Туркменбаші наступає на Україну
П'ятниця, 5 грудня 2003, 11:37
Наприкінці минулого робочого тижня у київському Будинку вчителя було презентовано книгу "Рухнама" Сапармурата Ніязова.
Зазначу відразу, що в мене завжди викликають недовіру товсті книги, а ще більше – наукові дисертації, написані державними чиновниками чи діючими політиками "високого лету". Не тому, що вважаю їх нездібними, а тому, що цілком виправданим є нерозуміння: коли встигли? Був час на бібліотеки, обдумування, пошуки матеріалу? Вибачте, але, значить, робилося це коштом основної роботи. Або ж робилося не вами...
Вітчизняні політичні таланти (люди, між іншим, ду-у-уже зайняті) видають "на гора" інтелектуальний продукт вражаючої глибини та ширини часто за якийсь рік-два.
Навіть Кучма, помітивши нестримну жагу своїх підданих до "наукової творчості", кілька років тому висловив чітке невдоволення (усне, правда) тенденціями поголовного бажання чиновництва мати науковий ступінь. А потім сам же написав науково–популярну книгу "Украина – не Россия". На п'ять з половиною сотень сторінок.
Творіння Сапармурата Ніязова тонкіше – лише чотириста сторінок, але й шрифт більший, і міжрядковий інтервал такий, щоб "і старий, і малий" читати могли без натуги. Але ж обсяг, як відомо, не критерій.
Навряд чи у когось із наших, крім, можливо, "послідовного у своїй революційності" (а також безпринципності та вождизмі) Корчинського вистачило б духу самому назвати свою книгу "священною" (як це написано на томі "Рухнама"), та й то заради стьобу. Але "вічно великий Туркменбаші" абищо не писатиме.
Одразу зауважу: називатиму Ніязова "автором" попри певні сумніви, що існують. Звичайно, досвід його без малого 64 прожитих років дає право і підстави на певні узагальнення, підсумки та настанови.
Не такою однозначною є справа із суто науковими фрагментами, що включені в книгу. Для детального розгляду родоводу усіх 24 туркменських племен, як і майже трьох десятків держав, створених туркменами у різний час, мало бути президентом, навіть довічним – потрібно бути науковцем.
А принаймні одне звинувачення у плагіаті на адресу довічного президента Туркменістану уже прозвучало. Нібито у "Рухнама" містяться великі фрагменти книги відомого британського дослідника Босворта "Мусульманські династії. Довідник з хронології і генеалогії", узяті з її російського видання 1971 року.
Босворт писав свою книгу багато років на підставі вивчення численних оригінальних рукописів в архівах різних країн. Натомість, "Рухнама" не містить узагалі жодного посилання.
Більше того, за якимось збігом обставин (хочеться вірити, таки справді збігом), як свідчить інтернет-сайт опозиційного до Туркменбаші Фонду "Туркменістан", "відомий сходознавець Петро Грязневич загинув під Санкт-Петербургом у результаті наїзду вантажівки 12 лютого 1997 р. - в момент початку роботи колективу "спічрайтерів" над ніязовською "Рухнама".
Там же мовиться про те, що слово "Рухнама" нібито придумав туркменський журналіст Дурдимухамед Курбанов і видав під цією назвою книгу, що славила "геній" Сапармурата Ніязова. Ніязову ж назва дуже сподобалася, в результаті чого наклад книги "Рухнама" Курбанова було вилучено спецслужбами й знищено. Натомість, як відомо, цю назву носить світовий бестселлер авторства Ніязова.
Скільки у цих словах правди, а скільки перебільшення (адже звинувачує непримиренна опозиція – головним редактором сайту "Еркін Туркменістан" є колишній туркменський міністр закордонних справ Авди Кулієв) - не беремося судити.
Разом з тим, впевнений, навряд чи для когось саме такий стан справ видасться неможливим. У Туркменистані-бо може бути все. І причиною тому - сам Туркменбаші.
