Чи вбитий дракон?
Четвер, 23 грудня 2004, 13:51
Міркування психолога про помаранчеву революцію
У 91-ому в Україні панувала короткочасна ейфорія: головна голова дракона, на ймення Радянська імперія, була відсічена. Країну поспішно оголосили демократичною державою, де панує закон і політичні свободи - улюблене гасло всіх сучасних режимів, які виникли на уламках тоталітаризму.
Традиційно крісло керівника країни зайняв наступник старої влади. Згодом замість імперської голови виросло кілька нових голів місцевого масштабу, названих у народі кланами: Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Одеська, Закарпатська і т.д. Найсильніші й геополітично тісно пов'язані клани посадили у крісло свого президента.
Також за старою доброю традицією крісло надали технарю, колишньому керівникові великого підприємства; вважалося, що його рівень культури і знань цілком достатній, щоб бути ближчим до народу, на відміну, скажімо, від якого-небудь професора права або доктора економічних наук.
Основне досягнення постімперської епохи - свобода слова й інформації. Тотальний контроль умонастрою народу був втрачений разом з імперською головою. Переважною турботою кланових голів стало нагромадження й вигідне використання капіталу. Народ виживав: у одних містах більш-менш благополучно, в інших досить неблагополучно. Кому пощастило - виїжджав в інші країни, щоб у поті чола підняти рівень свого добробуту в очах менш щасливих співгромадян.
Поступово у свідомості народу, виплеканій 70-літньою епохою тоталітаризму, відбувалися істотні зрушення. Народ, кинутий владою напризволяще, змушений був сам шукати собі хліб насущний.
Принцип гарантованої убогості, який блокує підприємницьку кмітливість, змінили принципом: розумний і заповзятливий може не тільки вижити, але й процвітати, якщо буде жити по нашим "понятіям".
Хто був просто чесним, продовжував уже самостійно боротися за виживання. Хто був розумним і чесним, щось робив, разчаровувався і, в умовах інформаційної свободи, прозрівав. Хто ж був розумним, заповзятливим, і при цьому не обтяженим моральними принципами, пристосовувався до владу імущих і процвітав.
Таким чином, економічне рабство серед певних верств населення поступово змінювалось соціально-політичним конформізмом або, простіше, рабством моральним. Внаслідок того, що моральність - цінність вічна, її не можна викорінити.
Не можна принципово розбестити весь народ, змусити його жити не за законом, що опирається на моральність, а по "понятіям", які опираються на силу. Ці спроби, як показує історія, приводили лише до краху влади або до асиміляції даного народу з іншими народами.
Нинішній парадокс в Україні, що привів до мирної революції, полягає в тому, що тих, які усвідомили себе вільними громадянами, раптом виявилося більше, ніж рабів.
Однак економічне рабство ще панує на сході країни. Адже мафіозна влада Донбасу залишила шахтарям незаздрісну дилему: або пекельна праця за виживання, або голодна смерть. Про жодне вільне політичне волевиявлення за таких умов життя не може бути й мови.
Інший різновид несвободи, успадкований рядовими прихильниками провладних сил з епохи тоталітаризму, - рабство ідеологічне. Ідеологічне рабство припускає наявність ідеологічних стереотипів, якихось стійких і розповсюджених помилкових тверджень й умовиводів типу: мета США - економічне й військове поневолення України; Ющенко - ставленик американського імперіалізму, його передвиборча кампанія фінансується Америкою; якщо Ющенко поплічник американців, то йому повинен протистояти хтось, хто захищає внутрішні інтереси країни (варто обмовитися, не країни, а кланів), отже, доля так розпорядилася, що став Янукович – свій-своїсінький.
Тут потрібно відзначити, що ідеологічні кліше спираються на більш стійкі, глибинні й древні психічні утворення, виявлені видатним психологом і культурологом Юнгом, - архетипи. У цьому випадку ми маємо справу з полярним архетипом "свій - чужий" або "рятівник - ворог".
