Вчіть англійську мову, товариші-політики

Віктор Янукович програв Вікторові Ющенкові не лише вибори. Він також програв йому міжнародну пресу.

Хоча детальний аналіз міжнародних медіа, що висвітлювали події в Україні під час виборів та помаранчевої революції, ще попереду, не можна не звернути уваги на два факти – статей та репортажів було надзвичайно багато, і вони, у першу чергу на Заході, найчастіше подавали в дуже позитивному плані Україну, табір "помаранчевих" та особисто Віктора Ющенка.

Що стосується кількості репортажів про Україну, то тут доводити нічого не треба – світ нарешті почув про Україну. Популярна пошукова система Google дає 21, 800 посилань на комбінацію "Україна + помаранчевий". Причому, для порівняння, "Беслан + трагедія" дають результат у 19, 500 згадувань.

Один лише "The New York Times" від початку виборчої компанії і до сьогоднішнього дня надрукував 281 статтю, де згадується Україна, а за аналогічний період минулого року – всього 27.

Як любив повторювати Віктор Ющенко на мітингах, ті люди, які ще кілька місяців тому не знали, де розташована Україна, сьогодні уважно спостерігають за нашими подіями.

"Завдяки телебаченню світ сьогодні спостерігає по-справжньому іншу Україну. Спостерігачі більше не асоціюють Україну з Чорнобилем, або з корумпованими режимами, або з черговим скандалом за участю офіційних осіб. Світ бачить гідну європейську націю, яка поділяє справжні демократичні цінності й більше того – готова їх захищати з гідністю", - цитує Віктора Ющенка його персональний веб-сайт.

Що стосується симпатій, то тут, за кількома винятками, західні журналісти або намагалися представляти обидві точки зору, або преса була відверто "помаранчевою".

"Перемога Віктора Ющенка в українських президентських виборах – це тріумф демократії в сьогоднішньому світі, повному проблем. У той час, коли світ зіткнувся з безпрецедентним викликом з боку терористів-фундаменталістів, мирне усунення тоталітарного режиму демократичними методами варте святкування", - починає редакторську колонку британське видання "The Financial Times" від 28 грудня.

На думку автора "The Washington Post" Майкла МакФола, "події в Україні надихнули людей в усьому світі. Українські демократи вистояли разом на страшному морозі, вимагаючи того, що мешканці демократичних країн сприймають як данину – право обирати свого лідера у вільних та чесних виборах".

Польське жіноче видання "Пані" розмістило на обкладинці модель українського походження в помаранчевій сукні, а на своєму веб-сайті збирало голоси на підтримку помаранчевої революції.

Ще більш "помаранчевим" ніж друковані видання стало міжнародне телебачення. Викладач з міжнародних медіа Університету штату Огайо Анна Купер-Чен поділилася своїми враженнями: "Події в Україні сприймаються абсолютно позитивно. Хтось має написати дисертацію, чому так сталося. Росія все ще подається як великий поганий ворог, який здатен на що завгодно, включно із отруєнням, - такий собі залишок "імперії зла". Дуже багато уваги приділено тому, яким організованим був протест – демонструвалося чимало кадрів роздавання їжі, показувалися люди, які приносять теплий одяг".

Чому так сталося? Якщо відкинути теорію змови та припущення, що американське, британське чи польське телебачення та газети у своїй роботі керувалися "темниками", то залишається ще чимало пояснень.

Перша причина – об'єктивна. Західній пресі було набагато легше зрозуміти, чого хоче Віктор Ющенко та "Наша Україна", які ідеали вони відстоюють та яких цілей прагнуть. Демократія, місцеве самоуправління, свобода слова, незалежність судової системи, вільна економічна конкуренція і тому подібне – все це їм давно знайоме та зрозуміле. Яку саме ідеологію поділяв Віктор Янукович, для багатьох журналістів залишилося загадкою.

Втім, існує чимало людських факторів, які вплинули на те, що висвітлення подій в Україні було переважно "помаранчевим". Один з них – це знання англійської мови.

Хоча обидва кандидати в цьому рівні – ані той, ані інший Віктор не є поліглотами, в таборі Ющенка виявилося чимало народних депутатів з чудовою англійською.

Серед тих, хто користувався найбільшим попитом, - Борис Тарасюк, Петро Порошенко, Сергій Головатий, Роман Зварич, Ігор Осташ та Олег Рибачук. Останній був найбільш легкодосяжним та красномовним, даючи коментарі десятками зі всіх можливих приводів, не лінуючись приїжджати до готелю "Україна", де жила та працювала іноземна преса, інколи по кілька разів на день.

У той же час, за всі три тижні революції західні журналісти, з якими мені довелося працювати, нервово перепитували один в одного, а чи раптом не вдалося кому-небудь знайти англомовного народного депутата від блоку Януковича, або, врешті-решт, якогось представника від нього, що міг би репрезентувати позицію кандидата від влади/опозиційного. Всі підозрювали, що такий "рідкий звір" все-таки існує, але дуже старанно ховається.

