Переможців не судять
Четвер, 13 січня 2005, 12:33
Громадська "люстраційна" дискусія, яка триває з перших днів нового політичного та календарного року змушує і мене вставити свої "п'ять копійок". Років із десять я збираю матеріали з цієї теми, маю у творчому доробку кілька публікацій та нещодавній тематичний випуск "Подвійного доказу" на каналі "1+1".
КОГО СУДИТИ: ЧОРНОВОЛА ЧИ МАРЧУКА?
Мрію про справедливу і чесну владу, яка у мене асоціюється із главою держави Віктором Ющенком. Але ще більше хотілося б, щоб лідер нації у принципі не застосовував у своїй діяльності "подвійні стандарти". От, скажімо, такі:
Главі АП Віктору Медведчуку – "бандитам – тюрми!", а екс-керівникові АП і чільному "заєдуну" Володимиру Литвину – збереження зірки Героя України. Хтось має сумніви, що новий президент ніколи не нагадає демократичному і патріотичному генпрокурору про голос Литвина на плівках майора Мельниченка ("Я думаю, Кравченку сказать, щоб вони іншими мєрами подіяли...")? Це про Георгія...
Нинішньому есдеку Нестору Шуфричу – публічне "фе!" чи "фу!", а колишньому есдеку Петру Порошенку – "слава!" і посаду глави Кабміну.
"Зраднику" Тарасу Чорноволу – всенародна "ганьба!", а Євгену Марчуку, майже опозиціонеру, який, щоправда, десь загубив відеокасету із зізнанням убивці Вячеслава Чорновола, - жовтогарячий шалик ІІІ ступеня.
У власника земельного наділу у Пущі-Водиці Степана Гавриша – варто відібрати непрозоро отримані 6 гектарів, а помаранчевому революціонеру Івану Степановичу Плющу – додати ще, бо в нього лише 77 соток. Тим більше, що за дєрібан власності столичної територіальної громади радісно проголосувала фракція "Нашої України" у Київраді.
І ще. Піховшек має бути, безсумнівно, підданий люстраційному суду, а Доренко – покараний ще одним ефіром на "5 каналі" і новими бурхливими оваціями на Майдані.
А ТЕПЕР ПО ДІЛУ
Спершу про термін. Це слово у перекладі з латини означає "очищення".
У масовій же свідомості закарбувались дві інші іпостасі люстрації – покарання людей, які були причетні до встановлення, утвердження та оборони антидемократичного режиму, та заборона на професію для певного кола осіб. Варто відзначити, що і перше, і друге має робитися винятково на основі закону.
Щоправда, доводиться чути і про люстрацію як синонім "покаяння". Це, звісно, вульгарно. Перша категорія – юридична, а друга – етична, духовно-філософська.
В історії люстрації застосовували не дуже часто. Цього слова не вживали російські більшовики, коли на основі ленінських декретів і постанов "чрезвычаек" систематично зачищали органи влади, соціальні стани, корпорації (священиків, університетських викладачів, студентів тощо) від представників колишніх "эксплуататорских классов". Але ці масові чистки були люстрацією по суті.
Про "люстрацію" не йшлося на Нюрнберзькому та наступних антинацистських трибуналах і судових процесах. Але їхні результати – найкращий доказ можливості реалізації цієї юридичної технології.
Найголовніші винуватці злочинів – на шибениці, середні – у Шпандау, менші – позбавлені права на професію. Партія (НСДАП), яка жахливою парасолькою нависала над німецьким та австрійським суспільством, розпущена, а її символіка заборонена. Назавжди. І цей закон діє і донині.
І, безсумнівно, цього слова не знали червоні кхмери, які у середині 1970-х вичистили з камбоджійського суспільства понад 1,2 мільйона співгромадян – всіх тих, хто заважав будівництву світлого комуністичного майбутнього за маоїстським зразком. Звичайно, напівграмотні партизани Пол Пота та Йєнг Сарі не використовували таких складних слів. Вони застосовували простіші методи "оздоровлення суспільства" – одним сильним ударом мотикою по черепу...