Якщо критичність мислення знижена, то архетипи можуть актуалізуватися шляхом їхнього перенесення на реальні суб'єкти. І якщо перенесення відбулося, то будь ти тричі справедливо засуджений, ти однаково - рятівник або свій, і будь він тричі підступно отруєний, він - ворог або чужий. Логіка тут безсила, тут діють закони психології.
Про тотальну актуалізацію даних архетипів у певні критичні періоди історії Юнг попереджав ще за кілька років до другої світової війни, будучи свідком масового божевілля німецького народу. У людей похилого віку критичність і гнучкість мислення знижується, вони більше піддатливі впливу архетипів і впливу ідеологічних штампів.
Проте, ідеологічна зашореність виявляється не тільки в літніх, але й у людей середнього віку. Наприклад, досить освічена жінка, зі статком вище середнього, яку, мабуть, цілком влаштовувало її сьогоднішнє матеріальне становище, вибрала існуючу владу як начебто гарант стабільності матеріальної і не тільки.
На високій емоційній ноті, цілком щиро й безапеляційно вона заявила: "Я не хочу, щоб мої діти жили в країні, напханій американськими військовими базами". І тут даремно переконувати: у її кодуванні або, іншими словами, у маніпуляції її свідомістю використався найсильніший інстинкт - материнський.
Раціональними аргументами розкодувати людину неможливо, оскільки її свідомість певним чином звужено, на інформацію, що сприймається нею, поставлені фільтри. Ту частину інформації, яка суперечить ідеологічним кліше, людина просто не сприймає або витлумачує по-своєму, всупереч законам логіки.
На тлі другого туру виборів, коли протистояли один одному дві діаметрально протилежні фігури - і в політичному, і в особистісному плані - особливий інтерес викликає позиція виборців, яку зазвичай називають аполітичною.
Один досить ще молодий чоловік, який не голосував, міркував так: "Я не вірю в щирість промов ні того, ні іншого кандидата. Все це демагогія. У кожного свої інтереси, кожний рветься до влади. Один використає важелі влади й, мабуть, брудні методи, інший - закони психології юрби й гроші заходу. Мені непогано живеться за існуючої влади, можливо, непогано буде житися за наступника цієї влади. Я не знаю, як я буду жити при Ющенкові: може краще, а може гірше. Я не знаю, як зміни відіб'ються на моїх особистих інтересах: ймовірно, щось мене влаштує, а щось, навпаки, сильно засмутить. Тому я ні за кого не голосую".
Позиція цієї людини цілком принципова, а властиве йому переконання, як і переконання багатьох інших, для яких типове дане міркування, називається цинізмом або зневірою у Людину.
Ці люди живуть за законом розумного егоїзму: ти - мені, я - тобі. Їх турбує, насамперед, повнота свого шлунка, порожнеча душі їх особливо не обтяжує. Людські цінності й ідеали для них - надумані поняття, демагогічна завіса для прикриття цілковито егоїстичних інтересів.
У будь-яких вчинках людей – навіть у найбезкорисливіших і високих - вони неусвідомлено шукають приховану особисту вигоду. У своїй зневірі вони перевершили зневіреного Діогена, який ходив уночі з ліхтарем, вигукуючи: "Шукаю Людини!".
Вони не стануть займатися цим дивним і порожнім заняттям, тому що за їхнім переконанням Людини, яка творить добро, яка несе світло істини, яка обіймає нас любов'ю, не існує - все це тільки художня гіперболізація, - а існує лише людина як істота, наділена первинними потребами й високим інтелектом для їх задоволення.
Віктор Ющенко - не рятівник нації. Він - відважна людина, видатна особистість, якщо хочете, герой-гуманіст. Гуманіст, тому що вірить у загальнолюдські цінності й бореться за них, вірить у невичерпне прагнення свого народу до правди, справедливості, свободи. Герой, тому що зумів перемогти в собі дракона, ім'я якому - страх перед владою й зневіра у правду й справедливість.
