Екзит-пол у тіні "тіньової" соціології
Четвер, 18 листопада 2004, 15:17
Є всі підстави стверджувати, що нинішній екзит-пол, проведений Яременком, який, за його словами, проводився за кошти низки державних навчальних закладів, та інші виборчі соцдослідження були профінансовані за такою ж схемою: бюджетні кошти конвертувались у "благодійні" через Анатолія Толстоухова, потім акумулювались в "благодійній" організації його правої руки Шайгородського і, нарешті, частина з них потрапляла до Яременка.
Інший парадокс у тому, що із Інститутом Яременка надзвичайно тісно пов'язаний Центр "Соціальний моніторинг", який був серед учасників Консорціуму Національний екзит-пол 2004, і який врешті став головним ініціатором його розколу. Нині влада використовує соціологів для надзавдання – легалізації сфальшованих результатів виборів.
Останнім часом в Україні було як ніколи багато скандалів пов'язаних із соціологією. Під час нинішніх виборів, ставки яких дуже високі, було очевидно, що соціологів спробують використати з метою маніпуляцій.
Кількість екзит-полів, проведених під час першого туру, та розкол Консорціуму Національний екзит-пол, до якого увійшли найбільш відомі соціологічні структури довів, що всі підозри та зауваження до соціологів були небезпідставні.
І перша причина для підозр на адресу соціологів не стільки у цифрах, які вони подають. Значно серйозніша проблема – це тотальна закритість соціологічних структур щодо замовників, схем і джерел фінансування, а, інколи, і методик досліджень.
Нині найбільш поширеною версією розколу Консорціуму є ніби-то суперечності довкола методології та різних соціологічних коефіцієнтів, які спотворили результати екзит-полу в першому турі. Насправді причини розколу значно глибші і лежать у політичній площині.
На прикладі суперечностей у Консорціумі та на прикладі інших фірм, які проводили національний екзит-пол у першому турі, можна побачити кризу української соціології, яка є тісно "зав'язаною" на політиці.
Український інститут соціальних досліджень та Центр "Соцільний моніторинг"
Парадокс екзит-полів значною мірою був у тому, що Український інститут соціальних досліджень, який проводив власний екзит-пол спільно з низкою університетів і якого відразу пов'язували із штабом кандидата від влади, надзвичайно тісно пов'язаний із Центром "Соціальний моніторинг", який був серед учасників Консорціуму, і який врешті став головним ініціатором його розколу.
Український центр соціальних досліджень було створено у 1991 році як галузевий науково-дослідницький інститут при Міністерстві сім'ї та молоді. З самого початку УІСД очолював Олександр Яременко. У 1995 році при Інституті створено власну опитувальну мережу, яка частково складається з фахівців Державного інституту сім'ї та молоді, що підпорядкований Міністерству сім'ї та молоді, а, отже, державі.
Майже одразу при інституті була створена громадська організація - Центр "Соціальний мониторинг", який очолила Ольга Балакірєва. Формально УІСД та "Соціальний мониторинг" були різними організаціями, але де-факто це була одна структура. УІСД та Соціальний моніторинг весь цей час знаходилися в одному приміщенні. Обидві організації мали спільну опитувальну мережу, яка значною мірою залишилася спільною і досі, хоча Яременко та Балакірєва це заперечують.
Хоча УІСД – це державна структура, а "Соціальний моніторинг" – громадська організація, вони мали навіть спільні джерела фінансування. Починали вони свою соціологічну діяльність переважно з проектів на замовлення Міністерства сім'ї та молоді, який тоді, так як і нині очолювала Валентина Довженко, близька подруга Людмили Кучми.
УІСД спільно з "Соціальним моніторингом" провів близько 300 різних досліджень з молодіжної проблематики. Часом такі проекти фінансували й іноземні донори. Головним лобістом у справі надання грантів часто виступала сама пані Довженко. ЇЇ інтерес міг бути подвійним: так міністерство демонструвало свою діяльність у своїй царині, але, знаючи рівень корупції у коридорах української влади, не останнім аргументом міг бути і "відкат".
Часто дослідження проводилися і на бюджетні кошти, виділені на молодіжні програми. Але по-дорослому УІСД та "Соціальний моніторинг" почали "грати" з 1998 року – часу піднесення Народно-демократичної партії. Тоді обома структурами почали опікуватись Юрій Шайгородський, заступник керівника управління внутрішньої політики президента України у 1997-2001 роках, та Анатолій Толстоухов, міністр Кабінету Міністрів України та один з лідерів НДП. Ще з того часу Шайгородський був, фактично, правою рукою Толстоухова і вони мали чимало спільних проектів у тому числі у царині соціології.
