Прорвалися!
Максим Стріха, для УП — Понеділок, 27 грудня 2004, 16:52
Коли пишуться ці рядки, ЦВК підрахувала майже 100% голосів і розрив між переможцем і переможеним складає трохи менше 9%.
Кінцевій перемозі Віктора Ющенка завадити вже нічого не зможе – ані скарги переможеної сторони, ані позови до судів. Адже, попри наявність численних дрібних прикрощів, маємо перші вибори, які пройшли без системних порушень. Це визнає і Комітет виборців України, і більшість закордонних спостерігачів. Щоправда, в посланців братньої Росії – власна думка – але дивно, щоб за такої ситуації її (окремої думки) не існувало.
Звичайно, команда Януковича ще довго тавруватиме "нелюдськість опонентів", які, заборонивши голосувати вдома всім охочим, начебто не лише вкрала її перемогу, але й спричинила смертельні випадки на дільницях Луганщини.
Але опоненти слушно відповідатимуть – обмеження стали вимушеним наслідком необмежених фальсифікацій 21 листопада, під час яких влада широко використовувала як один з головних інструментів саме голосування вдома.
Та й на Прикарпатті з Тернопіллям смертельних випадків на дільницях, на щастя, не було – хоч тутешні виборці підтримували свого кандидата аж ніяк не менш палко. Виходить, що й у рамках чинного закону можна забезпечити голосування всіх активних громадян – треба лишень робити це по-людському.
Отже, з урахуванням усіх процесуальних термінів, десь після Різдва Віктор Ющенко складе президентську присягу в залі парламенту, поклавши праву руку на Конституцію і (за бажанням!) на Пересопницьке євангеліє – визначну пам'ятку української книжності 16 сторіччя. Саме так записано в постанові Верховної Ради про порядок інавгурації.
Ох, недарма "валили" цей пункт комуністи з "регіоналами", - вони, мабуть, підсвідомо відчували, що йдеться про перший переклад Нового Заповіту живою українською мовою. Але документ ухвалено – і можна сміливо припускати, що бажання покласти праву руку на унікальний манускрипт у Ющенка з'явиться.
А головне - уже зараз можна говорити, як змінила помаранчева революція електоральну карту України. І тут на уважного спостерігача очікуватиме несподіванка – зміни виявилися зовсім не такими драматичними, як дехто очікував.
Звичайно, показники Ющенка покращилися в усіх без винятку регіонах. Натомість показники Януковича – погіршилися. Особливо виразно це відбулося в низці областей Заходу й Центру, де Ющенко впевнено перемагав і раніше, але показники Януковича лишалися достатньо високими за рахунок застосування адмінресурсу й голосування "відкріпників".
Проте в основному цих позитивних змін досягнуто, очевидно, саме завдяки виключенню найголовніших каналів фальсифікацій. Адже й раніше на Донеччині Ющенка, напевно, підтримували понад 4% - і лише внаслідок "безміру" 21 листопада вони перетворилися на 2%.
І сьогодні Януковича на Донеччині підтримує майже 94% (п'ять тижнів тому, за офіційними даними – 96%). Але, завдяки новому принципові формування комісій, явка тут скоротилася із "захмарних" 97% до високих, але правдоподібних 84%.
За рахунок кумулятивного ефекту позитивних змін в усіх без винятку регіонах Ющенко й досягнув своєї впевненої перемоги. Але додати до списку областей, де він переміг ще в першому турі, бодай одну, лідер "Сили народу" так і не зміг. З п'яти округів Херсонщини, на яку покладали особливі надії, Ющенко посів перше місце лише в одному.
Не варто драматизувати цієї обставини. Адже п'яти тижнів свободи на телеканалах (і то не на всіх) було явно не досить, щоб докорінно змінити суспільну свідомість, яку старанно формували роками. До того ж, інформація, яка руйнує струнку систему уявлень твердо переконаної (хтось говоритиме – зомбованої) людини неминуче сприймається "в багнети".
Але важливо інше – в "біло-голубій" смузі України "помаранчеві" скрізь (окрім Донеччини з Луганщиною) становлять уже помітну і впливову меншість – із тенденцією до дальшого переростання в більшість. Якщо, звісно, нова команда виявиться на висоті взятих на себе зобов'язань.
…На одному з передвиборчих мітингів минулого літа Анатолій Матвієнко кинув фразу, слушність якої ми відчуємо дуже швидко: "Сьогодні всі говорять: буде важко, але ми переможемо. Я ж переконаний: ми переможемо, і буде важко". Адже вже сьогодні Віктор Ющенко стоїть перед низкою надзвичайно складних проблем.
