Святослав Вакарчук: Мені пропонували стати депутатом
Середа, 16 квітня 2003, 11:31
Інтерв'ю з солістом "Океану Ельзи" Святославом Вакарчуком відбулося напередодні київського концерту групи, в останній день березня. Вже після розмови Славко зізнався, що це була остання розмова з журналістами (не рахуючи телеефіру) перед тим, як гурт відправиться у турне по Україні. Одразу після інтерв'ю Славко помчав у студію на 4-годинну репетицію...
Розмова відбулася у затишному та безлюдному у вранішній час ресторанчику, під тиху радійну музику. Музикант поводив себе абсолютно невимушено, жваво реагував, багато розмахував руками та постійно ламав дерев'яні зубочистки. Одразу зізнався, що про політику говорити не любить, оскільки не розуміється на ній. Але бесіда вийшла з політичним відзвуком...
- Славко, ви орієнтуєтеся в українських політиках?
- У мене є декілька знайомих друзів політиків, і це говорить про те, що я спілкуюсь з ними не як із політиками , а як із знайомими, які для мене цікаві не як політики, а як люди. Ці люди можуть бути між собою абсолютними політичними опонентами. А для мене політика не є життя.
Я вважаю, що музикант, чи людина творча повинен бути аполітичним, і згадувати про політику повинен тільки в екстрених ситуаціях, коли йде мова про громадянський обов'язок.
- Ваша пісня "Я їду додому" фігурує в рекламі фірми Петра Порошенка. Як вийшло, що ви вирішили співпрацювати з Порошенком?
- Я спочатку, чесно кажучи, не знав, чия це фірма. І коли я дізнався, я не бачив причини щось мінять у зв'язку з цим. Я особисто знаю Петра Олексійовича, але знаю його не на стільки, щоб щось говорити про це. Але скажу так, мені подобається мати справу з українським бізнесом, з українськими торговими марками, з українським капіталом. Це значно краще, ніж мати справу з іноземними марками.
- Ви у курсі, що Порошенко у блоці Віктора Ющенка "Наша Україна"? Ви підтримуєте політику Ющенка?
- Мої політичні погляди хай залишаться при мені. Я не дуже розбираюся у політиці. Але мені подобається те, що це національно спрямована людина. Найбільше, що я ціную у будь-якому політику, – це мудрість, рішучість та національну спрямованість у будь-якій країні. Кожен політик повинен захищати національні інтереси своєї країни. Це повинно бути в кожного. А вже решта - його форми програми тощо – це вже інше питання. Мої погляди залишаються при мені. Але я підтримую національно спрямованих і рішучих людей.
- Напередодні виборів до парламенту 2002 року претенденти на депутатські мандати - "Команда Озимого Покоління" – влаштували концерт на свою підтримку. Ви брали у ньому участь?
- Так. Ми брали участь у концерті як музиканти. Ми не брали участі у їхніх політичних акціях, ми брали участь як музиканти. Я не виголошував жодних політичних лозунгів, і не збирався оголошувати. Я прийшов грати людям музику, і я розумію, що частково моє ім'я асоціювалося з назвою цієї команди, але для мене це всього-на-всього частина мого музичного процесу. А свої політичні погляди я висловив на виборах у скриньці для голосування.
- Якщо не секрет, за кого голосували?
- Це моя особиста справа.
- До вас часто звертались політики з пропозиціями участі в акціях під час передвиборчої кампанії?
- Дуже часто.
- І ви свідомо зупинилися на КОПах?
- Ми не зробили свій вибір, ми так само підтримували, скажімо брали участь у концертах "Нашої України" по різних містах. Там було декілька міст, але Києва там не було. За великим рахунком, там де мова йде про концерт, якщо це не розходиться в якихось там принципах, – ми беремо участь. Ми не вважаємо це політикою.
А рекламувати якусь політичну партію, чи закликати до якихось політичних інтересів, я не буду, тому що я не політик.
- Але ж ви громадянин, у вас є позиція...
Моя громадянська позиція – політика мене не цікавить. А цікавить вона мене тільки в якихось глобальних речах. Наприклад, публічно висловитися проти війни в Іраку. Я вважаю, що будь-яка нормальна людина повинна засудити агресію. Адже агресія, будь-яке насильство, не важливо праві люди чи ні, це християнські принципи, та й мусульманські також, якщо мова йде про різні культури. Агресією нічого не вирішиш. Я вважаю, що немає таких проблем, які можуть виправдати людські жертви – це моя чітка громадянська позиція. І я вважаю, що це більше ніж політика, це людська позиція.
