Музей історії кучмівської Democrazy
П'ятниця, 21 січня 2005, 11:34
"Україна – цивілізована європейська держава", - довелося нещодавно почути з вуст Віктора Пінчука, а отже про жодне переслідування тестя не може бути й мови. А я от не погоджуюся!
Кримінальне чи судове переслідування щодо тих чи інших посадових осіб не є дотичним до категорій "європейськості" чи цивілізованості. Але справа не втім. Насправді, мені також не хочеться наражати суддю, суддів чи будь-кого іншого на розгляд так званої справи Кучми. Адже ми наразимо цих людей на величезний згусток чорної й гнітючої енергії, яка пануватиме на судовому засіданні, де фігуруватиме бренд "Леонід Данилович Кучма і Ко".
Чи є можливість дати суспільно-правову оцінку Кучмі та його численним ставленикам без судових процесів? Здається, така можливість є.
Не дає мені спокою ідея розміщення апарату президента у новому місці. Гарна ідея. Сплю і мрію, коли Банкова стане нормальною вулицею, аби по ній бігали заклопотані своїми справами малючки.
Не знаю, що думають собі Ющенко і його соратники з приводу його місця його сидіння, але, як на мене, сидіти на Банковій – остання справа для нового президента і його наступників. Не хочеться писати про те, який дух панує у цьому будинку, його коридорах й численних кабінетах. Кожен це відчуває по-своєму. Напевно, багато хто погодиться з тим, що навпроти один одного чатують два будинки з химерами, між собою сперечаюючись, хто химерніший?
Місяця півтора тому у моїй голові народилася одна думка. Товклися ми під АП з боку театру Франка. Яка доля цього форпосту радянської й пострадянської бюрократії? А оскільки це був перший тиждень помаранчевого "шабашу", а отже ні про які рішення Верховного суду ще не було й мови, й зберігалася вірогідність, що події можуть розвиватися по-різному, подумалося, а що буде з АП, якщо… Чи її рознесуть на камінчики, чи розмалюють-порозписують, а згодом влаштують щось на кшталт музею?
Подумалося й забулося. Але якось днями, згадуючи й міркуючи про те все, наміркувався аж до наступного.
А чом би не створити навпроти будинку з кам'яними неживими химерами музей діяльності химер з людської плоті? Музей тоталітаризму, політичних репресій, корупції, цензури і виборчих фальсифікацій. Не подобається комусь визначення "Музей", можна його наректи, приміром, Громадським центром з розслідування фактів тоталітаризму, політичних репресій, корупції, цензури і виборчих фальсифікацій. Так навіть ліпше.
На цьому думка себе не вичерпала й навіть пішла далі.
Що може становити експозицію центру? Окрема експозиція – подарунки Леоніду Кучми. На плівках Мельниченка зафіксовано, як різні чільні мужі дарували Кучмі-Плюшкіну різні сувенірчики, цяцьки корисні і не дуже – брязкальця, коробочки, пляшечки абощо. Ясна річ, вициганити їх у Л. Д. нереально (приватна власність!). Але це, власне, не потрібно. З описів предметів, які є на плівках, їх можна відтворити, нехай навіть у гіперболізованій формі.
Що ще може лягти в основу експозиції? Копії різноманітних панамських паспортів, муляжі цифрових диктофонів, фюрерського мундиру Кравченка, окулярів Азарова, прокурорських погонів Потебенька, статути деяких партій, знаменитий сервер ЦВК, мобілка Клюєва…
Інший поверх – експозиція тоталітаризму радянської доби. Про роль Щербицького, ЦК КПУ, КДБ, МВС, судових органів, окрему роль Спілки письменників тощо у переслідуванні вільної думки в Україні.
