10 шансів президента Віктора Ющенка
Четвер, 20 січня 2005, 13:29
Чи повинні ми починати затяжне святкування начебто остаточної перемоги над "вічно вчорашніми", чий бронепоїзд стоїть на запасній колії?
Чи варто більш раціонально скористатися тим невеликим часом, котрий історія виділила для України, щоб дати шанс довести: перемога демократії на наших теренах можлива?
Як на мене, виграш президентських виборів є проміжним і початковим етапом очистки "авгійових стаєнь минулого" та усунення з історичної арени України посткомуністичної номенклатури.
Можна фрагментарно спробувати окреслити за яких умов можуть зреалізуватися шанси самого Віктора Ющенка вповні виконати всі ті обіцянки, котрі він встиг вже оприлюднити за час передвиборчих перегонів.
1. Повноцінне функціонування апарату нового президента стане можливим лише у тому випадку, якщо він та його найближче оточення усвідомлять той факт, що незалучення професіоналів з різних сфер, котрі в силу всіляких (об’єктивних і суб’єктивних обставин) опинилися поза увагою його і самого та його команди лише призведе до чергового розпорошення патріотичних сил й фрагментування зусиль направлених на здобуття якнайшвидших позитивних результатів.
2. Лише опираючись на інтелігенцію, та її найбільш інтелектуально просунуту частину - "інтелектуалів", можна розраховувати на розробку й реалізацію проектів "витягування" Української держави з економічної і соціальної безвиході у яку завів її за 10 років експлуатації України на власну користь режим Леоніда Кучми.
3. Рішучі, послідовні, сміливі, продумані й професійні дії команди Віктора Ющенка в перші 100 днів нададуть шанс розвинути динаміку реформ та продемонструють українському народу, що він не помилився мерзнучи, протестуючи і ставши грудьми на захист демократичного європейського майбутнього своєї батьківщини.
4. Необхідно категорично відмовитись від навмисного і свідомого затягування важливих рішень, як це трапилося з кандидатурою на посаду прем’єр-міністра. Маневрування на політичному полі союзників, котре зовсім не є придатним для подібних затяжних маневрів, лише стратегічно погіршує поточну ситуацію й автоматично вибиває з числа союзників колишніх соратників по президентських перегонах.
Частина з них у разі недотримання попередньо узгоджених (хоча і не оприлюднених публічно домовленостей) дуже легко можуть перетворитися на опонентів, а то й на відвертих противників нової влади.
5. Підбір і розстановка кадрів на всіх без винятку ключових і низових постах має відбуватися лише за фаховою ознакою. Варто повністю відмовитись від методів колишнього режиму, коли призначення на посади, починаючи з низових ланок і закінчуючи столичною номенклатурою відбувалося за принципами родинної приналежності, земляцтва і особистих зв’язків.
Пошук нових кадрів, користуючись методами попереднього тестування й особистої співбесіди з кандидатами надає шанс виявити саме тих осіб, котрі найкраще підходять для вакансій, що вже існують, чи можуть виникнути в процесі трансформації державних структур й інституцій.
6. Реалістична оцінка президентом Віктором Ющенком своїх власних можливостей. Очевидно, що в кожної особи є межа вольових і професійних потуг. Лише усвідомлюючи реалістично той факт, що одна людина не може всього знати, зробити і проконтролювати можна розподілити свої сили і своєї команди таким чином, щоб перекрити усі сегменти поля поточних проблем, які виникатимуть щодня, щогодини, щохвилини в Українській державі.
Чудовим прикладом такого розуміння є колишній американський президент Рональд Рейган, котрий завдяки своєму вмінню підбирати собі радників й помічників та успішно формувати команду однодумців-професіоналів, поправу вважається одним з найкращих президентів Сполучених Штатів.
7. Підняти економіку й реально покращити життя пересічних українських громадян зможе лише блискавична відміна (в перші ж дні президентства Віктора Ющенка) драконівських законів, котрі позаекономічними методами перекривали можливість українцям, які не мали над собою сумнозвісного "даху", займатися економічною діяльністю.