- Знаєте, як кажуть: "Якщо ти не цікавишся політикою, то політика зацікавиться тобою"...
- Я знаю, що зацікавиться й цікавиться. Я маю цей тягар тому, що людина, до чиїх слів прислухаються, одразу цікавить політиків. Але я незалежна у цьому плані людина. Бо я вже говорив на початку, що у мене є чимало друзів-політиків, яких я сприймаю, як звичайних, цікавих людей. І вони абсолютно різні у політичних поглядах, можуть часто сваритися. Але я цих людей не сприймаю, як частину політиків, для мене це просто знайомі, із якими цікаво поговорити про музику, про мистецтво, про все.
І ми ніколи не переходимо на політичні теми. Ніколи. Всі знають, що я цього не люблю. Всі знають, що я музикант, творча людина. Я хочу робити якісно свою справу, і я радий, що я несу до людей те, чого мало-хто у цій країні несе.
- Ви, як музикант, відчуваєте державну підтримку??
- Ні! А вона мені не потрібна. Я не відчуваю жодної державної підтримки, але я не відчуваю, що мені забороняє хтось щось робити. Я роблю все, що я хочу. От я чесно можу сказати – я вільний робити все, що я хочу. І у тому плані я якраз і кажу – ми незалежні, не тому що ми незалежні, а тому, що ми говоримо про вічні людські цінності.
Повертаючись до політичних поглядів, вважаю, що людина вища ніж держава. Основний лейтмотив – держава для людини, а не людина для держави. Тому людські цінності завжди вищі. Це не значить, що я не кажу про суверенітет, про національні інтереси – це само собою. Але коли в середині у людини буде все в порядку, коли людина буде задоволена внутрішнім життям, їй буде легше сприймати зовнішнє.
Про це мало хто говорить. По телебаченню показують розбірки між партіями, війни інформаційні, звичайні війни, і постійне насильство, постійне сперечання. Чому у новинах ніколи не показують там якісь душевні проблеми... Все одно, переважна більшість людей, 80% часу свого, думають про своє особисте життя, про здоров'я, сім'ю, дітей, любов - про нещасну і про щасливу. Про погоду зрештою. І менше за все вони думають про політику. Але новини у нас всі - суцільна політика, ніби нічого більше у житті нема. Мені це не подобається.
Новини крім політики нічого не цікавить, ну може ще трошки економіки. Я вже не кажу про свою ковдру – про культуру. А в новинах можуть бути якісь загальнолюдські цінності, соціальні. Мені здається це мусить бути.
Ви не задумувалися, чому у нас ток-шоу мають найбільший рейтинг? Якісь мелодрами, серіали. А знаєте чому? Тому що люди хочуть щось про себе, те, що вони можуть помацати руками, вони не хочуть про те, чого вони не можуть досягнути. І я така сама людина. Звичайна українська людина. Мене не тягне до влади чи до опозиції владі, мене тягне до звичайних людських цінностей.
Я читаю багато які Інтернет-видання, тому що вони вільніші. Там можна прочитати те, чого не покажуть у новинах. Але я все одно маю свою думку на все, що відбувається. Я наприклад не зі всім згідний, що у вас написано. Я вважаю, що деколи є занадто різкі заяви. Не можна тільки на словесних емоціях щось роботи. Мені здається, якщо ти маєш свою лінію і хочеш її доводити, то треба це робити грамотно і фахово. Це у всіх буває, не тільки у вас. І у пресі, і на телебаченні. Інколи можуть таке сказати, і ти розумієш, що "непереконливо".
- У вас нема планів стати депутатом?
- У мене були пропозиції. Але я вважаю, що це смішно. Я вважаю, що я набагато більше можу зробити для країни в іншому, аніж іти у політику. Я ще не настільки багато зробив у музиці, щоб йти у депутати.
- Вам пропонували місце у передвиборчому списку?
- Не то, щоби прямо, але натякали... Я така людина, що ніколи не доводжу до цього.
- Як би ви охарактеризували стосунки політики й шоу-бізнесу?
