"I'll be back": імітація на продаж
Вівторок, 22 липня 2003, 16:27
Відмова Джеймса Кемерона від свого основного дітища, ну, коли забути на мить про давно та надійно затонулий "Титанік", призвела до того, що пошуки постановника, якому було б до снаги повернути до життя красиву людську мрію у вигляді здоровенного дядька з недоброю посмішкою та не завжди добрими намірами, котрий уміє переконливо казати "Аста ла віста, бейбі" та "Ай’л бі бек", попервах серйозно лякали.
Кандидатура Девіда Фінчера аж ніяк не давала надії на те, що нам буде весело: цинізм режисера останнім часом зайшов так далеко, що знаходив дрібні апокаліпсиси навіть у герметично зачинених приміщеннях. Від версії Стівена Спілберґа всі б пустили скупу чоловічу сльозу, бо під старість золотоносний метр став сентиментальним поборником християнських цінностей та ретроінтонацій, а свої футуристичні опуси вважає щонайменше посланням людству з неминучою мораллю глобального масштабу.
На нас чекав би гепі-енд, де Термінатор просив би вибачення за неподобства, вчинені в першій частині, і ми б пробачили (на те він і Спілберґ), але чи воно нам треба, зовсім інше питання. Наостанку з небуття виникла, судячи з нових релізів, трішки нестямна фігура Ана Лі, маючи на увазі Термінатора, що літає (в Ана Лі, хто не знає, все, що розмовляє, природно також і літає – всі питання до психоаналітика нашого улюбленого поборника кінолевітацій).
Але, на щастя, Ану на очі потрапив адекватніший його даруванню проект про Шрека, який розлютувався, тож Шварценеґґер, котрий і ходить-то ледве, цього разу не літатиме, бо біля керма новітнього блокбастера "Термінатор 3: Повстання машин" опинилася сіра вантажна конячка рутинного виробництва Джонатан Мостоу з її майже прекрасним талантом відсутности власного погляду на будь-що, інакше кажучи, ніяких приємних (що неприємно) та неприємних (що приємно) сюрпризів чекати не доводиться...
Трішки про нового Автора, коли він не образиться за настільки голосне та значуще для себе наймення. Другосортний екшен "Політ Чорного Янгола", що він на початку 1990-х навіть блукав лабіринтами тоді найекстраваґантнішого в світі вітчизняного кінопрокату, спровокував хвилю третьосортних препаскудних імітацій, тобто, іншими словами, став культовим. Це єдиний малобюджетний екшен із подібним статусом, тож режисер не міг залишитися обабіч слави свого творіння, і облаштувався в категорії А, де стрічкою "Аварія" з Кертом Расселлом здійснив масштабне вторгнення напівтрешу без логіки в сюжеті до кишень обивателів, у чому вельми простежується логіка.
Стрічка містила в собі те, чим високий Голлівуд ніколи нас не пестив, а саме – цілковито безголове, але напрочуд стрімке дійство, тож, усі залишилися задоволеними, особливо сам Мостоу, котрому тепер довірили щось серйозніше – бундючний історичний блокбастер про вирішальний внесок американців у результати Другої світової війни "Ю-571".
Бундючність вийшла такою, як і планувалась – бундючною, отже, тепер Мостоу відчинені всі двері: він старанний, відповідальний і слухняний.
Єдина вимога, що її ставили перед Мостоу продюсери нового "Термінатора", – виглядати як два попередні, але за активної та навіть аґресивної участи найостанніших технологій. Тож, мусимо бути вдячними Мостоу за природну відсутність у нього будь-якої претензійности. Адже на тлі перевантаженої нічим невиправданими витребеньками "Матриці", млосної самозакоханости "Людей Ікс 2", естетизації щасливого ідіотизму "Людини-павука" та, дай Боже забути, літаючого на ваших нервах через нездорові зусилля Ана Лі Шрека, чи то пак "Халка", "Термінатор 3" – майже довершений зразок чистоти жанру родом з 1980-х. Давно вже не було стрічки, котра клала б настільки сприятливий для ностальгійного настрою ґрунт.