На дверях кабінетів АП варто розвішати таблички, хто в них сидів-працював. Тут – Кушнарьов (опис того, чим і коли він відзначився, етапи, так би мовити, його трудового шляху і становлення його політичної особистості), Табачник, Богуцький, Базів, Полохало, Разумков, Безсмертний, Мартиненко, Медведчук, Волков, Дагаєв, Бакай, Горбулін, Марчук, Яцуба, Підпалов, Радченко, Васильєв, Литвин, Дьомін, Льовочкін, Долганов…
В самих кабінетах на стінах можна розвішати копії декларацій власників кабінетів про прибутки й фотознімки їхніх дач, маєтків, яхт, зареєстрованих на них, або дружин, дітей, свояків, кумів, братів. Григорій Омельченко, переконаний, люб'язно поповнить експозицію копіями їх таємних банківських рахунків, які в нього завжди під рукою.
Так само в експозиції центру можуть зайняти своє почесне місце – місцеві князьки, царьки, царевичі, королевичі, словом нікчемна дрібнота, про яких з одного боку й згадувати гидко, а з іншого – згадувати потрібно, аби їхні наступники не припускалися їхніх зловживань. Ось Сумсько-щербанська область, за заході Різакарпатська, на південному сході ПіСУАР з усіма витікаючими наслідками й фєдєралістамі, чи то пак фєдєрастамі…
Ось, приміром, кабінет самого Кучми. З-поміж іншого копія такого повідомлення УНІАН. Якщо ця, або інша інформація не спростована, відповідно є сенс вважати її такою, що відповідає дійсності.
З іншого боку не сподобалося, приміром, Кучмі, що в його Кабінеті на стіні висить табличка: "Брав подарунки-хабарі від підлеглих, віддавав накази здійснювати переслідування журналістів і суддів, депутатів і голів КСП, за гроші українських бізнесменів їздив за кордон тощо", - будь-ласка, подавай до суду.
Одначе сумніваюся, що Кучма подаватиме в суд на такі "наклепи". Адже він прекрасно знає, що прийшовши до суду в якості позивача, він ризикує опинитися в дещо іншій ролі.
Взагалі, стіни в АП можна розвішати роздруківками записів Мельниченка. І нехай хтось іде в суд і доводить, що то все неправда. Ніхто не піде, бо це буде початком кінця і його й багатьох інших фігурантів записів.
Наявність на стінах роздруківки розмови Кучми із, наприклад, Зінченком, під час якої вони обговорюють, з дозволу сказати, інформаційну політику в державі, чи з іншими нинішніми соратниками Ющенка, буде гарним нагадуванням для нової влади, що "так робити не можна", буде водночас і шансом виправитися тим, хто колись "помилявся".
Ясна річ, не можна забувати й про таких "друзів" помаранчевої революції, як перший номер виборчого списку "За ЄдУ" Володимир Михайлович Литвин. Як свідчать літописи, він також був залишив неабиякий слід у будинку на Банковій…
Врешті-решт може виявитися, що будівлі АП на Банковій може не вистачити для такого центру. Що ж, доведеться, ретельніше компонувати експозицію. Втім, є ще в АП тунелі й підземні сховища, які також можна використати не без користі… Сидить же у кам'янецькій фортеці в одній з башт восковий Устим Кармелюк.
Для чого власне будувався цей будинок на Банковій? Як відомо, для Центрального Комітету Комуністичної партії України. Його інфраструктура – катакомби-бомбосховища, закапелки, двійні й потрійні кабінети, численні приймальні, напівтемні холи, й водночас десятки манюньких кабінетів для рядових інструкторів партії, які сновигали коридорами безшумно й виключно попід стінами.
Навіщо це все Ющенкові? Невже він хоче, щоб у його мізках, й у мізках його соратників, які там сидітимуть, завелися ті бісові черв'ячки, що були пожерли всі здорові клітини в голові у його попередника.
