Легітимізація

Сьогодні, коли ключовий перелом в розвитку політичної ситуації вже стався, оприлюднення "офіційних результатів" голосування в другому турі президентських виборів Центвиборчкомом можна назвати чистою і бездоганною провокацією.

Без неї, мабуть, не спрацювало б те, що вже на другий день потому перетворилося на беззаперечну морально-політичну перемогу Ющенка.

Без обурення громадян з приводу нахабного порушення їхнього виборчого права не сталося б того, що тепер вже сталося, і що віднині яскраво й без жодної цензури та темників опишуть ті, хто раптом нарешті "отримав" свободу слова.

Я ж можу з приводу перемоги, здобутої народом, висловити лише переконання, що ЦЬОМУ народові не потрібна перемога нелегітимна, яка б поставила під сумнів колись в майбутньому його волевиявлення.

Це означає, що нелегітимність перемоги Януковича в другому турі, підтверджена ЦВК її відмовою розглядати скарги про порушення та фальсифікації, - зовсім не означає легітимної перемоги Ющенка.

Невизнання Януковича як президента з боку міжнародної спільноти не означає автоматичного визнання тою ж спільнотою президентом України Ющенка.

Після символічної присяги Ющенка на вірність народові, що відбулась в стінах парламенту напередодні оголошення ЦВК, - практика це лише підтвердила.

До честі команди Ющенка та його самого, р-р-революційні настрої частини його оточення з приводу проголошення його президентом були вгамовані.

Ющенко подякував спікерові Литвину, що попередив про символічність присяги.

І сам Ющенко в той ще далекий від перемоги вечір, коли, навпаки, в повітрі висіло відчуття страшної загрози використання чинною владою приводу для репресій проти опозиції та громадян через їхній вихід за межі конституційного поля, - пообіцяв журналістам в першу чергу зайнятися легітимізацією волевиявлення українців.

Він дотримав слова, і скарга з приводу рішення ЦВК пішла до Верховного суду.

А подальші рішення, що виходили від команди Ющенка, не були оформлені як укази, себто псевдозаконні акти, а оголошувалися від імені політичного об'єднання під назвою Комітет національного порятунку.

Те, що ці рішення отримали назву "декретів", і більшості людей, очевидно, мали нагадати декрети Леніна, а мені особисто болісно нагадували декрети Кучми, - принаймні, не пов'язувалось безпосередньо з іменем Ющенка…

Юристи мають мовчати, коли говорить народ?

Цю "блискучу" сентенцію я почула в кулуарах позачергового засідання ВР, коли стали відомі наміри команди "Сили народу" привести Ющенка до присяги ще до оприлюднення офіційних результатів голосування в другому турі.

До речі, в той момент на питання, навіщо команда в такий, очевидно, нелегітимний спосіб фактично риє яму своєму лідерові, аби він отримав аргументовані закиди з приводу спроби узурпації влади, - довелось почути й не такі вишукані відповіді.

Зокрема: "Це вам революція, а не будь-що..."
Чи: "А що ви хочете, щоб вони нас всіх тут перестріляли?"
Або: "З вами, законниками, справи не зробиш".
Або ще краще: "Ну, то піди постій біля свого Кучми чи Януковича..."

Ображатись було безглуздо. І не лише тому, що за останні 15 років доводилось чути й не таке.

Просто головний мотив цих реплік полягав у відсутності ідей щодо виходу з ситуації, коли дійсно агресивно-нігілістична до закону влада в будь-який момент могла проголосити Януковича "легітимним" президентом.

А Верховна Рада на той критичний момент завдяки відстороненій позиції комуністів та саботажу ПУК просто не мала 226 голосів, аби ухвалити будь-яке рішення.

Хоч би постанову про процедуру передачі влади президента, яка б зупинила ймовірний і вже очевидний тоді рух до негайної інавгурації Януковича...

Щоправда, вже тоді було відомо, що комуністи результатів другого туру не визнають.

І якби їм замість перспективи бути присутніми на квазі-інавгурації Ющенка запропонували хоч би згадану постанову щодо гальмування торжества Януковича, - вони, не виключено, могли б погодитись.

Адже напередодні другого туру погодились проголосувати закон про заборону відкріпних талонів...

Так чи інакше, справу було зроблено. Юристи поступилися місцем.

Не народові, звісно, а політичній потребі негайно продемонструвати рішучість Ющенка до особистої відповідальності за захист виборчих прав громадян.

І хоча опоненти з влади запідозрили в символічній присязі Ющенка відсутність в його юристів справжніх доказів перемоги, які можна було б довести через суд, - морально-політичний крок вперед був зроблений.

Я не переконана, що саме цей крок Ющенка і його команди спровокував зустрічну помилку прибічників Януковича, себто подальше рішення ЦВК з оголошенням підрахунку голосів.

Радше за все, в цьому таборі безглузді й небезпечні кроки здійснювалися за невпинною інерцією звички до безкарності. А юристи тут мовчать навіть не тому, що говорить влада, а тому, що юристів тут давно немає, або це не юристи...