Схема фінансування виглядала приблизно так: цільові бюджетні кошти Кабмін відправляв на спеціально створений у 1999 році з ініціативи Толстоухова фонд. До речі, саме цей фонд найбільше опікувався проведенням сумнозвісного з'їзду "Злагоди" у 1999 році.
Формальним керівником фонду був Юрій Шайгородський, згодом, він став також головним редактором журналів "Соціальна психологія" і "Соціальний менеджмент" та головою всеукраїнської української благодійної організації "Український центр політичного менеджменту", які і акумулювали бюджетні кошти.
А вже потім гроші надходили до структур Балакірєвої та Яременка, які, за свідченням співробітників УІСД, часто навіть анкети-опитувальники розробляли спільно з Шайгородським.
Але найкраще ансамбль соціологів та провладних бюрократів-політиків "зіграв" на парламентських виборах. Не важко простежити, що УІСД та "Соціальний моніторинг" відверто завищували рейтинг політичної сили, з якою були пов'язані – блоку "Жінки за майбутнє", очолюваного Валентиною Довженко.
Саме в опитуваннях цих структур, рейтинг "Жінок" був на два, а то і чотири відсотки вищим, ніж підтримка, зафіксована іншими структурами. Натомість, рейтинги опозиційних блоків Тимошенка і Мороза згідно опитувань "Соціального моніторингу" та, навіть, "Соцісу" були непрохідними до парламенту.
Є всі підстави стверджувати, що нинішній екзит-пол, проведений Яременком, який, як він твердить, проводився за кошти низки державних навчальних закладів, та інші виборчі соцдослідження були профінансовані за такою ж схемою.
Бюджетні кошти конвертувались у "благодійні" через Анатолія Толстоухова, потім акумулювались в "благодійній" організації його правої руки Шайгородського і, нарешті, частина з них потрапляла до Яременка. Те, що це так, нам підтвердили кілька окремих джерел в штабах кандидата від влади. А згідно джерел у структурі Шайгородського, Толстоухов, фактично, щодня телефонував йому, в тому числі і з питань соцдосліджень.
Взагалі, Анатолій Толстоухов є шефом Шайгородського в Кабміні – той очолює одне з управлінь. Маємо ситуацію, коли держслужбовець є ніби почесним головою благодійної організації, яка займається різними політичними замовленнями.
Під час першого туру президентських виборів у найцікавішій ситуації опинився Центр "Соціальний моніторинг" - де-факто подвійне фінансування вони могли отримати з двох джерел.
Перше джерело - це низка донорів, переважно іноземних, які фінансували Консорціум "Національний екзит-пол", а другим джерелом, напевно, були державні гроші, які надійшли через Шайгородського та Толстоухова. Цілком логічно, що результати екзит-полу від Балакірєвої, практично, збіглися з результатом екзит-полу від Яременка.
Фактично, громадська організація - Центр "Соціальний моніторинг" - протягом всього часу свого існування опосередковано отримувала бюджетне фінансування.
Є питання і щодо структур, безпосередньо задіяних у проведення екзит-полу структурами Яременка та Балакірєвої. Яременко офіційно заявив, що робив це з низкою університетів. Цікаво те, що під час екзит-полу інтерв'юерами були студенти цих ВУЗів. Облишивши поза увагою цієї статті питання компетентності студентів, зауважимо, що це досить вразлива категорія працівників: з одного боку їх праця дуже дешева – за анкету студентам платили по 1,5-2 гривні, з іншого боку, на студентів досить легко тиснути, якщо дані анкети не влаштовують замовників.
У структурі Українського екзит-полу був і Східно-Український університет, ректор якого Олексндр Голубченко внесений до чорного списку кампанії ПОРА за фактами тиску на студентів. До речі, найбільше у цій справі "прославилася" зав каферою політології Галина Щедрова, за ініціативої якої кілька студентів виключили з гуртожитку за політичну діяльність.
Центр "Соціс"
Історія непорозумінь з цифрами у керівника "Соцісу" Миколи Чурілова дещо інша, ніж у Яременка-Балакірєвої, але природа їхня була та сама. Підставою для тиску на нього швидше за все стала його давня співпраця з Фондом "Соціальний захист" під час президентських виборів 1999 року та парламентських виборів 2002 року. Тоді Фонд створив Олександр Волков, а науковим керівником був Юрій Левінець, нині один із провідних аналітиків у штабі Януковича.
Фінансовими витратами Фонду займався Олег Рафальський, нині керівник Головного управління з питань внутрішньої політики Адміністрації Президента. Схема фінансування вже знайома нам: бюджетні кошти надходили до Фонду "Соціальний захист", а далі потрапляли до "Соцісу". Тоді фактично всі соціологічні дослідження для влади робив саме Микола Чурілов. Опитування проводилися регулярно, і коштували вони недешево. Вартість таких досліджень могла перевищувати середні ціни на ринку соціології у кілька разів.