Зі сфери бізнесу необхідно вилучити бандитів і так званих "крутих", які не лише дискредитували саме поняття економічної самодіяльності, але й перекрили можливість для мільйонів підприємливих і енергійних громадян нашої держави розбудовувати економіку України й водночас достойно матеріально забезпечувати себе та свої сім'ї.
8. Побудувати дійсно громадянське суспільство можливо лише тоді, коли народ перестане боятися своєї влади, а буде довіряти, поважати й шанувати її представників. Можливо, перші трансформації державних структур варто розпочати зі силових структур.
Реорганізувати міліцію (котра у більшості країн є нічим іншим, як видом ополчення чи військовим добровільним формуванням, що комплектується здебільшого під час війни для відбування тилової служби) і терміново замінити її на професійний правоохоронний орган – поліцію, яка успішно діє у всіх, без винятку, демократичних країнах світу.
9. Спинити вимирання українського народу й для цього терміново розпочати реалізовувати "Державну програму підтримки сім'ї". Законодавчо ввести порядок, за яким кожна родина після народження третьої дитини обов’язково отримуватиме від держави у своє розпорядження безплатну квартиру, а на кожну дитину виплачуватиметься, як мінімум, 400 гривень на місяць.
10. Створити такі умови для українських громадян, коли б люди не прагнули отримувати субсидії та інші різновиди соціальних дотацій, а мали би повну можливість самі заробляти собі на достойне життя. Терміново переглянути тарифи і ставки найманих працівників таким чином, щоб вони не лише відповідали цінам на основні продукти харчування та предмети повсякденного вжитку, а й наближалися поступово до рівня розвинених країн об’єднаної Європи.
Власне кажучи, нічого такого фантастичного й нереального у першочергових десяти завданнях для новообраного президента України Віктора Ющенка і немає. Звісно, що таких пунктів можна нарахувати значно більше, якщо почати детально розписувати, що ж треба зробити президенту, котрий отримав вотум довіри і надій на достойне життя у власній державі від українського народу.
Хоча, наразі, можливо варто було б більше говорити про певний аванс довіри до президента, який здобув свою перемогу на хвилі народних протестів проти прогнилого режиму бюрократичної олігархії, котрий протягом довгих і фатальних для України років очолював і розбудовував під безмежні економічні потреби власної "сім'ї" Леонід Кучма.
Однак головне – чи готовий Віктор Ющенко змінити і демонтувати номенклатуро-автократичну систему влади, вживлену в дійсність українського суспільства кучминим режимом, чи він зможе лише наважитись (в силу тиску колишніх домінуючих політичних й економічних еліт та їхніх союзників у регіонах) на косметичний ремонт прогнилого фасаду політичної системи, що у підсумку може призвести до непрогнозованих і неочікуваних наслідків?
Мова має йти не про "перебудову" чи її "славну" імітацію, як це вже відбувалося одного разу 20 років тому в епоху Михайла Горбачова. Україні потрібні дійсно радикальні революційні зміни її політичної, економічної і соціальної системи. Хоча тут постає закономірне питання – наскільки готовий піти на такі кроки сам Ющенко й його найближче оточення?
Чи наважаться вони розпочати демонтаж системи, котра (попри всю її недосконалість, громіздкість і неефективність) все ж хоч якось забезпечувала державне управління і делегувати певну частину верховної влади органам місцевого самоврядування?
Наскільки нова київська влада зможе швидко опанувати передачу і контроль своїх вказівок на місця, враховуючи той факт, що в регіонах тотально підібрані кадри з політичної обойми колишнього президента Леоніда Кучми?
Крім того, цілком очевидно, що ані Кучма, ані Янукович не зацікавлені у тому, щоб у Віктора Андрійовича все вийшло так, як він задумав і що від нього очікує український народ.
Безперечно, що вони вставлятимуть, і не раз, палки в колеса економічних реформ і державної трансформації нової влади та намагатимуться плутатися між ногами, проте якщо Ющенко дійсно віритиме у свій народ і опиратиметься на нього і в складні для нього часи, і під час злетів та перемог, тоді можна сказати, що він справді є "народним президентом", як його охрестила від час президентської кампанії демократична преса.
