Донецьк: інша країна чи інакша Україна?
Середа, 5 січня 2005, 11:49
Чотири дні, проведені в Донецьку під час третього туру виборів наприкінці грудня, остаточно переконали мене у тому, що повернення Донбасу до України буде нелегким.
Замкненість на собі, агресивність у поведінці, дивні, а часом просто смішні міфи про інші регіони України, демонізація "західняків", намагання створити свою власну "донецьку" ідентичність настільки поглибили прірву між Донецьком й іншою Україною, що можна говорити про новий Збруч, нову лінію поділу в середині країни.
Загоїти рану, закопати прірву між Донбасом й іншою Україною – прямий обов'язок не тільки керівництва країни, але й того громадянського суспільства, яке повстало на барикадах помаранчевої революції. Для початку ж потрібно знати, що ж там, за цим новим Збручем, відбувається.
Перше, що впадає в очі в аеропорту Донецька – це рекламний біг-борд закладу харчування під назвою "Этно-ресторан "Ё-моё". Раніше думала, що такі слова можна зустріти лише на парканах уздовж залізничних колій. У Донецьку так називають ресторани.
Працівники закладу пояснити назву не змогли, так само як і пригадати етнос, який назва представляє. "Ну, це як американський вираз "Вау", - проявив винахідливість один з офіціантів. Побачивши в місті кафе "Улёт", місцеві назви мене дивувати перестали.
Голосування: всі живі, і мертві, і ненароджені
Ближче до обіду 26 грудня голосування перетворилося на мало контрольований хаос, коли скупчення людей біля столиків видачі бюлетенів досягло критичної межі. Не бажаючи стояти у чергах і густо поливаючи лайкою всіх оточуючих, виборці почали голосувати за межами кабінок.
Олії у вогонь додало привезення до дільниць старих і немічних людей, яких буквально тягли по сходах під руки, а часом просто несли.
За транспорт частково платили підприємства (як, наприклад, Донецький енергозавод), частково це було приватною ініціативою сусідів і прихильників одного з кандидатів.
Одна з жіночок, побачивши, що ми спостерігачі, розплакалася і сказала, що, мовляв, це все неправда, що про них говорять, що начебто вони дописували явку на виборах 21 листопада. "Подивіться на цих бабусь, яких ведуть під руки. Зараз тут – весь Донецьк".
На всіх 12 дільницях 45 виборчого округу в Донецьку, де мені довелося побувати, 21 листопада явка виборців коливалася між 96 і 100%. Незважаючи на той факт, що 26 грудня до виборчих дільниць прийшли всі "живі, і мертві, і ненароджені" - на дільниці №7, де я спостерігала за підрахунком голосів – явка виборців склала 87%, або на 11% менше, ніж попереднього разу.
Плутанина з членами комісій
Згідно з законом "Про особливості застосування закону "Про вибори президента" при повторному голосування 26 грудня 2004 року", виборчі комісії повинні були формуватися на паритетних засадах, тобто за участі однакової кількості членів комісій від обох кандидатів.
Невідомо, хто і як формував Донецький список членів комісій від Ющенка, але на роботу в комісіях з'явилися лише приблизно 30% від їхньої чисельності у списках. Представники Януковича ображалися, що, мовляв, і так кількість членів комісій скоротилася у порівнянні з першим туром, а тут ще й "ці" не з'явилися.
У день голосування приблизно о 8:30 ранку біля ТВК ми побачили юрбу з 25-30 розгублених людей, які приїхали з Київської області працювати на дільницях від Ющенка. На запитання, що вони роблять біля ТВК, коли голосування вже розпочалося, ті відповіли, що приїхали вчора, але не знають, на які дільниці їм іти.
За словами голови ТВК, включити більшість цих людей до складу комісій було вже неможливо, адже зі списків не було виключено тих, хто не з'явився. Приїжджих включали до складу комісій тільки там, де квота Ющенка була меншою за 100%. Всіх інших реєстрували як представників преси.
