Ви ще не в тюрмі? Тоді ми йдемо до вас!
П'ятниця, 18 лютого 2005, 13:16
… Далеко не всяке запитання передбачає заздалегідь очевидну відповідь. Словесно кожен, в кого я питалася, чи потрібне Україні розслідування справи Гонгадзе, обома руками був за віднайдення вбивць Георгія.
А фактично? Що маскує стандартний набір фраз про "відповідальність", "пам'ять", "обов'язок"? Чи прагнуть бути декларативні поборники істини подібними до царя Мідаса, чиє необачне, висловлене вголос побажання сповнилось буквально? Сумніваюсь…
Бо якщо розслідувати ту ж таки справу Гонгадзе (візьмемо її за приклад), то кого слід було б залучати до слідчих дій в першу чергу? Принаймні як свідків? За повним списком прошу звертатись до майора Мельниченка. Особисто я пригадую з цього переліку такого собі Леоніда Кучму.
Це ми зараз вже звикли до того, що слово "президент" веде за собою прізвище Ющенка, а донедавна главою держави був вище згаданий "громадянин К.". Отже, що нам із ним робити? Насправді це складне питання для його теперішнього наступника. Кучма отримав від Ющенка запрошення на урочистості з нагоди його інавгурації, і хтозна, якою для них обох була семантика цього запрошення? Дотриманням етикету? Суто протокольним моментом? І – як то кажуть – нічого особистого?
Наскільки можна судити про людські риси Ющенка, він не є особою мстивою, жорстокою, схильною до оголошення "джихаду" всім, хто так чи інакше завинив перед ним персонально чи перед країною. Можливо, його уявлення про загальну гармонію виключає перманентні удари караючої десниці. Але він вже не лише Віктор Ющенко, він – президент Ющенко, а посада такого рангу не сумісна з чистоплюйством, з побоюванням створити комусь незручності.
Про кого б не йшлося – приміром, про чинного главу Верховної Ради Володимира Литвина. Він теж – один з мельниченківських "голосів", але зараз про це вже ніхто й не згадує… Воліє не згадувати про це і Литвин, екс-глава кучмівської адміністрації. Безсумнівно, у нього було б своє бачення того, чи потрібне нам розслідування справи Гонгадзе…
Власне, ніхто поки що не пропонує відправляти за грати всіх, хто безпечно смітив словами у президентському кабінеті, й гадки не маючи про прослуховування. Але з усіх, хто хоч якось причетний до цієї страшної і брудної справи, необхідно якомога швидше зняти гриф недоторканості. І регулярно сповіщати громадськість про те, хто з її фігурантів вже дав покази слідчим і яка ними обрана міра запобіжних заходів.
Подібну відкритість та мобільність слідчих груп, задіяних у справі Гонагдзе, Ющенко обіцяв Україні. І Європі. І світові. І – головне – матері Георгія. А втім, у них мова йшла головним чином про проведення іще однієї експертизи "таращанського тіла". Питання ж про те, чи будуть покарані винні у смерті її сина, Леся Теодорівна не покладала наріжним каменем…
Я так наполегливо б'ю в одну й ту саму точку – у справу Гонгадзе – тому що, як ми вже не раз писали, між роком 2000 та 2004-м існує міцна пуповина… За версією документального фільма Володимира Ар'єва, іноземні спецслужби, плануючи підставити Леоніда Кучму, мало не обрали жертвою злочину іншого українського журналіста – Олега Єльцова. Але так вже сталося, що загинув "грузін, блін, грузін" – батько двох дітей, єдина дитина своєї матері – Георгій Гонгадзе…
З цим іменем починалися перші протестні виступи української спільноти, а завершилися вони вже з іменем Віктора Ющенка. Причому завершились перемогою. Тож тепер третьому президентові України саме час згадати таке заяложене слово "обов'язок".