Творець
Творіння, на титульній сторінці якого стоїть прізвище одіозного президента Туркменістану, неможливо оцінювати поза особистістю самого автора. Як не крути, а увага до книжки екстраполюється на колишнього першого секретаря ЦК Компартії Туркменської РСР, а з 1990-го року (ще навіть до офіційного закріплення цієї посади в Конституції республіки!) – президента Туркменистану.
Довічного президента – саме таке рішення було ухвалене у 1999 році парламентом Туркменістану – Халк Маслахати.
Абсолютний культ особи Туркменбаші (що означає "глава туркмен всього світу" – теж, до речі, офіційний титул, присвоєний парламентом ще в 1993 році) є, по суті, тим же сталінізмом, тільки із ніязовським обличчям.
Але з тим же сталінським повним самоправством, гонінням на будь-яке інакомислення, повною забороною на критику влади, репресіями проти ледь жевріючої опозиції...
Іменем вождя називають школи, заводи й вулиці, йому ставлять прижиттєві пам'ятники та присвячують трудові і творчі здобутки. День його народження є Днем національного прапора. Йому присягають нарівні з Батьківщиною. У серпні 2002 року Туркменбаші прийняв рішення про перейменування місяців року й днів тижня. То ж найближчий січень називатиметься тепер уже "туркменбаші".
Так само шанується й покійна матір президента – її іменують нині Всетуркменською матір'ю, на її честь названо місяць календаря, про неї ідуть спектаклі, вона Герой Туркменістану...
Ніязову підпорядковане й від нього залежить абсолютно все в успадкованій колись по партійній лінії вотчині.
Він – президент республіки, глава Кабінету міністрів, керівник вищого представницького органу – Народних зборів "Халк Маслахати", голова Ради старійшин, президент Гуманітарної асоціації туркмен світу, голова Демократичної (колишньої Комуністичної) партії. Ну й, як президент, він же Верховний головнокомандувач, голова Ради оборони й національної безпеки, начальник Цивільної оборони. І прочая, і прочая...
Суди, прокуратура, всі правоохоронні органи напряму підкоряються тільки Ніязову. Він призначає на посади, він же і звільняє. Навіть наукові ступені присуджуються лише з дозволу президента!
Тоді як внутрішня політика Ніязова заснована на корупції, підлабузництві та репресіях, основи зовнішньої закріплені статусом "вічно нейтрального Туркменістану". Що, втім, не перешкоджало досить тісним торговим відносинам із талібським режимом в Афганістані.
Так, бізнес є бізнес (зрозуміло також, ким він контролюється). Зате ж темпи економічного зростання в Туркменістані – близько 17% від загального обсягу ВВП! Та за такі успіхи й щороку новий службовий автомобіль своїм вірним чиновникам пообіцяти не гріх, як це й зробив Ніязов (ідеться не про ВАЗи чи, не дай Боже, ЗАЗи, а про "Мерседеси").
Не забуває, вочевидь, Туркменбаші й себе. Якщо вірити сайту "Еркін Туркменістан", постановою президента Туркменістану "Про створення банку "Президентбанк" окремим пунктом встановлено, що "розмір оголошеного статутного фонду банку визначений у розмірі 60 мільйонів доларів США і формується за рахунок особистих коштів президента Сапармурата Туркменбаші".
Правда, злі язики стверджують, що більша частина населення в державі живе у вбогості на зарплату від 5 до 25 доларів на місяць, а міжнародні організації та країни Заходу не втомлюються нагадувати про грубі порушення прав людини у республіці (чи, все-таки, так, як воно є де-факто – в абсолютній монархії?).
Але Захід суверенному Туркменістану не те що "не указ", але й не зразок. Зовсім нещодавно Туркменбаші в інтерв'ю американській телекомпанії "Сі-Бі-Ес" заявив, що "західна демократія – не для нас". Що ж, може, він і має рацію: все-таки Схід і Захід - це різні менталітети, різні цивілізації, врешті-решт. Що, разом з тим, не повинно перешкоджати називати речі своїми іменами: диктатуру – диктатурою, порушення прав людини – порушеннями.