Дуже б не хотілося, щоб у підсумку за нерішучих, непродуманих й непрофесійних дій частини оточення Віктора Ющенка трапилося так, що вигравши владу, демократичні сили в Україні її зрештою програли, як уже було в історії.
Чи варто більш раціонально скористатися тим невеликим часом, котрий історія виділила для України, щоб дати шанс довести: перемога демократії на наших теренах можлива?
Як на мене, виграш президентських виборів є проміжним і початковим етапом очистки "авгійових стаєнь минулого" та усунення з історичної арени України посткомуністичної номенклатури.
Можна фрагментарно спробувати окреслити за яких умов можуть зреалізуватися шанси самого Віктора Ющенка вповні виконати всі ті обіцянки, котрі він встиг вже оприлюднити за час передвиборчих перегонів.
1. Повноцінне функціонування апарату нового президента стане можливим лише у тому випадку, якщо він та його найближче оточення усвідомлять той факт, що незалучення професіоналів з різних сфер, котрі в силу всіляких (об’єктивних і суб’єктивних обставин) опинилися поза увагою його і самого та його команди лише призведе до чергового розпорошення патріотичних сил й фрагментування зусиль направлених на здобуття якнайшвидших позитивних результатів.
2. Лише опираючись на інтелігенцію, та її найбільш інтелектуально просунуту частину - "інтелектуалів", можна розраховувати на розробку й реалізацію проектів "витягування" Української держави з економічної і соціальної безвиході у яку завів її за 10 років експлуатації України на власну користь режим Леоніда Кучми.
3. Рішучі, послідовні, сміливі, продумані й професійні дії команди Віктора Ющенка в перші 100 днів нададуть шанс розвинути динаміку реформ та продемонструють українському народу, що він не помилився мерзнучи, протестуючи і ставши грудьми на захист демократичного європейського майбутнього своєї батьківщини.
4. Необхідно категорично відмовитись від навмисного і свідомого затягування важливих рішень, як це трапилося з кандидатурою на посаду прем’єр-міністра. Маневрування на політичному полі союзників, котре зовсім не є придатним для подібних затяжних маневрів, лише стратегічно погіршує поточну ситуацію й автоматично вибиває з числа союзників колишніх соратників по президентських перегонах.
Частина з них у разі недотримання попередньо узгоджених (хоча і не оприлюднених публічно домовленостей) дуже легко можуть перетворитися на опонентів, а то й на відвертих противників нової влади.
5. Підбір і розстановка кадрів на всіх без винятку ключових і низових постах має відбуватися лише за фаховою ознакою. Варто повністю відмовитись від методів колишнього режиму, коли призначення на посади, починаючи з низових ланок і закінчуючи столичною номенклатурою відбувалося за принципами родинної приналежності, земляцтва і особистих зв’язків.
Пошук нових кадрів, користуючись методами попереднього тестування й особистої співбесіди з кандидатами надає шанс виявити саме тих осіб, котрі найкраще підходять для вакансій, що вже існують, чи можуть виникнути в процесі трансформації державних структур й інституцій.
6. Реалістична оцінка президентом Віктором Ющенком своїх власних можливостей. Очевидно, що в кожної особи є межа вольових і професійних потуг. Лише усвідомлюючи реалістично той факт, що одна людина не може всього знати, зробити і проконтролювати можна розподілити свої сили і своєї команди таким чином, щоб перекрити усі сегменти поля поточних проблем, які виникатимуть щодня, щогодини, щохвилини в Українській державі.
Чудовим прикладом такого розуміння є колишній американський президент Рональд Рейган, котрий завдяки своєму вмінню підбирати собі радників й помічників та успішно формувати команду однодумців-професіоналів, поправу вважається одним з найкращих президентів Сполучених Штатів.
7. Підняти економіку й реально покращити життя пересічних українських громадян зможе лише блискавична відміна (в перші ж дні президентства Віктора Ющенка) драконівських законів, котрі позаекономічними методами перекривали можливість українцям, які не мали над собою сумнозвісного "даху", займатися економічною діяльністю.
Зі сфери бізнесу необхідно вилучити бандитів і так званих "крутих", які не лише дискредитували саме поняття економічної самодіяльності, але й перекрили можливість для мільйонів підприємливих і енергійних громадян нашої держави розбудовувати економіку України й водночас достойно матеріально забезпечувати себе та свої сім'ї.
