Останні обличчя наметового містечка
П'ятниця, 14 січня 2005, 19:36
У п'ятницю зранку жителі наметового містечка на Хрещатику прокинулися ще не знаючи, що десь у верхах прийняли рішення їхнє містечко згорнути. До обіду копії відповідного розпорядження Ющенка занесли до кожного намету.
"Чи чули, що намети будуть згортати?", - запитую в хлопців біля входу в містечко. На що юнак-волинянин років двадцяти з авторитетним виразом обличчя повідомляє, що містечко нікому себе згорнути не дасть: "Будемо стояти до інавгурації, хай там що пише Ющенко".
В основному ж "те, що пише Ющенко", тут просто називають підробкою або провокацією. І приводів не вірити у справжність документу наш винахідливий народ знайшов чимало.
Одні говорять, що на розпорядженні немає печатки. Інші – що там не стоїть дата, а тому воно не може бути справжнім. А дівчина з Житомирської області взагалі переконана, що документ не виданий від імені опозиції, бо… там немає підпису Тимошенко. "От коли всі підпишуться з команди опозиції, тоді й будемо вірити. Бо ми не за одного Ющенка тут мерзли", - категорично стверджує дівчина.
А ще розповідають, що напередодні ходили чутки про виступ Ющенка перед мітингуючими. Хто ці чутки пустив – з'ясувати не вдалося, проте на Старий новий рік Віктора Андрійовича тут так і не дочекалися. "От коли приїде до нас і сам оголосить про розпуск, тоді й підемо", - додає літня жінка з якоюсь ображеною інтонацією.
До туалету – за пропусками
Взагалі ж, як і багато знаменитих людей, останні свої дні містечко доживає в злиднях. Раніше для них працювали установи на зразок Українського дому, де можна було поїсти та зігрітися.
Було декілька бань, де мешканцям містечка дозволяли безкоштовно митися. Тепер більшість із них перестали надавати такі послуги. А до тих, що лишилися, пробитися важко, розповідають люди. Тому більшість ходить до знайомих киян.
Із туалетами тільки проблем немає. По території містечка розставлено кілька біотуалетів. Крім того, один наметовий житель розповів дивовижну історію про те, що за спеціальними посвідченнями колись пускали безкоштовно до платного туалету на Хрещатику. Щоправда, інші говорять, що всі завжди ходили в МакДоналдз і без будь-яких пропусків.
Крім інших бід, ще й годувати, за одностайною думкою всіх опитаних, стали гірше. "Чи то кияни менше приносять, чи то грошей менше виділяють", гадають мешканці.
Та й між самими місцевими жителями у другій половині майданування почалися конфлікти. "Це від революційної бездіяльності", - по-фрейдистськи розмірковує замурзаний хлопець, потираючи руки від холоду. Одні говорять, що сваряться між собою представники Верхнього й Нижнього табору. Інші – що просто люди від неробства стали напиватися й агресивно себе поводити.
Проте зовні цього наче й не видно – всі, як і раніше, їдять разом, ходять один до одного в гості і співають щедрівки.
Якась мила дівчина запрошує до намету. Пробиратися треба крізь кілька шарів грубої тканини й брезенту. По даху б'є дощ. У наметі на заваленій ковдрами підлозі спить, обнявшись, пара закоханих. У іншому кутку хлопець п'є чай з термосу. Хтось поруч голосно кашляє.
За всім цим хазяйством слідкує жінка-пенсіонерка, яка свій громадянський обов'язок вбачає в служінні революції.
Із захватом розповідає, що незабаром усім мешканцям містечка видадуть посвідчення з фотографіями. Для цієї мети жителів кожного намету навіть перефотографували на цифровик. Є й такі, каже, що тільки заради цих посвідчень і приїхали.
- А навіщо вам посвідчення?, - питаю.
- Кажуть, там наші прізвища через комп'ютер пропустять.
- І що?
- Щось-то воно дасть. Ви ж журналістка, вам краще знати.