Тут також був дуже помітним політичний інтерес у співпраці політиків та соціологів. Якщо Яременко-Балакірєва завищували рейтинги "Жінок за майбутнє", то Чурілов показував завищені й відмінні від рейтингів інших соціологічних структур рейтинги партії Демократичний союз, куди входили Волков, Горбулін та Піховшек.
Співпраця Чурілова з Левінцем та Рафальським мала для "Соціса" складні наслідки. Усі подробиці цієї співпраці зараз у розпорядженні штабу Андрія Клюєва, де нині працює Левінець. І тому штабу Януковича не важко нагадати Чурілову про минулі фінансові потоки та політичні замовлення.
За деякою інформацією, у Центру "Соціс" є ще одне вразливе місце, на яке могла тиснути влада. Після низки організаційних перетурбацій Центр "Соціс" очолюваний Чуріловим не мав повного пакету документів щодо реєстрації.
Тіньова соціологія
Отже, основною проблемою соціологічних служб в Україні є непрозорість у справі фінансування та замовників. Тоді як в середньому частку тіньових коштів в українському бізнесі експерти оцінюють в 50%, фінансові потоки соціологічних фірм, подекуди, на 90% перебувають у тіні.
Навіть опитані нами інтерв'юери підтверджують, що гроші за свою роботу вони отримують готівкою.
Дуже важливим елементом у зв'язці політиків та соціологів відіграють всілякі фонди та різні благодійні організації під егідою владних посадовців. Фактично, через них провладні політики-бюрократи відмивають бюджетні гроші, спрямовують їх на різні політологічні проекти, при цьому не сплачуючи податків.
По суті, ми стикнулися з явищем, яке можна назвати політична та економічна корупція у діяльності соціологічних фірм. Зрозуміло, що тіньовий союз окремих керівників соціологічних структур та представників влади апріорі прирікає на запрограмовану похибку, яка значно завищує результати опитувань на користь провладних сил.
Не дивно, що всі ці схеми добре відомі українським високопосадовцям і політикам. Володимир Литвин роки два тому звинувачував соціологів у тому, що всі вони "проститутки". Попри публічне обурення, висловлене фактично усіма соціологами, жоден з них не подав на Литвина до суду. Володимир Литвин, очевидно, знав про що говорив.
Фактично, всі важливо соціологічні дослідження щодо рейтингів політиків проходили через адміністрацію президента. Ще за часів Євгена Кушнарьова деякі керівники соціологічних фірм були позаштатними радниками адміністрації на Банковій.
Фактично, на залежність соціологів від адміністрації досить прозоро натякав Президент Кучма. Перед парламентськими виборами 2002 року Кучма заявив, що достовірні дані соціологів подають лише у тих дослідженнях, які "внутрішньо" проводять для його адміністрації. Всі інші дані не заслуговують на довіру - сказав президент.
Очевидно, що владі вигідно тримати окремих соціологів на короткому ланцюжку. Загалом-то українська соціологія зводиться не тільки до соцопитувань. В Україні є чимало справді авторитетних і знаних у світі соціологів, і прикро, що тінь від корумпованої соціології впала і на їх чесне ім'я.
Нині влада готова використати будь-які засоби для перемоги свого кандидата і готова натиснути на відомі їй больові точки соціологів. Для штабу Януковича провести кілька екзит-полів за підсумками другого туру, які представлять однакові результати на користь Януковича, є дуже важливим завданням.
За наявною інформацією, влада нині готує масштабні фальсифікації, особливо, на регіональному рівні, і проведення екзит-полів соціологами, що мають репутацію "авторитетних" фахівців необхідні владі для того, аби легалізувати сфальшовані результати президентських виборів в Україні.
Сергій Таран, Вікторія Сюмар, Інститут масової інформації, для УП
КОМЕНТАРІ ЕКСПЕРТІВ НА ПОРУШЕНУ ТЕМУ:
Вишняк Олександр Іванович, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень:
Є чесні прозорі екзит-поли, які були проведені під час першого туру виборів. До речі, був проведений екзит-пол пана Павловського, який підтвердив перемогу Ющенка, який підтвердив дані екзит-полів проведених КМІС та Центром Разумкова.
Проводив цей екзит-пол UMG (Українська маркетингова група), результати 43,5% на 38% на користь Ющенка, ось чому пан Павловський заявив, що екзит-пол зірваний. Екзит-пол був закінчений і проведений, і компанія, яка його проводила виступила проти оприлюднення перекручених, явно сфальсифікованих прямо на прес-конференції результатів. І після цього Павловський заявив, що екзит-пол не відбувся.