- Всіх дуже відомих й успішних артистів стараються заполітизувати. І я вважаю особистим досягненням групи "Океан Ельзи" і ще декількох виконавців, я не хочу когось називати (я ж не знаю, що у них там відбувається), але є такі, які є дійсно незалежні, які мають свою позицію. Я їх дуже поважаю, і себе до таких відношу. Але для більшості наших виконавців, на жаль, політика - це спосіб заробити гроші. Це вибори і так далі. На щастя, ми зараз прийшли до того моменту, що ми достатньо фінансово незалежні. І будь-яка підтримка на виборах заради заробітку виключена. Якщо буде бажання, як громадянина, висловити свою думку, зробити це публічно, – ми це зробимо.
- Як ви думаєте, хто буде наступним президентом України?
- (Сміється) Хороше питання! Президентом буде... безумовно громадянин України – все, що я можу сказати. А так зараз важко щось говорити. Тут політики не можуть дати відповідь на це питання, а ви мене питаєте.
Я би хотів, щоб президентом стала людина, яка реально захищає інтереси країни і незалежна ні від чого. А хто вона буде, мені особливо зараз не важливо.
- Як би ви оцінили ситуацію, яка зараз панує в Україні?
- Занадто багато політики, занадто багато. І дійсно краще, якби було більше економіки, соціальних речей, культури, спорту... основа будь-якої життєдіяльності – це є соціальні речі й економіка, а не політика. Політика є допоміжна, а у нас у країні вона чомусь є визначальна. Для мене центральноєвропейські держави - це є взірець. У них нема ніякої політики... Взяти там хоча б Швейцарію чи Бельгію, вони живуть добре. У них все побудовано на увазі до людини, у них усі задоволені, у них немає величезних армій, вони не керують світом. Але людина там на найвищому рівні. Це те, до чого потрібно прагнути.
- А чому у нас переважає політика?
- Це питання не до мене. Я не знаю. За себе можу сказати, що я не хочу займатися політикою. Хоч мені і пропонували. Знаєте, музика все ж вища за політику. От взяти б наш тур. Ми однаково популярні у Севастополі, Луганську, Львові чи Києві. І реакція публіки та сама – вони всі люблять українські пісні, вони всі пам'ятають, що ми з України, вони всі горді за те, що в Україні є така група. А ми горді за те, що нас сприймає вся Україна однаково. Набагато простіше однією піснею зблизити регіони, ніж купою різних слів із трибуни.
- Ви часто виступаєте у сусідній Росії. Чим відрізняються українські й російські слухачі?
- Загалом не дуже. Безумовно, вони відрізняються тим, що в Росії дуже мало розуміють тексти, а якщо розуміють, то не зовсім правильно. Але енергетика залишається, і ніякої немає національної різниці. У цьому розумінні залишаючись і завжди будучи українською групою, я би хотів не зациклюватися на спрямованості тільки у регіонах України. Я би хотів, щоб завдяки нашій музиці Україну знали у світі, і ми над цим зараз працюємо.
Є плани розширювати аудиторію як на захід, так і на схід. Ми часто виступаємо у Білорусі, у Росії, скоро їдемо у Прибалтику.
- Протягом довго часу пісні львівської групи "Океан Ельзи" можна було почути тільки по "Променю". Хто вам допоміг вийти на всеукраїнський рівень?
- Ніхто. Було багато факторів, які допомагали, але щоб хтось так глобально допоміг – таких людей нема. Допоміг переїхати до Києва такий відомий продюсер Віталій Клімов, він колись працював із "Табула Раса", він дав нам перший старт. На жаль, ми потім розійшлися у поглядах на майбутнє групи і нам довелося припинити свою спільну діяльність. Але я завжди з повагою і з такою пошаною згадую те, що він для нас зробив.
- Розкажіть про свій новий альбом? Знаю, що відома пісня "Холодно" була написана влітку...
- Так, у липні. Тому що почуття холоду його не збереш у будь-який час. Тим гірше, коли на дворі сонце і все цвіте, а тобі холодно у душі. Зимою це хоч якось можна сприйняти, а влітку це ще страшніше.
Альбом - це вияв нашого подорослішання і нашої життєвої позиції. Він мені подобається значно більше, ніж ми до того робили. Якщо б він нам подобався менше ніж попередні, ми б його просто не випустили. А нащо випускати те, що не подобається?