По-перше, йому потрібно сформувати урядову команду так, щоб не чулися ображеними ані давні випробувані союзники, ані нещодавні перебіжчики з протилежного табору (без яких, на жаль, сталої парламентської більшості сьогодні не створити).
По-друге, йому вже завтра потрібно буде платити за соціальними векселями, які щедро видавав уряд Януковича (і це – в умовах різко розбалансованого бюджету).
По-третє, йому потрібно буде на ходу виробляти нову схему взаємодії з урядом і парламентом з огляду на майбутній вступ у силу конституційних змін. Спроби Юлії Тимошенко уневажнити ці зміни через Конституційний Суд не лише малореалістичні, але й контрпродуктивні – бодай з огляду на необхідність підтримання єдності нової урядової коаліції.
По-четверте, слід буде негайно скористатися з шансів, які перемога демократії дає Україні на західному напрямкові – й водночас налагодити ділові й партнерські відносити з путінською Росією.
І, нарешті, по-п'яте, новому президентові потрібно буде постійно посилати суспільству сигнали: вибори – то не лише зміна еліт, і те, про що говорилося на Майдані – не лише красива риторика. І водночас треба буде домагатися широкого суспільного консенсусу, зокрема й з тими, для кого поразка Януковича сьогодні – болюча особиста втрата.
Виконати жоден з цих пунктів по максимуму і без втрат не вдасться.
Будуть ображені – зі шкурницьких і з "ідейних" мотивів.
Буде необхідність ухвалення непопулярних рішень.
Буде неминуча втрата довіри частини тих, хто мерз днями й ночами на Майдані – й сьогодні справедливо прагне "суду й кари" для представників ненависного "режиму".
Будуть кадрові й програмові помилки, яких не уникнути.
Тому сьогодні мій настрій далекий від ейфорії. Скоріше – це настрій людини, якій щойно вдалося уникнути смертельної небезпеки: надто нестерпним психологічно виглядало б життя в країні, де президент, отримавши "благословення афонських старців у Єрусалимі", (чи єрусалимських на Афоні – яка різниця?), періодично вибиває зуби наближеним, і де перша леді виголошує запальні спічі про американські валянки з наколотими мандаринками.
Мої надії пов'язано насамперед із тим, що помаранчева революція показала: український народ є мудрішим, жертовнішим і відважнішим, аніж усі ми могли подумати ще якихось два місяці тому.
А відтак за умови, коли преса, нарешті, стала вільніша, суди – справедливіші, а політики – людяніші, цей народ обов'язково матиме краще майбутнє.
Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, письменник
Кінцевій перемозі Віктора Ющенка завадити вже нічого не зможе – ані скарги переможеної сторони, ані позови до судів. Адже, попри наявність численних дрібних прикрощів, маємо перші вибори, які пройшли без системних порушень. Це визнає і Комітет виборців України, і більшість закордонних спостерігачів. Щоправда, в посланців братньої Росії – власна думка – але дивно, щоб за такої ситуації її (окремої думки) не існувало.
Звичайно, команда Януковича ще довго тавруватиме "нелюдськість опонентів", які, заборонивши голосувати вдома всім охочим, начебто не лише вкрала її перемогу, але й спричинила смертельні випадки на дільницях Луганщини.
Але опоненти слушно відповідатимуть – обмеження стали вимушеним наслідком необмежених фальсифікацій 21 листопада, під час яких влада широко використовувала як один з головних інструментів саме голосування вдома.
Та й на Прикарпатті з Тернопіллям смертельних випадків на дільницях, на щастя, не було – хоч тутешні виборці підтримували свого кандидата аж ніяк не менш палко. Виходить, що й у рамках чинного закону можна забезпечити голосування всіх активних громадян – треба лишень робити це по-людському.
Отже, з урахуванням усіх процесуальних термінів, десь після Різдва Віктор Ющенко складе президентську присягу в залі парламенту, поклавши праву руку на Конституцію і (за бажанням!) на Пересопницьке євангеліє – визначну пам'ятку української книжності 16 сторіччя. Саме так записано в постанові Верховної Ради про порядок інавгурації.
Ох, недарма "валили" цей пункт комуністи з "регіоналами", - вони, мабуть, підсвідомо відчували, що йдеться про перший переклад Нового Заповіту живою українською мовою. Але документ ухвалено – і можна сміливо припускати, що бажання покласти праву руку на унікальний манускрипт у Ющенка з'явиться.
А головне - уже зараз можна говорити, як змінила помаранчева революція електоральну карту України. І тут на уважного спостерігача очікуватиме несподіванка – зміни виявилися зовсім не такими драматичними, як дехто очікував.