Що є причиною такого гармидеру зі списками членів комісій від Ющенка в Донецьку, невідомо. Одні стверджують, що у штабі Ющенка до Донбасу ніколи серйозно не ставилися, мовляв "все одно там програємо". Інші стверджують, що до списків Ющенка записувалися прихильники Януковича, щоб, не з'явившись на дільниці, зірвати їхню роботу.
У будь-якому разі, вимога паритетного формування комісій стала чи не найбільшим досягненням нового закону про вибори. Спільна робота в комісіях представників обох кандидатів, спільне вирішення проблем, і, врешті-решт, спільне розпиття горілки увечері напередодні і після голосування стало початком наведення мостів і нівелювання міфів з обох боків. На тих дільницях, де кількість представників від Ющенка була мінімальною, такий шанс було втрачено.
Подвійні агенти
На багатьох дільницях представники комісій від Ющенка були насправді не стільки за Ющенка, скільки за Януковича. Такі собі подвійні агенти. Розрізнити їх було досить легко за такими критеріями: (1) більшість з них були із самого Донецька, а не приїжджі; (2) більшість висловлювали погляди, не характерні, або навіть протилежні поглядам прихильників Ющенка, 3% цим людям все одно, хто переможе.
Секретар "від Ющенка" на одній з дільниць, наприклад, так висловилася про колишнього голову ЦВК Сергія Ківалова: "А ви знаєте, що пана Ківалова вибрали ректором Одеської юридичної академії! Він дуже розумна людина. Розумні люди потрібні скрізь!".
Ще один місцевий член комісії від Ющенка на питання про те, як він може пояснити явку виборців у 98% на їхній дільниці 21 листопада, висловився так: "Я тут голоси не рахую. Я слідкую, щоб не було порушень".
Творення власної ідентичності
З 39 телевізійних каналів у квартирі, де ми жили в Донецьку, "5 каналу" не було. Більшість інформації жителі міста отримують від місцевого 12 каналу, ТРК "Україна" і російських каналів. Ситуація дещо покращилася із змінами на центральних українських каналах, які транслюються в Донецьку. Опозиційних друкованих видань в кіосках міста знайти не вдалося.
Центр Донецька не впізнати. Більшість сірих "сталінок" пофарбували у жовті, рожеві і світлофіолетові кольори. Вулиця Артема вимощена плиточкою "а-ля" Омельченко. В пику київському 5-зірковому "Паласу" збудовано "Донбас-Палас", відремонтовано стадіон клубу "Шахтар". На біг-бордах в центрі - реклама горілки: "Донбас порожняк нє гоніт".
Споруджуються пам'ятники відомим і, що найбільше дивує, ще живим землякам. У цьому плані Донецьк переплюнув навіть столицю. У Києві, здається, існує лише один пам'ятник живій людині – погруддя академіка Патона, змонтоване ще за радянських часів. Всі інші новітні пам'ятники присвячено або вже померлим громадським діячам, або літературним героям.
А на центральній площі Донецька стоїть пам'ятник Леніну. Саме до нього молодята кладуть квіти і фотографуються.
Говорячи про живих. Після пам'ятника Бубці в Донецьку, відкрили пам'ятник Йосипу Кобзону. Квіти йому поки що не носять, але вже фотографуються.
Найбільшою подією в місті напередодні виборів було одруження Лілії Підкопаєвої, на яку, за свідченням місцевої преси, з'їхався весь бомонд Росії й України. Весілля проходило в готелі "Донбас-Палас" і, за даними знов же таки місцевих газет, було проплачено його власником Рєнатом Ахмєтовим.
Увечері 25 грудня, у центрі міста пролунав салют. Ми вже вирішили, що голоси за Януковича пораховано заочно і прихильники єдиного кандидата почали святкувати перемогу. Наступного дня з'ясувалося, що це був салют на честь весілля Підкопаєвої, який давали прямо з даху готелю Ахмєтова.
Міфи і реальність
Донецьк живе своїми власними міфами, які мають таке саме відношення до реальності, як і явка у 98% до реального волевиявлення громадян. Більшість міфів – загальновідома.