Оскільки вони проводили цей екзит-пол звичайним методом, на відміну від Центру Разумкова та КМІС, і результат був отриманий такий же самий, як і методом анонімного анкетування – різниця менше одного відсотка і по одному, і по іншому кандидату, і по третім кандидатам, і це говорить про те, що справа не в методиці.
Річ у тім, що екзит-поли "СОЦІСу", "Соціального моніторингу" і УІСД були куплені і заздалегідь підтасовані під запланований результат. Ківалову і ЦВК не вдалося виконати план, а соціологам вдалося – окремим соціологам. Тому будь-яка війна соціологів – це війна з фальсифікаторами, які вже знають, який результат їм треба намалювати в другому турі.
І те, що вони засвітилися у відповідній програмі, де крім донецьких нікого не було, свідчить, що результат вони вже знають. Можна не проводити екзит-пол. Вони, звичайно, будуть проводити, а потім підтасують результат.
Полохало Володимир, політолог, шеф-редактор журналу "Політична думка": Останнім часом політологи відмічають, що два чи три соціологічні центри, які допускають похибки в соціологічних дослідженнях, завжди помиляються на користь владних політичних сил, а потім після виборів намагаються виправити тими чи іншим міркуваннями свої помилки.
Серед цих центрів я би назвав у першу чергу Фонд "Соціальний Моніторинг", бо це було помітно під час першого екзит-полу, а також не тільки екзит-полу, а під час практично всіх опитувань, які він проводив. Їхні дані були найближчими до даних пана Павловського, який в Україні не сприймається в експертному середовищі як об'єктивна аналітична інституція. Якоюсь мірою це і "СОЦІС" останнім часом.
У мене як у політолога є багато питань і у мене є свої відповіді на них, свої версії, але я поки що не почув їх в цих дискусіях. Я бачу дуже багато якогось лукавства, якогось емоційного і раціонального, але я не бачу науково коректних відповідей на питання які порушують сьогодні і журналісти, і загал, і на ті запитання, які ставлять інші соціологи, зокрема, питання, які поставила Ірина Бекешкіна у своїй статті, що була розміщена на "Українській правді".
Бекешкіна поставила питання: "Що трапилось?" У мене відчуття, що у Ірини Бекешкіної є відповідь на це запитання, що трапилось тоді, протягом тих двох годин. Але гадаю, що трапилось не тоді під час прес-конференції в УНІАНі, а трапилось набагато раніше.
Попова Ірина Марківна, професор кафедри соціології Одеського національного університету:
Я знаю цю ситуацію з екзит-полом. Річ у тім, що Соціологічна асоціація України намагається знайти якісь свої кошти, звертається у відділи, аби виділили якісь кошти, і провести самостійне дослідження. Але державні бюджетні кошти на це зовсім не витрачаються. А в основному екзит-поли, ті групи які проводять, проводяться за рахунок певних фондів.
Втім, я не думаю, що соціологи свідомо спотворюють дані. Не хотілося б вірити, що хтось з соціологів опуститься до такого рівня – свідомо буде спотворювати дані. Можливо це різниця методик, можливо це різниця ситуацій.
Макєєв Сергій Олексійович, зав відділу Інституту соціології НАНУ:
Український інститут соціальних досліджень проводив у першому турі і проводитиме у другому турі так званий "Український екзит-пол" і запевняє, що це на гроші наших вітчизняних спонсорів, тобто УІСД найбільшу долю туди вкладає, там ще шість університетів теж щось наче вкладають, і звернулись до членів Соціологічної асоціації допомогти з грошима для проведення цього екзит-пола. Така офіційна версія.
Про неофіційну я не хочу говорити, тому що у нас ніколи на гроші університетів і індивідуальних членів нічого не проводилось. Ну, ось тепер є такий прецедент. А неофіційну версію я не хочу обговорювати. Все таки екзит-пол річ дорога і масштабна, це дуже великі гроші. Певно, вони знайшлись…
Я категорично проти того, щоб фальсифікувати результати. Чому Павловський денонсував свої результати? Вони швидко оголосили перемогу Януковича з розривом у три відсотки, а потім сказали, що вони знімають свої результати тому що було багато відмов відповідати.
Реальна ситуація, на мою думку, така: та організація, що проводила екзит-пол дала ті самі цифри, але на користь іншого кандидата. Коли були оголошені інші результати, то, напевно, з підписаними угодами вони убезпечили себе і свою репутацію, і вказали в угоді, що у випадку фальсифікації результатів ви їх просто денонсуєте і кажете, що нічого такого не сталось, що ми відмовляємось від цих результатів. Все, загалом, так і сталось.