У музиці для мене основне – це внутрішнє задоволення від процесу. Безумовно, дуже важливо, як сприйме публіка, але основніше – це своє власне відчуття того, що це я зробив. І робити ради того, щоб просто випустити альбом і теоретично заробити гроші, це... It's not for me...
Знаєш, для мене, чим більше ти заробляєш грошей, тим меншу цінність вони для мене представляють. Тим більше я розумію, як легко заробити гроші. Не у грошах щастя. Всі про це говорять, але я не ставлю собі за ціль стати багатою людиною. Успішною – так, але не багатою. Я цілком припускаю, що можу стати цілком успішною і самореалізованою людиною, при цьому, не маючи хороших грошей. Нічого страшного... Для мене багатство – це не частина самореалізації...
- У групи "Мертвий Півень" є пісня присвячена Юлії Тимошенко. У вас немає планів написати пісню про якогось політика?
- Ні! Розумієш, політика через 10 років зміниться, а музика залишиться. Мене значно більше цікавить загальнолюдські цінності, ніж конкретні політичні. Я не вважаю, що політики не такі вже люди, що я маю про них пісню писати. І пісні забудуть... Але повір мені, спочатку забудуть ті, які на злобу дня, а потім такі, які про вічне.
- Знаю, що ви були знайомі з Георгієм Гонгадзе...
- Так, ми були знайомі. Ми їхали у поїзді до Львова, він розказував, як літав в Америку. Просто говорили. У Львові часто перетинались... ну що тут скажеш, трагедія і все...
- Славко, у вас друга освіта - економічна. Як би ви оцінили економічну ситуацію в Україні?
- Дуже багато рішень, реально, приймаються з позиції власної користі. І не всі вони шкодять. Є такі лобіювання, які в принципі приводять до позитиву. Але дуже багато є таких, які все гальмують і негативізують... Я не вірю в розповіді, що ми розвалили країну за 10 років тому, що нам віддали таку форму економіки, яка була настільки утопічною, і настільки неправильною, що розвалити її можна було за 3 дні. Це як апарат штучного дихання відключаєш, і людина вмирає.
А от зробити своє справжнє дихання – це не так просто. Думаю, що зараз нове покоління економістів, політиків, які прийдуть до влади, вони будуть здатні щось змінити. Я вважаю, потрібно більше контактів із зовнішнім світом, більше створити умов для інвестицій. Реальна можливість – зробити великий обіг капіталу, так як це робив у свій час Китай, Гонконг, південно-східна Азія, Східна Європа. Ми не та країна, яка зможе сама себе прогодувати зараз. І нам потрібно реально залучати різних людей.
- А як щодо Податкового кодексу?
- Я, як Остап Бендер, "чту уголовний кодекс". Ми законослухняні громадяни у цьому питанні. Але знаю, що з цим є проблеми, що дуже багато людей мають "чорні" прибутки, багато хто їх має значно більше ніж "білих".
Але це проблема й самосвідомості людей і паралельно все таки правильних податкових норм. Більше того, не просто податкових норм, а реклами цих норм. Мало зараз просто щось змінити, потрібно змінити свідомість людей, їх ставлення до податкової системи. Тому що податкова система для людей, для більшості це зло. А це не правильно. І завдання цих органів – змінити ставлення до себе. Щоб там усі не говорили, податкова – це "кара божа". Якщо це зміниться - усе буде нормально.
Безумовно, завжди будуть порушення податкової системи, завжди будуть ті, хто приховує прибутки. Але якщо це буде в якихось розумних межах, це буде складати якийсь фон для економіки і нічого страшного. Ми ж інфляцію зупинили. Так само й тут можна зробити.
- Як ви думаєте, якою буде Україна через 5 років?
- Я оптиміст, і я завжди буду фантазувати у хорошу сторону. Я сподіваюсь, що ми нарешті перестанемо робити зі своєї країни трибуну Верховної Ради і займемося справами, конкретними, повсякденними справами. Тому що гроші і добробут і спокій людський приносять конкретні справи, не слова, а робота, важка робота.
У мене кожен день 4-5 годин репетиції для того, щоб людина прийшла на концерт, і сказала: "Це добре, це якісно!" Я не змушую всіх любити себе, але поважати можна змусити всіх, просто працею.
- А коли це припиниться, як ви думаєте?
