Новий міністр екології Ігнатенко: У мене немає бізнесу, і на мене не впливає ні "Альфа", ні хтось інший
Вівторок, 15 лютого 2005, 16:06
Міністр екології Павло Ігнатенко – найневідоміший член нового уряду. Молодше за нього тільки Юрій Павленко, але він–то персона розкручена й навіть з'являється на обкладинках глянсових журналів. А Ігнатенка ніхто не знає. Він за три роки жодного разу (!) навіть не виступав у парламенті – ні з трибуни, ні з місця. Тому таке призначення на посаду міністра екології стало, м'яко говорячи, сюрпризом.
31–річний Ігнатенко народився у Ніжині, а жив у Броварах. Закінчив київський наргосп, спеціальність – "економіст", спеціалізація – "держбюджет". Після інституту працював у дочірній структурі російського інвестиційного гіганта "Альфа–Капітал Україна".
В 2002 Ігнатенко став депутатом як 38 номер передвиборчого списку "Нашої України" – він був у особистій квоті Ющенка. І ця обставина декого наштовхує на думку, що Ігнатенко – представник одного зі спонсорів блоку. Сам він це заперечує, але чомусь досить дипломатично.
Навколо балотування Ігнатенка в "Нашій Україні" ходить одна легенда: нібито Путін довідався, що представник "Альфи" балотується не за списком провладної "За єду!", а як кандидат від ворожого Ющенка, і обговорював цей "негідний факт" з главою "Альфа–груп" Михайлом Фрідманом. Ігнатенко говорить, що тоді він уже йшов з "Альфи", і навіть якби почався якийсь тиск із Москви, це не не спричинило б жодного результату.
Починаючи розмову про екологію, Ігнатенко першою справою говорить, що його улюблений телевізійний канал – науково-пізнавальний "Дискавері". Зараз він вибудовує нову структуру, яка повинна виникнути в зеленому будинку на солом'янській вулиці Урицького – сюди після знесення будинку на Хрещатику переїхало Міністерство охорони навколишнього середовища.
Враження номер один – це шок від розмірів кабінету, який дістався міністрові від старого керівництва. Метрів сто квадратних, майже як спортзал, але абсолютно порожній – тільки робочий стіл і стіл для нарад. За кабінетом – ще дві кімнати для відпочинку, туалет і гігантська кухня. Ігнатенко, показуючи палати, сам хапається за голову й говорить, що частину приміщень віддасть аналітичній групі.
Інтерв'ю, яке Ігнатенко дав "Українській правді", виявилося першим у його житті.
– Давайте почнемо з вашого минулого. Ви до обрання в парламент працювали в інвестиційній компанії "Альфа–Капітал", у зв'язку із чим говорять про вплив "Альфи" на ваше призначення.
– Не потрібно шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо якщо її там немає. Переконувати що це неправда, я не збираюся – люди собі вигадують щось... Але можу сказати: сьогодні немає сил, які могли б вплинути на мене. Я не є представником якоїсь структури, я це абсолютно чесно заявляю. Як і те, що в мене немає ніякого свого бізнесу. Я дійсно не маю ділових інтересів у сфері екології й уважаю, що мати їх – це є аморальним і злочинним.
– Працюючи в "Альфі", ви керували медіа–проектами?
– Ні. Я був керуючим директором "Альфа–Капіталу" з моменту її створення. І мав стосунок до створення цієї структури, до створення всіх проектів, які були в "Альфа–капіталі", керував окремим блоком – довгостроковими інвестиціями. Я управляв проектами не тільки в медійній сфері – але і в енергетиці, нафтопереробці...
– Скільки років ви пропрацювали в "Альфі"?
– Близько 10 років. Це було моє єдине місце роботи.
– Що, пішли прямо зі студентської лави?
– Так.
– Як ви взагалі потрапили в "Альфа–Капітал"?
– Ми абсолютно випадково зустрілися з Ніловим Валерієм Володимировичем, генеральним директором "Альфа–Капіталу", і я так зрозумів, що справив враження людини розуміючої, знаючої.
