Чи є загрози "есдепізації" нової влади?
П'ятниця, 18 лютого 2005, 10:59
Поява у секретаріаті Ющенка людей з табору, яким раніше лякала народ влада нинішня, викликає, м'яко кажучи, не лише здивування, а й масу запитань.
Пояснення Олександра Зінченка про те, що зовсім недавній есдек (до 26 січня), нинішній заступник Держсекретаря Василь Кремінь – єдиний міністр, який був не гостем, а співпрацював з центральним штабом Віктора Ющенка під час виборів, і що інших міністрів там не було, спровокувало ще й різні недобрі підозри.
По-перше, що робив у таборі Ющенка представник одіозної політичної сили, яка тривалий час тлумачилася "нашоукраїнцями" і самим Ющенком як найбільше зло цієї країни?
По-друге, якщо есдека Креміня помаранчева революція справді надихнула на прозріння і громадянську, людську позицію, то чому він по-чоловічому не заявив публічно тоді, у листопаді-грудні, про свій вихід із СДПУ(о) і не приєднався прозоро до Майдану?
Як вдало відзначив один мій колега, за такою логікою, і з огляду на перемогу Ющенка на виборах, будь-який есдек, в тому числі Нестор Шуфрич, а можливо, й сам Медведчук може несподівано з'явитися у лавах нинішньої влади і заявити, що він латентно підтримував Ющенка. І спробуй тут заперечити, адже Ющенко-таки переміг!
Звісно, питання б такі не виникали, якби не було так багато розмов про ту ж саму загрозу есдепізації країни (для тих, хто не пам'ятає, нагадую, що це слова Віктора Ющенка) та про недопущення до влади новою владою людей, які мали стосунок до режиму Кучми, або ж працювали на боці супротивника під час виборчої кампанії.
Може, у цій ситуації гуманного і інтелігентного Ющенка варто поберегти від певних сугестій оточення, яке наповнює його структури елементами, що суперечать деклараціям і принципам самого президента, або ж самому президенту виявити мужність і навчитися відмовляти часом найближчому оточенню.
У працевлаштуванні символів колишнього режиму у тому числі.
А то виходить, що усе, що раніше мовилося, усі протистояння, що були – це дрібні корпоративні розборки, ціна яким нуль копійок. А суспільство, яке було втягнуте у ці розборки, виявилося ошуканим.
І тут цілком справедливими є обурення сумських студентів, кампанії "ПОРА" , окремих політиків та інших громадян, що стояли на Майдані, захищаючи свої права і виборюючи перемогу Ющенка.
Навряд чи цим людям можна якось пояснити прихід до влади представників одіозних політичних сил або людей, що ще учора "робили" вибори для Януковича, душили студентські та будь-які демократичні рухи і таке інше. Тенденції по підбору таких специфічних кадрів спостерігаються не лише у секретаріаті президента, а й на рівні губернаторів, і навіть Кабміну.
І тут Майдан має цілковите право на запитання: а чи не морочили нам голову?
Ще одне слабке місце новітньої влади – це її заяви про готовність працювати відкрито, чесно і не красти. Безперечно, чистота інтенцій Ющенка зробити своїх підопічних чесними і прозорими у діяннях, не викликає жодних сумнівів. І рано чи пізно про ці речі треба не лише говорити, а реально втілювати у життя, інакше декларації про євроінтеграційні устремління будуть вічними.
Але чи готові наразі до такого стилю життя самі українські чиновники?
Уже нині є чимало підстав вважати, що влада багато чого приховує. Тут можна згадати і метушню довкола положення про секретаріат, який начебто буде лише канцелярією Юшенка, а реально стає таким собі плацдармом для тих, хто вміє виживати за будь-яких режимів, і одкровення окремих чиновників про відчуження від себе власного бізнесу, і таке інше.
Коли Ющенко з трибуни запевняв, що його уряд не буде брати хабарів і не буде красти, його стало по-справжньому шкода.
Можливо, варто було на початку впорядкувати питання джерел забезпечення чиновників нормальними офіційними заробітками, а паралельно ще й зважити на прожитковий мінімум, який обраховується для громадян?
Бо для того, аби порахувати скільки потрібно коштів на місяць на елементарні потреби, не потрібно запрошувати ані рахункову палату, ані Мінпраці чи ще якісь структури. Будь-яка господиня вам на пальцях порахує за 5 хвилин.