…21 листопада – у день другого туру виборів – зателефонував у прес-службу Ющенка і попросив акредитувати мене на заходи, які відбуватимуться у штабі після виборів. Жіночий голос у слухавці мені нагадав, що сьогодні неділя, а акредитація завершилася у п'ятницю. Я гірко усміхнувся: здається, з таким підходом я уже стикався. Уявляю, яких розмірів набуде подібний "відмовлянс", підкріплений статусом держчиновника й глухою залізобетонною стіною будинку з химерами.
* * *
Статут центру-музею, регламент його роботи можна затвердити указом президента й "вписати" його структуру Державного управління справами, чи іншої контори, що може прийти ДУСі на заміну. Окремий закон, гадається, ухвалювати не потрібно. Склад громадської (чи наглядової) ради центру може формуватися з істориків, політологів, юристів, журналістів, представників творчих спілок тощо.
Варто передбачити щорічну ротацію для членів ради, аби кров у жилах не застоювалася. Можна також ввести по представникові кожної депутатської групи та фракції, однак лише з правом дорадчого голосу, без права голосу під час ухвалення рішень. Саме наглядова (громадська) рада визначатиме експозицію центру-музею, головні напрямки її формування та зміст, працюватиме зі скаргами громадян чи організацій.
При центрі може функціонувати юридичний відділ, а також відділ з розслідування фактів корупції та цензури, відкритий для заяв й співпраці з громадянами. Робота відділу також може будуватися на ротаційній основі, а його працівниками будуть представники правозахисних організацій, МВС, СБУ та прокуратури.
Найбільш ефективного й дієвого способу запобіганню корупційним діянням годі й вигадати. Кожен державний чиновник буде знати, що в центрі можуть опинитися його фото й стислий опис того, як він керував, чи продовжує керувати. Цей музей-центр – найдієвіший спосіб боротьби з корупцією. Особливо, якщо там щотижня оновлюватиметься стенд типу "Останні надходження", а УТ-1 в прямому ефірі транслюватиме ті засідання громадської ради, на яких обговорюватимуться кандидати в "експонати".
Такий центр стане пересторогою для кожного. Для Ющенка, його соратників й союзників, їхніх наступників. Пересторогою, що можна не потрапити під суд, але можна закарбуватися у народній пам'яті як негідник, корупціонер чи махінатор.
Кримінальне чи судове переслідування щодо тих чи інших посадових осіб не є дотичним до категорій "європейськості" чи цивілізованості. Але справа не втім. Насправді, мені також не хочеться наражати суддю, суддів чи будь-кого іншого на розгляд так званої справи Кучми. Адже ми наразимо цих людей на величезний згусток чорної й гнітючої енергії, яка пануватиме на судовому засіданні, де фігуруватиме бренд "Леонід Данилович Кучма і Ко".
Чи є можливість дати суспільно-правову оцінку Кучмі та його численним ставленикам без судових процесів? Здається, така можливість є.
Не дає мені спокою ідея розміщення апарату президента у новому місці. Гарна ідея. Сплю і мрію, коли Банкова стане нормальною вулицею, аби по ній бігали заклопотані своїми справами малючки.
Не знаю, що думають собі Ющенко і його соратники з приводу його місця його сидіння, але, як на мене, сидіти на Банковій – остання справа для нового президента і його наступників. Не хочеться писати про те, який дух панує у цьому будинку, його коридорах й численних кабінетах. Кожен це відчуває по-своєму. Напевно, багато хто погодиться з тим, що навпроти один одного чатують два будинки з химерами, між собою сперечаюючись, хто химерніший?
Місяця півтора тому у моїй голові народилася одна думка. Товклися ми під АП з боку театру Франка. Яка доля цього форпосту радянської й пострадянської бюрократії? А оскільки це був перший тиждень помаранчевого "шабашу", а отже ні про які рішення Верховного суду ще не було й мови, й зберігалася вірогідність, що події можуть розвиватися по-різному, подумалося, а що буде з АП, якщо… Чи її рознесуть на камінчики, чи розмалюють-порозписують, а згодом влаштують щось на кшталт музею?