Ми домовилися про спільну роботу над великим серйозним проектом – "Альфа–Капітал Україна". Була велика відповідальність, існувала велика структура в Москві, ми розвивалися за принципом максимальної автономності. Не було якоїсь особливої фінансової допомоги з боку російської "Альфи" – за винятком досвіду, за що окреме "дякую", тому що величезної кількості помилок нам удалося уникнути.
Ми розвивалися як автономна компанія й практично з нуля. У нас був невеликий статутний фонд, перші гроші заробляли на комісійних.
Потім, коли ми вже вийшли на щабель якісно нового підходу до фондового ринку, взяли кращих професіоналів, навчили багатьох людей – брали прямо зі студентів. Вийшла компанія, яка була лідером фондового ринку й мала нагороди журналів "Euromoney" й "Central European".
"Альфа–Капітал" був великий серйозний проект, і з огляду на досвід це незамінно.
Потім, коли почався процес реорганізації "Альфа–Капіталу" в "Альфа–Банк", там виникла маса питань. Тому я вирішив знайти іншу сферу застосування своїх сил – політичну.
– Як ви потрапили в "Нашу Україну"?
– Я пройшов по списках...
– Не в цьому сенсі...
– Коли "Наша Україна" створювалося як об'єднання партій й окремих людей – я безпартійний дотепер – надійшли пропозиції, вимоги, які були озвучені Віктором Андрійовичем. Тобто підбиралися люди, які розуміли, що це буде складне велике завдання. Так трапилося, що я пройшов у список по квоті Віктора Андрійовича.
Я розумів, що буде дуже складно, але не думав, що настільки...
– А вам було складно – адже у вас не було бізнесу?…
– Складніше було тим депутатам, які мають за собою трудові колективи. Це страшна відповідальність і було вистояти – це героїзм. Були моменти, коли ми розуміли, що ризикуємо не тільки своїм життям, але й близьких: Донецьк, Мукачеве, деякі епізоди в Севастополі.
Ми чудово знали, проти чого ми пішли. І люди, які були не в нашій команді, не до кінця вірили, що таке взагалі можливо.
– До речі, якщо не секрет: якщо ви не займаєтеся бізнесом, то за які гроші ви живете?
– Перед тим як стати депутатом, я мав непогані доходи, і в мене було все необхідне для нормального життя – квартира, машина, дачна ділянка. Можу сказати одне: якщо я не зможу жити в непротиріччі з тими принципами, які ми заклали, я піду із цієї роботи.
– Коли ви балотувалися в депутати, ви вже пішли з "Альфи"?
– Ну, я ще значився в "Альфа–Банку" як керуючий проектами.
– Питання, яке напрошується саме по собі: чи фінансувала "Альфа" "Нашу Україну"?
– Я ні з ким з "Альфи" подібних розмов не вів, і таке фінансування через мене не йшло. Я не можу відповідати за всіх, хто з ким міг спілкуватися... Але я цими питаннями не займався, я цього не знаю.
МОЇ ПРАВА ПРИ ПРИВАТИЗАЦІЇ "КРИВОРІЖСТАЛІ" ПОСТРАЖДАЛИ
– Але як взагалі виглядав ваш вступ в "Нашу Україну" – ви прийшли до Ющенка?... Або як?
– Ти можеш запитати: а як вийшло так, що мене призначили міністром? Ну, є такий збіг життєвих обставин! Я з першого дня розцінював це, нехай не звучить це пишномовно, як історичну місію, а Віктора Андрійовича вважав особистістю історичного масштабу.
Мені складно говорити на цю тему, тому що все було по–іншому, це не виглядала як співбесіда. Була якась командна гра, були люди–однодумці, які сформувалися в списки, яким пропонували ввійти в команду.
– Хто вам ближче за інших із числа членів "Нашої України"?
– Це та група людей, якою ми й залишилися – група "Разом". Це керівник групи Микола Мартиненко, Давид Жванія, Олександр Третяков, Роман Безсмертний, Женя Червоненко, якого я знав десять років, Коля Катеринчук і Саша Морозов, яких я знав ще до депутатства.
– На цих президентських виборах ви були куратором Севастополя?
– Я був керівником штабу.
– Як ви розцінюєте ефективність свого керівництва цим проектом?
