"Батько Горіо" української політики: історичний феномен Леоніда Кучми
Четвер, 27 січня 2005, 16:08
В перші дні закінчення фатальної для України "ери Кучми" варто замислитись над тим, які глобальні негативні зміни привніс у життя українських громадян режим "розвиненого кучмізму".
Нині, коли розпочинається поступовий відхід від політичних, економічних та соціальних стереотипів, силою нав'язаних українському народу попередньою владою, прірва десятилітнього морального падіння і деградації колишньої системи правління стає ще більше очевидною. Якщо українське суспільство не зможе винести історичних уроків і не осудить такого правителя, то шансів на його одужання буде небагато.
Власне, йдеться не лише про суд над Леонідом Кучмою - хоча, якщо у судовому порядку буде доведено, що він дійсно причетний до викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе, то, очевидно, що це тягне на дуже серйозний термін покарання.
Йдеться про осудження всієї системи влади, котра у історичному вимірі не лише перекреслила цілих 10 років життя всієї країни, а й перемолола мільйони доль й людських життів.
Виплекавши власними руками потворну олігархічну систему, Кучма всі ці роки діяв таким чином, ніби його президентство довічне, ніби він отримав переконливі індульгенції на злочини і беззаконня, та що відповідь тримати йому немає перед ким. Кучма весь час президентив так, ніби він не перебуває у історичному вимірі та все, що він накоїв стосується зовсім не його.
Якось, у одному із своїх висловлювань, колишній президент з радістю обмовився, що після закінчення терміну його ім'я вже не буде так часто мусолиться в пресі, а вся увага перекинеться на наступника. Наразі це не зовсім так.
Якщо обрахувати усі упущенні можливості (не говорячи вже про прямі втрати), котрі з його волі понесла Україна, то прощення подібній негативній історичній постаті просто бути не може.
Між тим, Леонід Кучма справді трагедійна персона в українському політикумі. В останні декілька місяців, завдяки "помаранчевій революції" і "силі народу", враз було ліквідовано те, що він так плекав і викохував, мріючи передати у недоторканому вигляді своєму правонаступнику.
По суті, просто нанівець пішли всі його титанічні зусилля президентських років. Нині, після перемоги Віктора Ющенка і демократії в Україні, все попереднє життя Кучми просто втрачає всілякий сенс.
Дійсно, нащо було здобувати мільярдні статки, знищувати 5 мільйонів українських життів, нищити незалежну пресу, залякуваннями та підкупами морально калічити людей, вибудовуючи злочинно-слухняну вертикаль влади, котра була "заточена" під його особисті бажання, коли за один момент уся ця громіздка структура розпалася, як картковий будиночок?
Чим сьогодні наш "дорогий" у всіх відношеннях українцям Леонід Данилович не подоба бальзаківському батьку Горіо, хоча лише з тією різницею, що той втратив все із-за своєї доброти, а наш герой за своєї зажерливості і небажання визнавати, що перед законом усі мають бути рівними – і президент, і найманий працівник, котрий задіяний на найменш престижній роботі.
Вже зараз очевидно, що втрата Кучмою посади стала для нього особистою трагедією.
Варто лише було подивитися на ту гаму неприхованих переживань, котра прокочувалась по його обличчі під час інавгурації нового українського президента.
Екс-президент явно ні за що не був годен змиритися з тим, що час його закінчився і, що з цього моменту він вже ніколи не буде вертіти українською політикою, як "циган сонцем".
Особа, котра за нормальної політичної конкуренції в Україні немала жодних шансів опинитися у президентському кріслі, ні через свої патологічні психологічні устої, ні за інтелектуальними та моральними якостями, фактично усі ці роки не лише дискредитувала Україну на світовій арені, а й стала штатним пугалом міжнародної політики.
Розглядаючи негативний історичний феномен Леоніда Кучми, варто поглянути на цю персону під кутом зору політичної прецедентності.
Не має сумніву, що майбутні дослідники кучминого правління 1994-2004 років матимуть підстави визнати Кучму найгіршим українським президентом.
Не дивлячись на те, що коли стало остаточно зрозуміло, що олігархічному режиму настає кінець й почалося масове знищення документів з колишньої адміністрації президента, усе знищити все рівно не вдалося. На мою думку, необхідно терміново створити комісію, щодо збереження, архівування й остаточної правової оцінки спадщини колишнього режиму Кучми.
Також було б доцільно створити "Чорну книгу", котра має зафіксувати всі злочини колишнього режиму, свідчення людей, які постраждали від олігархічно-кланової влади.