І скаже, що аби прожити, скажімо, у Києві родині з трьох осіб, повноцінно харчуватися дитині, напівповноцінно батькам, митися з добрими миючими засобами, міняти шкарпетки, колготки (в сенсі купувати нові), один раз або двічі відвідувати культурний заклад у вигляді театру чи кінотеатру, сплачувати дитині послуги музики, мови чи спорту – щось одне, комунальні послуги, телефони, і дуже економний пакет Інтернету та інші дрібнички, про які люди цивілізовані в принципі не мають говорити, потрібно як мінімум 1000 доларів. Предмети розкоші, зауважу, сюди не входять. Покупка костюмів, якісного взуття, сімейний вихід до ресторану за таких загальносімейних доходів можливі раз на рік або й на два.
А ви знаєте скільки заробляє середньостатистичний урядовець? Усі спроби з'ясувати це питання в самому уряді були марні. А одна пані абсолютно щиро запитала, що саме мається на увазі: оклад чи зарплата, зазначивши при цьому, що усе це важко підрахувати. Не відають, або ж не хочуть говорити про свої заробітки і нові міністри. Один із них теж прямо сказав, що навіть не цікавився своєю зарплатою.
Як тоді це розуміти?
Подейкують, що на сьогодні зарплата урядовця вищого рангу становить приблизно 600-900 доларів.
І якщо це так, то виходить, що аби втілити у життя заклики президента стосовно життя без "відкатів", хабарів і таке інше, чиновники мають або немитися і ходити у порваних шкарпетках, або ж усе-таки...
Якщо ж реальна зарплата державних чиновників значно вища, ніж 1000 доларів, то виникає інше питання - чи думають новітні чиновники над тим, як виживає народ у цій державі з його зарплатами та прожитковим мінімумом у 423 гривні, визначеним ще Кучмою. І зрештою, як це в'яжеться із заявами про дикий дефіцит у бюджеті на пенсійні виплати.
Звичайно, чиновники мають жити теж по-людськи. Але хотілося б, щоби проблеми їхнього облаштування вирішувалися цивілізовано. Після призначення складу Кабміну здається не було жодного міністра, який би не сказав, що відтепер його структура починає нове і чесне життя.
Хочеться зібрати цих міністрів і попросити підняти руки тим, хто знає по-перше, яка у нього зарплата офіційна, а по-друге, хто з них справді готовий провести експеримент і жити родиною на ці кошти, без бізнесу, без хабарів, відкатів і що там ще...
Ціни б такому уряду не було. І виглядало б це набагато пікантніше, ніж його виїзд на ковзани.
До речі, про бізнес. Чи багато чиновників позбулися свого бізнесу реально, і до кого цей бізнес перемандрував? Теж питання.
А доки ці питання зависатимуть, відчуття загрози "есдепізації" влади у широкому сенсі (закритість, непрозорість, лукавство - політична культура та стиль врядування старої влади), час від часу у багатьох з'являтимуться. А це заважатиме працювати ефективно владі.
До секретаріату президента уже ледь не щодня ходять натовпи мітингувальників. Це при тому, що вона ще не встигла накоїти стратегічних помилок.
Можливо, для того, аби стратегічних проколів було якомога менше, президент Ющенко має частіше згадувати, завдяки кому він став президентом, і звіряти свої дії передовсім з творцями його нинішнього статусу.
Не завадило б час від часу нагадувати і підопічним президента, що вони не "зірки світового балету", а призначені президентом виконавці його програми задля покращення життя громадян. А це означає, що кожен з них має покласти своє трудове життя, аби це покращення сталося. Це також означає, що усі чиновники мають бути прозорими, відкритими і доступними як для журналістів, так і для громадян.
Нагадувати про це своїм підопічним Ющенко має регулярно. Тоді може багатьох проблем у стосунках влади з громадянами і вдасться уникнути, що дозволить зосередитися на інших викликах.
Київський інтелектуал Максим Стріха, до речі, прогнозує, що серйозні проблеми як економічного, так і гуманітарного характеру у нової влади можуть з'явитися уже за кілька місяців. І якщо проблеми економічні можна бодай би пояснити важкою спадщиною у вигляді багатомільярдного бюджетного дефіциту і таке інше, то проколи у гуманітарній сфері, на його переконання, не поясниш нічим.
Стріха зауважує, що за умов необхідності непопулярних кроків влади, саме гуманітарний блок має взяти на себе клопіт пояснювати членоподільно громадянам необхідність таких рішень і не допустити великих помилок уряду взагалі.
"Чи справиться з цим гуманітарний віце-прем'єр? Я боюся, що саме гуманітарний блок викличе найбільше запитань. Адже можна бути блискучим ді-джеєм революції, прекрасним мітинговим оратором, але все ж таки навряд чи це може бути перепусткою на посаду віце-прем'єра. Значення цієї посади зводиться далеко не до піар-кроків - організувати похід уряду на ковзанах. Це значно простіше, ніж зробити щось з наукою, медициною і так далі", - каже Стріха.