Втім, відмова ЦВК розглядати скарги Ющенка не лише образила народ, а підкреслила, що в юристів Януковича також немає інших аргументів.

Вони й не приховували, що збираються застосувати інші доводи: підтасовку інавгурації свого "президента", а вже потім...

Ситуацію врятувала не лише кількість громадян на перманентному мітингу в Києві, які поміж гаслами "Так! Ющенко!" тривожно перепитували одне в одного – що далі, який в Ющенка план, і чи він взагалі є?

Просто в середовищі влади не могли визначитись, хто саме має дати відмашку на застосування найгіршого сценарію – Кучма чи Янукович. Намір якнайшвидше здійснити "інавгурацію" Януковича означав, що Кучма під міжнародним тиском вже не ризикує інтересами своїми та родини.

Знав і Янукович, на що його штовхають, тому й запросив – хоч і "переможець" – переговорів.

Між іншим, Верховний суд, що призупинив оприлюднення офіційних результатів виборів від ЦВК, перш за все врятував саме Януковича.

За законом, в день оприлюднення цих результатів особа, визнана президентом, має скласти повноваження, що не сумісні з посадою президента. Відтак, вже 26 листопада, на коли був запланований вихід "Урядового кур'єра", Янукович втратив би посаду глави уряду.

Щодо негайної його інавгурації, то дякуючи спікерові Литвину – вона була виключена з самого початку, і навіть Мартинюк тут би не зарадив. Бо комуністи не визнали результатів виборів, а відтак – навряд чи пішли б на освячення Януковича.

І його перспектива була – опинитися без посади, але перед загрозою подальшого скасування офіційного рішення ЦВК про обрання його президентом.

Не скажу, що це той самий "Кучма-3", але події могли б розгорнутися зовсім непередбачувано.

"Елегантні виборці"

На сьогодні політичне тло таке: 25 листопада система остаточно "посипалася" після оголошення рішення Верховного суду про заборону оприлюднення результатів виборів – до розгляду скарги кандидата в президенти Ющенка.

Кандидата, а не президента.

Але "на бік народу" стали не поодинці, а цілими підрозділами та загонами переходити силовики, установи та підприємства.

На бік свободи слова стрункими лавами перейшли журналісти. Без коментарів. Дякувати Богу – не на бік "народного президента". Хоча вже помітно, як надалі дехто з них знов вибиратиме між свободою слова і прагненням очолити нову "четверту владу", що, на жаль, не одне й те саме.

Місцеві влади почали робити свій вибір – ще раніше.

Хоча рішення про визнання своїм президентом Ющенка з боку місцевих рад та навіть їхня готовність виконувати його укази – прикра помилка. Навіть якщо до 90% виборців цих місцевостей проголосували за Ющенка.

"Зустрічний" рух визнання президентом Януковича в східних та південних областях місцевими офіційними владами поставив країну дійсно на межу розколу.

А історична хроніка подій в Україні початку минулого століття постала в усій своїй красі...З відповідною перспективою, яку, на щастя, добре усвідомлюють і аналізують не лише в Росії, але й у світі.

Як каже сам Ющенко, аплодую його команді, хоча головно – тому ж самому народові, ще точніше – конкретним людям, "елегантним", себто шляхетним виборцям, які негайно взялися виправляти цю ситуацію, проголосивши єдність зі східними братами.

Але з незаконними рішеннями про визнання Ющенка чи Януковича президентом в різних регіональних органах ще доведеться, і краще – швидше – щось робити. Простіше кажучи, скасувати.

Бо ці формулювання лише заважають надалі легітимізувати Ющенка як президента після того, як це буде зроблено юридичним шляхом.

Щодо "переходу на бік народу" представників державних структур, то, попри святкове дійство на Майдані Незалежності із зачитуванням відозв, - ключовим і позитивним є те, що вони не присягають наразі Ющенкові, а лише зобов'язуються не виконувати незаконні накази чинної влади.

Для держслужбовців з подібними настроями тут існує лише одна законна форма "волевиявлення": офіційна відставка.

Можу уявити, що навіть ухваливши для себе рішення з цього приводу, багато з чиновників просто мають проблему з фізичним його виконанням через відсутність тих, хто має таке прохання задовольнити.

А ще сподіваюся, є пристойні люди, яким вже просто заважає зробити цей крок не так непевність в очікуванні переможця, як небажання діяти в межах "всезагального прозріння".

Окремо треба висловити повагу до тої купки оточення Кучми, що продовжує залишатись біля нього, хоча має всі підстави перетворитися на "пацюків". Вони праві: тепер єдиний їхній захист – це закон.

Хоча, видається, у формулі "вчасно зрадити – це не зрадити, а передбачити" нині спрацювала лише неспроможність передбачити, і не більше. Просто вони спізнилися.

Але все це політичне тло не дає відповіді на головне питання: як відбудеться легітимізація перемоги Ющенка?

Що означає "правильно порахувати"?

Звісно, ніхто не візьметься нині публічно прогнозувати рішення Верховного суду. Але юристи, що раптом заговорили, і саме тоді, коли голос народу став найгучнішим за всю останню історію України, - беруться шукати варіанти.