Сюди цілком мають шанси увійти свідчення бізнесменів, бізнеси, котрих було знищено позаправовими методами, аби відкрити дорогу дніпропетровським кланам, що поширювали свою економічну владу на всю Україну, свідчення громадян, які піддавалися політичним репресіям, тому що мали сміливість відстоювати свою позицію, людей, котрі підпали під дію заборони на професію і були занесені до чорних списків режиму...
Перш за все, подібна прецедентність необхідна для того, щоб усі наступні вищі керівники держави (у разі хоча б найменшого бажання піти кучминим шляхом) задумались над тим, що за кожну їхню протизаконну дію чи рішення рано чи пізно таки доведеться відповідати перед законом, перед історією та власним народом.
Взагалі, якщо вдуматись, навіщо 10 років Кучма керував Україною? Для того, щоб його "сім`я" здобула мільярдні статки? Щоб більшість українського населення було доведено до стану крайньої бідності? Щоб приватизувати усе колишнє державне майно на користь невеликої купки його олігархічних спільників? Саме виходячи з цього треба давати правову оцінку кучминому правлінню.
Свого часу в Україні не було дано оцінки діяльності колишнього комуністичного режиму. Тепер можна цілком визнати, що у цьому сенсі було допущено фундаментальну помилку.
Не можна розпочинати життя держави з чистого листа не давши правової оцінки злочинам режиму минулого і тим його діячам, котрі визначали політику порочної влади. Поза тим, я жодною мірою не хочу нікого закликати до "полювання на відьом" чи зведення рахунків з тими, кому в часи Кучми жилося ситно, комфортно і вільготно.
Проте, саме принцип прецедентності в оцінці діяльності найвищої особи в державній ієрархії мав би стати повчальним уроком для багатьох урядовців, чиновників, бюрократів, котрі нині приступатимуть до роботи за нинішньої демократичної влади.
Прецедентним має назавжди стати те, що вразі незгоди з журналістами їм у жодному разі не можна відрізати голову чи забивати бітами. Що якщо ти став президентом, то члени твоєї родини не мають права використовувати цей факт для монополізації своєю сім'єю цілих галузей промисловості. Що якщо ти пробув біля керма влади відведений законом термін, ти не маєш права використовувати важелі адміністративного ресурсу, щоб передавати владу вибраному заздалегідь правонаступнику.
Очевидно, що "Чорна книга" злодіянь часів Кучми має стати початком розслідування злочинів і беззаконня, котрі чинила колишня влада. Не очистившись від скверни недавнього минулого, ми не матимемо шансів на достойне майбутнє. Пошук нової парадигми історичного виміру українського життя необхідно розпочати саме з цього.
Нині, коли розпочинається поступовий відхід від політичних, економічних та соціальних стереотипів, силою нав'язаних українському народу попередньою владою, прірва десятилітнього морального падіння і деградації колишньої системи правління стає ще більше очевидною. Якщо українське суспільство не зможе винести історичних уроків і не осудить такого правителя, то шансів на його одужання буде небагато.
Власне, йдеться не лише про суд над Леонідом Кучмою - хоча, якщо у судовому порядку буде доведено, що він дійсно причетний до викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе, то, очевидно, що це тягне на дуже серйозний термін покарання.
Йдеться про осудження всієї системи влади, котра у історичному вимірі не лише перекреслила цілих 10 років життя всієї країни, а й перемолола мільйони доль й людських життів.
Виплекавши власними руками потворну олігархічну систему, Кучма всі ці роки діяв таким чином, ніби його президентство довічне, ніби він отримав переконливі індульгенції на злочини і беззаконня, та що відповідь тримати йому немає перед ким. Кучма весь час президентив так, ніби він не перебуває у історичному вимірі та все, що він накоїв стосується зовсім не його.
Якось, у одному із своїх висловлювань, колишній президент з радістю обмовився, що після закінчення терміну його ім'я вже не буде так часто мусолиться в пресі, а вся увага перекинеться на наступника. Наразі це не зовсім так.
Якщо обрахувати усі упущенні можливості (не говорячи вже про прямі втрати), котрі з його волі понесла Україна, то прощення подібній негативній історичній постаті просто бути не може.
Між тим, Леонід Кучма справді трагедійна персона в українському політикумі. В останні декілька місяців, завдяки "помаранчевій революції" і "силі народу", враз було ліквідовано те, що він так плекав і викохував, мріючи передати у недоторканому вигляді своєму правонаступнику.
По суті, просто нанівець пішли всі його титанічні зусилля президентських років. Нині, після перемоги Віктора Ющенка і демократії в Україні, все попереднє життя Кучми просто втрачає всілякий сенс.
Дійсно, нащо було здобувати мільярдні статки, знищувати 5 мільйонів українських життів, нищити незалежну пресу, залякуваннями та підкупами морально калічити людей, вибудовуючи злочинно-слухняну вертикаль влади, котра була "заточена" під його особисті бажання, коли за один момент уся ця громіздка структура розпалася, як картковий будиночок?