Чимало серйозних запитань може виникнути і до інших відповідальних чиновників. Саме тому, нинішня влада має докласти максимум зусиль бодай би для того, щоб переконати народ, що вона компетентна.
Пояснення Олександра Зінченка про те, що зовсім недавній есдек (до 26 січня), нинішній заступник Держсекретаря Василь Кремінь – єдиний міністр, який був не гостем, а співпрацював з центральним штабом Віктора Ющенка під час виборів, і що інших міністрів там не було, спровокувало ще й різні недобрі підозри.
По-перше, що робив у таборі Ющенка представник одіозної політичної сили, яка тривалий час тлумачилася "нашоукраїнцями" і самим Ющенком як найбільше зло цієї країни?
По-друге, якщо есдека Креміня помаранчева революція справді надихнула на прозріння і громадянську, людську позицію, то чому він по-чоловічому не заявив публічно тоді, у листопаді-грудні, про свій вихід із СДПУ(о) і не приєднався прозоро до Майдану?
Як вдало відзначив один мій колега, за такою логікою, і з огляду на перемогу Ющенка на виборах, будь-який есдек, в тому числі Нестор Шуфрич, а можливо, й сам Медведчук може несподівано з'явитися у лавах нинішньої влади і заявити, що він латентно підтримував Ющенка. І спробуй тут заперечити, адже Ющенко-таки переміг!
Звісно, питання б такі не виникали, якби не було так багато розмов про ту ж саму загрозу есдепізації країни (для тих, хто не пам'ятає, нагадую, що це слова Віктора Ющенка) та про недопущення до влади новою владою людей, які мали стосунок до режиму Кучми, або ж працювали на боці супротивника під час виборчої кампанії.
Може, у цій ситуації гуманного і інтелігентного Ющенка варто поберегти від певних сугестій оточення, яке наповнює його структури елементами, що суперечать деклараціям і принципам самого президента, або ж самому президенту виявити мужність і навчитися відмовляти часом найближчому оточенню.
У працевлаштуванні символів колишнього режиму у тому числі.
А то виходить, що усе, що раніше мовилося, усі протистояння, що були – це дрібні корпоративні розборки, ціна яким нуль копійок. А суспільство, яке було втягнуте у ці розборки, виявилося ошуканим.
І тут цілком справедливими є обурення сумських студентів, кампанії "ПОРА" , окремих політиків та інших громадян, що стояли на Майдані, захищаючи свої права і виборюючи перемогу Ющенка.
Навряд чи цим людям можна якось пояснити прихід до влади представників одіозних політичних сил або людей, що ще учора "робили" вибори для Януковича, душили студентські та будь-які демократичні рухи і таке інше. Тенденції по підбору таких специфічних кадрів спостерігаються не лише у секретаріаті президента, а й на рівні губернаторів, і навіть Кабміну.
І тут Майдан має цілковите право на запитання: а чи не морочили нам голову?
Ще одне слабке місце новітньої влади – це її заяви про готовність працювати відкрито, чесно і не красти. Безперечно, чистота інтенцій Ющенка зробити своїх підопічних чесними і прозорими у діяннях, не викликає жодних сумнівів. І рано чи пізно про ці речі треба не лише говорити, а реально втілювати у життя, інакше декларації про євроінтеграційні устремління будуть вічними.
Але чи готові наразі до такого стилю життя самі українські чиновники?
Уже нині є чимало підстав вважати, що влада багато чого приховує. Тут можна згадати і метушню довкола положення про секретаріат, який начебто буде лише канцелярією Юшенка, а реально стає таким собі плацдармом для тих, хто вміє виживати за будь-яких режимів, і одкровення окремих чиновників про відчуження від себе власного бізнесу, і таке інше.
Коли Ющенко з трибуни запевняв, що його уряд не буде брати хабарів і не буде красти, його стало по-справжньому шкода.
Можливо, варто було на початку впорядкувати питання джерел забезпечення чиновників нормальними офіційними заробітками, а паралельно ще й зважити на прожитковий мінімум, який обраховується для громадян?
Бо для того, аби порахувати скільки потрібно коштів на місяць на елементарні потреби, не потрібно запрошувати ані рахункову палату, ані Мінпраці чи ще якісь структури. Будь-яка господиня вам на пальцях порахує за 5 хвилин.
І скаже, що аби прожити, скажімо, у Києві родині з трьох осіб, повноцінно харчуватися дитині, напівповноцінно батькам, митися з добрими миючими засобами, міняти шкарпетки, колготки (в сенсі купувати нові), один раз або двічі відвідувати культурний заклад у вигляді театру чи кінотеатру, сплачувати дитині послуги музики, мови чи спорту – щось одне, комунальні послуги, телефони, і дуже економний пакет Інтернету та інші дрібнички, про які люди цивілізовані в принципі не мають говорити, потрібно як мінімум 1000 доларів. Предмети розкоші, зауважу, сюди не входять. Покупка костюмів, якісного взуття, сімейний вихід до ресторану за таких загальносімейних доходів можливі раз на рік або й на два.