Як бачимо, три країни запропонували людству три різні, але по-своєму ефективні, шляхи "прощання з минулим". Цілком логічно, що Україна, яка на очах у всього світу "помаранчево" попрощалася зі своїм недемократичним минулим, має запропонувати свій власний шлях унеможливлення несвободи у майбутньому.
І тут знову згадали про люстрацію. З ентуазістичних текстів низки публіцистів можна зрозуміти, що це майже панацея від очевидних суспільних хвороб і низки поки що недоведених у суді державних злочинів останніх років. Неоднозначний і часом скандальний досвід східноєвропейських та прибалтійських країн свідчить, що це зовсім не універсальна пілюля, яку може застосовувати будь-хто і будь-коли.
МИ І ВОНИ
Активісти люстраційного процесу, на мій погляд, не зважають на суттєві відмінності ситуації в Україні від умов, в яких ухвалювалися люстраційні закони у країнах Європи наприкінці комуністичної доби.
"Оксамитові революції" перемагали стару комуністичну владу, так би мовити, нокаутом. Так було і у Чехії, і у НДР, і в Румунії, і навіть у радянських республіках Балтії.
В Україні ж "помаранчева революція" взяла гору, знову використаємо боксерську термінологію – за очками, - шляхом поєднання парламентських методів (перемога у виборах президента за "сприяння" державних органів – ЦВК та Верховного суду) та позапарламентських (Майдан).
Можна стверджувати, що безкровне, майданно-співоче перетікання влади (яке, до речі, ще не відбулося, але коментатори цього воліють не зауважувати – мовляв, якось воно буде) мало місце не тільки завдяки чеснотам опозиції, але й відповідальності влади.
Принаймні, її частини: СБУ, скажімо, зливала журналістам аудіофайли розмов Клюєва з Левенцем. Мілція не виконувала усних незаконних наказів. Армія залишилася в казармах і не передала зброю "янучарам". Податківці, особливо на Львівщині, розповіли про методи роботи Медведчука-молодшого. Базів тепер більший опозиціонер, ніж Папа Римський – католик.
Новини прорежимних телеканалів швидко позбулися нав'язливої "темниківської" опіки. Дипломати не заважали трудовій і свідомій діаспорі голосувати проти влади. Верховна Рада відверто кинула "підрахуя" Ківалова. Верховний суд проявив справжнє геройство і визнав вибори сфальшованими.
"Лінія фронту" між добром і злом пройшла через кожну родину, партію, парламентську фракцію, державний орган, військову частину. Отже, кого будемо "очищати"? Та й судді хто?
У наших більш свободолюбивих сусідів об'єктом люстраційного переслідування були правлячі партії та каральні органи - СЄПН та "штазі" у Німеччині, КПЛ та КДБ – у Литві.
А тим часом в Україні поки що жоден із радикалів не озвучив тезу про необхідність системного кримінального переслідування СДПУ(о), Партії регіонів, Народно-демократичної партії, Ліберальної партії України, Селянської та інших партій, що становили т.зв. "злочинну партію влади".
Також не чути про необхідність використання негайних запобіжних заходи для затримання та арешту нинішніх (і попередніх!) керівників генпрокуратури, СБУ, МВС, ДПАУ, ДУСі та інших структур антинародного режиму.
Уявімо фантасмагорію – Лех Валенса (Вацлав Гавел, Іон Ілієску, Вітаутас Ландсбергіс тощо) переміг у результаті революції, а потім його збанкрутілі та "злочинні" опоненти ще майже місяць морочать полякам (чехам, румунам, литовцям тощо) голову, продукуючи безглузді скарги в суди різної інстанції, запрошуючи швейцарських та американських юристів, і всіляко перешкоджають святу демократії та свободи...
Українське суспільство сьогодні розколоте – на емоційно-демократичну більшість та агресивно-консервативну меншість. За першими – віртуальна перемога, за другими – реальна влада (в окремих регіонах – Донбасі, Криму, Одесі – абсолютна).
