
Розбудовувати громадянське суспільство можна, лише розвиваючи механізми його діяльності. Наглядова рада з 12-ти осіб, поважаних у суспільстві, може керувати найпрофесійнішим у світі громадським мовником – корпорацією BBC.
Якщо згадувати кілька минулих років, то саме незалежні від політиків ЗМІ ("Дзеркало тижня", "Українська правда", "Громадське радіо" та низка інших) давали найбільш повний доступ для точки зору опозиційних сил. Історія України не знає жодного уряду, який, маючи змогу впливати на державні ЗМІ, не робив цього.
Міф 3: "Не можна знищувати колектив, який працює на УТ та УР"
Цілком слушне твердження. Люди повинні мати роботу і соціальні гарантії. Але це – проблема тих, хто займатиметься реформою. Спроба виставити проблеми колективу як причину зволікання з реформами, мабуть, ображає набагато більшу аудиторію, якій хочеться отримати інший продукт за свої гроші.
Міф 4: "Держава повинна десь представляти свою позицію"
У демократичному суспільстві точка зору держави завжди буде представлена у ЗМІ, зокрема й на громадських мовниках. Тільки сформульована вона має бути чітко та зрозуміло. Бо ЗМІ контролюють владу і відображають точку зору громадськості. Кілька останніх років ЗМІ формулювали думки, і саме це політики від опозиції називали проблемою.
Для політиків, які прийшли з бізнесу, зрозумілішим буде інше порівняння – згадайте, наскільки корисним є зовнішній аудит діяльності бізнес-організації. Аудит, проведений незалежною організацією і оприлюднений, змушує партнерів з довірою ставитися до ваших показників.
Якщо ці міфи переважать над обіцянками створити справжнє суспільне мовлення, нас чекає лише зміна вивіски, логотипу та музичних заставок.
І ще одне. Сам проект "Громадське радіо" залишиться лише історією.
Але перший проект Олександра Кривенка, газета "Post-Поступ" привів у журналістику цілу низку яскравих людей із новим мисленням (коли вийде антологія газети, задумана ще при житті Кривенка, то серед авторів проекту буде чимало відомих тепер прізвищ).
Через "Громадське радіо", останній проект Кривенка, пройшов не один десяток талановитих журналістів, для яких принцип незалежності – це щось більше, ніж просто слова. І всі про них ще почують.