– Дуже складно щось зробити, приходячи на існуючу структуру за три місяці до виборів. Вибори робляться до дня голосування. У Севастополі складна ситуація, були слабкі показники "Нашої України" на виборах до парламенту в 2002 році. Тому там є своя серйозна специфіка – переважна частина населення дійсно російськомовна.
Я поважаю севастопольців, але вони потрапили в коло виборців, яких влада обдурювала більше за інших. Вона робила все, щоб увігнати Віктора Андрійовича в поле націоналізму й навіть фашизму. Діяли тонкі підходи – національне питання, фальшиві листівки, які спрацьовували на людях, які давно живуть у цьому місті, тоді ще закритому місті, військовому місті... Була величезна кількість людей, які пов'язані з Росією або російським флотом.
Тому було дуже складно. Я результатами незадоволений. Але цей результат був більшим, ніж на парламентських виборах. І те, що ми одержали в Севастополі в 2004, не вдалося досягти на цих виборах по багатьом регіонам. <і>(Від "Української правди": На виборах 26 грудня в Севастополі Ющенко одержав майже 8%, у Луганській області – 6,21%, у Донецькій – 4,21%.)
– Зараз ви також берете участь у діях щодо можливої реприватизації "Криворіжсталі". Ви були тією людиною, за позовом якої Ахметову й Пінчуку було заборонено продавати акції заводу. І навіть Ющенко у Давосі у своєму виступі назвав ці дії накладенням арешту на завод. Навіщо все це вам?
– Я просто як фізична особа подав позов у суд проти Фонду держмайна й Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку. Кожен громадянин, який живе в цій країні, відповідно до Конституції, має право брати участь у приватизації, і у випадку з "Криворіжсталлю" мої права порушили.
– Як ініціатор процесу, який вихід ви бачите із ситуації з "Криворіжсталлю"?
– Це питання подальших дискусій в уряді, Верховній Раді. Головне, не допустити поспішних рішень, які могли б знизити довіру в західних інвесторів, як це трапилося на прикладі ЮКОСа.
ЮЩЕНКО ДОВІРЯЄ МЕНІ ЯК БУДІВНИКУ ПРАВИЛЬНИХ СИСТЕМ
– У чому ваше завдання на посаді міністра екології? Адже ваше призначення – людини, здавалося б, дуже далекого від екології – було великим сюрпризом...
– Моє завдання – створити таку систему роботи міністерства, щоб не мало значення, хто прийде на посаду міністра, яка не залежала б від прізвища Ігнатенка, Сидоренка або Петренка. Повинна бути структура, яка б працювала в рамках законів за певними заданими принципами, як саморегулюючий механізм.
Оце моє завдання. Другий принцип стосується моєї ідеології. Я як громадянин, як людина, вважаю, що важливіше чистого навколишнього середовища може бути тільки чиста душа. Я шукав свої орієнтири, і от це моя система координат. Еколог я чи ні – це питання дискусійне, адже від екології залежить здоров'я нації.
Я для себе повинен був визначитися, екологія – що це для мене? Тоді я розумію, як я себе самоорганізовую, чим я повинен пожертвувати для розв'язання цих завдань – для мене, для моєї дитини, для людей, які мене оточують.
– Коли ви зустрічалися з Ющенком перед призначенням на посаду міністра – яку установку він вам давав?
– Наскільки я зрозумів – а я думаю, що зрозумів правильно – мова йшла про довіру до мене як до людини, що є професійною у побудові систем, які правильно працюють. Розробляється стратегія, ставиться пріоритет, під неї створюється та структура, яка призводить до досягнення результату.
Але основним було те, що сказала Юлія Володимирівна на представленні мене як міністра. Я не хочу про це повторюватися (зніяковіло усміхається)... Це впевненість, що я буду повністю відповідати духу команди й принципам, які ми задекларували на Майдані – що буде показана нова мораль влади.
(Від "Української правди": Тимошенко, представляючи Ігнатенка на засіданні парламенту як нового міністра, сказала: досвідчений спеціаліст та прекрасний організатор, володіє глибокими аналітичними здібностями, може керувати та управляти великими колективами, і головний критерій – це була висока чесність порядність і нездатність лобіювати будь–які інтереси, крім державних).