Донбас годує всю Україну. Всі, хто живуть у Києві і далі на захід – бандерівці. Коли до влади прийде Ющенко – він захоронить у шахтах Донбасу ядерні відходи і відніме у шахтарів пенсії. Ющенка насправді ніхто не отруював. Його обличчя – наслідок невдалої пластичної операції – Бог наказав. Якщо Ющенко переможе – Україну окупують війська НАТО (сама чула).
Є ще й менш відомі міфи. Про те, наприклад, що Донбас – це регіон інтернаціональний, що на Донбасі живуть мирно (це особливо підкреслюється) 110 національностей.
Насправді, перебуваючи в Донецьку, стикаєшся з типовими проявами ксенофобії. Розмовляючи українською мовою, у спину чули "бандєровці". Розмовляючи на дільницях англійською з міжнародними спостерігачами, часто можна було почути: "попрієзжалі тут контроліровать нас", або просто лайку.
Камо грядеши?
Важко точно визначити, що зараз представляє Донбас: іншу країну, чи інакшу Україну. На Галичині популярною є думка, що Донбас потрібно відпустити на всі чотири сторони, щоб він не тягнув країну на дно.
Більшість національних лідерів, навпаки, всіляко підкреслюють, що не має жодної різниці між Донбасом й іншою Україною. У це важко повірити, хоча б з огляду на те, що офіціантка в кафе не розуміла, що означає слово "кава"!
Здається, головна різниця між нами в одному. Багато українців вважає, що президентом не може бути людина, яка, скажімо так, шапки крала, хоч і перевиховувалася, а там не вбачають в цьому нічого страшного. І різниця ця не в місці проживання, а у світогляді.
Риба, як відомо, псується з голови, але чистять її з хвоста. Саме керівництво Донецької області несе відповідальність за той масовий психоз агресивності, який охопив Донбас по відношенню до всієї України. Але з ними нехай розбирається прокуратура.
Завданням же громадянського суспільства є починати з хвоста: через народну дипломатію, культурні обміни, кампанії роз'яснення і популяризації основних принципів демократії, щоби пояснити жителям Донбасу, що Схід і Захід, дійсно, разом.
Замкненість на собі, агресивність у поведінці, дивні, а часом просто смішні міфи про інші регіони України, демонізація "західняків", намагання створити свою власну "донецьку" ідентичність настільки поглибили прірву між Донецьком й іншою Україною, що можна говорити про новий Збруч, нову лінію поділу в середині країни.
Загоїти рану, закопати прірву між Донбасом й іншою Україною – прямий обов'язок не тільки керівництва країни, але й того громадянського суспільства, яке повстало на барикадах помаранчевої революції. Для початку ж потрібно знати, що ж там, за цим новим Збручем, відбувається.
Перше, що впадає в очі в аеропорту Донецька – це рекламний біг-борд закладу харчування під назвою "Этно-ресторан "Ё-моё". Раніше думала, що такі слова можна зустріти лише на парканах уздовж залізничних колій. У Донецьку так називають ресторани.
Працівники закладу пояснити назву не змогли, так само як і пригадати етнос, який назва представляє. "Ну, це як американський вираз "Вау", - проявив винахідливість один з офіціантів. Побачивши в місті кафе "Улёт", місцеві назви мене дивувати перестали.
Голосування: всі живі, і мертві, і ненароджені
Ближче до обіду 26 грудня голосування перетворилося на мало контрольований хаос, коли скупчення людей біля столиків видачі бюлетенів досягло критичної межі. Не бажаючи стояти у чергах і густо поливаючи лайкою всіх оточуючих, виборці почали голосувати за межами кабінок.
Олії у вогонь додало привезення до дільниць старих і немічних людей, яких буквально тягли по сходах під руки, а часом просто несли.
За транспорт частково платили підприємства (як, наприклад, Донецький енергозавод), частково це було приватною ініціативою сусідів і прихильників одного з кандидатів.
