Захист від "захисту": аспекти державної інформаційної безпеки
Вівторок, 15 лютого 2005, 15:17
Помаранчева революція вивела Україну на нову орбіту розвитку. Перед суспільством, перед кожним громадянином відкрито безпрецедентні можливості щодо достойного життя в країні, за котру не соромно. Це викликало в суспільстві не лише грандіозну хвилю ентузіазму, а й не меншу хвилю очікувань.
Дуже важливо, щоб це історичне національне піднесення не переросло в цунамі розчарувань та безнадії, розбившись об підводні скелі чужих злих намірів та нашої вітчизняної благодушної некомпетентності. Усі і відразу подібні небезпеки не охопити в одному огляді. Треба окреслити лише одну з найважливіших їх групу – аспекти державної інформаційної безпеки.
Окрему і найболючішу частку питань державної інформаційної безпеки становлять питання, котрі самими спецслужбовцями сором'язливо звуться "технічно-моніторинговими", а по суті є нічим іншим, як банальним підслуховуванням та підгляданням.
Звісно, спецслужби всього світу застосовують ці специфічні засоби у своїй діяльності. Було б недоречно категорично відмовляти в технічному моніторингу спецслужбам в разі, якщо вони будуть діяти суворо в межах законодавства та під відповідним контролем з боку держави й суспільства.
Cпільними зусиллями нової виконавчої влади та Верховної Ради ці питання можна буде за кілька місяців вирішити. Та лише стосовно тієї частини системи спецмоніторингових служб та проектів, котрі від початку в повній мірі знаходяться в зоні впливу державних інституцій.
Себто лише стосовно "законослухняних" спецслужб, котрі і так не становлять значної загрози для держави та суспільства. Питання, очевидно, стоїть інакше - що робити з тими службами і засобами, котрі знаходяться в "тіньовому" обігу і котрих офіційно начебто і не існує зовсім?
Вагомим доказом того, що в Україні існує не лише "тіньова" економіка та політика, а й "тіньові" спецслужби цілком може служити відомий "касетний скандал", котрий стосувався безпосередньо Леоніда Кучми та його оточення. Проте існують і приховані сторінки цього скандалу, котрі залишаються актуальними на сьогодні і становлять небезпеку для нового президента Віктора Ющенка та усього українського суспільства.
Дещо продовжує дивувати в навколокасетних подіях. І це "дещо" породжує нові важливі питання й сумніви стосовно повноти картини подій.
За ті роки, котрі жевріє цей, так званий касетний скандал, дуже ретельно обговорювалось і те, яким саме магнітофоном записувалась інформація (навіть віднайшли заводський номер цього, нібито, магнітофона) і те, де саме знаходився магнітофон, і те, як його встановлювали, хто і коли. Обговорювалося ще дуже і дуже багато чого.
Проте за межами обговорення залишилось найважливіше запитання. Як саме могло таке статися? В сенсі - як саме взагалі могло бути здійснено прослуховування голови виконавчої влади суверенної України, і що це все означає для громадян країни, особливо, нового її керівництва.
Адже діяльність нової влади на чолі з президентом Ющенком може стати так само прозорою для сторін, необов'язково дружніх Україні, або ж новому курсу її розвитку. Та й взагалі, наскільки доцільним за такої ситуації є використання колишніх приміщень адміністрації Леоніда Кучми для розміщення в них канцелярії президента Віктора Ющенка?
Щоб віднайти справжнє джерело інформації, котра лягла в основу одіозного скандалу та, можливо, пролити світло на його причини та значення, необхідно звернутись до сторінок історії. А саме – її сторінок, присвячених прослуховуванню можновладців.
Україна успадкувала від свого попередника СРСР не лише владну еліту, якщо можна так її назвати, але й усю техніку та технологію владопровадження. Це стосується не лише структур виконавчої, законодавчої й судової влади та їх складових, а й служб та їх технічних засобів.
Ще в далеких 20-х роках в СРСР, була започаткована, а в 30-х повністю склалася, система тотального контролю за усіма владними приміщеннями, за усіма вищими посадовцями. В подальші роки система стеження поглиблювалася, вдосконалювалася, поповнювалася новими засобами, котрі відповідали найновішим технічним досягненням. Безпосередньо усю цю досить об'ємну і дуже відповідальну роботу виконувала спеціальна служба НКВД, потім КДБ і, нарешті, СБУ, котрі ще й відповідали за урядовий зв'язок.
