"Імітація" Євгенії Кононенко: роман про кохання великої грантоїдки до маленького українця
Понеділок, 10 листопада 2003, 20:11
В українській провінції за дивних обставин гине провідна співробітниця американської доброчинної організації. Її київські друзі, коханці й колеги, збентежені несподіваною смертю, починають власне розслідування. Так починається детектив київської письменниці Євгенії Кононенко – книжка, яку варто прочитати всім, хто має, принаймні, найменше відношення до так званого "третього" сектора.
Події розгортаються як у Києві, навколо офісу одного з американських доброчинних фондів, так і у провінційному Новожахові, де ховається таємниця загибелі головної героїні.
Її особа виписана письменницею настільки правдоподібно, що відразу шукаєш прототипи серед відомих постатей нашої інтелектуальної еліти. Неможливо позбавитися враження, що читаєш уривки з біографії чи то Оксани Забужко, чи то Соломії Павличко.
Майже кінематографічними є замальовки авторки із життя української провінції, країни без шестисотих мерседесів, макдональдсів і гарячої води, країни тотальних злиднів і безперспективності.
Саме тут розквітає любов багатої столичної пані до невдахи - провінціала. Деякі колеги по перу навіть звинуватили Кононенко у відсутності патріотизму, що лише підкреслює точність, з якою письменниця змалювала злиденність духу й побуту суспільства за межами київської окружної дороги. І якщо існує такий термін як "Петербург Достоєвського", то безсумнівно мусить існувати і такий термін як "українська провінція Кононенко".
Сама Євгенія Кононенко є мало відомою серед широкого загалу читачів, хоча "Імітація" - одна з найсильніших нових речей на українському літературному небосхилі.
Авторка почала свою літературну діяльність ще на початку 1990-х як перекладач із французької, "Імітація" ж з’явилася на світ завдяки видавництву "Кальварія" у 2001 році. Професія перекладача, безсумнівно, вплинула на стиль письменниці, тому що роман читається надзвичайно легко й швидко.
В ньому відсутні традиційна для багатьох українських авторів перевага слова над змістом та довжелезні речення, дочитавши які до кінця, не пам’ятаєш, що було на початку.
"Імітацію" написано у форматі детективу – хоча, швидше за все - це лише данина моді. Тут немає ковбойських трюків, стрілянини й трупів. "Імітація" – це більше роздуми про дружбу, нерівну любов, зраду, бездарних американців і безталанних українців, про те, що тут роблять американці, і про те, чому цього не роблять українці.
Це роман про те, що будь-якій імітації доброчинності, демократії, доброчесності, державотворення є межа, яку часто не здатні помітити навіть найталановитіші з сучасних імітаторів.
Події розгортаються як у Києві, навколо офісу одного з американських доброчинних фондів, так і у провінційному Новожахові, де ховається таємниця загибелі головної героїні.
Її особа виписана письменницею настільки правдоподібно, що відразу шукаєш прототипи серед відомих постатей нашої інтелектуальної еліти. Неможливо позбавитися враження, що читаєш уривки з біографії чи то Оксани Забужко, чи то Соломії Павличко.
Майже кінематографічними є замальовки авторки із життя української провінції, країни без шестисотих мерседесів, макдональдсів і гарячої води, країни тотальних злиднів і безперспективності.
Саме тут розквітає любов багатої столичної пані до невдахи - провінціала. Деякі колеги по перу навіть звинуватили Кононенко у відсутності патріотизму, що лише підкреслює точність, з якою письменниця змалювала злиденність духу й побуту суспільства за межами київської окружної дороги. І якщо існує такий термін як "Петербург Достоєвського", то безсумнівно мусить існувати і такий термін як "українська провінція Кононенко".
Сама Євгенія Кононенко є мало відомою серед широкого загалу читачів, хоча "Імітація" - одна з найсильніших нових речей на українському літературному небосхилі.
Авторка почала свою літературну діяльність ще на початку 1990-х як перекладач із французької, "Імітація" ж з’явилася на світ завдяки видавництву "Кальварія" у 2001 році. Професія перекладача, безсумнівно, вплинула на стиль письменниці, тому що роман читається надзвичайно легко й швидко.
В ньому відсутні традиційна для багатьох українських авторів перевага слова над змістом та довжелезні речення, дочитавши які до кінця, не пам’ятаєш, що було на початку.
"Імітацію" написано у форматі детективу – хоча, швидше за все - це лише данина моді. Тут немає ковбойських трюків, стрілянини й трупів. "Імітація" – це більше роздуми про дружбу, нерівну любов, зраду, бездарних американців і безталанних українців, про те, що тут роблять американці, і про те, чому цього не роблять українці.
Це роман про те, що будь-якій імітації доброчинності, демократії, доброчесності, державотворення є межа, яку часто не здатні помітити навіть найталановитіші з сучасних імітаторів.