Одна з жіночок, побачивши, що ми спостерігачі, розплакалася і сказала, що, мовляв, це все неправда, що про них говорять, що начебто вони дописували явку на виборах 21 листопада. "Подивіться на цих бабусь, яких ведуть під руки. Зараз тут – весь Донецьк".
На всіх 12 дільницях 45 виборчого округу в Донецьку, де мені довелося побувати, 21 листопада явка виборців коливалася між 96 і 100%. Незважаючи на той факт, що 26 грудня до виборчих дільниць прийшли всі "живі, і мертві, і ненароджені" - на дільниці №7, де я спостерігала за підрахунком голосів – явка виборців склала 87%, або на 11% менше, ніж попереднього разу.
Плутанина з членами комісій
Згідно з законом "Про особливості застосування закону "Про вибори президента" при повторному голосування 26 грудня 2004 року", виборчі комісії повинні були формуватися на паритетних засадах, тобто за участі однакової кількості членів комісій від обох кандидатів.
Невідомо, хто і як формував Донецький список членів комісій від Ющенка, але на роботу в комісіях з'явилися лише приблизно 30% від їхньої чисельності у списках. Представники Януковича ображалися, що, мовляв, і так кількість членів комісій скоротилася у порівнянні з першим туром, а тут ще й "ці" не з'явилися.
У день голосування приблизно о 8:30 ранку біля ТВК ми побачили юрбу з 25-30 розгублених людей, які приїхали з Київської області працювати на дільницях від Ющенка. На запитання, що вони роблять біля ТВК, коли голосування вже розпочалося, ті відповіли, що приїхали вчора, але не знають, на які дільниці їм іти.
За словами голови ТВК, включити більшість цих людей до складу комісій було вже неможливо, адже зі списків не було виключено тих, хто не з'явився. Приїжджих включали до складу комісій тільки там, де квота Ющенка була меншою за 100%. Всіх інших реєстрували як представників преси.
Що є причиною такого гармидеру зі списками членів комісій від Ющенка в Донецьку, невідомо. Одні стверджують, що у штабі Ющенка до Донбасу ніколи серйозно не ставилися, мовляв "все одно там програємо". Інші стверджують, що до списків Ющенка записувалися прихильники Януковича, щоб, не з'явившись на дільниці, зірвати їхню роботу.
У будь-якому разі, вимога паритетного формування комісій стала чи не найбільшим досягненням нового закону про вибори. Спільна робота в комісіях представників обох кандидатів, спільне вирішення проблем, і, врешті-решт, спільне розпиття горілки увечері напередодні і після голосування стало початком наведення мостів і нівелювання міфів з обох боків. На тих дільницях, де кількість представників від Ющенка була мінімальною, такий шанс було втрачено.
Подвійні агенти
На багатьох дільницях представники комісій від Ющенка були насправді не стільки за Ющенка, скільки за Януковича. Такі собі подвійні агенти. Розрізнити їх було досить легко за такими критеріями: (1) більшість з них були із самого Донецька, а не приїжджі; (2) більшість висловлювали погляди, не характерні, або навіть протилежні поглядам прихильників Ющенка, 3% цим людям все одно, хто переможе.
Секретар "від Ющенка" на одній з дільниць, наприклад, так висловилася про колишнього голову ЦВК Сергія Ківалова: "А ви знаєте, що пана Ківалова вибрали ректором Одеської юридичної академії! Він дуже розумна людина. Розумні люди потрібні скрізь!".
Ще один місцевий член комісії від Ющенка на питання про те, як він може пояснити явку виборців у 98% на їхній дільниці 21 листопада, висловився так: "Я тут голоси не рахую. Я слідкую, щоб не було порушень".
Творення власної ідентичності
З 39 телевізійних каналів у квартирі, де ми жили в Донецьку, "5 каналу" не було. Більшість інформації жителі міста отримують від місцевого 12 каналу, ТРК "Україна" і російських каналів. Ситуація дещо покращилася із змінами на центральних українських каналах, які транслюються в Донецьку. Опозиційних друкованих видань в кіосках міста знайти не вдалося.