Цілком імовірно, що в історії йому належатиме місце історичної особистості. Про значення цих особистостей в історичному процесі великий філософ сучасності Ясперс писав: "Історія - це постійне й наполегливе просування вперед окремих людей. Те, що досягається окремою людиною, аж ніяк не стає загальним надбанням. Вони закликають інших прямувати за ними. Ті, хто їх чує й розуміє, приєднуються до цього руху. Разом з тим, якась величезна сила інерції начебто постійно паралізує всі намагання. Потужні сили величезних мас із їхніми усередненими запитами душать все те, що не відповідає їхнім вимогам і не зустрічає віри. Однак те, чим стає одинична людина, непрямо змінює всіх людей. Людство в цілому робить стрибок".
Якщо доза діоксина, що перевищила норму в 6000 разів, не спрацювала, і Ющенко вибрався буквально з того світу, виходить, так треба було провидінню, і йому нічого не залишалося, як стати знаковою фігурою. Кожна його промова на Майдані Незалежності перед тими співвітчизниками, які прагнуть почути слово правди, звучала як заклик совісті, а його уражене обличчя перетворилося в символ наруги над народною совістю.
Ющенко розбудив совість народу. Він згуртував навколо себе ідеї правди й справедливості співгромадян, які усвідомили себе вільними, і направив їхню енергію на протест, що вражає своїм масштабом і хвилює своїм миролюбством, який уже не зважувалась спинити влада.
Однак ті, хто бачить у Ющенкові рятівника, дуже незабаром розчаруються. Для стабілізації підірваної корупцією й масштабним казнокрадством економіки знадобляться непопулярні засоби. Ті, хто зуміли оцінити його вчинок як героїчний - вчинок лицаря Ланцелота без меча, одним відкритим словом, що вбило дракона, - завжди будуть зберігати про Ющенка-героя добру пам'ять.
Що ж залишається нам, якщо ми хочемо стати вільними громадянами вільної країни? Убити в собі дракона. У кожного свій дракон. Шлях до свободи - це безперервне подолання за допомогою розуміння того внутрішнього й зовнішнього, яке підкоряє мене собі.
Володимир Стукас, психолог, Одеса
У 91-ому в Україні панувала короткочасна ейфорія: головна голова дракона, на ймення Радянська імперія, була відсічена. Країну поспішно оголосили демократичною державою, де панує закон і політичні свободи - улюблене гасло всіх сучасних режимів, які виникли на уламках тоталітаризму.
Традиційно крісло керівника країни зайняв наступник старої влади. Згодом замість імперської голови виросло кілька нових голів місцевого масштабу, названих у народі кланами: Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Одеська, Закарпатська і т.д. Найсильніші й геополітично тісно пов'язані клани посадили у крісло свого президента.
Також за старою доброю традицією крісло надали технарю, колишньому керівникові великого підприємства; вважалося, що його рівень культури і знань цілком достатній, щоб бути ближчим до народу, на відміну, скажімо, від якого-небудь професора права або доктора економічних наук.
Основне досягнення постімперської епохи - свобода слова й інформації. Тотальний контроль умонастрою народу був втрачений разом з імперською головою. Переважною турботою кланових голів стало нагромадження й вигідне використання капіталу. Народ виживав: у одних містах більш-менш благополучно, в інших досить неблагополучно. Кому пощастило - виїжджав в інші країни, щоб у поті чола підняти рівень свого добробуту в очах менш щасливих співгромадян.
Поступово у свідомості народу, виплеканій 70-літньою епохою тоталітаризму, відбувалися істотні зрушення. Народ, кинутий владою напризволяще, змушений був сам шукати собі хліб насущний.
Принцип гарантованої убогості, який блокує підприємницьку кмітливість, змінили принципом: розумний і заповзятливий може не тільки вижити, але й процвітати, якщо буде жити по нашим "понятіям".
Хто був просто чесним, продовжував уже самостійно боротися за виживання. Хто був розумним і чесним, щось робив, разчаровувався і, в умовах інформаційної свободи, прозрівав. Хто ж був розумним, заповзятливим, і при цьому не обтяженим моральними принципами, пристосовувався до владу імущих і процвітав.