Творчість і політика
Власне кажучи, замішаність вуглеводневого продукту без кольору і запаху в акті перекладу "Рухнама" українською логічно було припустити з самого початку, ще до ознайомлення з книжкою. Маю на увазі, що крок цей – політичний, вірніше – політико-бізнесовий.
Ну з якого б дива, скажіть, прокинулося у Голови правління ВАТ "Сумське НВО ім.Фрунзе" Лук'яненка нездоланне бажання "в знак найглибшої поваги до президента Туркменістану Сапармурата Туркменбаші", "творця великої незалежності і священної книги Рухнама", зініціювати і профінансувати видання українського перекладу цієї книжки? А з того, що понад 60% газу у Туркменістані прокачується агрегатами, виробленими на цьому об'єднанні.
Чи, може, суто літературні вартості книги та повага до автора (між іншим, доктора політології та економіки, академіка Національної академії наук Туркменістану) змусили завітати на її презентацію голову НАК "Нафтогаз України", заступника міністра палива і енергетики Юрія Бойка?
Те ж стосується і представника МЗС, а далі, як в старі добрі часи: школярі, студенти, бібліотекарі, викладачі – усі в один голос кричать про те, яка велика й потрібна ця "священна книга". По правді, частота повторювання словосполучення "священна книга" аж притомила.
Ні, насправді я однозначно за диверсифікацію джерел енергоносіїв, за активні економічні відносини з Туркменістаном. І чудово розумію, що коли п'ятиразовий Герой Туркменістану любить похвали, то можна (і навіть треба!) задля користі бізнесу й похвалити – язик не всохне.
Тим більше, що Туркменістан – це, за деякими даними, 30% світових запасів природного газу і один з основних постачальників "блакитного палива" в Україну (34-36 млрд. кубометрів). Що Туркменістан є для України третім найважливішим торговим партнером після Росії та Німеччини за обсягом товарообігу, а Україна для Туркменістану – на першому місці серед торгово-економічних партнерів. Що, врешті-решт, Україна стала першою державою, з якою Туркменістан підписав документи про взаємне визнання документів про освіту.
Так що це я чіпляюся. Мабуть, сам не знаю, чого хочу... Зрештою, у тій же Німеччині "Рухнама" теж перекладена за участю "Даймлер Крайслер". "В обмін" на угоду урядом Туркменії про поставку й сервісне обслуговування німецькою компанією автомобілів у цю центральноазіатську країну (саме тих, які він роздає своїм чиновникам)...
Просто смішно і трохи шкода дивитися, як той же Бойко, наприклад, мусить заявляти, як "весь світ із захопленням спостерігає за розвитком" Туркменістану, а "Рухнама", без перебільшення, є найвищим творінням в духовній історії Туркменістану".
Зрозуміло, що українська сторона просто приймає правила гри. Але так само незаперечно, що українці є європейцями. І що вони об'єктивно оцінюють фігуру Ніязова. В тім числі й МЗС, і НАК "Нафтогаз", і ті ж бібліотекарі...
Припускаю, що й "батько народу" Ніязов сприймає ситуацію адекватно. Тобто формування культу його особи в Туркменістані було і є свідомою, цілеспрямованою політикою. Як же, в такому разі, має лестити самолюбству колишнього головного комуніста Туркменської РСР оте підігрування на зовнішньополітичному рівні.
Творіння
"Ця книга вивчається усім населенням Туркменістану - від дитячого садка до пенсії. На всіх підприємствах та в організаціях місця парторгів зайняли "партайгеноссе по "Рухнама". В навчальних закладах і великих установах замість "ленінських" відрито "кімнати "Рухнама".
У школах, вузах, за місцем роботи - всі зобов'язані періодично складати іспит по "Рухнама". Навчання в школах скорочене до 9 класів, а в університетах - до двох років, при цьому "Рухнама" - профільний предмет при навчанні за всіма спеціальностями.