У пошуках революційного щастя
Посередині містечка намет з написом "Білорусія". Виявляється, там із самого початку живуть представники білоруської опозиції. Кажуть, що приїхали підтримати українців та набратися досвіду.
Член опозиційної білоруської партії ОГП Олег підхопив у Києві бронхіт, і почувається дуже погано. Але все одно залишається. "Може, колись і у себе вдасться таке зробити", - говорить він.
Проте в реальність такого варіанту найближчим часом вірить мало. Якби, каже, подібні намети посеред Мінську з'явилися, Лукашенко б не тільки їх за ніч розгромив, але й всіх учасників пересаджав.
Один хлопець розповідає, що покинув заради революції роботу. "Мабуть, виженуть", - зітхає, але відразу додає, що не жалкує.
А інший, студент, каже, що його директор училища особисто благословив на революційну діяльність, і навіть оцінки обіцяв гарні поставити, незважаючи на пропуски. Тому треба протриматися до кінця, щоб з гідністю повернутися додому.
Петро із Львівської області у наметах із самого початку. Розповідає, як на революції з дівчатами знайомився, як жінка вдома не розуміє ні його, ні його революційних поглядів. А тоді вдивляється пильно в очі й зніяковіло каже: "А знаєте, що мені циганка сказала?". "Що?", - питаю. Трохи вагається, а тоді зізнається: "Сказала, що зустріну я тут гарну дівчину, і буде в нас із нею дочка".
Проте, так і не зустрівши другу половину, Петро прийшов до висновку, що Майдан своє вже віджив. Тепер, каже, нові люди приїжджають не задля революції, а з інших якихось причин: чи пригод їм хочеться, чи вчитися лінь, чи працювати, чи вдома проблеми. Тому він особисто буде радий, якщо Ющенко справді те розпорядження підписав.
- А як вас звати?, - запитує на прощання.
- Катерина.
- Збрехала значить циганка, - зітхає бідолаха й чвалає кудись до намету.
Уже виходячи ввечері з містечка, намагаюся знайти копію того злощасного для місцевих мешканців документу. Куди не зайду – розпорядження немає. На виході питаю хлопця, чому ніде не можна цих листочків знайти. "А ними багаття для вечері розпалювали, я сам бачив", - посміхаючись, відповідає юнак.
"Чи чули, що намети будуть згортати?", - запитую в хлопців біля входу в містечко. На що юнак-волинянин років двадцяти з авторитетним виразом обличчя повідомляє, що містечко нікому себе згорнути не дасть: "Будемо стояти до інавгурації, хай там що пише Ющенко".
В основному ж "те, що пише Ющенко", тут просто називають підробкою або провокацією. І приводів не вірити у справжність документу наш винахідливий народ знайшов чимало.
Одні говорять, що на розпорядженні немає печатки. Інші – що там не стоїть дата, а тому воно не може бути справжнім. А дівчина з Житомирської області взагалі переконана, що документ не виданий від імені опозиції, бо… там немає підпису Тимошенко. "От коли всі підпишуться з команди опозиції, тоді й будемо вірити. Бо ми не за одного Ющенка тут мерзли", - категорично стверджує дівчина.
А ще розповідають, що напередодні ходили чутки про виступ Ющенка перед мітингуючими. Хто ці чутки пустив – з'ясувати не вдалося, проте на Старий новий рік Віктора Андрійовича тут так і не дочекалися. "От коли приїде до нас і сам оголосить про розпуск, тоді й підемо", - додає літня жінка з якоюсь ображеною інтонацією.
До туалету – за пропусками
Взагалі ж, як і багато знаменитих людей, останні свої дні містечко доживає в злиднях. Раніше для них працювали установи на зразок Українського дому, де можна було поїсти та зігрітися.
Було декілька бань, де мешканцям містечка дозволяли безкоштовно митися. Тепер більшість із них перестали надавати такі послуги. А до тих, що лишилися, пробитися важко, розповідають люди. Тому більшість ходить до знайомих киян.