- Думаю, що за 5 років все буде добре. І буде перерозподіл цінностей. Я думаю, що наша країна потрапить у такий вир життя, що їй вже не дадуть звернути. Ми вже виліземо на цей правильний шлях, і ми тоді поїдемо по колії. У мене таке враження, що ми їдемо по колії, як трамвай, в якого одне колесо зійшло з рейок – дир-дир-дир. І ми не можемо заштовхнути це колесо і нормально їхати.
- Що для цього, на вашу думку, слід зробити?
- Це вже ціла передвиборча програма. Я не знаю... Якби я знав, я би пішов на трибуну і казав. Я роблю все що можу, щоб наша країна, і наша самосвідомість національна піднімалась...
Розмова відбулася у затишному та безлюдному у вранішній час ресторанчику, під тиху радійну музику. Музикант поводив себе абсолютно невимушено, жваво реагував, багато розмахував руками та постійно ламав дерев'яні зубочистки. Одразу зізнався, що про політику говорити не любить, оскільки не розуміється на ній. Але бесіда вийшла з політичним відзвуком...
- Славко, ви орієнтуєтеся в українських політиках?
- У мене є декілька знайомих друзів політиків, і це говорить про те, що я спілкуюсь з ними не як із політиками , а як із знайомими, які для мене цікаві не як політики, а як люди. Ці люди можуть бути між собою абсолютними політичними опонентами. А для мене політика не є життя.
Я вважаю, що музикант, чи людина творча повинен бути аполітичним, і згадувати про політику повинен тільки в екстрених ситуаціях, коли йде мова про громадянський обов'язок.
 фото сайту Океана Ельзи |
- Я спочатку, чесно кажучи, не знав, чия це фірма. І коли я дізнався, я не бачив причини щось мінять у зв'язку з цим. Я особисто знаю Петра Олексійовича, але знаю його не на стільки, щоб щось говорити про це. Але скажу так, мені подобається мати справу з українським бізнесом, з українськими торговими марками, з українським капіталом. Це значно краще, ніж мати справу з іноземними марками.
- Ви у курсі, що Порошенко у блоці Віктора Ющенка "Наша Україна"? Ви підтримуєте політику Ющенка?
- Мої політичні погляди хай залишаться при мені. Я не дуже розбираюся у політиці. Але мені подобається те, що це національно спрямована людина. Найбільше, що я ціную у будь-якому політику, – це мудрість, рішучість та національну спрямованість у будь-якій країні. Кожен політик повинен захищати національні інтереси своєї країни. Це повинно бути в кожного. А вже решта - його форми програми тощо – це вже інше питання. Мої погляди залишаються при мені. Але я підтримую національно спрямованих і рішучих людей.
- Напередодні виборів до парламенту 2002 року претенденти на депутатські мандати - "Команда Озимого Покоління" – влаштували концерт на свою підтримку. Ви брали у ньому участь?
- Так. Ми брали участь у концерті як музиканти. Ми не брали участі у їхніх політичних акціях, ми брали участь як музиканти. Я не виголошував жодних політичних лозунгів, і не збирався оголошувати. Я прийшов грати людям музику, і я розумію, що частково моє ім'я асоціювалося з назвою цієї команди, але для мене це всього-на-всього частина мого музичного процесу. А свої політичні погляди я висловив на виборах у скриньці для голосування.
- Якщо не секрет, за кого голосували?
- Це моя особиста справа.
- До вас часто звертались політики з пропозиціями участі в акціях під час передвиборчої кампанії?
- Дуже часто.
- І ви свідомо зупинилися на КОПах?
- Ми не зробили свій вибір, ми так само підтримували, скажімо брали участь у концертах "Нашої України" по різних містах. Там було декілька міст, але Києва там не було. За великим рахунком, там де мова йде про концерт, якщо це не розходиться в якихось там принципах, – ми беремо участь. Ми не вважаємо це політикою.
А рекламувати якусь політичну партію, чи закликати до якихось політичних інтересів, я не буду, тому що я не політик.
- Але ж ви громадянин, у вас є позиція...