Звичайно, інтерв'ю можна перекласти. Але, по-перше, втрачається довіра слухачів-глядачів (може, неточно переклали), а по-друге, з англомовними інтерв'юерами можна робити прямі включення. Власне в них активну участь і брав Олег Рибачук.

"Це дає можливість більш агресивно та прямо викласти свої аргументи, - пояснив мені британський кореспондент (імен та видань кореспондентів я не називаю, бо редакторська політика багатьох найбільших у світі телерадіокомпаній забороняє журналістам давати інтерв'ю). – На противагу, в таборі Януковича, навіть у столиці, не було жодної людини, яка була б готова це зробити. Звичайно, це давало команді Ющенка значну перевагу щодо презентації своєї позиції в західній пресі. Ми знайшли лише одну англомовну людину з табору Януковича - Алекса Кісельова, який займався його ПІАРом. Ми зробили з ним кілька інтерв'ю по телефону зі Сполучених Штатів".

Також на Майдані було дуже легко знайти прихильників Ющенка, молодих професіоналів, із доброю англійською, які стали основним джерелом так званих "vox populi" - опитування народу. У глядача та слухача на Заході складалося враження, що це і є голос всього українського народу. Це – не є зразком журналістики, але в той же час треба мати на увазі, що теле- та радіо журналісти працюють під сильним пресом "дедлайнів" та мають виходити в ефір кілька разів на день.

Вдале розташування Майдану Незалежності із привітними молодими киянами, які радо спілкувалися з іноземними журналістами, поблизу від готелю "Україна", де ці інтерв'ю монтувалися та видавалися в ефір по всьому світові, зіграло значну роль в позитивному сприйнятті світом помаранчевої революції.

Водночас британцю під час його поїздки до Донецька вдалося знайти англомовних студентів, які щиро підтримували Януковича та обурювалися, що їхню точку зору не чують у світі.

Те ж саме стосується й експертів. Той факт, що основні події відбувалися в Києві, а Київ – переважно "помаранчеве" місто – відбилося на коментарях в західній пресі. "Неможливо було знайти англомовного незалежного експерта, - говорить британський кореспондент. – Всі, хто до нас приходив, аби проаналізувати події, мали помаранчевий шарфик або стрічку".

За словами журналіста Євгена Глібовицького, який під час перших двох тижнів революції надавав всіляку допомогу представникам іноземної преси, відчувався брак не лише англомовних спеціалістів, а й тих, хто володіє іншими мовами.

"В ідеалі, - каже він, – в штабах мали працювати люди, які б допомагали в роботі з іноземним журналістам за напрямками: англомовна, німецька, французька, польська, іспаномовна та російська преса. І йдеться не лише про мови: ці групи мають специфічні стереотипи та потреби".

Тут також краще спрацював і прес-центр Віктора Ющенка, порівняно із аналогічною структурою Януковича. Той факт, що на ніч виборів веб-сайт об'єднаного прес-центру Януковича взагалі був закритий, не сприяв притоку до нього журналістів. Важко було дізнатися, що відбувається в штабі, та чи відбувається там що-небудь взагалі.

Якщо українські телеканали мали змогу відкомандирувати кореспондентів до кожного осередку, де можна було чекати на події, то іноземці переважно працювали однією чи двома групами та мали обирати, куди їхати. Невипадково, що майже всі обирали прес-центр на Іллінській, де щогодини відбувалися прес-конференції, на сайті оновлювалася інформація щодо ходу голосування, на екранах подавалися новини зі всіх телеканалів, були вільні комп'ютери, підключені до Інтернету, та навіть безкоштовна їжа.

Навіть російський тележурналіст, з яким довелося обговорювати ці питання, визнав, що йому було легше працювати з прес-центром Ющенка. "Мені здається, люди в прес-центрі Януковича погано ставилися до нашої телекомпанії", - поділився він.

Хоча той же британський журналіст зазначив, що й працівники прес-центру Януковича надавали якісну допомогу.

Однак найбільшою проблемою для іноземної преси стало отримання інформації щодо планів Януковича на наступний день. Особливі труднощі це становило для теле- та радіокореспондентів, оскільки випуски мали плануватися та узгоджуватися з Лондоном, Атлантою чи Москвою заздалегідь.

"Команда Ющенка спрацювала просто прекрасно, - оцінив російський тележурналіст. – Вони виходили ввечері на Майдан та казали, що і де вони будуть завтра робити, і ми вже знали, де виставляти камери. Щодо планів Януковича, то доводилося цю інформацію важко здобувати".

Ситуація в Києві відбилася й на місцях. Ми відчули це на власній шкірі під час відрядження перед повторним голосуванням другого туру до одного з обласних центрів України, де голоси виборців розділилися приблизно навпіл.

Перед виїздом не було жодних проблем з тим, аби знайти та домовитися про інтерв'ю та різноманітну допомогу з регіональним штабом Ющенка. Їхні координати були на веб-сайті прес-центру, а самі штабісти відгукнулися та надали нам купу контактів та інформації, необхідної для репортажу.

