Виклики Давосу
П'ятниця, 28 січня 2005, 12:06
Зараз Ющенко у Давосі. Чи є що українському президенту сказати лідерам світової еліти, коли вони спитають, яким шляхом збирається йти Україна?
Українцям, котрі революційним шляхом вибрали свій політичний шлях, варто з такою ж рішучістю заявити про те, що саме вони хочуть будувати у економічний сфері. Може, Україні треба ультравільний ринок чи соціалізм, може, навіть лібертаріанство? Наршеті, може, в України є свій, унікальний шлях? Вибирати самим українцям, бо інакше виберуть за нас.
Дискусія в "Українській правді" щодо рекомендацій групи іноземних економічних радників "Блакитної стрічки", яка викликала досить різку відповідь, ще раз нагадала: в України наразі немає не тільки своєї власної економічної стратегії, але і економістів, які здатні цю стратегію створити.
Проблема не у нестачі розумних людей. Побудова власної стратегії розвитку – це надзавдання, яке потребує напруженої системної роботи експертного середовища. Можна сказати з упевненістю – такого середовища до сих пір в Україні не існувало, оскільки не було суспільного замовлення на такого роду ідеї.
Тобто ніхто не хотів платити ні увагою, ні тим більше грошима, за відповідь на питання – яку модель економіки обрати. Для цього були причини, і серед них не останню роль грала інтелектуальна слабкість режиму, який зараз сходить із сцени.
Стара економічна школа, створена ще за радянських часів, збанкрутіла двічі. Перший раз – коли ідея совєцького соціалізму потерпіла фіаско. Марксисти у минулому, новітні українські економісти спробували підспівувати новим псевдоринковим перетворенням, але швидко виявилися непотрібними навіть у такій модифікації, і про них незабаром забули.
На сцену вийшли споживачі грантів та співробітники різного роду закордонних організацій. Їх роботу на 85% складало перенесення різних гіпотез із західних підручників та наукових робіт на український грунт. В тих умовах, що існувала раніше, така діяльність мала величезне значення. Це була хоч якась теоретична та практична робота, на фоні невігластва, кон'юнктурних чиновників та знекровлення української науки.
Проте у цих ідей є ряд особливостей, які з часом можуть мати негативні наслідки.
Ринковий фундаменталізм на експорт. Більшість з того, що за іноземні гроші українцям радять іноземні та вітчизняні економісти, базується на застосуванні принципу вільного ринку та обмеження державного втручання.
В той же час у країнах, звідки іде фінансування таких досліджень, часто застосовуються протилежні підходи. Наприклад, Україні радять обмежити фінансування муніципального транспорту, разом з тим у більшості європейських столиць біля 40% міських бюджетів витрачаються саме на цю статтю видатків.
Українцям – чорнова робота. Більшість з тих економічних досліджень, які роблять українські вчені, мають локальний характер - дослідити зв'язок між певними показниками чи проаналізувати конкретний крок уряду. Приміром, щодо залежності між обсягом споживання електроенергії та масштабами тіньової економіки, чи перспектив створення стратегічного запасу нафтопродуктів.
В той же час масштабних економічних досліджень, які можуть слугувати основою для вироблення національної політики у довгостроковому періоді, відносно обмаль.
Комплексних оцінок, як наприклад, порівняння економічного програшу та виграшу від вступу України до Світової організації торгівлі, у нас небагато. При цьому більшість рекомендаційних висновків з приводу глобальних питань роблять іноземні титуловані спеціалісти, в той же час українцям нерідко залишають "чорнову" дослідницьку роботу.
В результаті, вітчизняні науковці усунені від політичних та ідеологічних дискусій. Українцям нав'язали думку, що економіка – це суто технологічна наука, відокремлена від інших сфер. Що її рецепти універсальні, і не залежать від історичних, ментальних та культурних особливостей країни, де вони можуть застосовуватись.
Але це правильно лише частково. Наслідком такої хибної впевненості є те, що у суспільстві немає попиту на альтернативні економічні погляди, немає потреби у економічній дискусії.
Як відомо, саме жорстка конкуренція народжує якісні продукти. Саме таким продуктом має стати наша економічна ідеологія. Для цього потрібно створити конкуренцію як економічних ідей, так і економістів, що їх відстоюють. Тому що зараз ніяких протиріч між експертами, що працюють на гранти, немає, і не може бути.
Один із шляхів стимулювання такої конкуренції – імпорт альтернативних економічних ідей.
Наукова думка антиглобалістського спрямування ніяк не менш потужна, ніж той "економічний мейнстрім", яким українців годували до сих пір. Крім того, в сусідній Росії, точилась також досить цікава експертна дискусія щодо майбутнього пострадянських економік. (Дискусія, проте, почала втрачати темп, коли стало зрозуміло, що російський президент має свою думку і чужих не потребує).
Будь-яка конкурентноздатність, в тому числі і економічна, залежить від креативу. Українську революцію виграв той, чий креатив був кращий – щиріший та об'єктивніший.
У світовій конкурентній боротьбі, яка сентиментів не знає, варто застосовувати той же принцип. Про такі принципи можна заявити у Давосі, в буквальному розумінні закритому колючим дротом від антиглобалістів та марксистів.