Десь з 50-х років на озброєння цієї служби надійшли засоби відеонагляду, котрі наряду з аудіоматеріалами надавали можливість візуального контролю за високопосадовими підопічними. Це, безперечно, значно підвищило якість супроводу об'єктів моніторингу спецслужбою. Тепер їх не лише підслуховували, а й за ними ще й підглядали. Від всевидючого ока тепер не можна було сховатися ні за допомогою жестикуляції, ані за допомогою любих ще з ленінських часів записочок...
Саме про таку систему моніторингу вищих посадовців повідомив в одному з останніх інтерв'ю перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов. Він розповів журналістам, згадуючи про події, які передували 19 серпня 1991 року, про те, що у нього були відеоматеріали таємного засідання майбутніх ініціаторів ГКЧП, у котрих містилися усі їх конфіденційні перемови.
На здивоване запитання журналіста екс-президент відповів, що система моніторингу в колишньому СРСР була на дуже високому рівні. Михайло Сергійович давав інтерв'ю не лише жодним чином не пов'язане з вітчизняним касетним скандалом, а й жодним чином не пов'язане з Україною.
Окрім того, це інтерв'ю давалося вже по багатьох роках відсторонення пана Горбачова від влади і за обставин, котрі жодним чином не спонукали екс-президента до виправдовувань або інших аспектів інтерв'ювання, котрі б могли вплинути на рівень суб'єктивізму тверджень з його боку. Отже, його свідчення стосовно системи державного слідкування за вищими посадовцями в СРСР, котру успадкувала Україна, можна вважати достатньо об'єктивними.
Відтак, стає очевидним, що за умов наявності потужної і професійної системи відео-аудіомоніторингу в приміщеннях на вулиці Банковій, 11, не мало сенсу прикладати зусилля задля її дублювання за допомогою більш примітивних засобів, особливо тих, котрі дуже просто виявляються технічними засобами контррозвідки.
Набагато доцільніше та простіше зробити "врізку" в інформаційну систему моніторингу приміщень, котра існує. Зробити це можна в багатьох ланках ланцюжка збору й передачі інформації – від датчиків і до комп'ютерів, на котрих зберігається і обробляється зібрана під час моніторингу інформація.
Проте більш цікавішим є ще одне питання. Повертаючись до інформації, наданої експертом з проблематики моніторингу спецслужб за вищими посадовцями Михайлом Горбачовим, хочеться нагадати, що уся повнота контролю за цією системою із цілком зрозумілих причин має бути лише в руках першої особи в державі. В іншому разі ця посадова особа є аж ніяк не першою, є маріонеткою в натруджених руках продюсерів фільму. Ким же тоді був ціле десятиліття в системі управління Україною пан Леонід Кучма?
З усього наведеного можна зробити кілька висновків. Нова українська влада, якщо вона не хоче опинитись в ролі об'єкта контролю та шантажу з боку корисливих і недружніх кіл, що контролюють мережу "тіньових" спецслужб в Україні, має цьому активно протидіяти. Найважливіше – створити справжню національну спецслужбу, котра слугуватиме надійним знаряддям захисту від "захисту", котрий ми успадкували від радянського тоталітаризму та від потворного кучминого режиму.
Проте перед тим, уже сьогодні, необхідно зробити найпростіший і найдієвіший крок – відмовитись від використання державними службами, діяльність котрих може становити інтерес для інших сторін, споруд на вулиці Банковій, 11, котрі використовувались екс-президентом Леонідом Кучмою. І в жодному разі не використовувати ці споруди для розташування служб президента Віктора Ющенка.
Подібний радикальний підхід є вимушено необхідним, оскільки в жодному разі не можна ризикувати державними секретами, водночас нема часу на багатомісячні роботи зі зняття засобів спецмоніторингу в спорудах на Банковій.
Пригадаймо хоча б багаторічні спроби посольства США в Москві у радянські часи позбутися тих самих "сюрпризів" у власній споруді. Врешті-решт, так і не позбувшись їх до кінця, Сполучені Штати побудували нову резиденцію.