8. Побудувати дійсно громадянське суспільство можливо лише тоді, коли народ перестане боятися своєї влади, а буде довіряти, поважати й шанувати її представників. Можливо, перші трансформації державних структур варто розпочати зі силових структур.
Реорганізувати міліцію (котра у більшості країн є нічим іншим, як видом ополчення чи військовим добровільним формуванням, що комплектується здебільшого під час війни для відбування тилової служби) і терміново замінити її на професійний правоохоронний орган – поліцію, яка успішно діє у всіх, без винятку, демократичних країнах світу.
9. Спинити вимирання українського народу й для цього терміново розпочати реалізовувати "Державну програму підтримки сім'ї". Законодавчо ввести порядок, за яким кожна родина після народження третьої дитини обов’язково отримуватиме від держави у своє розпорядження безплатну квартиру, а на кожну дитину виплачуватиметься, як мінімум, 400 гривень на місяць.
10. Створити такі умови для українських громадян, коли б люди не прагнули отримувати субсидії та інші різновиди соціальних дотацій, а мали би повну можливість самі заробляти собі на достойне життя. Терміново переглянути тарифи і ставки найманих працівників таким чином, щоб вони не лише відповідали цінам на основні продукти харчування та предмети повсякденного вжитку, а й наближалися поступово до рівня розвинених країн об’єднаної Європи.
Власне кажучи, нічого такого фантастичного й нереального у першочергових десяти завданнях для новообраного президента України Віктора Ющенка і немає. Звісно, що таких пунктів можна нарахувати значно більше, якщо почати детально розписувати, що ж треба зробити президенту, котрий отримав вотум довіри і надій на достойне життя у власній державі від українського народу.
Хоча, наразі, можливо варто було б більше говорити про певний аванс довіри до президента, який здобув свою перемогу на хвилі народних протестів проти прогнилого режиму бюрократичної олігархії, котрий протягом довгих і фатальних для України років очолював і розбудовував під безмежні економічні потреби власної "сім'ї" Леонід Кучма.
Однак головне – чи готовий Віктор Ющенко змінити і демонтувати номенклатуро-автократичну систему влади, вживлену в дійсність українського суспільства кучминим режимом, чи він зможе лише наважитись (в силу тиску колишніх домінуючих політичних й економічних еліт та їхніх союзників у регіонах) на косметичний ремонт прогнилого фасаду політичної системи, що у підсумку може призвести до непрогнозованих і неочікуваних наслідків?
Мова має йти не про "перебудову" чи її "славну" імітацію, як це вже відбувалося одного разу 20 років тому в епоху Михайла Горбачова. Україні потрібні дійсно радикальні революційні зміни її політичної, економічної і соціальної системи. Хоча тут постає закономірне питання – наскільки готовий піти на такі кроки сам Ющенко й його найближче оточення?
Чи наважаться вони розпочати демонтаж системи, котра (попри всю її недосконалість, громіздкість і неефективність) все ж хоч якось забезпечувала державне управління і делегувати певну частину верховної влади органам місцевого самоврядування?
Наскільки нова київська влада зможе швидко опанувати передачу і контроль своїх вказівок на місця, враховуючи той факт, що в регіонах тотально підібрані кадри з політичної обойми колишнього президента Леоніда Кучми?
Крім того, цілком очевидно, що ані Кучма, ані Янукович не зацікавлені у тому, щоб у Віктора Андрійовича все вийшло так, як він задумав і що від нього очікує український народ.
Безперечно, що вони вставлятимуть, і не раз, палки в колеса економічних реформ і державної трансформації нової влади та намагатимуться плутатися між ногами, проте якщо Ющенко дійсно віритиме у свій народ і опиратиметься на нього і в складні для нього часи, і під час злетів та перемог, тоді можна сказати, що він справді є "народним президентом", як його охрестила від час президентської кампанії демократична преса.
Дуже б не хотілося, щоб у підсумку за нерішучих, непродуманих й непрофесійних дій частини оточення Віктора Ющенка трапилося так, що вигравши владу, демократичні сили в Україні її зрештою програли, як уже було в історії.