Я погоджуюсь із лідером "гранітної революції" Олесем Донієм, який вважає, що момент для люстрації було упущено в 1990-1991 роках. Нині може йти мова лише про "кадрову ротацію": прихід нової генерації політиків, управлінців, негайні перевибори Верховної Ради чи хоча б місцевих органів влади на пропорційних засадах.
Чи готовий Ющенко піти на радикальні політичні дії, які приведуть у політику тисячі нових облич? Це питання. Бо у 2002 році він привів із собою в парламент півсотні політичних пенсіонерів-імпотентів (і хто знає, що буде в 2006-му?).
Набагато легше – розпочати безплідну дискусію із звинувачення "стрілочників". Що і спостерігаємо. Це виглядає ще більш аморально на тлі багаторічної бездіяльності нинішніх переможців у справі засудження справді злочинних організацій – Компартії Радянського Союзу (і, звісно, КПУ як її підрозділу) та Комітету держбепеки СРСР. Ритуальні завивання у дні пам'яті жертв голодомору, політичних репересій і... пустота.
До опозиції вимоги вище, ніж до влади. А тому ті ющенківці, які нині закликають до покарання чільних діячів кучмівського режиму, мають водночас говорити і про кару тим, хто робив блискучу політичну та спецслужбівську кар'єру за комуністів. І про тих, хто "стучав" на дисидентів.
Чи готова, наприклад, фракція "Нашої України" віддати під суд Геннадія Удовенка, який на дипломатичній роботі за океаном поборював "українських буржуазних націоналістів"?
Чи готові депутати-демократи Володимир Яворівський та Іван Драч пояснити свої кар'єрні злети за Брежнєва, коли Ліна Костенко замовкла на роки, а Василь Стус назавжди?
Чи готові радикали з фракції БЮТ віддати суддям люстраційного суду академіка Ситника? "Найбільш монструозну постать у моєму житті" – це слова політв'язня Євгена Сверстюка.
Чи готові соціалісти-"сільськовістяни" Сподаренко та Бокий чесно розповісти про те як їхня газета, орган ЦК КПУ, десятиліттями зомбувала неправдою українських селян, а 1991 року підтримала ГКЧП?
Переможців, як відомо, не судять (і морально теж). Так і хочеться сказати – на жаль...
Статті автора на дотичну тематику:
Стукачу, віддай мандат!
Станция "Люстрация"
КОГО СУДИТИ: ЧОРНОВОЛА ЧИ МАРЧУКА?
Мрію про справедливу і чесну владу, яка у мене асоціюється із главою держави Віктором Ющенком. Але ще більше хотілося б, щоб лідер нації у принципі не застосовував у своїй діяльності "подвійні стандарти". От, скажімо, такі:
Главі АП Віктору Медведчуку – "бандитам – тюрми!", а екс-керівникові АП і чільному "заєдуну" Володимиру Литвину – збереження зірки Героя України. Хтось має сумніви, що новий президент ніколи не нагадає демократичному і патріотичному генпрокурору про голос Литвина на плівках майора Мельниченка ("Я думаю, Кравченку сказать, щоб вони іншими мєрами подіяли...")? Це про Георгія...
Нинішньому есдеку Нестору Шуфричу – публічне "фе!" чи "фу!", а колишньому есдеку Петру Порошенку – "слава!" і посаду глави Кабміну.
"Зраднику" Тарасу Чорноволу – всенародна "ганьба!", а Євгену Марчуку, майже опозиціонеру, який, щоправда, десь загубив відеокасету із зізнанням убивці Вячеслава Чорновола, - жовтогарячий шалик ІІІ ступеня.
У власника земельного наділу у Пущі-Водиці Степана Гавриша – варто відібрати непрозоро отримані 6 гектарів, а помаранчевому революціонеру Івану Степановичу Плющу – додати ще, бо в нього лише 77 соток. Тим більше, що за дєрібан власності столичної територіальної громади радісно проголосувала фракція "Нашої України" у Київраді.
І ще. Піховшек має бути, безсумнівно, підданий люстраційному суду, а Доренко – покараний ще одним ефіром на "5 каналі" і новими бурхливими оваціями на Майдані.