– Як вам здається, Міністерство екології – складне міністерство?
– Так. Я не ставлюся до цього як до просто роботи. Це питання здоров'я нації. У мене є чітке розуміння проблеми – як використовуються бюджетні кошти на програми галузі, і у той же час зростають викиди і в атмосферу, і у воду... Найголовніше: зростає кількість онкологічних захворювань у дітей до 14 років.
У свій перший день як міністр я запропонував академікам, представникам науки неформально зустрітися за чашкою чаю.
Я пропоную співробітництво в рамках міністерства за чотирма напрямками. Перше – з наукою, я їх буду постійно залучати, буде створена група радників міністра. Друге – з міжнародними організаціями, Світовим банком, які хочуть нам допомогти. Третє – я зустрічався із громадськими організаціями, партіями. І четверте – це комітет Верховної Ради з екології й народні депутати.
– Тобто відсутність фахової освіти ви вирішили компенсувати радниками?
– Жодна людина не може вирішити такий обсяг завдань самостійно.
– Вас міністерство зустріло насторожено?
– Як і будь–яка зміна керівництва – співробітники міністерства перебувають у стані очікування, що з ними далі буде, залишать на роботі чи ні... Хоча особливої напруги немає.
– Крали багато в цьому міністерстві?
– Сфера екології завжди фінансувалася за залишковим принципом. Тому таких масштабних коштів, як у Мінтрансі, в Мінекології не було. Але питання не в тому, чи багато, чи ні. Питання, зловживали чи ні? Зловживали. І робити це на екології, як на освіті, культурі – це найвищий злочин перед суспільством.
Були зловживання, і ми зараз із ними розбираємося. Я попросив, щоб були виділені додаткові сили контрольно–ревізійного управління й прокуратури, які б провели широкомасштабну перевірку.
– При Януковичі з вашого Міністерства був виведений комітет з природних ресурсів, щоб на видачу ліцензій на роботу з видобутком нафти, газу СДПУ(о) поставила свою людину...
– Створення деяких нових структур ішло за принципом працевлаштування конкретних політиків і дерибану. Виділення було пов'язане з тим, що треба поставити своїх людей – донецьких на одне місце, СДПУ(о) – на інше.
У нас немає жодної галузі бюджетної сфери, де б не кралися бюджетні гроші. Так була побудована вся система виконавчої влади – за принципом відмивання грошей. Ми розберемося, і винні будуть покарані. Адже, крім менеджерського минулого, в мене ще є трирічний досвід роботи в комітеті Верховної Ради по боротьбі з організованою злочинністю й корупцією.
– Ющенко перед всіма новими керівниками – міністрами, губернаторами – поставив завдання, що в кожного повинно бути п'ять конкретних проблем, про рішення яких він повинен відзвітуватися наприкінці року. Що у вас?
– Для відповіді на це питання треба розуміти структуру нового міністерства. Якщо в його склад уводять комітет з ресурсів – то відразу з'являється інша проблематика, і екології, і ресурсів. Якщо в Мінекології включають і деякі інші комітети – а це можливо – то ще додаються проблематики.
Тому я пропоную комплексний підхід – вироблення екологічної політики, політики раціонального використання природних ресурсів.
– Чи можете привести якісь конкретні питання, які ви плануєте розв'язати. Ну, наприклад, збільшити число бюветів із чистою водою або карасів у ставках?
– Якщо говорити про рибу в ставках і ріках, треба спершу зробити все, щоб вона там жила. Я можу сказати головне завдання – щоб уже через рік люди відчули мою роботу. Щоб вони, можливо, почали дихати більш чистим повітрям. У нас є дуже серйозна проблема – якість і наявність питної води в містах і селах. Три основних посили: людина повинна пити чисту воду, дихати чистим повітрям і купатися у водоймах, не побоюючись, що заразишся інфекцією й ляжеш на лікарняне ліжко.
– Ваш перший робочий день на новому місці супроводжувався пікетом?