Подумалося й забулося. Але якось днями, згадуючи й міркуючи про те все, наміркувався аж до наступного.
А чом би не створити навпроти будинку з кам'яними неживими химерами музей діяльності химер з людської плоті? Музей тоталітаризму, політичних репресій, корупції, цензури і виборчих фальсифікацій. Не подобається комусь визначення "Музей", можна його наректи, приміром, Громадським центром з розслідування фактів тоталітаризму, політичних репресій, корупції, цензури і виборчих фальсифікацій. Так навіть ліпше.
На цьому думка себе не вичерпала й навіть пішла далі.
Що може становити експозицію центру? Окрема експозиція – подарунки Леоніду Кучми. На плівках Мельниченка зафіксовано, як різні чільні мужі дарували Кучмі-Плюшкіну різні сувенірчики, цяцьки корисні і не дуже – брязкальця, коробочки, пляшечки абощо. Ясна річ, вициганити їх у Л. Д. нереально (приватна власність!). Але це, власне, не потрібно. З описів предметів, які є на плівках, їх можна відтворити, нехай навіть у гіперболізованій формі.
Що ще може лягти в основу експозиції? Копії різноманітних панамських паспортів, муляжі цифрових диктофонів, фюрерського мундиру Кравченка, окулярів Азарова, прокурорських погонів Потебенька, статути деяких партій, знаменитий сервер ЦВК, мобілка Клюєва…
Інший поверх – експозиція тоталітаризму радянської доби. Про роль Щербицького, ЦК КПУ, КДБ, МВС, судових органів, окрему роль Спілки письменників тощо у переслідуванні вільної думки в Україні.
На дверях кабінетів АП варто розвішати таблички, хто в них сидів-працював. Тут – Кушнарьов (опис того, чим і коли він відзначився, етапи, так би мовити, його трудового шляху і становлення його політичної особистості), Табачник, Богуцький, Базів, Полохало, Разумков, Безсмертний, Мартиненко, Медведчук, Волков, Дагаєв, Бакай, Горбулін, Марчук, Яцуба, Підпалов, Радченко, Васильєв, Литвин, Дьомін, Льовочкін, Долганов…
В самих кабінетах на стінах можна розвішати копії декларацій власників кабінетів про прибутки й фотознімки їхніх дач, маєтків, яхт, зареєстрованих на них, або дружин, дітей, свояків, кумів, братів. Григорій Омельченко, переконаний, люб'язно поповнить експозицію копіями їх таємних банківських рахунків, які в нього завжди під рукою.
Так само в експозиції центру можуть зайняти своє почесне місце – місцеві князьки, царьки, царевичі, королевичі, словом нікчемна дрібнота, про яких з одного боку й згадувати гидко, а з іншого – згадувати потрібно, аби їхні наступники не припускалися їхніх зловживань. Ось Сумсько-щербанська область, за заході Різакарпатська, на південному сході ПіСУАР з усіма витікаючими наслідками й фєдєралістамі, чи то пак фєдєрастамі…
Ось, приміром, кабінет самого Кучми. З-поміж іншого копія такого повідомлення УНІАН. Якщо ця, або інша інформація не спростована, відповідно є сенс вважати її такою, що відповідає дійсності.
З іншого боку не сподобалося, приміром, Кучмі, що в його Кабінеті на стіні висить табличка: "Брав подарунки-хабарі від підлеглих, віддавав накази здійснювати переслідування журналістів і суддів, депутатів і голів КСП, за гроші українських бізнесменів їздив за кордон тощо", - будь-ласка, подавай до суду.
Одначе сумніваюся, що Кучма подаватиме в суд на такі "наклепи". Адже він прекрасно знає, що прийшовши до суду в якості позивача, він ризикує опинитися в дещо іншій ролі.
Взагалі, стіни в АП можна розвішати роздруківками записів Мельниченка. І нехай хтось іде в суд і доводить, що то все неправда. Ніхто не піде, бо це буде початком кінця і його й багатьох інших фігурантів записів.
