До нас їде Бежар!
Середа, 2 квітня 2003, 13:40
До нас їде Бежар! Великий геній і грандіозний експериментатор. Сенсей та гуру сучасного балету. Людина, яка формулу епатажу та аксіому нетрадиційності і культурної провокації поставила в основу вирішення своїх мистецьких рівнянь. Моріс Бежар став неперевершеним популяризатором хореографічного мистецтва, він вивів його на вулиці, на стадіони, зробив більш доступним та зрозумілим.
Він став противником перерваного оргазму, заявивши, що, як і повія, повинен задовольнити кожного, хто прийшов подивитися на його творіння. Він залишається в певній опозиції до мистецтва заради мистецтва, не шкодуючи ніяких засобів для того, щоб показати у своїх постановках проблеми не тільки онтологічного характеру, але більш приземлені, які можна відчути на дотик.
Важко вмістити на цьому обмеженому текстовому полі всі діяння цього зубра балету, цього саблезубого тигра хореографії, проте, ще більш невпевненим почуваєш себе, коли береш на себе місію описати, що він не встиг ще зробити. ("Моріс Бежар, вас так багато, а мене так мало", - скаже автор цих рядків, трохи перефразувавши відомого романтичного героя.)
Моріс Бежар - воістину жива легенда. Знаменитому хореографу вже під вісімдесят, 45 з яких він провів на сцені - спочатку як танцівник , а з кінця 50-х почав сам ставити спектаклі, продовжуючи танцювати. В його активі - більше ніж 100 балетів, 10 опер, 5 книг, "університет" учнів, багато з яких зараз суперзірки. І найголовніше - репутація людини, яка зробила танець одним із головних мистецтв XX століття.
Майбутній балетмейстер був сином вихідця з турецького Курдистану і каталонки, саме такий коктейль танцюючої крові поніс ноги хлопця прямо до хореографічної школи, в якій він навчається вже з 1941 року, а потім - і на сцену, де він дебютує 1944-ому в балетній трупі Марсельської Опери. Поряд із виступами Бежар продовжує вчитися. Він вдосконалює свою індивідуальну техніку в багатьох майстрів, проте чи не найулюбленішою була для нього російська балетна школа (він бере уроки у Статса, Єгорової в Парижі, Волкової в Лондоні ).
Саме такий зв'язок із російськими вчителями прищепив маестро любов до російської музики. Він захоплюється творами Стравінського, в його арсеналі є постановки на музику метра ("Жар-птиця", "Весна священна", яку, до речі, київський глядач мав честь бачити, правда в інтерпретації іншого майстра хореографії - Прельжокажа).
Моріс Бежар починав працювати в різних трупах: в "Інглсбі інтернешнл балле" в Лондоні, в Королівському шведському балеті в 50-52 роках. Для втілення своїх творчих задумів в 1953 році Бежар створює разом із Ж. Лораном трупу "Балле де л'Етуаль", яка проіснувала до 1957 року. В той час Бежар ставив балети і одночасно виступав там у головних ролях.
Репертуар будувався на поєднанні класичних та сучасних авторів. Так, в 1954 році трупа Бежара поставила "Сон у літню ніч" на музику Ф. Шопена, "Приборкання норовливої" Скарлатті, а в 1955 році було поставлено одразу три балети - "Красуня в боа" на музику Д. Росіні, "Мандрівка до серця дитини" і "Таїнство".
В 1959 році зроблена Бежаром хореографія балету "Весна священна", який було поставлено для Королівського балету Бельгії, прийнята настільки бурхливо, що Бежар вирішує створити власну трупу "Балет XX століття", яку він і очолив в 1969 році. Її ядром стала частина брюссельської трупи. Майстер трохи працював у Брюсселі, але через декілька років переїжджає з трупою в Лозану, де вони виступають під назвою "Балет Бежара".
В той час Бежар зробив грандіозний експеримент по створенню синтетичних спектаклів, де танець, пантоміма, пісня поєднуються в один мистецький клубок. Так виникла потреба розширення сценічних майданчиків. Тому Бежар першим з балетмейстерів для свої постановок використав величезні простори спортивних арен. Під час дійства на величезному полі розміщувався оркестр і хор, дія могла відбуватися в будь-якому місці арени, а інколи навіть у декількох місцях одночасно.