– Було таке... Коли я запропонував їм піднятися в міністерство й поговорити, вони не погодилися. У мене виникали сумніви, чи були вони щирими, чи переймаються вони проблемами природи... Водночас люди, які йшли на роботу, сприйняли пікет зі здивуванням – як можна пікетувати, не знаючи, що буде зроблено новим міністром? Але саму форму пікетів я вважаю не тільки нормальною, але й необхідною. Для контролю за владою.
31–річний Ігнатенко народився у Ніжині, а жив у Броварах. Закінчив київський наргосп, спеціальність – "економіст", спеціалізація – "держбюджет". Після інституту працював у дочірній структурі російського інвестиційного гіганта "Альфа–Капітал Україна".
В 2002 Ігнатенко став депутатом як 38 номер передвиборчого списку "Нашої України" – він був у особистій квоті Ющенка. І ця обставина декого наштовхує на думку, що Ігнатенко – представник одного зі спонсорів блоку. Сам він це заперечує, але чомусь досить дипломатично.
Навколо балотування Ігнатенка в "Нашій Україні" ходить одна легенда: нібито Путін довідався, що представник "Альфи" балотується не за списком провладної "За єду!", а як кандидат від ворожого Ющенка, і обговорював цей "негідний факт" з главою "Альфа–груп" Михайлом Фрідманом. Ігнатенко говорить, що тоді він уже йшов з "Альфи", і навіть якби почався якийсь тиск із Москви, це не не спричинило б жодного результату.
Починаючи розмову про екологію, Ігнатенко першою справою говорить, що його улюблений телевізійний канал – науково-пізнавальний "Дискавері". Зараз він вибудовує нову структуру, яка повинна виникнути в зеленому будинку на солом'янській вулиці Урицького – сюди після знесення будинку на Хрещатику переїхало Міністерство охорони навколишнього середовища.
Враження номер один – це шок від розмірів кабінету, який дістався міністрові від старого керівництва. Метрів сто квадратних, майже як спортзал, але абсолютно порожній – тільки робочий стіл і стіл для нарад. За кабінетом – ще дві кімнати для відпочинку, туалет і гігантська кухня. Ігнатенко, показуючи палати, сам хапається за голову й говорить, що частину приміщень віддасть аналітичній групі.
Інтерв'ю, яке Ігнатенко дав "Українській правді", виявилося першим у його житті.
– Давайте почнемо з вашого минулого. Ви до обрання в парламент працювали в інвестиційній компанії "Альфа–Капітал", у зв'язку із чим говорять про вплив "Альфи" на ваше призначення.
– Не потрібно шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо якщо її там немає. Переконувати що це неправда, я не збираюся – люди собі вигадують щось... Але можу сказати: сьогодні немає сил, які могли б вплинути на мене. Я не є представником якоїсь структури, я це абсолютно чесно заявляю. Як і те, що в мене немає ніякого свого бізнесу. Я дійсно не маю ділових інтересів у сфері екології й уважаю, що мати їх – це є аморальним і злочинним.
– Працюючи в "Альфі", ви керували медіа–проектами?
– Ні. Я був керуючим директором "Альфа–Капіталу" з моменту її створення. І мав стосунок до створення цієї структури, до створення всіх проектів, які були в "Альфа–капіталі", керував окремим блоком – довгостроковими інвестиціями. Я управляв проектами не тільки в медійній сфері – але і в енергетиці, нафтопереробці...
– Скільки років ви пропрацювали в "Альфі"?
– Близько 10 років. Це було моє єдине місце роботи.
– Що, пішли прямо зі студентської лави?
– Так.
– Як ви взагалі потрапили в "Альфа–Капітал"?
– Ми абсолютно випадково зустрілися з Ніловим Валерієм Володимировичем, генеральним директором "Альфа–Капіталу", і я так зрозумів, що справив враження людини розуміючої, знаючої.
Ми домовилися про спільну роботу над великим серйозним проектом – "Альфа–Капітал Україна". Була велика відповідальність, існувала велика структура в Москві, ми розвивалися за принципом максимальної автономності. Не було якоїсь особливої фінансової допомоги з боку російської "Альфи" – за винятком досвіду, за що окреме "дякую", тому що величезної кількості помилок нам удалося уникнути.