Із туалетами тільки проблем немає. По території містечка розставлено кілька біотуалетів. Крім того, один наметовий житель розповів дивовижну історію про те, що за спеціальними посвідченнями колись пускали безкоштовно до платного туалету на Хрещатику. Щоправда, інші говорять, що всі завжди ходили в МакДоналдз і без будь-яких пропусків.
Крім інших бід, ще й годувати, за одностайною думкою всіх опитаних, стали гірше. "Чи то кияни менше приносять, чи то грошей менше виділяють", гадають мешканці.
Та й між самими місцевими жителями у другій половині майданування почалися конфлікти. "Це від революційної бездіяльності", - по-фрейдистськи розмірковує замурзаний хлопець, потираючи руки від холоду. Одні говорять, що сваряться між собою представники Верхнього й Нижнього табору. Інші – що просто люди від неробства стали напиватися й агресивно себе поводити.
Проте зовні цього наче й не видно – всі, як і раніше, їдять разом, ходять один до одного в гості і співають щедрівки.
Якась мила дівчина запрошує до намету. Пробиратися треба крізь кілька шарів грубої тканини й брезенту. По даху б'є дощ. У наметі на заваленій ковдрами підлозі спить, обнявшись, пара закоханих. У іншому кутку хлопець п'є чай з термосу. Хтось поруч голосно кашляє.
За всім цим хазяйством слідкує жінка-пенсіонерка, яка свій громадянський обов'язок вбачає в служінні революції.
Із захватом розповідає, що незабаром усім мешканцям містечка видадуть посвідчення з фотографіями. Для цієї мети жителів кожного намету навіть перефотографували на цифровик. Є й такі, каже, що тільки заради цих посвідчень і приїхали.
- А навіщо вам посвідчення?, - питаю.
- Кажуть, там наші прізвища через комп'ютер пропустять.
- І що?
- Щось-то воно дасть. Ви ж журналістка, вам краще знати.
У пошуках революційного щастя
Посередині містечка намет з написом "Білорусія". Виявляється, там із самого початку живуть представники білоруської опозиції. Кажуть, що приїхали підтримати українців та набратися досвіду.
Член опозиційної білоруської партії ОГП Олег підхопив у Києві бронхіт, і почувається дуже погано. Але все одно залишається. "Може, колись і у себе вдасться таке зробити", - говорить він.
Проте в реальність такого варіанту найближчим часом вірить мало. Якби, каже, подібні намети посеред Мінську з'явилися, Лукашенко б не тільки їх за ніч розгромив, але й всіх учасників пересаджав.
Один хлопець розповідає, що покинув заради революції роботу. "Мабуть, виженуть", - зітхає, але відразу додає, що не жалкує.
А інший, студент, каже, що його директор училища особисто благословив на революційну діяльність, і навіть оцінки обіцяв гарні поставити, незважаючи на пропуски. Тому треба протриматися до кінця, щоб з гідністю повернутися додому.
Петро із Львівської області у наметах із самого початку. Розповідає, як на революції з дівчатами знайомився, як жінка вдома не розуміє ні його, ні його революційних поглядів. А тоді вдивляється пильно в очі й зніяковіло каже: "А знаєте, що мені циганка сказала?". "Що?", - питаю. Трохи вагається, а тоді зізнається: "Сказала, що зустріну я тут гарну дівчину, і буде в нас із нею дочка".
Проте, так і не зустрівши другу половину, Петро прийшов до висновку, що Майдан своє вже віджив. Тепер, каже, нові люди приїжджають не задля революції, а з інших якихось причин: чи пригод їм хочеться, чи вчитися лінь, чи працювати, чи вдома проблеми. Тому він особисто буде радий, якщо Ющенко справді те розпорядження підписав.
- А як вас звати?, - запитує на прощання.
- Катерина.
- Збрехала значить циганка, - зітхає бідолаха й чвалає кудись до намету.
Уже виходячи ввечері з містечка, намагаюся знайти копію того злощасного для місцевих мешканців документу. Куди не зайду – розпорядження немає. На виході питаю хлопця, чому ніде не можна цих листочків знайти. "А ними багаття для вечері розпалювали, я сам бачив", - посміхаючись, відповідає юнак.