Центр Донецька не впізнати. Більшість сірих "сталінок" пофарбували у жовті, рожеві і світлофіолетові кольори. Вулиця Артема вимощена плиточкою "а-ля" Омельченко. В пику київському 5-зірковому "Паласу" збудовано "Донбас-Палас", відремонтовано стадіон клубу "Шахтар". На біг-бордах в центрі - реклама горілки: "Донбас порожняк нє гоніт".
Споруджуються пам'ятники відомим і, що найбільше дивує, ще живим землякам. У цьому плані Донецьк переплюнув навіть столицю. У Києві, здається, існує лише один пам'ятник живій людині – погруддя академіка Патона, змонтоване ще за радянських часів. Всі інші новітні пам'ятники присвячено або вже померлим громадським діячам, або літературним героям.
А на центральній площі Донецька стоїть пам'ятник Леніну. Саме до нього молодята кладуть квіти і фотографуються.
Говорячи про живих. Після пам'ятника Бубці в Донецьку, відкрили пам'ятник Йосипу Кобзону. Квіти йому поки що не носять, але вже фотографуються.
Найбільшою подією в місті напередодні виборів було одруження Лілії Підкопаєвої, на яку, за свідченням місцевої преси, з'їхався весь бомонд Росії й України. Весілля проходило в готелі "Донбас-Палас" і, за даними знов же таки місцевих газет, було проплачено його власником Рєнатом Ахмєтовим.
Увечері 25 грудня, у центрі міста пролунав салют. Ми вже вирішили, що голоси за Януковича пораховано заочно і прихильники єдиного кандидата почали святкувати перемогу. Наступного дня з'ясувалося, що це був салют на честь весілля Підкопаєвої, який давали прямо з даху готелю Ахмєтова.
Міфи і реальність
Донецьк живе своїми власними міфами, які мають таке саме відношення до реальності, як і явка у 98% до реального волевиявлення громадян. Більшість міфів – загальновідома.
Донбас годує всю Україну. Всі, хто живуть у Києві і далі на захід – бандерівці. Коли до влади прийде Ющенко – він захоронить у шахтах Донбасу ядерні відходи і відніме у шахтарів пенсії. Ющенка насправді ніхто не отруював. Його обличчя – наслідок невдалої пластичної операції – Бог наказав. Якщо Ющенко переможе – Україну окупують війська НАТО (сама чула).
Є ще й менш відомі міфи. Про те, наприклад, що Донбас – це регіон інтернаціональний, що на Донбасі живуть мирно (це особливо підкреслюється) 110 національностей.
Насправді, перебуваючи в Донецьку, стикаєшся з типовими проявами ксенофобії. Розмовляючи українською мовою, у спину чули "бандєровці". Розмовляючи на дільницях англійською з міжнародними спостерігачами, часто можна було почути: "попрієзжалі тут контроліровать нас", або просто лайку.
Камо грядеши?
Важко точно визначити, що зараз представляє Донбас: іншу країну, чи інакшу Україну. На Галичині популярною є думка, що Донбас потрібно відпустити на всі чотири сторони, щоб він не тягнув країну на дно.
Більшість національних лідерів, навпаки, всіляко підкреслюють, що не має жодної різниці між Донбасом й іншою Україною. У це важко повірити, хоча б з огляду на те, що офіціантка в кафе не розуміла, що означає слово "кава"!
Здається, головна різниця між нами в одному. Багато українців вважає, що президентом не може бути людина, яка, скажімо так, шапки крала, хоч і перевиховувалася, а там не вбачають в цьому нічого страшного. І різниця ця не в місці проживання, а у світогляді.
Риба, як відомо, псується з голови, але чистять її з хвоста. Саме керівництво Донецької області несе відповідальність за той масовий психоз агресивності, який охопив Донбас по відношенню до всієї України. Але з ними нехай розбирається прокуратура.
Завданням же громадянського суспільства є починати з хвоста: через народну дипломатію, культурні обміни, кампанії роз'яснення і популяризації основних принципів демократії, щоби пояснити жителям Донбасу, що Схід і Захід, дійсно, разом.