У Туркменістані юнаки і дівчата повинні ходити поза домом, обов'язково притискуючи з лівого боку грудей томик "Рухнама"...", - цитую веб-сайт "Еркін Туркменістан"
Роботу над книгою Ніязов закінчив у вересні 2001 року. У 2002 її було видано в Туркменистані російською. Крім того, "Рухнама" перекладено англійською, арабською, білоруською, китайською, німецькою, російською, турецькою, французькою, японською та іншими мовами світу, видано в кількох країнах.
Тепер ця книга з'явилася й українською. Саме слово "Рухнама" можна перекласти як "Сказання про дух".
"Священний Коран – Книга Великого Аллаха – головна Книга всіх мусульман, у тому числі й туркменів... Коран – священна книга, її не можна замінити ніякою іншою", - пише Ніязов у "Рухнама".
І тут же додає: "Рухнама туркменів – це священне писання, це духовне усвідомлення цілей і завдань нації, що базується на її Вірі". Як можна зрозуміти з тексту, сам автор розглядає твір як "узагальнюючу історико-моральну філософію" для туркменів.
Попри все сказане вище про самого Ніязова, треба об'єктивно визнати, що книга справді є пізнавальною та досить цікавою. В усякому разі, для іноземця, але, думається, й для туркмена не менше. Навряд чи доцільно переповідати товстий фоліант та навіть навряд чи доцільно зараз його обширно аналізувати.
Книгу, за твердженням Лук'яненка, буде безкоштовно розіслано усім публічним, науковим та вузівським бібліотекам, тож кожен бажаючий зможе й сам потримати її в руках.
"Пересипаність" притчами, легендами, приказками, нагадуваннями про звичаї пожвавлюють оповідь та тримають увагу. Робить Туркменбаші й екскурси в історію – не лише країни, що само собою зрозуміло, а й історію власну і власної сім'ї. Тим паче, що сам Ніязов уже 18 років на чолі Туркменистану.
Це тобі й новочасне "Поучение детям", і настанови для батьків, заповіт нащадкам, і науково-популярний (а подекуди й науковий) виклад туркменської історії. Тут є і ліризм, і місцями аж набридливий пафос, що звучить як заклинання. Словом, вождь, лідер, довічний президент Сапармурат Туркменбаші Великий розмовляє зі своєю паствою.
Не секрет, що серед "радянського народу" представники азійських республік вважалися найвідсталішими, "найтемнішими" та "найдикішими". Мабуть, усі знають, як їх прозивали, наприклад, в армії?.. Пам'ятає про ці ярлики і автор книги.
Натомість "Рухнама" переконує, що туркмени можуть і мають чим гордитися. Туркменський народ дав світові:
Чистокровних туркменських скакунів,
Рідкісні красою туркменські килими,
Неповторні за вишуканістю національні прикраси,
Самобутнє національне вбрання,
Чисту білу пшеницю,
Овець сариджарської породи і т.д.
Так cамо, як стверджується в книзі, саме туркмени змайстрували першого воза, першими почали плавити руду, "тягнули караван науки в усьому ісламському світі".
Перед читачем постає дещо ідеалізований образ туркменів - "вибраного народу", якому завжди був притаманний неймовірний демократизм, доброзичливість, гостинність. Туркменів – відважних воїнів та високорозвинутих державників. Туркменів, що через свою чесність і абсолютну моральність раніше навіть не знали замків на дверях.
І разом з тим, звучить постійний заклик до єдності, до самоусвідомлення, ба, до усвідомлення себе великим народом (не більшим за сусідів, але й не меншим). Від матеріалістичної філософії в книзі нема й сліду – на першому місці дух, духовність, душа.
Деякі фрагменти книги і навіть притчі, українці могли б сприйняти і за свої. А за безкомпромісне відстоювання власної національної державності аплодував би й Степан Бандера, був би він живий.
Дуже сумніваюся, що одна книга може замінити собою різні фахові дисципліни. Так само не впевнений у її непомірній "великості", абсолютній універсальності, а тим більше – "священності". Сказав би навіть, що одіозність імені Туркменбаші заважає книжці. Але як націєтворчий елемент, вона, без сумніву, корисна туркменському суспільству. І корисна іноземцям – як довідник з туркменських питань.
