Тому що держава – це не Я

Що зараз відбувається на Донбасі, якщо не зародження нової форми фашизму?

"Я тут буду стояти до кінця. Навіть якщо залишуся на Майдані сам (сама)" – такі мотиви для продовження участі в акціях протесту має більшість "помаранчевих" активістів. З початку цього тижня їх кількість трохи зменшилася, але не зменшилося бажання виборювати не просто президентство для Ющенка, а демократичний шлях розвитку країни.

"Тому що не Янукович" – волали останні передвиборчі наліпки за Ющенка. "Тому що ми пересвідчуємося, якою може бути "демократія по-донецьки", перенесена Януковичем на столицю і всю Україну", - кажуть тисячі маніфестантів-"оранжистів". Справді - те, чим загрожує нашій країні взяття всієї влади "біло-синіми", ми бачимо на прикладі останніх подій на східних теренах.

Ідеться навіть не про сепаратизм – це тимчасова зараза, яка лікується, що довів уже навіть найбільш проросійський регіон України – Крим. Ідеться не про те, що донбасівці рано чи пізно зрозуміють: їхній регіон зовсім не є таким "годувальником" решти України, як вони звикли вважати, адже за 2003 рік Донецька й Луганська області перерахували до держбюджету 2 млрд. 452 млн. грн., а натомість лише на розвиток вугільної промисловості отримали понад 3,5 млрд. грн, не кажучи вже про 200 млн. "регресних", 107 млн. із фонду соцстраху на безробіття та інші дотації. Ідеться про ментальність регіону, який від певного часу почав вважати, що має право диктувати свою волю всій країні.

У силі Людовіка ХIV, Донбас і значна частина Східної України загалом вважає: держава – це я. Або Я., що, в принципі, одне й те саме.

"Украина – это восток, восток и еще раз восток", - ще до другого туру виборів в істериці заявляли керівники підприємств на кшталт пана Богуслаєва.

Керівник "Мотор Січі" не приховував, що це гасло він скалькував із німецького визначення щодо Баварії. А ми пам'ятаємо, де саме зароджувався фашизм. На жаль, подібне ми бачимо зараз на площах Донецька, Луганська та інших міст східного регіону.

Відлік цього процесу – перетворення України на провінцію Донбасу – почався відтоді, як Верховна Рада з подачі президента 21 листопада 2002 року затвердила донецького "губернатора" Віктора Януковича прем'єр-міністром, і ввечері на знак святкування караван джипів із донецькими номерами кружляв навколо Бассарабського ринку, розлякуючи клаксонами киян.

Свого піку цей процес сягнув рівно через два роки – 21 листопада 2004-го, коли влада вирішила встановити своє цілковите панування в Україні шляхом небувалої фальсифікації виборів. Пальму першості в цій справі здобув регіон із пальмою Мерцалова на гербі – саме Донеччину "тримав" Центрвиборчком "на закуску", збільшивши до захмарної показник явки виборців уже після завершення голосування і тупо домалювавши Януковичу потрібні відсотки.

Так, Донбас в абсолютній більшості – за "єдиного кандидата від влади", але насправді на вибори він ішов не так масово і на різних дільницях видавав зовсім не 104 відсотки. Однак ставки зроблено, у фальсифікаторів шляху назад немає, тож їм нічого не залишається, як і надалі гнути лінію на виокремлення "особливої ролі" Донбасу. "Донбасс никто не ставил на колени" – ревуть тамтешні мітинги. Увійшли в раж і не можуть спинитися, показуючи свій рівень розвитку.

Якщо організатори київських масових акцій за Ющенка пишаються чемністю й шляхетністю "помаранчевого" протесту, якщо для кожного "оранжиста" – справа честі й чітка настанова спробувати переконати "януковця" у своїй правоті без жодного застосування сили, якщо "ющенківці" зробили правилом видачу теплих речей, харчів і грошей тим східнякам, яких "пахани" привезли до столиці й кинули напризволяще, то козир "донецьких" на їхній території, в Донбасі та околицях, – бісівський вогонь в очах і груба сила.