Мостоу має один, та в даному випадкові напрочуд важливий талант – блискучого імітатора. Він не став вигадувати новітніх нісенітниць, а просто зняв третю частину улюбленого кількома ґенераціями фільму. Зняв так, аби згодом уникнути ненависти термінатороманів та не перетворити їх на термінаторофобів, як те зробила новітня "Матриця" з більшістю ідолопоклонників першої частини. Враження таке, наче Кемерон притомився, але все ж Кемерон, а не Пилип з конопель.
На підмогу вищевикладеному і сюжет, що він, докладаючи неймовірних сил, дарує всі 109 хвилин вдячному й забудькуватому глядачеві солодке дежа вю, в якому і кінець світу незабаром, і Джон Коннор у свою місію порятунку вірить не беззастережно, і два термінатори, спочатку ню, потім навпаки, і безсовісна стрілянина без особливої мети, і фінальний "Ай’л бі бек", що залежить від касових зборів та примхи продюсерів. Усе, як і повинно було бути в "Термінаторі" з порядковим номером 3.
Загалом, коли залишити осторонь спецефекти (як на мене, використані з найбільшим глуздом за останній десяток блокбастерів) та Крістанну Локен у ролі термінатриці, що втамовує невтомну жагу жіноцтва на героїнь, які вміють взяти за яйця Шварценеґґера, нового в новій стрічці немає нічого. Навіть фінал Мостоу залишив загрозливо відкритим у дрібнокемеронівському стилі.
Тому дивною видається позиція трохи дивної останнім часом Лінди Гемілтон, котра по прочитанні сценарію вирішила для себе та зробила офіційну заяву для людства, в якій жорстоко відмовилася від участи в проекті на тих підставах, начебто дух Кемерона за десять років із проекту вивітрився геть-чисто. (Тим самим дала сценаристам можливість трохи поплюндрувати могилу своєї героїні – див. фільм).
Може, дух молодого Кемерона і дійсно десь не тут, та як автору невитравного
"Титаніка" й режисеру, що за останні п’ять років не зняв практично нічого, крім видової замальовки для системи IMAX з приводу того самого "Титаніка", Кемерону гребувати третім "Термінатором" не до шмиґи. Жодних ґарантій – що в нього б вийшло набагато краще.
Термінатор 3: Повстання машин / Terminator 3: Rise of the machines (109’, США – Велика Британія – Німеччина – Японія – Австралія, 2003), сценарій: Джон Бранкато, Майкл Ферріс, Теді Сараф’ян, режисура: Джонатан Мостоу, оператор: Дон Берджесс, актори: Арнольд Шварценеґґер, Нік Стал, Крістанна Локен, Клер Дейнс, Девід Ендрюс.
Кандидатура Девіда Фінчера аж ніяк не давала надії на те, що нам буде весело: цинізм режисера останнім часом зайшов так далеко, що знаходив дрібні апокаліпсиси навіть у герметично зачинених приміщеннях. Від версії Стівена Спілберґа всі б пустили скупу чоловічу сльозу, бо під старість золотоносний метр став сентиментальним поборником християнських цінностей та ретроінтонацій, а свої футуристичні опуси вважає щонайменше посланням людству з неминучою мораллю глобального масштабу.
На нас чекав би гепі-енд, де Термінатор просив би вибачення за неподобства, вчинені в першій частині, і ми б пробачили (на те він і Спілберґ), але чи воно нам треба, зовсім інше питання. Наостанку з небуття виникла, судячи з нових релізів, трішки нестямна фігура Ана Лі, маючи на увазі Термінатора, що літає (в Ана Лі, хто не знає, все, що розмовляє, природно також і літає – всі питання до психоаналітика нашого улюбленого поборника кінолевітацій).
Але, на щастя, Ану на очі потрапив адекватніший його даруванню проект про Шрека, який розлютувався, тож Шварценеґґер, котрий і ходить-то ледве, цього разу не літатиме, бо біля керма новітнього блокбастера "Термінатор 3: Повстання машин" опинилася сіра вантажна конячка рутинного виробництва Джонатан Мостоу з її майже прекрасним талантом відсутности власного погляду на будь-що, інакше кажучи, ніяких приємних (що неприємно) та неприємних (що приємно) сюрпризів чекати не доводиться...