За такого прийому глядачі ставали учасниками вистави, що робило це театралізоване дійство сучасним аналогом середньовічного карнавалу, який не можна дивитися, в ньому треба брати активну участь. Одним із таких спектаклів, стали "Муки Святого Себастьяна", які були поставлені в 1988 році за участю сценічного оркестру, хору, вокальних соло, а також танцю у виконанні артистів балету. Бежар поставив спектакль, присвячений революції 1789 року, у стінах колишнього залізничного вокзалу. Ще одним прикладом таких вистав може стати постановка спектаклю "Гала", лібрето до якого написав "Я" сюрреалізму Сальвадор Далі, а хореографію поставив Моріс Бежар.
Бежар першим з хореографів включив рок-музику в свої постановки. Так, спектакль "Дім священика не втратив своєї чарівності, а сад - своєї розкоші" був поставлений на музику Queen, яким маестро вирішив вшанувати пам'ять великого музиканта Фреді Меркурі, що помер від Сніду.
Творчі пошуки Бежара викликали величезну зацікавленість у глядачів та спеціалістів. І в 1960 і в 1962 роках він був нагороджений премією Театру Націй, а в 1965 році став лауреатом Фестивалю танцю в Парижі.
Зараз Бежар є однією з найскладніших та неоднозначних фігур у сучасному хореографічному мистецтві. В теоретичних висловлюваннях він наполягає на поверненні танцю його первинного ритуального характеру й значення. Він вважає, що за допомогою таких естетичних експериментів, які він проводить, можна відкрити певні першооснови, що є універсальними для танцювального мистецтва всіх рас та народів. Звідси і така величезна зацікавленість Бежара хореографічними культурами Сходу та Африки, саме тому в його трупі дуже багато представників із явно неєвропеоїдними рисами.
Для охочих стати свідками цьогорічних творчих медитацій метра, сповіщаємо, що Бежар цього разу приїде не на стадіон (там, ще не встигли прибрати після футболу), а виступатиме в Національній опері України 4-5 квітня (із виставою "Мати Тереза і діти війни"), де й спробує втіснити свій творчий дух, який вимагає полів та степів.
Він став противником перерваного оргазму, заявивши, що, як і повія, повинен задовольнити кожного, хто прийшов подивитися на його творіння. Він залишається в певній опозиції до мистецтва заради мистецтва, не шкодуючи ніяких засобів для того, щоб показати у своїх постановках проблеми не тільки онтологічного характеру, але більш приземлені, які можна відчути на дотик.
Важко вмістити на цьому обмеженому текстовому полі всі діяння цього зубра балету, цього саблезубого тигра хореографії, проте, ще більш невпевненим почуваєш себе, коли береш на себе місію описати, що він не встиг ще зробити. ("Моріс Бежар, вас так багато, а мене так мало", - скаже автор цих рядків, трохи перефразувавши відомого романтичного героя.)
Моріс Бежар - воістину жива легенда. Знаменитому хореографу вже під вісімдесят, 45 з яких він провів на сцені - спочатку як танцівник , а з кінця 50-х почав сам ставити спектаклі, продовжуючи танцювати. В його активі - більше ніж 100 балетів, 10 опер, 5 книг, "університет" учнів, багато з яких зараз суперзірки. І найголовніше - репутація людини, яка зробила танець одним із головних мистецтв XX століття.
Майбутній балетмейстер був сином вихідця з турецького Курдистану і каталонки, саме такий коктейль танцюючої крові поніс ноги хлопця прямо до хореографічної школи, в якій він навчається вже з 1941 року, а потім - і на сцену, де він дебютує 1944-ому в балетній трупі Марсельської Опери. Поряд із виступами Бежар продовжує вчитися. Він вдосконалює свою індивідуальну техніку в багатьох майстрів, проте чи не найулюбленішою була для нього російська балетна школа (він бере уроки у Статса, Єгорової в Парижі, Волкової в Лондоні ).