Щоб не займатися віднайденням усіх "жучків" на Банковій і не витрачати на це гроші, є дотепний вихід – відкрити там музей тоталітаризму і кучмізму. Нехай лицарі тіньового моніторингу, разом з туристами, слухають і дивляться лекції про українське минуле донесхочу.
Дуже важливо, щоб це історичне національне піднесення не переросло в цунамі розчарувань та безнадії, розбившись об підводні скелі чужих злих намірів та нашої вітчизняної благодушної некомпетентності. Усі і відразу подібні небезпеки не охопити в одному огляді. Треба окреслити лише одну з найважливіших їх групу – аспекти державної інформаційної безпеки.
Окрему і найболючішу частку питань державної інформаційної безпеки становлять питання, котрі самими спецслужбовцями сором'язливо звуться "технічно-моніторинговими", а по суті є нічим іншим, як банальним підслуховуванням та підгляданням.
Звісно, спецслужби всього світу застосовують ці специфічні засоби у своїй діяльності. Було б недоречно категорично відмовляти в технічному моніторингу спецслужбам в разі, якщо вони будуть діяти суворо в межах законодавства та під відповідним контролем з боку держави й суспільства.
Cпільними зусиллями нової виконавчої влади та Верховної Ради ці питання можна буде за кілька місяців вирішити. Та лише стосовно тієї частини системи спецмоніторингових служб та проектів, котрі від початку в повній мірі знаходяться в зоні впливу державних інституцій.
Себто лише стосовно "законослухняних" спецслужб, котрі і так не становлять значної загрози для держави та суспільства. Питання, очевидно, стоїть інакше - що робити з тими службами і засобами, котрі знаходяться в "тіньовому" обігу і котрих офіційно начебто і не існує зовсім?
Вагомим доказом того, що в Україні існує не лише "тіньова" економіка та політика, а й "тіньові" спецслужби цілком може служити відомий "касетний скандал", котрий стосувався безпосередньо Леоніда Кучми та його оточення. Проте існують і приховані сторінки цього скандалу, котрі залишаються актуальними на сьогодні і становлять небезпеку для нового президента Віктора Ющенка та усього українського суспільства.
Дещо продовжує дивувати в навколокасетних подіях. І це "дещо" породжує нові важливі питання й сумніви стосовно повноти картини подій.
За ті роки, котрі жевріє цей, так званий касетний скандал, дуже ретельно обговорювалось і те, яким саме магнітофоном записувалась інформація (навіть віднайшли заводський номер цього, нібито, магнітофона) і те, де саме знаходився магнітофон, і те, як його встановлювали, хто і коли. Обговорювалося ще дуже і дуже багато чого.
Проте за межами обговорення залишилось найважливіше запитання. Як саме могло таке статися? В сенсі - як саме взагалі могло бути здійснено прослуховування голови виконавчої влади суверенної України, і що це все означає для громадян країни, особливо, нового її керівництва.
Адже діяльність нової влади на чолі з президентом Ющенком може стати так само прозорою для сторін, необов'язково дружніх Україні, або ж новому курсу її розвитку. Та й взагалі, наскільки доцільним за такої ситуації є використання колишніх приміщень адміністрації Леоніда Кучми для розміщення в них канцелярії президента Віктора Ющенка?
Щоб віднайти справжнє джерело інформації, котра лягла в основу одіозного скандалу та, можливо, пролити світло на його причини та значення, необхідно звернутись до сторінок історії. А саме – її сторінок, присвячених прослуховуванню можновладців.
Україна успадкувала від свого попередника СРСР не лише владну еліту, якщо можна так її назвати, але й усю техніку та технологію владопровадження. Це стосується не лише структур виконавчої, законодавчої й судової влади та їх складових, а й служб та їх технічних засобів.
Ще в далеких 20-х роках в СРСР, була започаткована, а в 30-х повністю склалася, система тотального контролю за усіма владними приміщеннями, за усіма вищими посадовцями. В подальші роки система стеження поглиблювалася, вдосконалювалася, поповнювалася новими засобами, котрі відповідали найновішим технічним досягненням. Безпосередньо усю цю досить об'ємну і дуже відповідальну роботу виконувала спеціальна служба НКВД, потім КДБ і, нарешті, СБУ, котрі ще й відповідали за урядовий зв'язок.