Моя громадянська позиція – політика мене не цікавить. А цікавить вона мене тільки в якихось глобальних речах. Наприклад, публічно висловитися проти війни в Іраку. Я вважаю, що будь-яка нормальна людина повинна засудити агресію. Адже агресія, будь-яке насильство, не важливо праві люди чи ні, це християнські принципи, та й мусульманські також, якщо мова йде про різні культури. Агресією нічого не вирішиш. Я вважаю, що немає таких проблем, які можуть виправдати людські жертви – це моя чітка громадянська позиція. І я вважаю, що це більше ніж політика, це людська позиція.
 Денис Глінін, Дмитро Шуров, фото сайту Океана Ельзи |
- Я знаю, що зацікавиться й цікавиться. Я маю цей тягар тому, що людина, до чиїх слів прислухаються, одразу цікавить політиків. Але я незалежна у цьому плані людина. Бо я вже говорив на початку, що у мене є чимало друзів-політиків, яких я сприймаю, як звичайних, цікавих людей. І вони абсолютно різні у політичних поглядах, можуть часто сваритися. Але я цих людей не сприймаю, як частину політиків, для мене це просто знайомі, із якими цікаво поговорити про музику, про мистецтво, про все.
І ми ніколи не переходимо на політичні теми. Ніколи. Всі знають, що я цього не люблю. Всі знають, що я музикант, творча людина. Я хочу робити якісно свою справу, і я радий, що я несу до людей те, чого мало-хто у цій країні несе.
- Ви, як музикант, відчуваєте державну підтримку??
- Ні! А вона мені не потрібна. Я не відчуваю жодної державної підтримки, але я не відчуваю, що мені забороняє хтось щось робити. Я роблю все, що я хочу. От я чесно можу сказати – я вільний робити все, що я хочу. І у тому плані я якраз і кажу – ми незалежні, не тому що ми незалежні, а тому, що ми говоримо про вічні людські цінності.
Повертаючись до політичних поглядів, вважаю, що людина вища ніж держава. Основний лейтмотив – держава для людини, а не людина для держави. Тому людські цінності завжди вищі. Це не значить, що я не кажу про суверенітет, про національні інтереси – це само собою. Але коли в середині у людини буде все в порядку, коли людина буде задоволена внутрішнім життям, їй буде легше сприймати зовнішнє.
Про це мало хто говорить. По телебаченню показують розбірки між партіями, війни інформаційні, звичайні війни, і постійне насильство, постійне сперечання. Чому у новинах ніколи не показують там якісь душевні проблеми... Все одно, переважна більшість людей, 80% часу свого, думають про своє особисте життя, про здоров'я, сім'ю, дітей, любов - про нещасну і про щасливу. Про погоду зрештою. І менше за все вони думають про політику. Але новини у нас всі - суцільна політика, ніби нічого більше у житті нема. Мені це не подобається.
Новини крім політики нічого не цікавить, ну може ще трошки економіки. Я вже не кажу про свою ковдру – про культуру. А в новинах можуть бути якісь загальнолюдські цінності, соціальні. Мені здається це мусить бути.
Ви не задумувалися, чому у нас ток-шоу мають найбільший рейтинг? Якісь мелодрами, серіали. А знаєте чому? Тому що люди хочуть щось про себе, те, що вони можуть помацати руками, вони не хочуть про те, чого вони не можуть досягнути. І я така сама людина. Звичайна українська людина. Мене не тягне до влади чи до опозиції владі, мене тягне до звичайних людських цінностей.
Я читаю багато які Інтернет-видання, тому що вони вільніші. Там можна прочитати те, чого не покажуть у новинах. Але я все одно маю свою думку на все, що відбувається. Я наприклад не зі всім згідний, що у вас написано. Я вважаю, що деколи є занадто різкі заяви. Не можна тільки на словесних емоціях щось роботи. Мені здається, якщо ти маєш свою лінію і хочеш її доводити, то треба це робити грамотно і фахово. Це у всіх буває, не тільки у вас. І у пресі, і на телебаченні. Інколи можуть таке сказати, і ти розумієш, що "непереконливо".
- У вас нема планів стати депутатом?
- У мене були пропозиції. Але я вважаю, що це смішно. Я вважаю, що я набагато більше можу зробити для країни в іншому, аніж іти у політику. Я ще не настільки багато зробив у музиці, щоб йти у депутати.
 Юрій Хусточка, фото сайту Океана Ельзи |
- Не то, щоби прямо, але натякали... Я така людина, що ніколи не доводжу до цього.