Саме такий зв'язок із російськими вчителями прищепив маестро любов до російської музики. Він захоплюється творами Стравінського, в його арсеналі є постановки на музику метра ("Жар-птиця", "Весна священна", яку, до речі, київський глядач мав честь бачити, правда в інтерпретації іншого майстра хореографії - Прельжокажа).
Моріс Бежар починав працювати в різних трупах: в "Інглсбі інтернешнл балле" в Лондоні, в Королівському шведському балеті в 50-52 роках. Для втілення своїх творчих задумів в 1953 році Бежар створює разом із Ж. Лораном трупу "Балле де л'Етуаль", яка проіснувала до 1957 року. В той час Бежар ставив балети і одночасно виступав там у головних ролях.
Репертуар будувався на поєднанні класичних та сучасних авторів. Так, в 1954 році трупа Бежара поставила "Сон у літню ніч" на музику Ф. Шопена, "Приборкання норовливої" Скарлатті, а в 1955 році було поставлено одразу три балети - "Красуня в боа" на музику Д. Росіні, "Мандрівка до серця дитини" і "Таїнство".
В 1959 році зроблена Бежаром хореографія балету "Весна священна", який було поставлено для Королівського балету Бельгії, прийнята настільки бурхливо, що Бежар вирішує створити власну трупу "Балет XX століття", яку він і очолив в 1969 році. Її ядром стала частина брюссельської трупи. Майстер трохи працював у Брюсселі, але через декілька років переїжджає з трупою в Лозану, де вони виступають під назвою "Балет Бежара".
В той час Бежар зробив грандіозний експеримент по створенню синтетичних спектаклів, де танець, пантоміма, пісня поєднуються в один мистецький клубок. Так виникла потреба розширення сценічних майданчиків. Тому Бежар першим з балетмейстерів для свої постановок використав величезні простори спортивних арен. Під час дійства на величезному полі розміщувався оркестр і хор, дія могла відбуватися в будь-якому місці арени, а інколи навіть у декількох місцях одночасно.
За такого прийому глядачі ставали учасниками вистави, що робило це театралізоване дійство сучасним аналогом середньовічного карнавалу, який не можна дивитися, в ньому треба брати активну участь. Одним із таких спектаклів, стали "Муки Святого Себастьяна", які були поставлені в 1988 році за участю сценічного оркестру, хору, вокальних соло, а також танцю у виконанні артистів балету. Бежар поставив спектакль, присвячений революції 1789 року, у стінах колишнього залізничного вокзалу. Ще одним прикладом таких вистав може стати постановка спектаклю "Гала", лібрето до якого написав "Я" сюрреалізму Сальвадор Далі, а хореографію поставив Моріс Бежар.
Бежар першим з хореографів включив рок-музику в свої постановки. Так, спектакль "Дім священика не втратив своєї чарівності, а сад - своєї розкоші" був поставлений на музику Queen, яким маестро вирішив вшанувати пам'ять великого музиканта Фреді Меркурі, що помер від Сніду.
Творчі пошуки Бежара викликали величезну зацікавленість у глядачів та спеціалістів. І в 1960 і в 1962 роках він був нагороджений премією Театру Націй, а в 1965 році став лауреатом Фестивалю танцю в Парижі.
Зараз Бежар є однією з найскладніших та неоднозначних фігур у сучасному хореографічному мистецтві. В теоретичних висловлюваннях він наполягає на поверненні танцю його первинного ритуального характеру й значення. Він вважає, що за допомогою таких естетичних експериментів, які він проводить, можна відкрити певні першооснови, що є універсальними для танцювального мистецтва всіх рас та народів. Звідси і така величезна зацікавленість Бежара хореографічними культурами Сходу та Африки, саме тому в його трупі дуже багато представників із явно неєвропеоїдними рисами.
Для охочих стати свідками цьогорічних творчих медитацій метра, сповіщаємо, що Бежар цього разу приїде не на стадіон (там, ще не встигли прибрати після футболу), а виступатиме в Національній опері України 4-5 квітня (із виставою "Мати Тереза і діти війни"), де й спробує втіснити свій творчий дух, який вимагає полів та степів.