Таким чином, економічне рабство серед певних верств населення поступово змінювалось соціально-політичним конформізмом або, простіше, рабством моральним. Внаслідок того, що моральність - цінність вічна, її не можна викорінити.
Не можна принципово розбестити весь народ, змусити його жити не за законом, що опирається на моральність, а по "понятіям", які опираються на силу. Ці спроби, як показує історія, приводили лише до краху влади або до асиміляції даного народу з іншими народами.
Нинішній парадокс в Україні, що привів до мирної революції, полягає в тому, що тих, які усвідомили себе вільними громадянами, раптом виявилося більше, ніж рабів.
Однак економічне рабство ще панує на сході країни. Адже мафіозна влада Донбасу залишила шахтарям незаздрісну дилему: або пекельна праця за виживання, або голодна смерть. Про жодне вільне політичне волевиявлення за таких умов життя не може бути й мови.
Інший різновид несвободи, успадкований рядовими прихильниками провладних сил з епохи тоталітаризму, - рабство ідеологічне. Ідеологічне рабство припускає наявність ідеологічних стереотипів, якихось стійких і розповсюджених помилкових тверджень й умовиводів типу: мета США - економічне й військове поневолення України; Ющенко - ставленик американського імперіалізму, його передвиборча кампанія фінансується Америкою; якщо Ющенко поплічник американців, то йому повинен протистояти хтось, хто захищає внутрішні інтереси країни (варто обмовитися, не країни, а кланів), отже, доля так розпорядилася, що став Янукович – свій-своїсінький.
Тут потрібно відзначити, що ідеологічні кліше спираються на більш стійкі, глибинні й древні психічні утворення, виявлені видатним психологом і культурологом Юнгом, - архетипи. У цьому випадку ми маємо справу з полярним архетипом "свій - чужий" або "рятівник - ворог".
Якщо критичність мислення знижена, то архетипи можуть актуалізуватися шляхом їхнього перенесення на реальні суб'єкти. І якщо перенесення відбулося, то будь ти тричі справедливо засуджений, ти однаково - рятівник або свій, і будь він тричі підступно отруєний, він - ворог або чужий. Логіка тут безсила, тут діють закони психології.
Про тотальну актуалізацію даних архетипів у певні критичні періоди історії Юнг попереджав ще за кілька років до другої світової війни, будучи свідком масового божевілля німецького народу. У людей похилого віку критичність і гнучкість мислення знижується, вони більше піддатливі впливу архетипів і впливу ідеологічних штампів.
Проте, ідеологічна зашореність виявляється не тільки в літніх, але й у людей середнього віку. Наприклад, досить освічена жінка, зі статком вище середнього, яку, мабуть, цілком влаштовувало її сьогоднішнє матеріальне становище, вибрала існуючу владу як начебто гарант стабільності матеріальної і не тільки.
На високій емоційній ноті, цілком щиро й безапеляційно вона заявила: "Я не хочу, щоб мої діти жили в країні, напханій американськими військовими базами". І тут даремно переконувати: у її кодуванні або, іншими словами, у маніпуляції її свідомістю використався найсильніший інстинкт - материнський.
Раціональними аргументами розкодувати людину неможливо, оскільки її свідомість певним чином звужено, на інформацію, що сприймається нею, поставлені фільтри. Ту частину інформації, яка суперечить ідеологічним кліше, людина просто не сприймає або витлумачує по-своєму, всупереч законам логіки.
На тлі другого туру виборів, коли протистояли один одному дві діаметрально протилежні фігури - і в політичному, і в особистісному плані - особливий інтерес викликає позиція виборців, яку зазвичай називають аполітичною.