Чим сьогодні наш "дорогий" у всіх відношеннях українцям Леонід Данилович не подоба бальзаківському батьку Горіо, хоча лише з тією різницею, що той втратив все із-за своєї доброти, а наш герой за своєї зажерливості і небажання визнавати, що перед законом усі мають бути рівними – і президент, і найманий працівник, котрий задіяний на найменш престижній роботі.
Вже зараз очевидно, що втрата Кучмою посади стала для нього особистою трагедією.
Варто лише було подивитися на ту гаму неприхованих переживань, котра прокочувалась по його обличчі під час інавгурації нового українського президента.
Екс-президент явно ні за що не був годен змиритися з тим, що час його закінчився і, що з цього моменту він вже ніколи не буде вертіти українською політикою, як "циган сонцем".
Особа, котра за нормальної політичної конкуренції в Україні немала жодних шансів опинитися у президентському кріслі, ні через свої патологічні психологічні устої, ні за інтелектуальними та моральними якостями, фактично усі ці роки не лише дискредитувала Україну на світовій арені, а й стала штатним пугалом міжнародної політики.
Розглядаючи негативний історичний феномен Леоніда Кучми, варто поглянути на цю персону під кутом зору політичної прецедентності.
Не має сумніву, що майбутні дослідники кучминого правління 1994-2004 років матимуть підстави визнати Кучму найгіршим українським президентом.
Не дивлячись на те, що коли стало остаточно зрозуміло, що олігархічному режиму настає кінець й почалося масове знищення документів з колишньої адміністрації президента, усе знищити все рівно не вдалося. На мою думку, необхідно терміново створити комісію, щодо збереження, архівування й остаточної правової оцінки спадщини колишнього режиму Кучми.
Також було б доцільно створити "Чорну книгу", котра має зафіксувати всі злочини колишнього режиму, свідчення людей, які постраждали від олігархічно-кланової влади.
Сюди цілком мають шанси увійти свідчення бізнесменів, бізнеси, котрих було знищено позаправовими методами, аби відкрити дорогу дніпропетровським кланам, що поширювали свою економічну владу на всю Україну, свідчення громадян, які піддавалися політичним репресіям, тому що мали сміливість відстоювати свою позицію, людей, котрі підпали під дію заборони на професію і були занесені до чорних списків режиму...
Перш за все, подібна прецедентність необхідна для того, щоб усі наступні вищі керівники держави (у разі хоча б найменшого бажання піти кучминим шляхом) задумались над тим, що за кожну їхню протизаконну дію чи рішення рано чи пізно таки доведеться відповідати перед законом, перед історією та власним народом.
Взагалі, якщо вдуматись, навіщо 10 років Кучма керував Україною? Для того, щоб його "сім`я" здобула мільярдні статки? Щоб більшість українського населення було доведено до стану крайньої бідності? Щоб приватизувати усе колишнє державне майно на користь невеликої купки його олігархічних спільників? Саме виходячи з цього треба давати правову оцінку кучминому правлінню.
Свого часу в Україні не було дано оцінки діяльності колишнього комуністичного режиму. Тепер можна цілком визнати, що у цьому сенсі було допущено фундаментальну помилку.
Не можна розпочинати життя держави з чистого листа не давши правової оцінки злочинам режиму минулого і тим його діячам, котрі визначали політику порочної влади. Поза тим, я жодною мірою не хочу нікого закликати до "полювання на відьом" чи зведення рахунків з тими, кому в часи Кучми жилося ситно, комфортно і вільготно.
Проте, саме принцип прецедентності в оцінці діяльності найвищої особи в державній ієрархії мав би стати повчальним уроком для багатьох урядовців, чиновників, бюрократів, котрі нині приступатимуть до роботи за нинішньої демократичної влади.
Прецедентним має назавжди стати те, що вразі незгоди з журналістами їм у жодному разі не можна відрізати голову чи забивати бітами. Що якщо ти став президентом, то члени твоєї родини не мають права використовувати цей факт для монополізації своєю сім'єю цілих галузей промисловості. Що якщо ти пробув біля керма влади відведений законом термін, ти не маєш права використовувати важелі адміністративного ресурсу, щоб передавати владу вибраному заздалегідь правонаступнику.
Очевидно, що "Чорна книга" злодіянь часів Кучми має стати початком розслідування злочинів і беззаконня, котрі чинила колишня влада. Не очистившись від скверни недавнього минулого, ми не матимемо шансів на достойне майбутнє. Пошук нової парадигми історичного виміру українського життя необхідно розпочати саме з цього.