Мітингуючі в Донецьку палять на вогнищі Фото УНІАН

"Ну й шо, шо Янукович сидів? Я он теж сидів" – так відповідають деякі роботяги зі сходу, коли їх у Києві намагаються переконати в потребі перемоги демократії. Хай вибачить мене цілий регіон, де я ніколи не був (і не наважуся туди поїхати), але, на жаль, доводиться констатувати: саме тут – величезний резерв для реалізації бандитських сценаріїв і виборювання влади не за законом, а "по понятіям", тому що "сидів" фактично кожен п'ятий, принаймні з дорослих.

І саме тому на сході плюють на шляхетні методи боротьби, запропоновані тією частиною України, яка обрала президентом Ющенка. Зараз на Донбасі неможливо вийти на вулицю з помаранчевою пов'язкою – за це жорстоко б'ють.

"УМ" уже повідомляла, як у Луганську при повному потуранні міліції зграя молодиків із молотками й холодною зброєю жорстоко побила й покалічила нечисленну колону "ющенківців", серед яких були і журналісти, і представники міжнародних організацій.

Тоді спроби зібрань "помаранчевих" у Донецьку наштовхнулися на силову протидію найнятих місцевим керівництвом "спортсменів" – там опозицію як мінімум "витісняють" геть.

Бо на всіх зібраннях називають "оранжевою чумою". Бо на вулицях показово палять помаранчеві стрічки й прапори. Бо в школах ставлять у куток дітей, які зізналися, що їхні батьки голосували за Ющенка (щодо цього випадку, то тележурналістам у Донецьку заборонили навіть переганяти до Києва відповідний відеоматеріал).

Бо депутатки облради закликають створювати загони бойовиків. Бо футболісти "Шахтаря" програють, але не вдягають свої традиційні оранжеві футболки.

Та що там казати про Донбас, якщо надходять повідомлення про те, що в Бердянську (!) гурти екзальтованих чоловіків і жінок розривають речі 14-річних дівчат, які насмілилися носити помаранчеві стрічки.

Якщо в Харкові "януковська" молодь виштовхала зі свого табору свого кумира, "ющенківця" Славка Вакарчука, який прибув із цілком мирною метою – просто пояснити, що є що і хто є хто. Якщо в тому ж Харкові з принципових політичних міркувань працівникам метрополітену наказали не носити помаранчеві жилети.

Лідера гурту Океан Ельзи, який приїхав розповідати про політичну ситуацію й агітувати за Ющенка, виганяють із біло-синього мітингу в Харкові. Фото УНІАН

Якщо "вітренківські" прихильники Януковича в Києві топчуть ящики печива, подаровані їм "ющенківцями". Хочу сказати зрозумілою їм мовою: "Ви звєрі, господа!".

На Донбасі багато чесних людей, а також тих, хто щиро помиляється. Навіть ті, що помиляються нещиро, мають право на свою думку й позицію. Не ми їм судді. Але вони не мають права переступати межу якщо не моралі, то бодай закону. І, що головне, їхні поводирі не мають жодного права насаджувати методи свого "паханату" Україні. Не вони мають інфікувати Україну брудом, а Україна – їх очистити. Сподіваємось, це справа часу.

Прості люди на Донбасі ще мають шанс зрозуміти, що місцеве керівництво задурило їм голови, піднісши під соусом ідеї регіонального патріотизму фальшиву "ідеологію" збереження й поповнення гаманців пп. Ахметова і Ко. І зовнішня реклама "Віктор Янукович – Президент України", розвішана по Донецьку фірмою "Плазма", - ще не доказ доконаності цього самого президентства. Хіба що в межах ПіСУАРу.

(До речі, що цікаво: минулої осені саме "Плазма" була "автором" біг-бордів із Ющенком-фашистом у дні спроби проведення в Донецьку з'їзду "Нашої України").

Депутати Донецької облради на засіданні Фото УНІАН

…А поки що триває жорстке протистояння. Вони – інакші й не погоджуються на наші шляхетні методи. На сході все помаранчеве палять у вогні такого ж кольору.

У Києві все розуміють. І саме тому не мають намірів здавати столичний плацдарм.