Він це слово – зазначимо справедливості заради – й не забуває. Але якщо перефразувати відоме з зими 2000-го року "Кучмо, де Гонгадзе?" на "Ющенко, де Кучма?", відповідь вийде наступною. Леонід Кучма – нині фундатор благодійного фонду – на даний час відпочиває в Карлових Варах. Має повне право, наголошує його прес-секретар, "як будь-який громадян України". Що ж, кому краще знати права громадян України, як не їх колишньому "гаранту"…
Але повернемось до гаранта нинішнього. Звісно, уся викладена на цих сторінках апеляція до Ющенка у зв'язку з долею Кучми не веде до того, що президент повинен карати та милувати своїх співгромадян на власний розсуд. Не президентське це діло – Кучму заарештовувати. Є закон. Є ті, хто керується ним при виконанні певних дій. І є інституція, яка виступає наглядачем за дотриманням законності. Це – генпрокуратура. Які звістки надходять з Різницької з цього приводу?
Якщо по суті – то ніякі. Тобто ми знаємо, наприклад, що Генпрокурор Піскун повернув до когорти своїх заступників Олексія Баганця (так само, як новопризначений міністр МВС Юрій Луценко згадав про деякі рудиМЕНТИ свого відомства й віддав одне з тамтешніх керівних крісел горезвісному генералу Олександру Савченку, який, щоправда, вже подав у відставку).
Баганець свого часу вже розслідував справу Гонгадзе. Розслідував-розслідував, але цю "ріпку" з землі так і не висмикнув. Ба навіть навпаки: увігнав її у чорнозем по самісінькі пестики й тичинки.
Ми знаємо також, що Піскун уникає відповідей на питання про плівки Мельниченка (тільки один раз він неохоче видушив з себе, що істинність записів вивчав іще Геннадій Васильєв, але позитивних висновків щодо їхньої автентичності так і не отримав). Але Васильєв – це вже минуле, до того ж, попередник Піскуна усе робив неправильно й недбало. То чому б йому самому не дослідити цей речовий доказ?
Та тому, що мельниченківські плівки, чи то пак CD-диски, вилискуючи на сонці, каліграфічно вкладаються у фразу, яка вже звучала: чи потрібне цій країні розслідування резонансних справ?
При нинішньому керівництві Генпрокуратури – ні, не потрібне. Щоправда, кажуть, що Ющенко вже замислився над кандидатурою Генерального прокурора. В такому разі він, напевне, не поділяє точку зору одного з "нашоукраїнських" юристів – Миколи Катеринчука – про те, що "професіоналові" (мова, як і раніше, йде про Піскуна) слід дати можливість іще попрацювати…
А наш "професіонал" тим часом набирає оберти та вже мало не сварить на сторінках одного з відомих ЗМІ того ж таки Ющенка. Не те, мовляв, сказав президент, і не в тій компанії, і не в тій тональності. Для чого було обіцяти міжнародній громадськості, що справа Гонгадзе буде доведена до кінця протягом двох місяців, що це за терміни такі, сердиться Піскун.
І додає: не треба робити зі справи Гонгадзе гільйотину, яка дозволить президентові чи парламенту (читай: заангажованому) чинити розправу над невгодним прокурором. Не знаю, як на погляд Віктора Андрійовича, але по-моєму це вже просто хамство. Даруйте за неюридичний термін.
… Не так давно Ющенко спілкувався з народом, що очікував його появи біля стін секретаріату президента. Серед інших тем обговорювався і генпрокурор. Цікаво, які думки звучали з цього приводу? Невже хтось просив залишити на посаді нинішнього чильника Різницької? Піскун вам на язик, люди добрі…
І останнє по цій темі. Цілком погоджуюсь з адвокатом Лесі Гонгадзе Андрієм Федуром, який вважає, що про розкриття справи Гонгадзе можна буде говорити тоді, коли віднайдуть голову "таращанського тіла". Логіка тут проста: тільки справжні вбивці, тобто безпосередні виконавці злочину, можуть знати напевне, як і за яких обставин вони розчленували тіло вбитого, яким знаряддям відсікли голову і де її сховали.
До тих пір всі заяви Різницької про "ось-ось" нічого не варті. А щодо гільйотини, то за "професійну непридатність" високу ціну сплачували ще французькі королі. У Святослава Піскуна був час довести, чого він вартий як "професіонал" протягом 2002-2003 років. Але він цим часом не скористався.