Зазначу відразу, що в мене завжди викликають недовіру товсті книги, а ще більше – наукові дисертації, написані державними чиновниками чи діючими політиками "високого лету". Не тому, що вважаю їх нездібними, а тому, що цілком виправданим є нерозуміння: коли встигли? Був час на бібліотеки, обдумування, пошуки матеріалу? Вибачте, але, значить, робилося це коштом основної роботи. Або ж робилося не вами...
Вітчизняні політичні таланти (люди, між іншим, ду-у-уже зайняті) видають "на гора" інтелектуальний продукт вражаючої глибини та ширини часто за якийсь рік-два.
Навіть Кучма, помітивши нестримну жагу своїх підданих до "наукової творчості", кілька років тому висловив чітке невдоволення (усне, правда) тенденціями поголовного бажання чиновництва мати науковий ступінь. А потім сам же написав науково–популярну книгу "Украина – не Россия". На п'ять з половиною сотень сторінок.
Творіння Сапармурата Ніязова тонкіше – лише чотириста сторінок, але й шрифт більший, і міжрядковий інтервал такий, щоб "і старий, і малий" читати могли без натуги. Але ж обсяг, як відомо, не критерій.
Навряд чи у когось із наших, крім, можливо, "послідовного у своїй революційності" (а також безпринципності та вождизмі) Корчинського вистачило б духу самому назвати свою книгу "священною" (як це написано на томі "Рухнама"), та й то заради стьобу. Але "вічно великий Туркменбаші" абищо не писатиме.
Одразу зауважу: називатиму Ніязова "автором" попри певні сумніви, що існують. Звичайно, досвід його без малого 64 прожитих років дає право і підстави на певні узагальнення, підсумки та настанови.
Не такою однозначною є справа із суто науковими фрагментами, що включені в книгу. Для детального розгляду родоводу усіх 24 туркменських племен, як і майже трьох десятків держав, створених туркменами у різний час, мало бути президентом, навіть довічним – потрібно бути науковцем.
А принаймні одне звинувачення у плагіаті на адресу довічного президента Туркменістану уже прозвучало. Нібито у "Рухнама" містяться великі фрагменти книги відомого британського дослідника Босворта "Мусульманські династії. Довідник з хронології і генеалогії", узяті з її російського видання 1971 року.
Босворт писав свою книгу багато років на підставі вивчення численних оригінальних рукописів в архівах різних країн. Натомість, "Рухнама" не містить узагалі жодного посилання.
Більше того, за якимось збігом обставин (хочеться вірити, таки справді збігом), як свідчить інтернет-сайт опозиційного до Туркменбаші Фонду "Туркменістан", "відомий сходознавець Петро Грязневич загинув під Санкт-Петербургом у результаті наїзду вантажівки 12 лютого 1997 р. - в момент початку роботи колективу "спічрайтерів" над ніязовською "Рухнама".
Там же мовиться про те, що слово "Рухнама" нібито придумав туркменський журналіст Дурдимухамед Курбанов і видав під цією назвою книгу, що славила "геній" Сапармурата Ніязова. Ніязову ж назва дуже сподобалася, в результаті чого наклад книги "Рухнама" Курбанова було вилучено спецслужбами й знищено. Натомість, як відомо, цю назву носить світовий бестселлер авторства Ніязова.
Скільки у цих словах правди, а скільки перебільшення (адже звинувачує непримиренна опозиція – головним редактором сайту "Еркін Туркменістан" є колишній туркменський міністр закордонних справ Авди Кулієв) - не беремося судити.
Разом з тим, впевнений, навряд чи для когось саме такий стан справ видасться неможливим. У Туркменистані-бо може бути все. І причиною тому - сам Туркменбаші.
Творець
Творіння, на титульній сторінці якого стоїть прізвище одіозного президента Туркменістану, неможливо оцінювати поза особистістю самого автора. Як не крути, а увага до книжки екстраполюється на колишнього першого секретаря ЦК Компартії Туркменської РСР, а з 1990-го року (ще навіть до офіційного закріплення цієї посади в Конституції республіки!) – президента Туркменистану.