Ігор Луценко, економіст
Читайте також:
"Блакитна стрічка" для "помаранчевого" уряду
Пане Ющенку! Не вірте ринковим фундаменталістам
Якою має бути економіка України?
Українцям, котрі революційним шляхом вибрали свій політичний шлях, варто з такою ж рішучістю заявити про те, що саме вони хочуть будувати у економічний сфері. Може, Україні треба ультравільний ринок чи соціалізм, може, навіть лібертаріанство? Наршеті, може, в України є свій, унікальний шлях? Вибирати самим українцям, бо інакше виберуть за нас.
Дискусія в "Українській правді" щодо рекомендацій групи іноземних економічних радників "Блакитної стрічки", яка викликала досить різку відповідь, ще раз нагадала: в України наразі немає не тільки своєї власної економічної стратегії, але і економістів, які здатні цю стратегію створити.
Проблема не у нестачі розумних людей. Побудова власної стратегії розвитку – це надзавдання, яке потребує напруженої системної роботи експертного середовища. Можна сказати з упевненістю – такого середовища до сих пір в Україні не існувало, оскільки не було суспільного замовлення на такого роду ідеї.
Тобто ніхто не хотів платити ні увагою, ні тим більше грошима, за відповідь на питання – яку модель економіки обрати. Для цього були причини, і серед них не останню роль грала інтелектуальна слабкість режиму, який зараз сходить із сцени.
Стара економічна школа, створена ще за радянських часів, збанкрутіла двічі. Перший раз – коли ідея совєцького соціалізму потерпіла фіаско. Марксисти у минулому, новітні українські економісти спробували підспівувати новим псевдоринковим перетворенням, але швидко виявилися непотрібними навіть у такій модифікації, і про них незабаром забули.
На сцену вийшли споживачі грантів та співробітники різного роду закордонних організацій. Їх роботу на 85% складало перенесення різних гіпотез із західних підручників та наукових робіт на український грунт. В тих умовах, що існувала раніше, така діяльність мала величезне значення. Це була хоч якась теоретична та практична робота, на фоні невігластва, кон'юнктурних чиновників та знекровлення української науки.
Проте у цих ідей є ряд особливостей, які з часом можуть мати негативні наслідки.
Ринковий фундаменталізм на експорт. Більшість з того, що за іноземні гроші українцям радять іноземні та вітчизняні економісти, базується на застосуванні принципу вільного ринку та обмеження державного втручання.
В той же час у країнах, звідки іде фінансування таких досліджень, часто застосовуються протилежні підходи. Наприклад, Україні радять обмежити фінансування муніципального транспорту, разом з тим у більшості європейських столиць біля 40% міських бюджетів витрачаються саме на цю статтю видатків.
Українцям – чорнова робота. Більшість з тих економічних досліджень, які роблять українські вчені, мають локальний характер - дослідити зв'язок між певними показниками чи проаналізувати конкретний крок уряду. Приміром, щодо залежності між обсягом споживання електроенергії та масштабами тіньової економіки, чи перспектив створення стратегічного запасу нафтопродуктів.
В той же час масштабних економічних досліджень, які можуть слугувати основою для вироблення національної політики у довгостроковому періоді, відносно обмаль.
Комплексних оцінок, як наприклад, порівняння економічного програшу та виграшу від вступу України до Світової організації торгівлі, у нас небагато. При цьому більшість рекомендаційних висновків з приводу глобальних питань роблять іноземні титуловані спеціалісти, в той же час українцям нерідко залишають "чорнову" дослідницьку роботу.
В результаті, вітчизняні науковці усунені від політичних та ідеологічних дискусій. Українцям нав'язали думку, що економіка – це суто технологічна наука, відокремлена від інших сфер. Що її рецепти універсальні, і не залежать від історичних, ментальних та культурних особливостей країни, де вони можуть застосовуватись.
Але це правильно лише частково. Наслідком такої хибної впевненості є те, що у суспільстві немає попиту на альтернативні економічні погляди, немає потреби у економічній дискусії.
Як відомо, саме жорстка конкуренція народжує якісні продукти. Саме таким продуктом має стати наша економічна ідеологія. Для цього потрібно створити конкуренцію як економічних ідей, так і економістів, що їх відстоюють. Тому що зараз ніяких протиріч між експертами, що працюють на гранти, немає, і не може бути.
Один із шляхів стимулювання такої конкуренції – імпорт альтернативних економічних ідей.
Наукова думка антиглобалістського спрямування ніяк не менш потужна, ніж той "економічний мейнстрім", яким українців годували до сих пір. Крім того, в сусідній Росії, точилась також досить цікава експертна дискусія щодо майбутнього пострадянських економік. (Дискусія, проте, почала втрачати темп, коли стало зрозуміло, що російський президент має свою думку і чужих не потребує).
Будь-яка конкурентноздатність, в тому числі і економічна, залежить від креативу. Українську революцію виграв той, чий креатив був кращий – щиріший та об'єктивніший.
У світовій конкурентній боротьбі, яка сентиментів не знає, варто застосовувати той же принцип. Про такі принципи можна заявити у Давосі, в буквальному розумінні закритому колючим дротом від антиглобалістів та марксистів.
Ігор Луценко, економіст
Читайте також:
"Блакитна стрічка" для "помаранчевого" уряду
Пане Ющенку! Не вірте ринковим фундаменталістам
Якою має бути економіка України?