Один досить ще молодий чоловік, який не голосував, міркував так: "Я не вірю в щирість промов ні того, ні іншого кандидата. Все це демагогія. У кожного свої інтереси, кожний рветься до влади. Один використає важелі влади й, мабуть, брудні методи, інший - закони психології юрби й гроші заходу. Мені непогано живеться за існуючої влади, можливо, непогано буде житися за наступника цієї влади. Я не знаю, як я буду жити при Ющенкові: може краще, а може гірше. Я не знаю, як зміни відіб'ються на моїх особистих інтересах: ймовірно, щось мене влаштує, а щось, навпаки, сильно засмутить. Тому я ні за кого не голосую".
Позиція цієї людини цілком принципова, а властиве йому переконання, як і переконання багатьох інших, для яких типове дане міркування, називається цинізмом або зневірою у Людину.
Ці люди живуть за законом розумного егоїзму: ти - мені, я - тобі. Їх турбує, насамперед, повнота свого шлунка, порожнеча душі їх особливо не обтяжує. Людські цінності й ідеали для них - надумані поняття, демагогічна завіса для прикриття цілковито егоїстичних інтересів.
У будь-яких вчинках людей – навіть у найбезкорисливіших і високих - вони неусвідомлено шукають приховану особисту вигоду. У своїй зневірі вони перевершили зневіреного Діогена, який ходив уночі з ліхтарем, вигукуючи: "Шукаю Людини!".
Вони не стануть займатися цим дивним і порожнім заняттям, тому що за їхнім переконанням Людини, яка творить добро, яка несе світло істини, яка обіймає нас любов'ю, не існує - все це тільки художня гіперболізація, - а існує лише людина як істота, наділена первинними потребами й високим інтелектом для їх задоволення.
Віктор Ющенко - не рятівник нації. Він - відважна людина, видатна особистість, якщо хочете, герой-гуманіст. Гуманіст, тому що вірить у загальнолюдські цінності й бореться за них, вірить у невичерпне прагнення свого народу до правди, справедливості, свободи. Герой, тому що зумів перемогти в собі дракона, ім'я якому - страх перед владою й зневіра у правду й справедливість.
Цілком імовірно, що в історії йому належатиме місце історичної особистості. Про значення цих особистостей в історичному процесі великий філософ сучасності Ясперс писав: "Історія - це постійне й наполегливе просування вперед окремих людей. Те, що досягається окремою людиною, аж ніяк не стає загальним надбанням. Вони закликають інших прямувати за ними. Ті, хто їх чує й розуміє, приєднуються до цього руху. Разом з тим, якась величезна сила інерції начебто постійно паралізує всі намагання. Потужні сили величезних мас із їхніми усередненими запитами душать все те, що не відповідає їхнім вимогам і не зустрічає віри. Однак те, чим стає одинична людина, непрямо змінює всіх людей. Людство в цілому робить стрибок".
Якщо доза діоксина, що перевищила норму в 6000 разів, не спрацювала, і Ющенко вибрався буквально з того світу, виходить, так треба було провидінню, і йому нічого не залишалося, як стати знаковою фігурою. Кожна його промова на Майдані Незалежності перед тими співвітчизниками, які прагнуть почути слово правди, звучала як заклик совісті, а його уражене обличчя перетворилося в символ наруги над народною совістю.
Ющенко розбудив совість народу. Він згуртував навколо себе ідеї правди й справедливості співгромадян, які усвідомили себе вільними, і направив їхню енергію на протест, що вражає своїм масштабом і хвилює своїм миролюбством, який уже не зважувалась спинити влада.
Однак ті, хто бачить у Ющенкові рятівника, дуже незабаром розчаруються. Для стабілізації підірваної корупцією й масштабним казнокрадством економіки знадобляться непопулярні засоби. Ті, хто зуміли оцінити його вчинок як героїчний - вчинок лицаря Ланцелота без меча, одним відкритим словом, що вбило дракона, - завжди будуть зберігати про Ющенка-героя добру пам'ять.
Що ж залишається нам, якщо ми хочемо стати вільними громадянами вільної країни? Убити в собі дракона. У кожного свій дракон. Шлях до свободи - це безперервне подолання за допомогою розуміння того внутрішнього й зовнішнього, яке підкоряє мене собі.
Володимир Стукас, психолог, Одеса