Довічного президента – саме таке рішення було ухвалене у 1999 році парламентом Туркменістану – Халк Маслахати.
Абсолютний культ особи Туркменбаші (що означає "глава туркмен всього світу" – теж, до речі, офіційний титул, присвоєний парламентом ще в 1993 році) є, по суті, тим же сталінізмом, тільки із ніязовським обличчям.
Але з тим же сталінським повним самоправством, гонінням на будь-яке інакомислення, повною забороною на критику влади, репресіями проти ледь жевріючої опозиції...
Іменем вождя називають школи, заводи й вулиці, йому ставлять прижиттєві пам'ятники та присвячують трудові і творчі здобутки. День його народження є Днем національного прапора. Йому присягають нарівні з Батьківщиною. У серпні 2002 року Туркменбаші прийняв рішення про перейменування місяців року й днів тижня. То ж найближчий січень називатиметься тепер уже "туркменбаші".
Так само шанується й покійна матір президента – її іменують нині Всетуркменською матір'ю, на її честь названо місяць календаря, про неї ідуть спектаклі, вона Герой Туркменістану...
Ніязову підпорядковане й від нього залежить абсолютно все в успадкованій колись по партійній лінії вотчині.
Він – президент республіки, глава Кабінету міністрів, керівник вищого представницького органу – Народних зборів "Халк Маслахати", голова Ради старійшин, президент Гуманітарної асоціації туркмен світу, голова Демократичної (колишньої Комуністичної) партії. Ну й, як президент, він же Верховний головнокомандувач, голова Ради оборони й національної безпеки, начальник Цивільної оборони. І прочая, і прочая...
Суди, прокуратура, всі правоохоронні органи напряму підкоряються тільки Ніязову. Він призначає на посади, він же і звільняє. Навіть наукові ступені присуджуються лише з дозволу президента!
Тоді як внутрішня політика Ніязова заснована на корупції, підлабузництві та репресіях, основи зовнішньої закріплені статусом "вічно нейтрального Туркменістану". Що, втім, не перешкоджало досить тісним торговим відносинам із талібським режимом в Афганістані.
Так, бізнес є бізнес (зрозуміло також, ким він контролюється). Зате ж темпи економічного зростання в Туркменістані – близько 17% від загального обсягу ВВП! Та за такі успіхи й щороку новий службовий автомобіль своїм вірним чиновникам пообіцяти не гріх, як це й зробив Ніязов (ідеться не про ВАЗи чи, не дай Боже, ЗАЗи, а про "Мерседеси").
Не забуває, вочевидь, Туркменбаші й себе. Якщо вірити сайту "Еркін Туркменістан", постановою президента Туркменістану "Про створення банку "Президентбанк" окремим пунктом встановлено, що "розмір оголошеного статутного фонду банку визначений у розмірі 60 мільйонів доларів США і формується за рахунок особистих коштів президента Сапармурата Туркменбаші".
Правда, злі язики стверджують, що більша частина населення в державі живе у вбогості на зарплату від 5 до 25 доларів на місяць, а міжнародні організації та країни Заходу не втомлюються нагадувати про грубі порушення прав людини у республіці (чи, все-таки, так, як воно є де-факто – в абсолютній монархії?).
Але Захід суверенному Туркменістану не те що "не указ", але й не зразок. Зовсім нещодавно Туркменбаші в інтерв'ю американській телекомпанії "Сі-Бі-Ес" заявив, що "західна демократія – не для нас". Що ж, може, він і має рацію: все-таки Схід і Захід - це різні менталітети, різні цивілізації, врешті-решт. Що, разом з тим, не повинно перешкоджати називати речі своїми іменами: диктатуру – диктатурою, порушення прав людини – порушеннями.