Не користується Піскун своїми важелями впливу і зараз. Адже, піднімаючи тему кримінальної відповідальності, що мусить бути покладена на ряд осіб, які в недалекому минулому обіймали керівні посади, я мала на увазі не лише Кучму. І не лише справу Гонгадзе.
Згадаємо хоча б перебіг президентських виборів і особу колишнього голови ЦВК Сергія Ківалова. Так, за фактами порушення виборчого законодавства прокуратура вже відкрила десятки кримінальних справ. Але в цьому намисті не вистачає головного діаманту. Чи, може, Верховний Суд не достатньо чітко висловив свою оцінку тому виборчому неподобству, яке охопило країну в тому числі й з легкої (та злочинної!) руки пана Ківалова?
Провину, яку має Ківалов перед нашою державою, важко виміряти словами та емоціями. Але можна міряти статтями Кримінального кодексу. От тільки цього так само ніхто не робить. Адже Піскун зайнятий стрибками у висоту, що відповідає "росту" омріяного ним генпрокурорського крісла. А Ківалов тим часом спокійно зайнявся написанням мемуарів…
Є й інші персони "нон грата" (що в перекладі означає: "й досі на волі"…). Приміром, Віктор Медведчук, "князь темряви і темників", як називали його в пресі, чим не об'єкт для слідчих дій? Його багатогранна натура заслуговує на особливу увагу "компетентних органів". Навіть якщо смикнути тільки за одну-єдину ниточку і спробувати довести його безпосередню причетність до насадження в Україні цензури.
Словом, кандидатів на поселення у місця "не такі віддалені" достатньо. Резонів для слідства над ними так само вистачає. (Бо злочини є злочини, і вони мають бути покарані). Чого бракує – так це доброї волі для того, аби звернути увагу на голови гнилих рибин, яких наразі у кращому випадку хапають за хвіст. Єдине, що можна сказати втішного для всіх нас, так це те, що ще не вечір…
Останнє, до речі, стосується і генпрокурора Піскуна. Адже мусить хтось відповісти за свідомий провал роботи свого відомства. Тут щоправда, виникає загадка на кшталт того, а хто стригтиме цирюльника? Відповідь проста: інший цирюльник. Тобто генпрокурор…
А фактично? Що маскує стандартний набір фраз про "відповідальність", "пам'ять", "обов'язок"? Чи прагнуть бути декларативні поборники істини подібними до царя Мідаса, чиє необачне, висловлене вголос побажання сповнилось буквально? Сумніваюсь…
Бо якщо розслідувати ту ж таки справу Гонгадзе (візьмемо її за приклад), то кого слід було б залучати до слідчих дій в першу чергу? Принаймні як свідків? За повним списком прошу звертатись до майора Мельниченка. Особисто я пригадую з цього переліку такого собі Леоніда Кучму.
Це ми зараз вже звикли до того, що слово "президент" веде за собою прізвище Ющенка, а донедавна главою держави був вище згаданий "громадянин К.". Отже, що нам із ним робити? Насправді це складне питання для його теперішнього наступника. Кучма отримав від Ющенка запрошення на урочистості з нагоди його інавгурації, і хтозна, якою для них обох була семантика цього запрошення? Дотриманням етикету? Суто протокольним моментом? І – як то кажуть – нічого особистого?
Наскільки можна судити про людські риси Ющенка, він не є особою мстивою, жорстокою, схильною до оголошення "джихаду" всім, хто так чи інакше завинив перед ним персонально чи перед країною. Можливо, його уявлення про загальну гармонію виключає перманентні удари караючої десниці. Але він вже не лише Віктор Ющенко, він – президент Ющенко, а посада такого рангу не сумісна з чистоплюйством, з побоюванням створити комусь незручності.