А ТЕПЕР ПО ДІЛУ
Спершу про термін. Це слово у перекладі з латини означає "очищення".
У масовій же свідомості закарбувались дві інші іпостасі люстрації – покарання людей, які були причетні до встановлення, утвердження та оборони антидемократичного режиму, та заборона на професію для певного кола осіб. Варто відзначити, що і перше, і друге має робитися винятково на основі закону.
Щоправда, доводиться чути і про люстрацію як синонім "покаяння". Це, звісно, вульгарно. Перша категорія – юридична, а друга – етична, духовно-філософська.
В історії люстрації застосовували не дуже часто. Цього слова не вживали російські більшовики, коли на основі ленінських декретів і постанов "чрезвычаек" систематично зачищали органи влади, соціальні стани, корпорації (священиків, університетських викладачів, студентів тощо) від представників колишніх "эксплуататорских классов". Але ці масові чистки були люстрацією по суті.
Про "люстрацію" не йшлося на Нюрнберзькому та наступних антинацистських трибуналах і судових процесах. Але їхні результати – найкращий доказ можливості реалізації цієї юридичної технології.
Найголовніші винуватці злочинів – на шибениці, середні – у Шпандау, менші – позбавлені права на професію. Партія (НСДАП), яка жахливою парасолькою нависала над німецьким та австрійським суспільством, розпущена, а її символіка заборонена. Назавжди. І цей закон діє і донині.
І, безсумнівно, цього слова не знали червоні кхмери, які у середині 1970-х вичистили з камбоджійського суспільства понад 1,2 мільйона співгромадян – всіх тих, хто заважав будівництву світлого комуністичного майбутнього за маоїстським зразком. Звичайно, напівграмотні партизани Пол Пота та Йєнг Сарі не використовували таких складних слів. Вони застосовували простіші методи "оздоровлення суспільства" – одним сильним ударом мотикою по черепу...
Як бачимо, три країни запропонували людству три різні, але по-своєму ефективні, шляхи "прощання з минулим". Цілком логічно, що Україна, яка на очах у всього світу "помаранчево" попрощалася зі своїм недемократичним минулим, має запропонувати свій власний шлях унеможливлення несвободи у майбутньому.
І тут знову згадали про люстрацію. З ентуазістичних текстів низки публіцистів можна зрозуміти, що це майже панацея від очевидних суспільних хвороб і низки поки що недоведених у суді державних злочинів останніх років. Неоднозначний і часом скандальний досвід східноєвропейських та прибалтійських країн свідчить, що це зовсім не універсальна пілюля, яку може застосовувати будь-хто і будь-коли.
МИ І ВОНИ
Активісти люстраційного процесу, на мій погляд, не зважають на суттєві відмінності ситуації в Україні від умов, в яких ухвалювалися люстраційні закони у країнах Європи наприкінці комуністичної доби.
"Оксамитові революції" перемагали стару комуністичну владу, так би мовити, нокаутом. Так було і у Чехії, і у НДР, і в Румунії, і навіть у радянських республіках Балтії.
В Україні ж "помаранчева революція" взяла гору, знову використаємо боксерську термінологію – за очками, - шляхом поєднання парламентських методів (перемога у виборах президента за "сприяння" державних органів – ЦВК та Верховного суду) та позапарламентських (Майдан).
Можна стверджувати, що безкровне, майданно-співоче перетікання влади (яке, до речі, ще не відбулося, але коментатори цього воліють не зауважувати – мовляв, якось воно буде) мало місце не тільки завдяки чеснотам опозиції, але й відповідальності влади.
Принаймні, її частини: СБУ, скажімо, зливала журналістам аудіофайли розмов Клюєва з Левенцем. Мілція не виконувала усних незаконних наказів. Армія залишилася в казармах і не передала зброю "янучарам". Податківці, особливо на Львівщині, розповіли про методи роботи Медведчука-молодшого. Базів тепер більший опозиціонер, ніж Папа Римський – католик.
Новини прорежимних телеканалів швидко позбулися нав'язливої "темниківської" опіки. Дипломати не заважали трудовій і свідомій діаспорі голосувати проти влади. Верховна Рада відверто кинула "підрахуя" Ківалова. Верховний суд проявив справжнє геройство і визнав вибори сфальшованими.