Трішки про нового Автора, коли він не образиться за настільки голосне та значуще для себе наймення. Другосортний екшен "Політ Чорного Янгола", що він на початку 1990-х навіть блукав лабіринтами тоді найекстраваґантнішого в світі вітчизняного кінопрокату, спровокував хвилю третьосортних препаскудних імітацій, тобто, іншими словами, став культовим. Це єдиний малобюджетний екшен із подібним статусом, тож режисер не міг залишитися обабіч слави свого творіння, і облаштувався в категорії А, де стрічкою "Аварія" з Кертом Расселлом здійснив масштабне вторгнення напівтрешу без логіки в сюжеті до кишень обивателів, у чому вельми простежується логіка.
 |
Бундючність вийшла такою, як і планувалась – бундючною, отже, тепер Мостоу відчинені всі двері: він старанний, відповідальний і слухняний.
Єдина вимога, що її ставили перед Мостоу продюсери нового "Термінатора", – виглядати як два попередні, але за активної та навіть аґресивної участи найостанніших технологій. Тож, мусимо бути вдячними Мостоу за природну відсутність у нього будь-якої претензійности. Адже на тлі перевантаженої нічим невиправданими витребеньками "Матриці", млосної самозакоханости "Людей Ікс 2", естетизації щасливого ідіотизму "Людини-павука" та, дай Боже забути, літаючого на ваших нервах через нездорові зусилля Ана Лі Шрека, чи то пак "Халка", "Термінатор 3" – майже довершений зразок чистоти жанру родом з 1980-х. Давно вже не було стрічки, котра клала б настільки сприятливий для ностальгійного настрою ґрунт.
Мостоу має один, та в даному випадкові напрочуд важливий талант – блискучого імітатора. Він не став вигадувати новітніх нісенітниць, а просто зняв третю частину улюбленого кількома ґенераціями фільму. Зняв так, аби згодом уникнути ненависти термінатороманів та не перетворити їх на термінаторофобів, як те зробила новітня "Матриця" з більшістю ідолопоклонників першої частини. Враження таке, наче Кемерон притомився, але все ж Кемерон, а не Пилип з конопель.
На підмогу вищевикладеному і сюжет, що він, докладаючи неймовірних сил, дарує всі 109 хвилин вдячному й забудькуватому глядачеві солодке дежа вю, в якому і кінець світу незабаром, і Джон Коннор у свою місію порятунку вірить не беззастережно, і два термінатори, спочатку ню, потім навпаки, і безсовісна стрілянина без особливої мети, і фінальний "Ай’л бі бек", що залежить від касових зборів та примхи продюсерів. Усе, як і повинно було бути в "Термінаторі" з порядковим номером 3.
Загалом, коли залишити осторонь спецефекти (як на мене, використані з найбільшим глуздом за останній десяток блокбастерів) та Крістанну Локен у ролі термінатриці, що втамовує невтомну жагу жіноцтва на героїнь, які вміють взяти за яйця Шварценеґґера, нового в новій стрічці немає нічого. Навіть фінал Мостоу залишив загрозливо відкритим у дрібнокемеронівському стилі.
 |
Може, дух молодого Кемерона і дійсно десь не тут, та як автору невитравного
"Титаніка" й режисеру, що за останні п’ять років не зняв практично нічого, крім видової замальовки для системи IMAX з приводу того самого "Титаніка", Кемерону гребувати третім "Термінатором" не до шмиґи. Жодних ґарантій – що в нього б вийшло набагато краще.
Термінатор 3: Повстання машин / Terminator 3: Rise of the machines (109’, США – Велика Британія – Німеччина – Японія – Австралія, 2003), сценарій: Джон Бранкато, Майкл Ферріс, Теді Сараф’ян, режисура: Джонатан Мостоу, оператор: Дон Берджесс, актори: Арнольд Шварценеґґер, Нік Стал, Крістанна Локен, Клер Дейнс, Девід Ендрюс.