Наявність на стінах роздруківки розмови Кучми із, наприклад, Зінченком, під час якої вони обговорюють, з дозволу сказати, інформаційну політику в державі, чи з іншими нинішніми соратниками Ющенка, буде гарним нагадуванням для нової влади, що "так робити не можна", буде водночас і шансом виправитися тим, хто колись "помилявся".
Ясна річ, не можна забувати й про таких "друзів" помаранчевої революції, як перший номер виборчого списку "За ЄдУ" Володимир Михайлович Литвин. Як свідчать літописи, він також був залишив неабиякий слід у будинку на Банковій…
Врешті-решт може виявитися, що будівлі АП на Банковій може не вистачити для такого центру. Що ж, доведеться, ретельніше компонувати експозицію. Втім, є ще в АП тунелі й підземні сховища, які також можна використати не без користі… Сидить же у кам'янецькій фортеці в одній з башт восковий Устим Кармелюк.
Для чого власне будувався цей будинок на Банковій? Як відомо, для Центрального Комітету Комуністичної партії України. Його інфраструктура – катакомби-бомбосховища, закапелки, двійні й потрійні кабінети, численні приймальні, напівтемні холи, й водночас десятки манюньких кабінетів для рядових інструкторів партії, які сновигали коридорами безшумно й виключно попід стінами.
Навіщо це все Ющенкові? Невже він хоче, щоб у його мізках, й у мізках його соратників, які там сидітимуть, завелися ті бісові черв'ячки, що були пожерли всі здорові клітини в голові у його попередника.
…21 листопада – у день другого туру виборів – зателефонував у прес-службу Ющенка і попросив акредитувати мене на заходи, які відбуватимуться у штабі після виборів. Жіночий голос у слухавці мені нагадав, що сьогодні неділя, а акредитація завершилася у п'ятницю. Я гірко усміхнувся: здається, з таким підходом я уже стикався. Уявляю, яких розмірів набуде подібний "відмовлянс", підкріплений статусом держчиновника й глухою залізобетонною стіною будинку з химерами.
* * *
Статут центру-музею, регламент його роботи можна затвердити указом президента й "вписати" його структуру Державного управління справами, чи іншої контори, що може прийти ДУСі на заміну. Окремий закон, гадається, ухвалювати не потрібно. Склад громадської (чи наглядової) ради центру може формуватися з істориків, політологів, юристів, журналістів, представників творчих спілок тощо.
Варто передбачити щорічну ротацію для членів ради, аби кров у жилах не застоювалася. Можна також ввести по представникові кожної депутатської групи та фракції, однак лише з правом дорадчого голосу, без права голосу під час ухвалення рішень. Саме наглядова (громадська) рада визначатиме експозицію центру-музею, головні напрямки її формування та зміст, працюватиме зі скаргами громадян чи організацій.
При центрі може функціонувати юридичний відділ, а також відділ з розслідування фактів корупції та цензури, відкритий для заяв й співпраці з громадянами. Робота відділу також може будуватися на ротаційній основі, а його працівниками будуть представники правозахисних організацій, МВС, СБУ та прокуратури.
Найбільш ефективного й дієвого способу запобіганню корупційним діянням годі й вигадати. Кожен державний чиновник буде знати, що в центрі можуть опинитися його фото й стислий опис того, як він керував, чи продовжує керувати. Цей музей-центр – найдієвіший спосіб боротьби з корупцією. Особливо, якщо там щотижня оновлюватиметься стенд типу "Останні надходження", а УТ-1 в прямому ефірі транслюватиме ті засідання громадської ради, на яких обговорюватимуться кандидати в "експонати".
Такий центр стане пересторогою для кожного. Для Ющенка, його соратників й союзників, їхніх наступників. Пересторогою, що можна не потрапити під суд, але можна закарбуватися у народній пам'яті як негідник, корупціонер чи махінатор.