Звичайно, показники Ющенка покращилися в усіх без винятку регіонах. Натомість показники Януковича – погіршилися. Особливо виразно це відбулося в низці областей Заходу й Центру, де Ющенко впевнено перемагав і раніше, але показники Януковича лишалися достатньо високими за рахунок застосування адмінресурсу й голосування "відкріпників".
Проте в основному цих позитивних змін досягнуто, очевидно, саме завдяки виключенню найголовніших каналів фальсифікацій. Адже й раніше на Донеччині Ющенка, напевно, підтримували понад 4% - і лише внаслідок "безміру" 21 листопада вони перетворилися на 2%.
І сьогодні Януковича на Донеччині підтримує майже 94% (п'ять тижнів тому, за офіційними даними – 96%). Але, завдяки новому принципові формування комісій, явка тут скоротилася із "захмарних" 97% до високих, але правдоподібних 84%.
За рахунок кумулятивного ефекту позитивних змін в усіх без винятку регіонах Ющенко й досягнув своєї впевненої перемоги. Але додати до списку областей, де він переміг ще в першому турі, бодай одну, лідер "Сили народу" так і не зміг. З п'яти округів Херсонщини, на яку покладали особливі надії, Ющенко посів перше місце лише в одному.
Не варто драматизувати цієї обставини. Адже п'яти тижнів свободи на телеканалах (і то не на всіх) було явно не досить, щоб докорінно змінити суспільну свідомість, яку старанно формували роками. До того ж, інформація, яка руйнує струнку систему уявлень твердо переконаної (хтось говоритиме – зомбованої) людини неминуче сприймається "в багнети".
Але важливо інше – в "біло-голубій" смузі України "помаранчеві" скрізь (окрім Донеччини з Луганщиною) становлять уже помітну і впливову меншість – із тенденцією до дальшого переростання в більшість. Якщо, звісно, нова команда виявиться на висоті взятих на себе зобов'язань.
…На одному з передвиборчих мітингів минулого літа Анатолій Матвієнко кинув фразу, слушність якої ми відчуємо дуже швидко: "Сьогодні всі говорять: буде важко, але ми переможемо. Я ж переконаний: ми переможемо, і буде важко". Адже вже сьогодні Віктор Ющенко стоїть перед низкою надзвичайно складних проблем.
По-перше, йому потрібно сформувати урядову команду так, щоб не чулися ображеними ані давні випробувані союзники, ані нещодавні перебіжчики з протилежного табору (без яких, на жаль, сталої парламентської більшості сьогодні не створити).
По-друге, йому вже завтра потрібно буде платити за соціальними векселями, які щедро видавав уряд Януковича (і це – в умовах різко розбалансованого бюджету).
По-третє, йому потрібно буде на ходу виробляти нову схему взаємодії з урядом і парламентом з огляду на майбутній вступ у силу конституційних змін. Спроби Юлії Тимошенко уневажнити ці зміни через Конституційний Суд не лише малореалістичні, але й контрпродуктивні – бодай з огляду на необхідність підтримання єдності нової урядової коаліції.
По-четверте, слід буде негайно скористатися з шансів, які перемога демократії дає Україні на західному напрямкові – й водночас налагодити ділові й партнерські відносити з путінською Росією.
І, нарешті, по-п'яте, новому президентові потрібно буде постійно посилати суспільству сигнали: вибори – то не лише зміна еліт, і те, про що говорилося на Майдані – не лише красива риторика. І водночас треба буде домагатися широкого суспільного консенсусу, зокрема й з тими, для кого поразка Януковича сьогодні – болюча особиста втрата.
Виконати жоден з цих пунктів по максимуму і без втрат не вдасться.
Будуть ображені – зі шкурницьких і з "ідейних" мотивів.
Буде необхідність ухвалення непопулярних рішень.
Буде неминуча втрата довіри частини тих, хто мерз днями й ночами на Майдані – й сьогодні справедливо прагне "суду й кари" для представників ненависного "режиму".
Будуть кадрові й програмові помилки, яких не уникнути.
Тому сьогодні мій настрій далекий від ейфорії. Скоріше – це настрій людини, якій щойно вдалося уникнути смертельної небезпеки: надто нестерпним психологічно виглядало б життя в країні, де президент, отримавши "благословення афонських старців у Єрусалимі", (чи єрусалимських на Афоні – яка різниця?), періодично вибиває зуби наближеним, і де перша леді виголошує запальні спічі про американські валянки з наколотими мандаринками.
Мої надії пов'язано насамперед із тим, що помаранчева революція показала: український народ є мудрішим, жертовнішим і відважнішим, аніж усі ми могли подумати ще якихось два місяці тому.
А відтак за умови, коли преса, нарешті, стала вільніша, суди – справедливіші, а політики – людяніші, цей народ обов'язково матиме краще майбутнє.
Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, письменник