Десь з 50-х років на озброєння цієї служби надійшли засоби відеонагляду, котрі наряду з аудіоматеріалами надавали можливість візуального контролю за високопосадовими підопічними. Це, безперечно, значно підвищило якість супроводу об'єктів моніторингу спецслужбою. Тепер їх не лише підслуховували, а й за ними ще й підглядали. Від всевидючого ока тепер не можна було сховатися ні за допомогою жестикуляції, ані за допомогою любих ще з ленінських часів записочок...
Саме про таку систему моніторингу вищих посадовців повідомив в одному з останніх інтерв'ю перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов. Він розповів журналістам, згадуючи про події, які передували 19 серпня 1991 року, про те, що у нього були відеоматеріали таємного засідання майбутніх ініціаторів ГКЧП, у котрих містилися усі їх конфіденційні перемови.
На здивоване запитання журналіста екс-президент відповів, що система моніторингу в колишньому СРСР була на дуже високому рівні. Михайло Сергійович давав інтерв'ю не лише жодним чином не пов'язане з вітчизняним касетним скандалом, а й жодним чином не пов'язане з Україною.
Окрім того, це інтерв'ю давалося вже по багатьох роках відсторонення пана Горбачова від влади і за обставин, котрі жодним чином не спонукали екс-президента до виправдовувань або інших аспектів інтерв'ювання, котрі б могли вплинути на рівень суб'єктивізму тверджень з його боку. Отже, його свідчення стосовно системи державного слідкування за вищими посадовцями в СРСР, котру успадкувала Україна, можна вважати достатньо об'єктивними.
Відтак, стає очевидним, що за умов наявності потужної і професійної системи відео-аудіомоніторингу в приміщеннях на вулиці Банковій, 11, не мало сенсу прикладати зусилля задля її дублювання за допомогою більш примітивних засобів, особливо тих, котрі дуже просто виявляються технічними засобами контррозвідки.
Набагато доцільніше та простіше зробити "врізку" в інформаційну систему моніторингу приміщень, котра існує. Зробити це можна в багатьох ланках ланцюжка збору й передачі інформації – від датчиків і до комп'ютерів, на котрих зберігається і обробляється зібрана під час моніторингу інформація.
Проте більш цікавішим є ще одне питання. Повертаючись до інформації, наданої експертом з проблематики моніторингу спецслужб за вищими посадовцями Михайлом Горбачовим, хочеться нагадати, що уся повнота контролю за цією системою із цілком зрозумілих причин має бути лише в руках першої особи в державі. В іншому разі ця посадова особа є аж ніяк не першою, є маріонеткою в натруджених руках продюсерів фільму. Ким же тоді був ціле десятиліття в системі управління Україною пан Леонід Кучма?
З усього наведеного можна зробити кілька висновків. Нова українська влада, якщо вона не хоче опинитись в ролі об'єкта контролю та шантажу з боку корисливих і недружніх кіл, що контролюють мережу "тіньових" спецслужб в Україні, має цьому активно протидіяти. Найважливіше – створити справжню національну спецслужбу, котра слугуватиме надійним знаряддям захисту від "захисту", котрий ми успадкували від радянського тоталітаризму та від потворного кучминого режиму.
Проте перед тим, уже сьогодні, необхідно зробити найпростіший і найдієвіший крок – відмовитись від використання державними службами, діяльність котрих може становити інтерес для інших сторін, споруд на вулиці Банковій, 11, котрі використовувались екс-президентом Леонідом Кучмою. І в жодному разі не використовувати ці споруди для розташування служб президента Віктора Ющенка.
Подібний радикальний підхід є вимушено необхідним, оскільки в жодному разі не можна ризикувати державними секретами, водночас нема часу на багатомісячні роботи зі зняття засобів спецмоніторингу в спорудах на Банковій.
Пригадаймо хоча б багаторічні спроби посольства США в Москві у радянські часи позбутися тих самих "сюрпризів" у власній споруді. Врешті-решт, так і не позбувшись їх до кінця, Сполучені Штати побудували нову резиденцію.
Щоб не займатися віднайденням усіх "жучків" на Банковій і не витрачати на це гроші, є дотепний вихід – відкрити там музей тоталітаризму і кучмізму. Нехай лицарі тіньового моніторингу, разом з туристами, слухають і дивляться лекції про українське минуле донесхочу.