У випадку з "СОЦІСом" і "Соціальним моніторингом" я маю глибокі сумніви щодо того, що вони себе убезпечили від маніпуляцій з отриманими цифрами. За Українським інститутом соціальних досліджень стоїть Центр політичного менеджменту, а це - Шайгородський, і за цим всім стоять структури Народно-демократичної партії.
Інший парадокс у тому, що із Інститутом Яременка надзвичайно тісно пов'язаний Центр "Соціальний моніторинг", який був серед учасників Консорціуму Національний екзит-пол 2004, і який врешті став головним ініціатором його розколу. Нині влада використовує соціологів для надзавдання – легалізації сфальшованих результатів виборів.
Останнім часом в Україні було як ніколи багато скандалів пов'язаних із соціологією. Під час нинішніх виборів, ставки яких дуже високі, було очевидно, що соціологів спробують використати з метою маніпуляцій.
Кількість екзит-полів, проведених під час першого туру, та розкол Консорціуму Національний екзит-пол, до якого увійшли найбільш відомі соціологічні структури довів, що всі підозри та зауваження до соціологів були небезпідставні.
І перша причина для підозр на адресу соціологів не стільки у цифрах, які вони подають. Значно серйозніша проблема – це тотальна закритість соціологічних структур щодо замовників, схем і джерел фінансування, а, інколи, і методик досліджень.
Нині найбільш поширеною версією розколу Консорціуму є ніби-то суперечності довкола методології та різних соціологічних коефіцієнтів, які спотворили результати екзит-полу в першому турі. Насправді причини розколу значно глибші і лежать у політичній площині.
На прикладі суперечностей у Консорціумі та на прикладі інших фірм, які проводили національний екзит-пол у першому турі, можна побачити кризу української соціології, яка є тісно "зав'язаною" на політиці.
Український інститут соціальних досліджень та Центр "Соцільний моніторинг"
Парадокс екзит-полів значною мірою був у тому, що Український інститут соціальних досліджень, який проводив власний екзит-пол спільно з низкою університетів і якого відразу пов'язували із штабом кандидата від влади, надзвичайно тісно пов'язаний із Центром "Соціальний моніторинг", який був серед учасників Консорціуму, і який врешті став головним ініціатором його розколу.
Український центр соціальних досліджень було створено у 1991 році як галузевий науково-дослідницький інститут при Міністерстві сім'ї та молоді. З самого початку УІСД очолював Олександр Яременко. У 1995 році при Інституті створено власну опитувальну мережу, яка частково складається з фахівців Державного інституту сім'ї та молоді, що підпорядкований Міністерству сім'ї та молоді, а, отже, державі.
Майже одразу при інституті була створена громадська організація - Центр "Соціальний мониторинг", який очолила Ольга Балакірєва. Формально УІСД та "Соціальний мониторинг" були різними організаціями, але де-факто це була одна структура. УІСД та Соціальний моніторинг весь цей час знаходилися в одному приміщенні. Обидві організації мали спільну опитувальну мережу, яка значною мірою залишилася спільною і досі, хоча Яременко та Балакірєва це заперечують.
Хоча УІСД – це державна структура, а "Соціальний моніторинг" – громадська організація, вони мали навіть спільні джерела фінансування. Починали вони свою соціологічну діяльність переважно з проектів на замовлення Міністерства сім'ї та молоді, який тоді, так як і нині очолювала Валентина Довженко, близька подруга Людмили Кучми.
УІСД спільно з "Соціальним моніторингом" провів близько 300 різних досліджень з молодіжної проблематики. Часом такі проекти фінансували й іноземні донори. Головним лобістом у справі надання грантів часто виступала сама пані Довженко. ЇЇ інтерес міг бути подвійним: так міністерство демонструвало свою діяльність у своїй царині, але, знаючи рівень корупції у коридорах української влади, не останнім аргументом міг бути і "відкат".
Часто дослідження проводилися і на бюджетні кошти, виділені на молодіжні програми. Але по-дорослому УІСД та "Соціальний моніторинг" почали "грати" з 1998 року – часу піднесення Народно-демократичної партії. Тоді обома структурами почали опікуватись Юрій Шайгородський, заступник керівника управління внутрішньої політики президента України у 1997-2001 роках, та Анатолій Толстоухов, міністр Кабінету Міністрів України та один з лідерів НДП. Ще з того часу Шайгородський був, фактично, правою рукою Толстоухова і вони мали чимало спільних проектів у тому числі у царині соціології.
Схема фінансування виглядала приблизно так: цільові бюджетні кошти Кабмін відправляв на спеціально створений у 1999 році з ініціативи Толстоухова фонд. До речі, саме цей фонд найбільше опікувався проведенням сумнозвісного з'їзду "Злагоди" у 1999 році.