Творчість і політика
Власне кажучи, замішаність вуглеводневого продукту без кольору і запаху в акті перекладу "Рухнама" українською логічно було припустити з самого початку, ще до ознайомлення з книжкою. Маю на увазі, що крок цей – політичний, вірніше – політико-бізнесовий.
Ну з якого б дива, скажіть, прокинулося у Голови правління ВАТ "Сумське НВО ім.Фрунзе" Лук'яненка нездоланне бажання "в знак найглибшої поваги до президента Туркменістану Сапармурата Туркменбаші", "творця великої незалежності і священної книги Рухнама", зініціювати і профінансувати видання українського перекладу цієї книжки? А з того, що понад 60% газу у Туркменістані прокачується агрегатами, виробленими на цьому об'єднанні.
Чи, може, суто літературні вартості книги та повага до автора (між іншим, доктора політології та економіки, академіка Національної академії наук Туркменістану) змусили завітати на її презентацію голову НАК "Нафтогаз України", заступника міністра палива і енергетики Юрія Бойка?
Те ж стосується і представника МЗС, а далі, як в старі добрі часи: школярі, студенти, бібліотекарі, викладачі – усі в один голос кричать про те, яка велика й потрібна ця "священна книга". По правді, частота повторювання словосполучення "священна книга" аж притомила.
Ні, насправді я однозначно за диверсифікацію джерел енергоносіїв, за активні економічні відносини з Туркменістаном. І чудово розумію, що коли п'ятиразовий Герой Туркменістану любить похвали, то можна (і навіть треба!) задля користі бізнесу й похвалити – язик не всохне.
Тим більше, що Туркменістан – це, за деякими даними, 30% світових запасів природного газу і один з основних постачальників "блакитного палива" в Україну (34-36 млрд. кубометрів). Що Туркменістан є для України третім найважливішим торговим партнером після Росії та Німеччини за обсягом товарообігу, а Україна для Туркменістану – на першому місці серед торгово-економічних партнерів. Що, врешті-решт, Україна стала першою державою, з якою Туркменістан підписав документи про взаємне визнання документів про освіту.
Так що це я чіпляюся. Мабуть, сам не знаю, чого хочу... Зрештою, у тій же Німеччині "Рухнама" теж перекладена за участю "Даймлер Крайслер". "В обмін" на угоду урядом Туркменії про поставку й сервісне обслуговування німецькою компанією автомобілів у цю центральноазіатську країну (саме тих, які він роздає своїм чиновникам)...
Просто смішно і трохи шкода дивитися, як той же Бойко, наприклад, мусить заявляти, як "весь світ із захопленням спостерігає за розвитком" Туркменістану, а "Рухнама", без перебільшення, є найвищим творінням в духовній історії Туркменістану".
Зрозуміло, що українська сторона просто приймає правила гри. Але так само незаперечно, що українці є європейцями. І що вони об'єктивно оцінюють фігуру Ніязова. В тім числі й МЗС, і НАК "Нафтогаз", і ті ж бібліотекарі...
Припускаю, що й "батько народу" Ніязов сприймає ситуацію адекватно. Тобто формування культу його особи в Туркменістані було і є свідомою, цілеспрямованою політикою. Як же, в такому разі, має лестити самолюбству колишнього головного комуніста Туркменської РСР оте підігрування на зовнішньополітичному рівні.
Творіння
"Ця книга вивчається усім населенням Туркменістану - від дитячого садка до пенсії. На всіх підприємствах та в організаціях місця парторгів зайняли "партайгеноссе по "Рухнама". В навчальних закладах і великих установах замість "ленінських" відрито "кімнати "Рухнама".
У школах, вузах, за місцем роботи - всі зобов'язані періодично складати іспит по "Рухнама". Навчання в школах скорочене до 9 класів, а в університетах - до двох років, при цьому "Рухнама" - профільний предмет при навчанні за всіма спеціальностями.