"Лінія фронту" між добром і злом пройшла через кожну родину, партію, парламентську фракцію, державний орган, військову частину. Отже, кого будемо "очищати"? Та й судді хто?
У наших більш свободолюбивих сусідів об'єктом люстраційного переслідування були правлячі партії та каральні органи - СЄПН та "штазі" у Німеччині, КПЛ та КДБ – у Литві.
А тим часом в Україні поки що жоден із радикалів не озвучив тезу про необхідність системного кримінального переслідування СДПУ(о), Партії регіонів, Народно-демократичної партії, Ліберальної партії України, Селянської та інших партій, що становили т.зв. "злочинну партію влади".
Також не чути про необхідність використання негайних запобіжних заходи для затримання та арешту нинішніх (і попередніх!) керівників генпрокуратури, СБУ, МВС, ДПАУ, ДУСі та інших структур антинародного режиму.
Уявімо фантасмагорію – Лех Валенса (Вацлав Гавел, Іон Ілієску, Вітаутас Ландсбергіс тощо) переміг у результаті революції, а потім його збанкрутілі та "злочинні" опоненти ще майже місяць морочать полякам (чехам, румунам, литовцям тощо) голову, продукуючи безглузді скарги в суди різної інстанції, запрошуючи швейцарських та американських юристів, і всіляко перешкоджають святу демократії та свободи...
Українське суспільство сьогодні розколоте – на емоційно-демократичну більшість та агресивно-консервативну меншість. За першими – віртуальна перемога, за другими – реальна влада (в окремих регіонах – Донбасі, Криму, Одесі – абсолютна).
Я погоджуюсь із лідером "гранітної революції" Олесем Донієм, який вважає, що момент для люстрації було упущено в 1990-1991 роках. Нині може йти мова лише про "кадрову ротацію": прихід нової генерації політиків, управлінців, негайні перевибори Верховної Ради чи хоча б місцевих органів влади на пропорційних засадах.
Чи готовий Ющенко піти на радикальні політичні дії, які приведуть у політику тисячі нових облич? Це питання. Бо у 2002 році він привів із собою в парламент півсотні політичних пенсіонерів-імпотентів (і хто знає, що буде в 2006-му?).
Набагато легше – розпочати безплідну дискусію із звинувачення "стрілочників". Що і спостерігаємо. Це виглядає ще більш аморально на тлі багаторічної бездіяльності нинішніх переможців у справі засудження справді злочинних організацій – Компартії Радянського Союзу (і, звісно, КПУ як її підрозділу) та Комітету держбепеки СРСР. Ритуальні завивання у дні пам'яті жертв голодомору, політичних репересій і... пустота.
До опозиції вимоги вище, ніж до влади. А тому ті ющенківці, які нині закликають до покарання чільних діячів кучмівського режиму, мають водночас говорити і про кару тим, хто робив блискучу політичну та спецслужбівську кар'єру за комуністів. І про тих, хто "стучав" на дисидентів.
Чи готова, наприклад, фракція "Нашої України" віддати під суд Геннадія Удовенка, який на дипломатичній роботі за океаном поборював "українських буржуазних націоналістів"?
Чи готові депутати-демократи Володимир Яворівський та Іван Драч пояснити свої кар'єрні злети за Брежнєва, коли Ліна Костенко замовкла на роки, а Василь Стус назавжди?
Чи готові радикали з фракції БЮТ віддати суддям люстраційного суду академіка Ситника? "Найбільш монструозну постать у моєму житті" – це слова політв'язня Євгена Сверстюка.
Чи готові соціалісти-"сільськовістяни" Сподаренко та Бокий чесно розповісти про те як їхня газета, орган ЦК КПУ, десятиліттями зомбувала неправдою українських селян, а 1991 року підтримала ГКЧП?
Переможців, як відомо, не судять (і морально теж). Так і хочеться сказати – на жаль...
Статті автора на дотичну тематику:
Стукачу, віддай мандат!
Станция "Люстрация"