Формальним керівником фонду був Юрій Шайгородський, згодом, він став також головним редактором журналів "Соціальна психологія" і "Соціальний менеджмент" та головою всеукраїнської української благодійної організації "Український центр політичного менеджменту", які і акумулювали бюджетні кошти.
А вже потім гроші надходили до структур Балакірєвої та Яременка, які, за свідченням співробітників УІСД, часто навіть анкети-опитувальники розробляли спільно з Шайгородським.
Але найкраще ансамбль соціологів та провладних бюрократів-політиків "зіграв" на парламентських виборах. Не важко простежити, що УІСД та "Соціальний моніторинг" відверто завищували рейтинг політичної сили, з якою були пов'язані – блоку "Жінки за майбутнє", очолюваного Валентиною Довженко.
Саме в опитуваннях цих структур, рейтинг "Жінок" був на два, а то і чотири відсотки вищим, ніж підтримка, зафіксована іншими структурами. Натомість, рейтинги опозиційних блоків Тимошенка і Мороза згідно опитувань "Соціального моніторингу" та, навіть, "Соцісу" були непрохідними до парламенту.
Є всі підстави стверджувати, що нинішній екзит-пол, проведений Яременком, який, як він твердить, проводився за кошти низки державних навчальних закладів, та інші виборчі соцдослідження були профінансовані за такою ж схемою.
Бюджетні кошти конвертувались у "благодійні" через Анатолія Толстоухова, потім акумулювались в "благодійній" організації його правої руки Шайгородського і, нарешті, частина з них потрапляла до Яременка. Те, що це так, нам підтвердили кілька окремих джерел в штабах кандидата від влади. А згідно джерел у структурі Шайгородського, Толстоухов, фактично, щодня телефонував йому, в тому числі і з питань соцдосліджень.
Взагалі, Анатолій Толстоухов є шефом Шайгородського в Кабміні – той очолює одне з управлінь. Маємо ситуацію, коли держслужбовець є ніби почесним головою благодійної організації, яка займається різними політичними замовленнями.
Під час першого туру президентських виборів у найцікавішій ситуації опинився Центр "Соціальний моніторинг" - де-факто подвійне фінансування вони могли отримати з двох джерел.
Перше джерело - це низка донорів, переважно іноземних, які фінансували Консорціум "Національний екзит-пол", а другим джерелом, напевно, були державні гроші, які надійшли через Шайгородського та Толстоухова. Цілком логічно, що результати екзит-полу від Балакірєвої, практично, збіглися з результатом екзит-полу від Яременка.
Фактично, громадська організація - Центр "Соціальний моніторинг" - протягом всього часу свого існування опосередковано отримувала бюджетне фінансування.
Є питання і щодо структур, безпосередньо задіяних у проведення екзит-полу структурами Яременка та Балакірєвої. Яременко офіційно заявив, що робив це з низкою університетів. Цікаво те, що під час екзит-полу інтерв'юерами були студенти цих ВУЗів. Облишивши поза увагою цієї статті питання компетентності студентів, зауважимо, що це досить вразлива категорія працівників: з одного боку їх праця дуже дешева – за анкету студентам платили по 1,5-2 гривні, з іншого боку, на студентів досить легко тиснути, якщо дані анкети не влаштовують замовників.
У структурі Українського екзит-полу був і Східно-Український університет, ректор якого Олексндр Голубченко внесений до чорного списку кампанії ПОРА за фактами тиску на студентів. До речі, найбільше у цій справі "прославилася" зав каферою політології Галина Щедрова, за ініціативої якої кілька студентів виключили з гуртожитку за політичну діяльність.
Центр "Соціс"
Історія непорозумінь з цифрами у керівника "Соцісу" Миколи Чурілова дещо інша, ніж у Яременка-Балакірєвої, але природа їхня була та сама. Підставою для тиску на нього швидше за все стала його давня співпраця з Фондом "Соціальний захист" під час президентських виборів 1999 року та парламентських виборів 2002 року. Тоді Фонд створив Олександр Волков, а науковим керівником був Юрій Левінець, нині один із провідних аналітиків у штабі Януковича.
Фінансовими витратами Фонду займався Олег Рафальський, нині керівник Головного управління з питань внутрішньої політики Адміністрації Президента. Схема фінансування вже знайома нам: бюджетні кошти надходили до Фонду "Соціальний захист", а далі потрапляли до "Соцісу". Тоді фактично всі соціологічні дослідження для влади робив саме Микола Чурілов. Опитування проводилися регулярно, і коштували вони недешево. Вартість таких досліджень могла перевищувати середні ціни на ринку соціології у кілька разів.