У Туркменістані юнаки і дівчата повинні ходити поза домом, обов'язково притискуючи з лівого боку грудей томик "Рухнама"...", - цитую веб-сайт "Еркін Туркменістан"
Роботу над книгою Ніязов закінчив у вересні 2001 року. У 2002 її було видано в Туркменистані російською. Крім того, "Рухнама" перекладено англійською, арабською, білоруською, китайською, німецькою, російською, турецькою, французькою, японською та іншими мовами світу, видано в кількох країнах.
Тепер ця книга з'явилася й українською. Саме слово "Рухнама" можна перекласти як "Сказання про дух".
"Священний Коран – Книга Великого Аллаха – головна Книга всіх мусульман, у тому числі й туркменів... Коран – священна книга, її не можна замінити ніякою іншою", - пише Ніязов у "Рухнама".
І тут же додає: "Рухнама туркменів – це священне писання, це духовне усвідомлення цілей і завдань нації, що базується на її Вірі". Як можна зрозуміти з тексту, сам автор розглядає твір як "узагальнюючу історико-моральну філософію" для туркменів.
Попри все сказане вище про самого Ніязова, треба об'єктивно визнати, що книга справді є пізнавальною та досить цікавою. В усякому разі, для іноземця, але, думається, й для туркмена не менше. Навряд чи доцільно переповідати товстий фоліант та навіть навряд чи доцільно зараз його обширно аналізувати.
Книгу, за твердженням Лук'яненка, буде безкоштовно розіслано усім публічним, науковим та вузівським бібліотекам, тож кожен бажаючий зможе й сам потримати її в руках.
"Пересипаність" притчами, легендами, приказками, нагадуваннями про звичаї пожвавлюють оповідь та тримають увагу. Робить Туркменбаші й екскурси в історію – не лише країни, що само собою зрозуміло, а й історію власну і власної сім'ї. Тим паче, що сам Ніязов уже 18 років на чолі Туркменистану.
Це тобі й новочасне "Поучение детям", і настанови для батьків, заповіт нащадкам, і науково-популярний (а подекуди й науковий) виклад туркменської історії. Тут є і ліризм, і місцями аж набридливий пафос, що звучить як заклинання. Словом, вождь, лідер, довічний президент Сапармурат Туркменбаші Великий розмовляє зі своєю паствою.
Не секрет, що серед "радянського народу" представники азійських республік вважалися найвідсталішими, "найтемнішими" та "найдикішими". Мабуть, усі знають, як їх прозивали, наприклад, в армії?.. Пам'ятає про ці ярлики і автор книги.
Натомість "Рухнама" переконує, що туркмени можуть і мають чим гордитися. Туркменський народ дав світові:
Чистокровних туркменських скакунів,
Рідкісні красою туркменські килими,
Неповторні за вишуканістю національні прикраси,
Самобутнє національне вбрання,
Чисту білу пшеницю,
Овець сариджарської породи і т.д.
Так cамо, як стверджується в книзі, саме туркмени змайстрували першого воза, першими почали плавити руду, "тягнули караван науки в усьому ісламському світі".
Перед читачем постає дещо ідеалізований образ туркменів - "вибраного народу", якому завжди був притаманний неймовірний демократизм, доброзичливість, гостинність. Туркменів – відважних воїнів та високорозвинутих державників. Туркменів, що через свою чесність і абсолютну моральність раніше навіть не знали замків на дверях.
І разом з тим, звучить постійний заклик до єдності, до самоусвідомлення, ба, до усвідомлення себе великим народом (не більшим за сусідів, але й не меншим). Від матеріалістичної філософії в книзі нема й сліду – на першому місці дух, духовність, душа.
Деякі фрагменти книги і навіть притчі, українці могли б сприйняти і за свої. А за безкомпромісне відстоювання власної національної державності аплодував би й Степан Бандера, був би він живий.
Дуже сумніваюся, що одна книга може замінити собою різні фахові дисципліни. Так само не впевнений у її непомірній "великості", абсолютній універсальності, а тим більше – "священності". Сказав би навіть, що одіозність імені Туркменбаші заважає книжці. Але як націєтворчий елемент, вона, без сумніву, корисна туркменському суспільству. І корисна іноземцям – як довідник з туркменських питань.