Про кого б не йшлося – приміром, про чинного главу Верховної Ради Володимира Литвина. Він теж – один з мельниченківських "голосів", але зараз про це вже ніхто й не згадує… Воліє не згадувати про це і Литвин, екс-глава кучмівської адміністрації. Безсумнівно, у нього було б своє бачення того, чи потрібне нам розслідування справи Гонгадзе…
Власне, ніхто поки що не пропонує відправляти за грати всіх, хто безпечно смітив словами у президентському кабінеті, й гадки не маючи про прослуховування. Але з усіх, хто хоч якось причетний до цієї страшної і брудної справи, необхідно якомога швидше зняти гриф недоторканості. І регулярно сповіщати громадськість про те, хто з її фігурантів вже дав покази слідчим і яка ними обрана міра запобіжних заходів.
Подібну відкритість та мобільність слідчих груп, задіяних у справі Гонагдзе, Ющенко обіцяв Україні. І Європі. І світові. І – головне – матері Георгія. А втім, у них мова йшла головним чином про проведення іще однієї експертизи "таращанського тіла". Питання ж про те, чи будуть покарані винні у смерті її сина, Леся Теодорівна не покладала наріжним каменем…
Я так наполегливо б'ю в одну й ту саму точку – у справу Гонгадзе – тому що, як ми вже не раз писали, між роком 2000 та 2004-м існує міцна пуповина… За версією документального фільма Володимира Ар'єва, іноземні спецслужби, плануючи підставити Леоніда Кучму, мало не обрали жертвою злочину іншого українського журналіста – Олега Єльцова. Але так вже сталося, що загинув "грузін, блін, грузін" – батько двох дітей, єдина дитина своєї матері – Георгій Гонгадзе…
З цим іменем починалися перші протестні виступи української спільноти, а завершилися вони вже з іменем Віктора Ющенка. Причому завершились перемогою. Тож тепер третьому президентові України саме час згадати таке заяложене слово "обов'язок".
Він це слово – зазначимо справедливості заради – й не забуває. Але якщо перефразувати відоме з зими 2000-го року "Кучмо, де Гонгадзе?" на "Ющенко, де Кучма?", відповідь вийде наступною. Леонід Кучма – нині фундатор благодійного фонду – на даний час відпочиває в Карлових Варах. Має повне право, наголошує його прес-секретар, "як будь-який громадян України". Що ж, кому краще знати права громадян України, як не їх колишньому "гаранту"…
Але повернемось до гаранта нинішнього. Звісно, уся викладена на цих сторінках апеляція до Ющенка у зв'язку з долею Кучми не веде до того, що президент повинен карати та милувати своїх співгромадян на власний розсуд. Не президентське це діло – Кучму заарештовувати. Є закон. Є ті, хто керується ним при виконанні певних дій. І є інституція, яка виступає наглядачем за дотриманням законності. Це – генпрокуратура. Які звістки надходять з Різницької з цього приводу?
Якщо по суті – то ніякі. Тобто ми знаємо, наприклад, що Генпрокурор Піскун повернув до когорти своїх заступників Олексія Баганця (так само, як новопризначений міністр МВС Юрій Луценко згадав про деякі рудиМЕНТИ свого відомства й віддав одне з тамтешніх керівних крісел горезвісному генералу Олександру Савченку, який, щоправда, вже подав у відставку).
Баганець свого часу вже розслідував справу Гонгадзе. Розслідував-розслідував, але цю "ріпку" з землі так і не висмикнув. Ба навіть навпаки: увігнав її у чорнозем по самісінькі пестики й тичинки.
Ми знаємо також, що Піскун уникає відповідей на питання про плівки Мельниченка (тільки один раз він неохоче видушив з себе, що істинність записів вивчав іще Геннадій Васильєв, але позитивних висновків щодо їхньої автентичності так і не отримав). Але Васильєв – це вже минуле, до того ж, попередник Піскуна усе робив неправильно й недбало. То чому б йому самому не дослідити цей речовий доказ?
Та тому, що мельниченківські плівки, чи то пак CD-диски, вилискуючи на сонці, каліграфічно вкладаються у фразу, яка вже звучала: чи потрібне цій країні розслідування резонансних справ?