Ми розвивалися як автономна компанія й практично з нуля. У нас був невеликий статутний фонд, перші гроші заробляли на комісійних.
Потім, коли ми вже вийшли на щабель якісно нового підходу до фондового ринку, взяли кращих професіоналів, навчили багатьох людей – брали прямо зі студентів. Вийшла компанія, яка була лідером фондового ринку й мала нагороди журналів "Euromoney" й "Central European".
"Альфа–Капітал" був великий серйозний проект, і з огляду на досвід це незамінно.
Потім, коли почався процес реорганізації "Альфа–Капіталу" в "Альфа–Банк", там виникла маса питань. Тому я вирішив знайти іншу сферу застосування своїх сил – політичну.
– Як ви потрапили в "Нашу Україну"?
– Я пройшов по списках...
– Не в цьому сенсі...
– Коли "Наша Україна" створювалося як об'єднання партій й окремих людей – я безпартійний дотепер – надійшли пропозиції, вимоги, які були озвучені Віктором Андрійовичем. Тобто підбиралися люди, які розуміли, що це буде складне велике завдання. Так трапилося, що я пройшов у список по квоті Віктора Андрійовича.
Я розумів, що буде дуже складно, але не думав, що настільки...
– А вам було складно – адже у вас не було бізнесу?…
– Складніше було тим депутатам, які мають за собою трудові колективи. Це страшна відповідальність і було вистояти – це героїзм. Були моменти, коли ми розуміли, що ризикуємо не тільки своїм життям, але й близьких: Донецьк, Мукачеве, деякі епізоди в Севастополі.
Ми чудово знали, проти чого ми пішли. І люди, які були не в нашій команді, не до кінця вірили, що таке взагалі можливо.
– До речі, якщо не секрет: якщо ви не займаєтеся бізнесом, то за які гроші ви живете?
– Перед тим як стати депутатом, я мав непогані доходи, і в мене було все необхідне для нормального життя – квартира, машина, дачна ділянка. Можу сказати одне: якщо я не зможу жити в непротиріччі з тими принципами, які ми заклали, я піду із цієї роботи.
– Коли ви балотувалися в депутати, ви вже пішли з "Альфи"?
– Ну, я ще значився в "Альфа–Банку" як керуючий проектами.
– Питання, яке напрошується саме по собі: чи фінансувала "Альфа" "Нашу Україну"?
– Я ні з ким з "Альфи" подібних розмов не вів, і таке фінансування через мене не йшло. Я не можу відповідати за всіх, хто з ким міг спілкуватися... Але я цими питаннями не займався, я цього не знаю.
МОЇ ПРАВА ПРИ ПРИВАТИЗАЦІЇ "КРИВОРІЖСТАЛІ" ПОСТРАЖДАЛИ
– Але як взагалі виглядав ваш вступ в "Нашу Україну" – ви прийшли до Ющенка?... Або як?
– Ти можеш запитати: а як вийшло так, що мене призначили міністром? Ну, є такий збіг життєвих обставин! Я з першого дня розцінював це, нехай не звучить це пишномовно, як історичну місію, а Віктора Андрійовича вважав особистістю історичного масштабу.
Мені складно говорити на цю тему, тому що все було по–іншому, це не виглядала як співбесіда. Була якась командна гра, були люди–однодумці, які сформувалися в списки, яким пропонували ввійти в команду.
– Хто вам ближче за інших із числа членів "Нашої України"?
– Це та група людей, якою ми й залишилися – група "Разом". Це керівник групи Микола Мартиненко, Давид Жванія, Олександр Третяков, Роман Безсмертний, Женя Червоненко, якого я знав десять років, Коля Катеринчук і Саша Морозов, яких я знав ще до депутатства.
– На цих президентських виборах ви були куратором Севастополя?
– Я був керівником штабу.
– Як ви розцінюєте ефективність свого керівництва цим проектом?
– Дуже складно щось зробити, приходячи на існуючу структуру за три місяці до виборів. Вибори робляться до дня голосування. У Севастополі складна ситуація, були слабкі показники "Нашої України" на виборах до парламенту в 2002 році. Тому там є своя серйозна специфіка – переважна частина населення дійсно російськомовна.
