Другої свіжості не буває, або на кого хоче бути схожий Янукович
П'ятниця, 17 грудня 2004, 16:44
Чийсь веселий жарт про те, що Янукович на противагу "помаранчевим апельсинам" збирається створити політичний блок "синіх баклажанів" змусив згадати старий радянський анекдот про "ета уже кто-та єл".
Саме ця фраза напрошується для характеристики роботи штабу "кандона" (кандидата з Донецька – сленг російських політтехнологів). Фактично все, що влада останнім часом пропонує виборцям для споживання, є погано виконаним повтором рухів опозиції, чи простіше кажучи, мавпуванням.
Стосується це геть усього - від організаційних кроків до манери поведінки та лексики. З найсвіжішого згадаймо заяви Януковича про необхідність приїзду своїх прихильників на Майдан Незалежності для захисту Конституції (привіт Тимошенко), звернення до Конституційного Суду України для оскарження "незаконних дій" (знову ж таки Тимошенко), різноманітні звинувачення на адреси Кучми та влади загалом (привіт Ющенку), волання про іноземне втручання та фінансування (скалькував в Симоненка), істерика з приводу майбутньої економічної кризи (дуля Порошенку).
До цього можна додати відверто перейняті у Ющенка опозиційну риторику та підкреслений пієтет до християнських цінностей, що у виконанні прем'єра виглядає досить кумедно.
Оригінальні розробки російсько-донецько-печерських фахівців, такі, як поділ країни на три сорти, сепаратистські настрої на Сході та звинувачення опонентів у фашизмі і русофобії, викликали тільки сум з приводу інтелектуальних здібностей авторів цих ідей.
Тому їх прагнення повторити успішні ініціативи конкурентів, навіть попри етичну сумнівність такої поведінки та думку, що "другої свіжості не буває", можна лише вітати.
Вже влітку після убогої сцени висунення кандидатури Януковича в президенти у Запоріжжі у дусі партійних зборів у радгоспі ім. 21 з'їзду КПРС на тлі кількасоттисячного тріумфу Ющенка на Співочому полі стало ясно, що з ідеями у владної команди зовсім погано. Коли зустрічі прем'єра із виборцями, зігнаними адміністраціями, нарешті перенесли під відкрите небо, це стало виглядати, принаймні, більш естетично.
Також можна було лише порадіти проблискам людяності на сповненому ненависті передвиборчому телебаченні, коли хтось вирішив рекламним роликом гуманізувати проблемний образ "Я." за ющенківським зразком – поруч з дитиною. Щоправда дещо зіпсував телекартинку "золотий цепак" на потужній єнакієвській шиї.
Набагато гірше виглядала спроба "біло-голубих" інсценізувати замах. Шизофренічно оцінивши отруєння Ющенка як вдалу політтехнологію, владні стратеги запропонували загалу свою версію із своїм кандидатом.
"Вибух яйця в Івано-Франківську" колись фігуруватиме у підручниках історії України як один з найсмішніших і водночас найбридкіших епізодів виборчої кампанії-2004, який, не виключено, відіграв вирішальну роль в остаточній поразці Януковича.
Всі, хто це бачив, тоді переконалися, що цей кандидат попри свої габарити - дрібний брехунець, його команда – команда брехунів, а його майбутній голова штабу Тарас Чорновіл – брехун відчайдушний. Втім, можна прогнозувати, що кадри "франківського бєспрєдєла" ще довго будуть улюбленим наочним посібником для студентів відділень політології та естрадно-циркового мистецтва.
Взагалі владні потуги копіювання чужих форм реанімують інший давній радянській анекдот про експеримент з перетворення відомого продукту життєдіяльності людини на масло. У ньому досліди закінчилися майже повним успіхом, якщо не враховувати, що запах та смак залишилися попередніми.
Брехуни та злодії у нормальних людей викликають стандартні емоції, провідною з яких є гидливість. Саме тому будь-які спроби осіб, у яких брехня є головним з рефлексів, наслідувати щирість опозиційних політиків приречені на провал та сприймаються у кращому випадку як пародія.
Коли людина відмовляється йти у відставку з посади прем'єра та водночас називає себе опозиціонером, враження комедійне – наче мавр намагається перетворитися на Білосніжку.
І справа не у тому, що це не переконує навіть легковірних. Штучна зміна кольору шкіри завжди має прикрі наслідки, що може засвідчити провалений ніс Майкла Джексона.
Тому дуже ймовірно, що коли ошуканий Донбас дізнається про те, що вже знає вся Україна, а саме - хто і як фальсифікував вибори, хто користувався адміністративним ресурсом та іноземною допомогою, хто відкривав рот лише для брехні, хто отруїв опонента під запевнення про чесність та порядність і т.п. – декому з біло-голубих потрібно буде щиро згадати про Господа.
Можна лише подякувати Віктору Ющенку, який, явно не розраховуючи на такий ефект, назавжди ввів до словника української політики поняття про "прозорість" та "інтереси маленького українця", а також подарував доморощенним політикам гасло "не словом, а ділом".
Як би комічно не виглядало зараз у виконанні представників влади ввічливе звернення "шановні друзі", традиційно передерте у Ющенка, це безперечний прогрес у порівнянні з "казлами".