- Як би ви охарактеризували стосунки політики й шоу-бізнесу?
- Всіх дуже відомих й успішних артистів стараються заполітизувати. І я вважаю особистим досягненням групи "Океан Ельзи" і ще декількох виконавців, я не хочу когось називати (я ж не знаю, що у них там відбувається), але є такі, які є дійсно незалежні, які мають свою позицію. Я їх дуже поважаю, і себе до таких відношу. Але для більшості наших виконавців, на жаль, політика - це спосіб заробити гроші. Це вибори і так далі. На щастя, ми зараз прийшли до того моменту, що ми достатньо фінансово незалежні. І будь-яка підтримка на виборах заради заробітку виключена. Якщо буде бажання, як громадянина, висловити свою думку, зробити це публічно, – ми це зробимо.
- Як ви думаєте, хто буде наступним президентом України?
- (Сміється) Хороше питання! Президентом буде... безумовно громадянин України – все, що я можу сказати. А так зараз важко щось говорити. Тут політики не можуть дати відповідь на це питання, а ви мене питаєте.
Я би хотів, щоб президентом стала людина, яка реально захищає інтереси країни і незалежна ні від чого. А хто вона буде, мені особливо зараз не важливо.
- Як би ви оцінили ситуацію, яка зараз панує в Україні?
- Занадто багато політики, занадто багато. І дійсно краще, якби було більше економіки, соціальних речей, культури, спорту... основа будь-якої життєдіяльності – це є соціальні речі й економіка, а не політика. Політика є допоміжна, а у нас у країні вона чомусь є визначальна. Для мене центральноєвропейські держави - це є взірець. У них нема ніякої політики... Взяти там хоча б Швейцарію чи Бельгію, вони живуть добре. У них все побудовано на увазі до людини, у них усі задоволені, у них немає величезних армій, вони не керують світом. Але людина там на найвищому рівні. Це те, до чого потрібно прагнути.
- А чому у нас переважає політика?
- Це питання не до мене. Я не знаю. За себе можу сказати, що я не хочу займатися політикою. Хоч мені і пропонували. Знаєте, музика все ж вища за політику. От взяти б наш тур. Ми однаково популярні у Севастополі, Луганську, Львові чи Києві. І реакція публіки та сама – вони всі люблять українські пісні, вони всі пам'ятають, що ми з України, вони всі горді за те, що в Україні є така група. А ми горді за те, що нас сприймає вся Україна однаково. Набагато простіше однією піснею зблизити регіони, ніж купою різних слів із трибуни.
 Славко Вакарчук, Ляля Фонарьова, Денис Глінін, фото сайту Океана Ельзи |
- Загалом не дуже. Безумовно, вони відрізняються тим, що в Росії дуже мало розуміють тексти, а якщо розуміють, то не зовсім правильно. Але енергетика залишається, і ніякої немає національної різниці. У цьому розумінні залишаючись і завжди будучи українською групою, я би хотів не зациклюватися на спрямованості тільки у регіонах України. Я би хотів, щоб завдяки нашій музиці Україну знали у світі, і ми над цим зараз працюємо.
Є плани розширювати аудиторію як на захід, так і на схід. Ми часто виступаємо у Білорусі, у Росії, скоро їдемо у Прибалтику.
- Протягом довго часу пісні львівської групи "Океан Ельзи" можна було почути тільки по "Променю". Хто вам допоміг вийти на всеукраїнський рівень?
- Ніхто. Було багато факторів, які допомагали, але щоб хтось так глобально допоміг – таких людей нема. Допоміг переїхати до Києва такий відомий продюсер Віталій Клімов, він колись працював із "Табула Раса", він дав нам перший старт. На жаль, ми потім розійшлися у поглядах на майбутнє групи і нам довелося припинити свою спільну діяльність. Але я завжди з повагою і з такою пошаною згадую те, що він для нас зробив.
- Розкажіть про свій новий альбом? Знаю, що відома пісня "Холодно" була написана влітку...
- Так, у липні. Тому що почуття холоду його не збереш у будь-який час. Тим гірше, коли на дворі сонце і все цвіте, а тобі холодно у душі. Зимою це хоч якось можна сприйняти, а влітку це ще страшніше.
Альбом - це вияв нашого подорослішання і нашої життєвої позиції. Він мені подобається значно більше, ніж ми до того робили. Якщо б він нам подобався менше ніж попередні, ми б його просто не випустили. А нащо випускати те, що не подобається?