Я поважаю севастопольців, але вони потрапили в коло виборців, яких влада обдурювала більше за інших. Вона робила все, щоб увігнати Віктора Андрійовича в поле націоналізму й навіть фашизму. Діяли тонкі підходи – національне питання, фальшиві листівки, які спрацьовували на людях, які давно живуть у цьому місті, тоді ще закритому місті, військовому місті... Була величезна кількість людей, які пов'язані з Росією або російським флотом.
Тому було дуже складно. Я результатами незадоволений. Але цей результат був більшим, ніж на парламентських виборах. І те, що ми одержали в Севастополі в 2004, не вдалося досягти на цих виборах по багатьом регіонам. <і>(Від "Української правди": На виборах 26 грудня в Севастополі Ющенко одержав майже 8%, у Луганській області – 6,21%, у Донецькій – 4,21%.)
– Зараз ви також берете участь у діях щодо можливої реприватизації "Криворіжсталі". Ви були тією людиною, за позовом якої Ахметову й Пінчуку було заборонено продавати акції заводу. І навіть Ющенко у Давосі у своєму виступі назвав ці дії накладенням арешту на завод. Навіщо все це вам?
– Я просто як фізична особа подав позов у суд проти Фонду держмайна й Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку. Кожен громадянин, який живе в цій країні, відповідно до Конституції, має право брати участь у приватизації, і у випадку з "Криворіжсталлю" мої права порушили.
– Як ініціатор процесу, який вихід ви бачите із ситуації з "Криворіжсталлю"?
– Це питання подальших дискусій в уряді, Верховній Раді. Головне, не допустити поспішних рішень, які могли б знизити довіру в західних інвесторів, як це трапилося на прикладі ЮКОСа.
ЮЩЕНКО ДОВІРЯЄ МЕНІ ЯК БУДІВНИКУ ПРАВИЛЬНИХ СИСТЕМ
– У чому ваше завдання на посаді міністра екології? Адже ваше призначення – людини, здавалося б, дуже далекого від екології – було великим сюрпризом...
– Моє завдання – створити таку систему роботи міністерства, щоб не мало значення, хто прийде на посаду міністра, яка не залежала б від прізвища Ігнатенка, Сидоренка або Петренка. Повинна бути структура, яка б працювала в рамках законів за певними заданими принципами, як саморегулюючий механізм.
Оце моє завдання. Другий принцип стосується моєї ідеології. Я як громадянин, як людина, вважаю, що важливіше чистого навколишнього середовища може бути тільки чиста душа. Я шукав свої орієнтири, і от це моя система координат. Еколог я чи ні – це питання дискусійне, адже від екології залежить здоров'я нації.
Я для себе повинен був визначитися, екологія – що це для мене? Тоді я розумію, як я себе самоорганізовую, чим я повинен пожертвувати для розв'язання цих завдань – для мене, для моєї дитини, для людей, які мене оточують.
– Коли ви зустрічалися з Ющенком перед призначенням на посаду міністра – яку установку він вам давав?
– Наскільки я зрозумів – а я думаю, що зрозумів правильно – мова йшла про довіру до мене як до людини, що є професійною у побудові систем, які правильно працюють. Розробляється стратегія, ставиться пріоритет, під неї створюється та структура, яка призводить до досягнення результату.
Але основним було те, що сказала Юлія Володимирівна на представленні мене як міністра. Я не хочу про це повторюватися (зніяковіло усміхається)... Це впевненість, що я буду повністю відповідати духу команди й принципам, які ми задекларували на Майдані – що буде показана нова мораль влади.
(Від "Української правди": Тимошенко, представляючи Ігнатенка на засіданні парламенту як нового міністра, сказала: досвідчений спеціаліст та прекрасний організатор, володіє глибокими аналітичними здібностями, може керувати та управляти великими колективами, і головний критерій – це була висока чесність порядність і нездатність лобіювати будь–які інтереси, крім державних).
– Як вам здається, Міністерство екології – складне міністерство?
– Так. Я не ставлюся до цього як до просто роботи. Це питання здоров'я нації. У мене є чітке розуміння проблеми – як використовуються бюджетні кошти на програми галузі, і у той же час зростають викиди і в атмосферу, і у воду... Найголовніше: зростає кількість онкологічних захворювань у дітей до 14 років.