Якщо вони колись зможуть перейняти його ставлення до "етай страни" як до "моєї країни", а про "ето бидло" гордо говорити "моя нація", можливо, у них колись і з'явиться шанс знайти своє місце у новій демократичній Україні.
Саме ця фраза напрошується для характеристики роботи штабу "кандона" (кандидата з Донецька – сленг російських політтехнологів). Фактично все, що влада останнім часом пропонує виборцям для споживання, є погано виконаним повтором рухів опозиції, чи простіше кажучи, мавпуванням.
Стосується це геть усього - від організаційних кроків до манери поведінки та лексики. З найсвіжішого згадаймо заяви Януковича про необхідність приїзду своїх прихильників на Майдан Незалежності для захисту Конституції (привіт Тимошенко), звернення до Конституційного Суду України для оскарження "незаконних дій" (знову ж таки Тимошенко), різноманітні звинувачення на адреси Кучми та влади загалом (привіт Ющенку), волання про іноземне втручання та фінансування (скалькував в Симоненка), істерика з приводу майбутньої економічної кризи (дуля Порошенку).
До цього можна додати відверто перейняті у Ющенка опозиційну риторику та підкреслений пієтет до християнських цінностей, що у виконанні прем'єра виглядає досить кумедно.
Оригінальні розробки російсько-донецько-печерських фахівців, такі, як поділ країни на три сорти, сепаратистські настрої на Сході та звинувачення опонентів у фашизмі і русофобії, викликали тільки сум з приводу інтелектуальних здібностей авторів цих ідей.
Тому їх прагнення повторити успішні ініціативи конкурентів, навіть попри етичну сумнівність такої поведінки та думку, що "другої свіжості не буває", можна лише вітати.
Вже влітку після убогої сцени висунення кандидатури Януковича в президенти у Запоріжжі у дусі партійних зборів у радгоспі ім. 21 з'їзду КПРС на тлі кількасоттисячного тріумфу Ющенка на Співочому полі стало ясно, що з ідеями у владної команди зовсім погано. Коли зустрічі прем'єра із виборцями, зігнаними адміністраціями, нарешті перенесли під відкрите небо, це стало виглядати, принаймні, більш естетично.
Також можна було лише порадіти проблискам людяності на сповненому ненависті передвиборчому телебаченні, коли хтось вирішив рекламним роликом гуманізувати проблемний образ "Я." за ющенківським зразком – поруч з дитиною. Щоправда дещо зіпсував телекартинку "золотий цепак" на потужній єнакієвській шиї.
Набагато гірше виглядала спроба "біло-голубих" інсценізувати замах. Шизофренічно оцінивши отруєння Ющенка як вдалу політтехнологію, владні стратеги запропонували загалу свою версію із своїм кандидатом.
"Вибух яйця в Івано-Франківську" колись фігуруватиме у підручниках історії України як один з найсмішніших і водночас найбридкіших епізодів виборчої кампанії-2004, який, не виключено, відіграв вирішальну роль в остаточній поразці Януковича.
Всі, хто це бачив, тоді переконалися, що цей кандидат попри свої габарити - дрібний брехунець, його команда – команда брехунів, а його майбутній голова штабу Тарас Чорновіл – брехун відчайдушний. Втім, можна прогнозувати, що кадри "франківського бєспрєдєла" ще довго будуть улюбленим наочним посібником для студентів відділень політології та естрадно-циркового мистецтва.
Взагалі владні потуги копіювання чужих форм реанімують інший давній радянській анекдот про експеримент з перетворення відомого продукту життєдіяльності людини на масло. У ньому досліди закінчилися майже повним успіхом, якщо не враховувати, що запах та смак залишилися попередніми.
Брехуни та злодії у нормальних людей викликають стандартні емоції, провідною з яких є гидливість. Саме тому будь-які спроби осіб, у яких брехня є головним з рефлексів, наслідувати щирість опозиційних політиків приречені на провал та сприймаються у кращому випадку як пародія.
Коли людина відмовляється йти у відставку з посади прем'єра та водночас називає себе опозиціонером, враження комедійне – наче мавр намагається перетворитися на Білосніжку.
І справа не у тому, що це не переконує навіть легковірних. Штучна зміна кольору шкіри завжди має прикрі наслідки, що може засвідчити провалений ніс Майкла Джексона.
Тому дуже ймовірно, що коли ошуканий Донбас дізнається про те, що вже знає вся Україна, а саме - хто і як фальсифікував вибори, хто користувався адміністративним ресурсом та іноземною допомогою, хто відкривав рот лише для брехні, хто отруїв опонента під запевнення про чесність та порядність і т.п. – декому з біло-голубих потрібно буде щиро згадати про Господа.
Можна лише подякувати Віктору Ющенку, який, явно не розраховуючи на такий ефект, назавжди ввів до словника української політики поняття про "прозорість" та "інтереси маленького українця", а також подарував доморощенним політикам гасло "не словом, а ділом".
Як би комічно не виглядало зараз у виконанні представників влади ввічливе звернення "шановні друзі", традиційно передерте у Ющенка, це безперечний прогрес у порівнянні з "казлами".
Якщо вони колись зможуть перейняти його ставлення до "етай страни" як до "моєї країни", а про "ето бидло" гордо говорити "моя нація", можливо, у них колись і з'явиться шанс знайти своє місце у новій демократичній Україні.