При нинішньому керівництві Генпрокуратури – ні, не потрібне. Щоправда, кажуть, що Ющенко вже замислився над кандидатурою Генерального прокурора. В такому разі він, напевне, не поділяє точку зору одного з "нашоукраїнських" юристів – Миколи Катеринчука – про те, що "професіоналові" (мова, як і раніше, йде про Піскуна) слід дати можливість іще попрацювати…
А наш "професіонал" тим часом набирає оберти та вже мало не сварить на сторінках одного з відомих ЗМІ того ж таки Ющенка. Не те, мовляв, сказав президент, і не в тій компанії, і не в тій тональності. Для чого було обіцяти міжнародній громадськості, що справа Гонгадзе буде доведена до кінця протягом двох місяців, що це за терміни такі, сердиться Піскун.
І додає: не треба робити зі справи Гонгадзе гільйотину, яка дозволить президентові чи парламенту (читай: заангажованому) чинити розправу над невгодним прокурором. Не знаю, як на погляд Віктора Андрійовича, але по-моєму це вже просто хамство. Даруйте за неюридичний термін.
… Не так давно Ющенко спілкувався з народом, що очікував його появи біля стін секретаріату президента. Серед інших тем обговорювався і генпрокурор. Цікаво, які думки звучали з цього приводу? Невже хтось просив залишити на посаді нинішнього чильника Різницької? Піскун вам на язик, люди добрі…
І останнє по цій темі. Цілком погоджуюсь з адвокатом Лесі Гонгадзе Андрієм Федуром, який вважає, що про розкриття справи Гонгадзе можна буде говорити тоді, коли віднайдуть голову "таращанського тіла". Логіка тут проста: тільки справжні вбивці, тобто безпосередні виконавці злочину, можуть знати напевне, як і за яких обставин вони розчленували тіло вбитого, яким знаряддям відсікли голову і де її сховали.
До тих пір всі заяви Різницької про "ось-ось" нічого не варті. А щодо гільйотини, то за "професійну непридатність" високу ціну сплачували ще французькі королі. У Святослава Піскуна був час довести, чого він вартий як "професіонал" протягом 2002-2003 років. Але він цим часом не скористався.
Не користується Піскун своїми важелями впливу і зараз. Адже, піднімаючи тему кримінальної відповідальності, що мусить бути покладена на ряд осіб, які в недалекому минулому обіймали керівні посади, я мала на увазі не лише Кучму. І не лише справу Гонгадзе.
Згадаємо хоча б перебіг президентських виборів і особу колишнього голови ЦВК Сергія Ківалова. Так, за фактами порушення виборчого законодавства прокуратура вже відкрила десятки кримінальних справ. Але в цьому намисті не вистачає головного діаманту. Чи, може, Верховний Суд не достатньо чітко висловив свою оцінку тому виборчому неподобству, яке охопило країну в тому числі й з легкої (та злочинної!) руки пана Ківалова?
Провину, яку має Ківалов перед нашою державою, важко виміряти словами та емоціями. Але можна міряти статтями Кримінального кодексу. От тільки цього так само ніхто не робить. Адже Піскун зайнятий стрибками у висоту, що відповідає "росту" омріяного ним генпрокурорського крісла. А Ківалов тим часом спокійно зайнявся написанням мемуарів…
Є й інші персони "нон грата" (що в перекладі означає: "й досі на волі"…). Приміром, Віктор Медведчук, "князь темряви і темників", як називали його в пресі, чим не об'єкт для слідчих дій? Його багатогранна натура заслуговує на особливу увагу "компетентних органів". Навіть якщо смикнути тільки за одну-єдину ниточку і спробувати довести його безпосередню причетність до насадження в Україні цензури.
Словом, кандидатів на поселення у місця "не такі віддалені" достатньо. Резонів для слідства над ними так само вистачає. (Бо злочини є злочини, і вони мають бути покарані). Чого бракує – так це доброї волі для того, аби звернути увагу на голови гнилих рибин, яких наразі у кращому випадку хапають за хвіст. Єдине, що можна сказати втішного для всіх нас, так це те, що ще не вечір…
Останнє, до речі, стосується і генпрокурора Піскуна. Адже мусить хтось відповісти за свідомий провал роботи свого відомства. Тут щоправда, виникає загадка на кшталт того, а хто стригтиме цирюльника? Відповідь проста: інший цирюльник. Тобто генпрокурор…