Тут також був дуже помітним політичний інтерес у співпраці політиків та соціологів. Якщо Яременко-Балакірєва завищували рейтинги "Жінок за майбутнє", то Чурілов показував завищені й відмінні від рейтингів інших соціологічних структур рейтинги партії Демократичний союз, куди входили Волков, Горбулін та Піховшек.
Співпраця Чурілова з Левінцем та Рафальським мала для "Соціса" складні наслідки. Усі подробиці цієї співпраці зараз у розпорядженні штабу Андрія Клюєва, де нині працює Левінець. І тому штабу Януковича не важко нагадати Чурілову про минулі фінансові потоки та політичні замовлення.
За деякою інформацією, у Центру "Соціс" є ще одне вразливе місце, на яке могла тиснути влада. Після низки організаційних перетурбацій Центр "Соціс" очолюваний Чуріловим не мав повного пакету документів щодо реєстрації.
Тіньова соціологія
Отже, основною проблемою соціологічних служб в Україні є непрозорість у справі фінансування та замовників. Тоді як в середньому частку тіньових коштів в українському бізнесі експерти оцінюють в 50%, фінансові потоки соціологічних фірм, подекуди, на 90% перебувають у тіні.
Навіть опитані нами інтерв'юери підтверджують, що гроші за свою роботу вони отримують готівкою.
Дуже важливим елементом у зв'язці політиків та соціологів відіграють всілякі фонди та різні благодійні організації під егідою владних посадовців. Фактично, через них провладні політики-бюрократи відмивають бюджетні гроші, спрямовують їх на різні політологічні проекти, при цьому не сплачуючи податків.
По суті, ми стикнулися з явищем, яке можна назвати політична та економічна корупція у діяльності соціологічних фірм. Зрозуміло, що тіньовий союз окремих керівників соціологічних структур та представників влади апріорі прирікає на запрограмовану похибку, яка значно завищує результати опитувань на користь провладних сил.
Не дивно, що всі ці схеми добре відомі українським високопосадовцям і політикам. Володимир Литвин роки два тому звинувачував соціологів у тому, що всі вони "проститутки". Попри публічне обурення, висловлене фактично усіма соціологами, жоден з них не подав на Литвина до суду. Володимир Литвин, очевидно, знав про що говорив.
Фактично, всі важливо соціологічні дослідження щодо рейтингів політиків проходили через адміністрацію президента. Ще за часів Євгена Кушнарьова деякі керівники соціологічних фірм були позаштатними радниками адміністрації на Банковій.
Фактично, на залежність соціологів від адміністрації досить прозоро натякав Президент Кучма. Перед парламентськими виборами 2002 року Кучма заявив, що достовірні дані соціологів подають лише у тих дослідженнях, які "внутрішньо" проводять для його адміністрації. Всі інші дані не заслуговують на довіру - сказав президент.
Очевидно, що владі вигідно тримати окремих соціологів на короткому ланцюжку. Загалом-то українська соціологія зводиться не тільки до соцопитувань. В Україні є чимало справді авторитетних і знаних у світі соціологів, і прикро, що тінь від корумпованої соціології впала і на їх чесне ім'я.
Нині влада готова використати будь-які засоби для перемоги свого кандидата і готова натиснути на відомі їй больові точки соціологів. Для штабу Януковича провести кілька екзит-полів за підсумками другого туру, які представлять однакові результати на користь Януковича, є дуже важливим завданням.
За наявною інформацією, влада нині готує масштабні фальсифікації, особливо, на регіональному рівні, і проведення екзит-полів соціологами, що мають репутацію "авторитетних" фахівців необхідні владі для того, аби легалізувати сфальшовані результати президентських виборів в Україні.
Сергій Таран, Вікторія Сюмар, Інститут масової інформації, для УП
КОМЕНТАРІ ЕКСПЕРТІВ НА ПОРУШЕНУ ТЕМУ:
Вишняк Олександр Іванович, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень:
Є чесні прозорі екзит-поли, які були проведені під час першого туру виборів. До речі, був проведений екзит-пол пана Павловського, який підтвердив перемогу Ющенка, який підтвердив дані екзит-полів проведених КМІС та Центром Разумкова.
Проводив цей екзит-пол UMG (Українська маркетингова група), результати 43,5% на 38% на користь Ющенка, ось чому пан Павловський заявив, що екзит-пол зірваний. Екзит-пол був закінчений і проведений, і компанія, яка його проводила виступила проти оприлюднення перекручених, явно сфальсифікованих прямо на прес-конференції результатів. І після цього Павловський заявив, що екзит-пол не відбувся.
Оскільки вони проводили цей екзит-пол звичайним методом, на відміну від Центру Разумкова та КМІС, і результат був отриманий такий же самий, як і методом анонімного анкетування – різниця менше одного відсотка і по одному, і по іншому кандидату, і по третім кандидатам, і це говорить про те, що справа не в методиці.