У музиці для мене основне – це внутрішнє задоволення від процесу. Безумовно, дуже важливо, як сприйме публіка, але основніше – це своє власне відчуття того, що це я зробив. І робити ради того, щоб просто випустити альбом і теоретично заробити гроші, це... It's not for me...
 Славко Вакарчук, Павло Гудимов, фото сайту Океана Ельзи |
- У групи "Мертвий Півень" є пісня присвячена Юлії Тимошенко. У вас немає планів написати пісню про якогось політика?
- Ні! Розумієш, політика через 10 років зміниться, а музика залишиться. Мене значно більше цікавить загальнолюдські цінності, ніж конкретні політичні. Я не вважаю, що політики не такі вже люди, що я маю про них пісню писати. І пісні забудуть... Але повір мені, спочатку забудуть ті, які на злобу дня, а потім такі, які про вічне.
- Знаю, що ви були знайомі з Георгієм Гонгадзе...
- Так, ми були знайомі. Ми їхали у поїзді до Львова, він розказував, як літав в Америку. Просто говорили. У Львові часто перетинались... ну що тут скажеш, трагедія і все...
- Славко, у вас друга освіта - економічна. Як би ви оцінили економічну ситуацію в Україні?
- Дуже багато рішень, реально, приймаються з позиції власної користі. І не всі вони шкодять. Є такі лобіювання, які в принципі приводять до позитиву. Але дуже багато є таких, які все гальмують і негативізують... Я не вірю в розповіді, що ми розвалили країну за 10 років тому, що нам віддали таку форму економіки, яка була настільки утопічною, і настільки неправильною, що розвалити її можна було за 3 дні. Це як апарат штучного дихання відключаєш, і людина вмирає.
А от зробити своє справжнє дихання – це не так просто. Думаю, що зараз нове покоління економістів, політиків, які прийдуть до влади, вони будуть здатні щось змінити. Я вважаю, потрібно більше контактів із зовнішнім світом, більше створити умов для інвестицій. Реальна можливість – зробити великий обіг капіталу, так як це робив у свій час Китай, Гонконг, південно-східна Азія, Східна Європа. Ми не та країна, яка зможе сама себе прогодувати зараз. І нам потрібно реально залучати різних людей.
- А як щодо Податкового кодексу?
- Я, як Остап Бендер, "чту уголовний кодекс". Ми законослухняні громадяни у цьому питанні. Але знаю, що з цим є проблеми, що дуже багато людей мають "чорні" прибутки, багато хто їх має значно більше ніж "білих".
 фото сайту Океана Ельзи |
Безумовно, завжди будуть порушення податкової системи, завжди будуть ті, хто приховує прибутки. Але якщо це буде в якихось розумних межах, це буде складати якийсь фон для економіки і нічого страшного. Ми ж інфляцію зупинили. Так само й тут можна зробити.
- Як ви думаєте, якою буде Україна через 5 років?
- Я оптиміст, і я завжди буду фантазувати у хорошу сторону. Я сподіваюсь, що ми нарешті перестанемо робити зі своєї країни трибуну Верховної Ради і займемося справами, конкретними, повсякденними справами. Тому що гроші і добробут і спокій людський приносять конкретні справи, не слова, а робота, важка робота.
У мене кожен день 4-5 годин репетиції для того, щоб людина прийшла на концерт, і сказала: "Це добре, це якісно!" Я не змушую всіх любити себе, але поважати можна змусити всіх, просто працею.
- А коли це припиниться, як ви думаєте?
- Думаю, що за 5 років все буде добре. І буде перерозподіл цінностей. Я думаю, що наша країна потрапить у такий вир життя, що їй вже не дадуть звернути. Ми вже виліземо на цей правильний шлях, і ми тоді поїдемо по колії. У мене таке враження, що ми їдемо по колії, як трамвай, в якого одне колесо зійшло з рейок – дир-дир-дир. І ми не можемо заштовхнути це колесо і нормально їхати.
- Що для цього, на вашу думку, слід зробити?
- Це вже ціла передвиборча програма. Я не знаю... Якби я знав, я би пішов на трибуну і казав. Я роблю все що можу, щоб наша країна, і наша самосвідомість національна піднімалась...