У прес-центрі Януковича спочатку сказали, що не знають номер телефону в даному місті, хоча потім все-таки його знайшли. В його регіональному штабі спочатку навіть відмовлялися розмовляти, незважаючи на всесвітньовідоме ім'я телерадіокомпанії, яку ми представляли. Потім сказали, що говорити ми можемо лише з головою штабу, якого немає на місці, і вони нам нічого щодо його згоди обіцяти не можуть.

Врешті-решт голова штабу погодився, але коли ми наступного дня зайшли до нього в кабінет, він досить брутально нас з нього виставив. Схаменувшись, він-таки дав нам інтерв'ю, а наостанок поцікавився координатами телерадіокомпанії. Мовляв, це йому треба, аби знати, куди повістку до суду надсилати. Це в нього такий був жарт. Мої іноземні колеги жарту не зрозуміли та його точку зору в ефір не дали.

Російський журналіст поділився, що під час його відрядження до Львова, обидва штаби його зустріли доброзичливо та надали всіляку допомогу. Британець, який їздив до Донецька, хоча і визнав, що переважно, як і представники влади, так і звичайні люди, нормально йшли на контакт, все-таки саме штаб Януковича в Донецьку не був для нього корисним.

Євген Глібовицький більш критично поставився до роботи з пресою в обох штабах, які виявилися не готовими до такої кількості іноземних журналістів. "В Ющенка, - каже Євген, – була проблема з внутрішніми комунікаціями між його офісом, окремим політиками та їхніми прес-службами, Комітетом Національного Порятунку, наметовим містечком, структурами Безсмертного та Зінченка.

Журналісту, а особливо іноземному, було дуже легко в цьому заплутатися. Що стосується штабу Януковича, то дуже часто ігнорувалися запити журналістів. Іноземні журналісти скаржилися на те, що отримати коментар чи реакцію було складно, а інколи просто неможливо. І це стосується навіть великих першорозрядних медіа, які завдяки своїй величині та впливовості звикли до чіткої відповіді: буде інтерв'ю чи ні; буде коментар чи ні; і не звикли, коли їх виставляють за двері".

Також Євген запропонував кілька ідей, які активно використовуються за кордоном під час подібних за масштабом події та акцій. "В штабах мають працювати люди з правом надавати стандартні коментарі від імені різних політиків електронною поштою. Це б значно втамувало попит, в першу чергу, друкованих засобів масової інформації.

Також мала бути реакція на публікації в іноземній пресі. Дуже часто західні журналісти не зовсім правильно розуміли події – наприклад, CNN кілька днів поспіль передавало, що Ющенко проти повторного голосування, не відрізняючи повторного голосування другого туру та повторних виборів.Уповноважені представники штабів мали писати листи до редакторів, вказуючи на подібні помилки.

Також нормою на Заході є надання журналістам пакетів з інформацією щодо орієнтації в місті - де розташовані будинки органів влади, скільки часу забирає, наприклад, дістатися від штабу Ющенка до Верховної Ради, та як отримати акредитацію".

Однак, мабуть, найбільшим фактором, який схилив пресу на бік помаранчевої революції, стала доброзичлива та піднесена атмосфера, яка панувала у Києві. Нею перейнялося чимало західних журналістів.

"Я розумію, що західним журналістам було легше розуміти ідеали "помаранчевих революціонерів" і навіть ще легше, якщо вони говорили однією мовою, - поділився своєю думкою британський журналіст. – Але чесно кажучи, я був здивований тим, наскільки некритично висвітлювався табір Ющенка західною пресою.

Це було чимось на зразок схвалення "святої місії" поширення демократії. Я думаю, багато подій сприймалися та висвітлювалися без необхідного аналізу – чимало репортажів робилися під цим романтичним та найпростішим для розуміння кутом зору. Багато питань просто ігнорувалися. Наприклад, можна було не сприймати серйозно оглядачів з країн СНД, які не є безпристрасними (з чим я особисто погоджуюсь). Але чому тоді вважалося абсолютно нормальним те, що тисячі "незалежних" спостерігачів з ОБСЄ та з Канади по закінченню своєї місії вдягли помаранчеві шарфики та відправилися на Майдан?".

Під час помаранчевої революції хтось виграв, хтось – програв. Комусь вдалося краще, комусь гірше працювати з пресою. Хтось взагалі не зрозумів, нащо це треба. Але в той же час, Україною був набутий дуже цінний досвід щодо організації роботи з іноземними ЗМІ та впливу на формування позитивного іміджу у світі. Помилки мають бути проаналізовані, а висновки - зроблені.

Адже попереду на нас чекає ще один масовий наплив закордонних журналістів – на фестиваль Євробачення, який відбудеться цього року в Києві. До того ж, доведеним фактом є те, що країна, одного разу активно з'явившись у світових медіа, і надалі буде привертати до себе більшу, ніж раніше, увагу – читачам та глядачам хочеться дізнатися про те, про що вони вже щось чули. Значне емоційне забарвлення отриманої інформації тільки підсилює цей інтерес.

Отже, із закордонними журналістами нашим політикам та іншим діячам ще доведеться зустрітися не раз.

Так що, вчить англійську мову, товариші–політики, а також французьку, німецьку, італійську...