Річ у тім, що екзит-поли "СОЦІСу", "Соціального моніторингу" і УІСД були куплені і заздалегідь підтасовані під запланований результат. Ківалову і ЦВК не вдалося виконати план, а соціологам вдалося – окремим соціологам. Тому будь-яка війна соціологів – це війна з фальсифікаторами, які вже знають, який результат їм треба намалювати в другому турі.
І те, що вони засвітилися у відповідній програмі, де крім донецьких нікого не було, свідчить, що результат вони вже знають. Можна не проводити екзит-пол. Вони, звичайно, будуть проводити, а потім підтасують результат.
Полохало Володимир, політолог, шеф-редактор журналу "Політична думка": Останнім часом політологи відмічають, що два чи три соціологічні центри, які допускають похибки в соціологічних дослідженнях, завжди помиляються на користь владних політичних сил, а потім після виборів намагаються виправити тими чи іншим міркуваннями свої помилки.
Серед цих центрів я би назвав у першу чергу Фонд "Соціальний Моніторинг", бо це було помітно під час першого екзит-полу, а також не тільки екзит-полу, а під час практично всіх опитувань, які він проводив. Їхні дані були найближчими до даних пана Павловського, який в Україні не сприймається в експертному середовищі як об'єктивна аналітична інституція. Якоюсь мірою це і "СОЦІС" останнім часом.
У мене як у політолога є багато питань і у мене є свої відповіді на них, свої версії, але я поки що не почув їх в цих дискусіях. Я бачу дуже багато якогось лукавства, якогось емоційного і раціонального, але я не бачу науково коректних відповідей на питання які порушують сьогодні і журналісти, і загал, і на ті запитання, які ставлять інші соціологи, зокрема, питання, які поставила Ірина Бекешкіна у своїй статті, що була розміщена на "Українській правді".
Бекешкіна поставила питання: "Що трапилось?" У мене відчуття, що у Ірини Бекешкіної є відповідь на це запитання, що трапилось тоді, протягом тих двох годин. Але гадаю, що трапилось не тоді під час прес-конференції в УНІАНі, а трапилось набагато раніше.
Попова Ірина Марківна, професор кафедри соціології Одеського національного університету:
Я знаю цю ситуацію з екзит-полом. Річ у тім, що Соціологічна асоціація України намагається знайти якісь свої кошти, звертається у відділи, аби виділили якісь кошти, і провести самостійне дослідження. Але державні бюджетні кошти на це зовсім не витрачаються. А в основному екзит-поли, ті групи які проводять, проводяться за рахунок певних фондів.
Втім, я не думаю, що соціологи свідомо спотворюють дані. Не хотілося б вірити, що хтось з соціологів опуститься до такого рівня – свідомо буде спотворювати дані. Можливо це різниця методик, можливо це різниця ситуацій.
Макєєв Сергій Олексійович, зав відділу Інституту соціології НАНУ:
Український інститут соціальних досліджень проводив у першому турі і проводитиме у другому турі так званий "Український екзит-пол" і запевняє, що це на гроші наших вітчизняних спонсорів, тобто УІСД найбільшу долю туди вкладає, там ще шість університетів теж щось наче вкладають, і звернулись до членів Соціологічної асоціації допомогти з грошима для проведення цього екзит-пола. Така офіційна версія.
Про неофіційну я не хочу говорити, тому що у нас ніколи на гроші університетів і індивідуальних членів нічого не проводилось. Ну, ось тепер є такий прецедент. А неофіційну версію я не хочу обговорювати. Все таки екзит-пол річ дорога і масштабна, це дуже великі гроші. Певно, вони знайшлись…
Я категорично проти того, щоб фальсифікувати результати. Чому Павловський денонсував свої результати? Вони швидко оголосили перемогу Януковича з розривом у три відсотки, а потім сказали, що вони знімають свої результати тому що було багато відмов відповідати.
Реальна ситуація, на мою думку, така: та організація, що проводила екзит-пол дала ті самі цифри, але на користь іншого кандидата. Коли були оголошені інші результати, то, напевно, з підписаними угодами вони убезпечили себе і свою репутацію, і вказали в угоді, що у випадку фальсифікації результатів ви їх просто денонсуєте і кажете, що нічого такого не сталось, що ми відмовляємось від цих результатів. Все, загалом, так і сталось.
У випадку з "СОЦІСом" і "Соціальним моніторингом" я маю глибокі сумніви щодо того, що вони себе убезпечили від маніпуляцій з отриманими цифрами. За Українським інститутом соціальних досліджень стоїть Центр політичного менеджменту, а це - Шайгородський, і за цим всім стоять структури Народно-демократичної партії.