У свій перший день як міністр я запропонував академікам, представникам науки неформально зустрітися за чашкою чаю.
Я пропоную співробітництво в рамках міністерства за чотирма напрямками. Перше – з наукою, я їх буду постійно залучати, буде створена група радників міністра. Друге – з міжнародними організаціями, Світовим банком, які хочуть нам допомогти. Третє – я зустрічався із громадськими організаціями, партіями. І четверте – це комітет Верховної Ради з екології й народні депутати.
– Тобто відсутність фахової освіти ви вирішили компенсувати радниками?
– Жодна людина не може вирішити такий обсяг завдань самостійно.
– Вас міністерство зустріло насторожено?
– Як і будь–яка зміна керівництва – співробітники міністерства перебувають у стані очікування, що з ними далі буде, залишать на роботі чи ні... Хоча особливої напруги немає.
– Крали багато в цьому міністерстві?
– Сфера екології завжди фінансувалася за залишковим принципом. Тому таких масштабних коштів, як у Мінтрансі, в Мінекології не було. Але питання не в тому, чи багато, чи ні. Питання, зловживали чи ні? Зловживали. І робити це на екології, як на освіті, культурі – це найвищий злочин перед суспільством.
Були зловживання, і ми зараз із ними розбираємося. Я попросив, щоб були виділені додаткові сили контрольно–ревізійного управління й прокуратури, які б провели широкомасштабну перевірку.
– При Януковичі з вашого Міністерства був виведений комітет з природних ресурсів, щоб на видачу ліцензій на роботу з видобутком нафти, газу СДПУ(о) поставила свою людину...
– Створення деяких нових структур ішло за принципом працевлаштування конкретних політиків і дерибану. Виділення було пов'язане з тим, що треба поставити своїх людей – донецьких на одне місце, СДПУ(о) – на інше.
У нас немає жодної галузі бюджетної сфери, де б не кралися бюджетні гроші. Так була побудована вся система виконавчої влади – за принципом відмивання грошей. Ми розберемося, і винні будуть покарані. Адже, крім менеджерського минулого, в мене ще є трирічний досвід роботи в комітеті Верховної Ради по боротьбі з організованою злочинністю й корупцією.
– Ющенко перед всіма новими керівниками – міністрами, губернаторами – поставив завдання, що в кожного повинно бути п'ять конкретних проблем, про рішення яких він повинен відзвітуватися наприкінці року. Що у вас?
– Для відповіді на це питання треба розуміти структуру нового міністерства. Якщо в його склад уводять комітет з ресурсів – то відразу з'являється інша проблематика, і екології, і ресурсів. Якщо в Мінекології включають і деякі інші комітети – а це можливо – то ще додаються проблематики.
Тому я пропоную комплексний підхід – вироблення екологічної політики, політики раціонального використання природних ресурсів.
– Чи можете привести якісь конкретні питання, які ви плануєте розв'язати. Ну, наприклад, збільшити число бюветів із чистою водою або карасів у ставках?
– Якщо говорити про рибу в ставках і ріках, треба спершу зробити все, щоб вона там жила. Я можу сказати головне завдання – щоб уже через рік люди відчули мою роботу. Щоб вони, можливо, почали дихати більш чистим повітрям. У нас є дуже серйозна проблема – якість і наявність питної води в містах і селах. Три основних посили: людина повинна пити чисту воду, дихати чистим повітрям і купатися у водоймах, не побоюючись, що заразишся інфекцією й ляжеш на лікарняне ліжко.
– Ваш перший робочий день на новому місці супроводжувався пікетом?
– Було таке... Коли я запропонував їм піднятися в міністерство й поговорити, вони не погодилися. У мене виникали сумніви, чи були вони щирими, чи переймаються вони проблемами природи... Водночас люди, які йшли на роботу, сприйняли пікет зі здивуванням – як можна пікетувати, не знаючи, що буде зроблено новим міністром? Але саму форму пікетів я вважаю не тільки нормальною, але й необхідною. Для контролю за владою.