А ви знаєте скільки заробляє середньостатистичний урядовець? Усі спроби з'ясувати це питання в самому уряді були марні. А одна пані абсолютно щиро запитала, що саме мається на увазі: оклад чи зарплата, зазначивши при цьому, що усе це важко підрахувати. Не відають, або ж не хочуть говорити про свої заробітки і нові міністри. Один із них теж прямо сказав, що навіть не цікавився своєю зарплатою.
Як тоді це розуміти?
Подейкують, що на сьогодні зарплата урядовця вищого рангу становить приблизно 600-900 доларів.
І якщо це так, то виходить, що аби втілити у життя заклики президента стосовно життя без "відкатів", хабарів і таке інше, чиновники мають або немитися і ходити у порваних шкарпетках, або ж усе-таки...
Якщо ж реальна зарплата державних чиновників значно вища, ніж 1000 доларів, то виникає інше питання - чи думають новітні чиновники над тим, як виживає народ у цій державі з його зарплатами та прожитковим мінімумом у 423 гривні, визначеним ще Кучмою. І зрештою, як це в'яжеться із заявами про дикий дефіцит у бюджеті на пенсійні виплати.
Звичайно, чиновники мають жити теж по-людськи. Але хотілося б, щоби проблеми їхнього облаштування вирішувалися цивілізовано. Після призначення складу Кабміну здається не було жодного міністра, який би не сказав, що відтепер його структура починає нове і чесне життя.
Хочеться зібрати цих міністрів і попросити підняти руки тим, хто знає по-перше, яка у нього зарплата офіційна, а по-друге, хто з них справді готовий провести експеримент і жити родиною на ці кошти, без бізнесу, без хабарів, відкатів і що там ще...
Ціни б такому уряду не було. І виглядало б це набагато пікантніше, ніж його виїзд на ковзани.
До речі, про бізнес. Чи багато чиновників позбулися свого бізнесу реально, і до кого цей бізнес перемандрував? Теж питання.
А доки ці питання зависатимуть, відчуття загрози "есдепізації" влади у широкому сенсі (закритість, непрозорість, лукавство - політична культура та стиль врядування старої влади), час від часу у багатьох з'являтимуться. А це заважатиме працювати ефективно владі.
До секретаріату президента уже ледь не щодня ходять натовпи мітингувальників. Це при тому, що вона ще не встигла накоїти стратегічних помилок.
Можливо, для того, аби стратегічних проколів було якомога менше, президент Ющенко має частіше згадувати, завдяки кому він став президентом, і звіряти свої дії передовсім з творцями його нинішнього статусу.
Не завадило б час від часу нагадувати і підопічним президента, що вони не "зірки світового балету", а призначені президентом виконавці його програми задля покращення життя громадян. А це означає, що кожен з них має покласти своє трудове життя, аби це покращення сталося. Це також означає, що усі чиновники мають бути прозорими, відкритими і доступними як для журналістів, так і для громадян.
Нагадувати про це своїм підопічним Ющенко має регулярно. Тоді може багатьох проблем у стосунках влади з громадянами і вдасться уникнути, що дозволить зосередитися на інших викликах.
Київський інтелектуал Максим Стріха, до речі, прогнозує, що серйозні проблеми як економічного, так і гуманітарного характеру у нової влади можуть з'явитися уже за кілька місяців. І якщо проблеми економічні можна бодай би пояснити важкою спадщиною у вигляді багатомільярдного бюджетного дефіциту і таке інше, то проколи у гуманітарній сфері, на його переконання, не поясниш нічим.
Стріха зауважує, що за умов необхідності непопулярних кроків влади, саме гуманітарний блок має взяти на себе клопіт пояснювати членоподільно громадянам необхідність таких рішень і не допустити великих помилок уряду взагалі.
"Чи справиться з цим гуманітарний віце-прем'єр? Я боюся, що саме гуманітарний блок викличе найбільше запитань. Адже можна бути блискучим ді-джеєм революції, прекрасним мітинговим оратором, але все ж таки навряд чи це може бути перепусткою на посаду віце-прем'єра. Значення цієї посади зводиться далеко не до піар-кроків - організувати похід уряду на ковзанах. Це значно простіше, ніж зробити щось з наукою, медициною і так далі", - каже Стріха.
Чимало серйозних запитань може виникнути і до інших відповідальних чиновників. Саме тому, нинішня влада має докласти максимум зусиль бодай би для того, щоб переконати народ, що вона компетентна.