Як вже відомо, йдеться про можливе скасування рішення ЦВК. Після якого вона ж або перерахує протоколи і бюлетені, або визнає недійсними результати виборів по дільницях, де опозиція доведе фальшування.

Або призначить повторний другий тур виборів на цих дільницях. Є навіть пропозиції про скасування результатів виборів в Україні в цілому та призначення повторних виборів як таких.

До речі, зі слів Ющенка – він готовий саме до останнього варіанту. Це з його боку демонстрація впевненості в беззаперечній перемозі, яку він, очевидно, хоче довести всьому світові також як форму переконливої легітимізації своєї майбутньої влади.

Проте теперішній закон про вибори президента, як відомо, цього не передбачає. Як і переголосування по окремих дільницях.

Можна змінити закон і склад ЦВК – з чіткою установкою на "революційну доцільність". Для чого потрібно, аби Верховна Рада фактично перейшла на бік Ющенка.

А це – один з двох варіантів.

Або в табір потенційного беззаперечного переможця ломануться "пацюки", причому Ющенко тим визнає, що вони йому потрібні.

Або знов почнуться безкінечні торги, розмови про негайну конституційну реформу тощо.

В цей час президентом залишатиметься Кучма, біля нього – Медведчук, Білокінь... І прем'єр-міністр Янукович.

Можливо, вони не будуть здатні нічого зіпсувати, якщо навколо, як нині, стоятиме помаранчевий народ. Але скільки це днів, тижнів чи місяців?

А потім народ має роз'їхатись по своїх домівках, аби проголосувати за Ющенка...

Сюди ж стосуються пропозиції висловити недовіру уряду Януковича, аби він, якщо захоче знову балотуватися, не мав колишньої переваги.

Гарна пропозиція для Майдану. Але доведеться до повторних виборів призначити нового прем'єра та уряд чи виконувачів обов'язків, - аби потім за нового президента їх знову змінити.

На папері – прекрасно, якщо знову не звертати уваги на надто революційні аналогії з минулим.

Але що весь цей час взимку буде з країною, її економікою, її регіонами?

Хто порпатиметься на чималих просторах України під час цього затяжного міжвладдя після того, що вже відбулося? Міжнародна спільнота?

Дозволю собі припустити, що тут знову можна знайти лише один інтерес – з боку північного сусіда. Ну, не вийшов перший-другий сценарії, так їх, сценаріїв, там вистачить ще надовго.

Тому, на моє переконання, будь-які повторні вибори – в країні в цілому чи в окремих округах – це просто затягування часу для перегрупування та відновлення наступу чинної влади з її зовнішньою підтримкою.

В межах же чинного закону, як досить переконливо сумніваються іноземні правники, - простий перерахунок бюлетенів просто нічого не дасть. Якщо бюлетені вкинуті, а протоколи теркомів підписані, нехай під тиском чи через підкуп – то як їх не рахуй...

Але якщо через рішення місцевих судів будуть визнані недійсними вибори на цих окремих дільницях, і їхні результати ЦВК відмінусує від загальної кількості голосів, - Ющенко може отримати саме той результат, в який вірить і на якому будує своє переконання в перемозі.

Наскільки відомо, підстав для цього багато. І головна з них – незаконне, без вчасного повідомлення суб'єктів кампанії, виключення членів виборчкомів дільниць та округів, що представляли інтереси Ющенка.

Це було пряме порушення закону про вибори в його чинній формі. І якщо через суди це довести, - закон спрацює. Як спрацює він і через судове доведення всіх інших порушень, доказів яких є повно і в штабу Ющенка, і в КВУ, і в спостерігачів, і в громадян, які свідчитимуть про день голосування 21 листопада.

Наскільки відомі аргументи прибічників Януковича та членів ЦВК, що підписали протокол про його перемогу, – штаби Ющенка просто не встигли подати всі необхідні скарги до місцевих судів.

Але, здається, функція Верховного суду в тім і полягає, щоб з'ясувати причини цього згаяння часу або перешкод, що його спричинили.

Конституція саме й передбачає верховенство права, а не юридичної метушні. Чим гріх в цих умовах не скористатися Верховному судові та іншим інстанціям.

Легітимність потрібна Ющенку, зрозуміло.

Але набагато більше легітимність президента потрібна народові, громадянам України, які вже зуміли захистити своє волевиявлення і зуміють надалі захистити себе від будь-якої іншої узурпації.

Модна нині в еліти дискусія – чи нація тепер народилася, чи встала з колін, чи прокинулася, чи прозріла – повна дурниця.

Нація рекордними темпами відновила свої природні цінності, що співпадають із загальнолюдськими, та просто поклала їх на свою освіченість, ретельність та волю до перемоги.

Нація, точніше – ті самі елегантні та шляхетні люди - знають закони і Конституцію краще за еліту, і на підміну просто не погодяться.

І якщо джерело влади зробило своє волевиявлення, то це – не революція з її ідеалістами, фанатиками та негідниками.

Це – вибори.