Соціологічні рейтинги: політичний дрючок або інструмент вимірювання?
Понеділок, 27 січня 2003, 16:12
Після того кошмару, який творився навколо соціології під час торішніх парламентських виборів, ситуація начебто нормалізувалася. Принаймні, припинилася істерія навколо даних соціологічних опитувань, не чутно докорів соціологам у маніпулюванні громадською думкою. Але, як виявилося, радіти зарано.
Після оприлюднення сенсаційних даних про різке зростання рівня довіри Юлії Тимошенко (за даними січневого опитування фонду "Демократичні ініціативи" і компанії "Тейлор Нельсон Софрез Україна") пішла хвиля коментарів.
Чого тільки там не було. Основний лейтмотив цих коментарів (особливо у пропрезидентських ЗМІ) - рейтинг Тимошенко ось-ось зрівняється з рейтингом Ющенка. Отже, погані справи у лідера "Нашої України". Ще трохи і не бачити йому президентства як своїх вух. До питання про те, наскільки вірними є такі висновки, ми ще повернемося, а поки відзначимо одне - Віктор Ющенко був, і залишається основним об'єктом інформаційної війни з боку провладних ЗМІ. Дивуватися цьому не слід, більш того до кампанії "мочилова" проти Ющенка навіть починаєш звикати, сприймаючи її як природний фон повсякденної політичної інформації.
Але бог з ним з Ющенком. Чашу мого терпіння переповнили враження від знайомства зі стенограмою дискусії на Громадському Радіо з участю Юлії Тимошенко і групи журналістів. Одним із сюжетів їх розмови, зрозуміло, стали дані вищезазначеного опитування. Інтерпретація їх Юлією Володимирівною мене просто шокувала. І тут вже прокинулася професійна совість.
До того ж, "соціологічний" самообман Юлії Тимошенко небезпечний не тільки для неї, але і для опозиційних сил загалом, оскільки може привести до прийняття помилкових рішень.
Ну а тепер про найбільш явні помилки, а іноді відверті пересмикування, які мали місце й у згаданій дискусії на Громадському Радіо й у цілому ряді коментарів.
Найбільш поширена помилка - ототожнення рівня довіри з рейтингом популярності. Це далеко не одне і те ж. Точніше, потрібно визначити, що вважати рейтингом популярності. Логічніше для вимірювання рівня популярності користуватися так званим "президентським рейтингом", тобто часткою виборців, які мають намір проголосувати за конкретного кандидата на президентських виборах.
У чому різниця між рівнем довіри і "президентським рейтингом"? У першому випадку респондент фіксує, якою мірою він довіряє кожному з політиків, імена яких представлені у питальнику. При цьому свою повну довіру він може висловити не одному, а відразу декільком політикам. Частина прихильників Віктора Ющенка може повністю довіряти Юлії Тимошенко і навпаки. Те ж саме стосується прихильників Олександра Мороза. Категорично неправильно складати показники рівнів довіри різних політиків.
Тому коли Юлія Володимирівна говорить, що спільним діям Юлії Тимошенко й Олександра Мороза вірять 29%, вона допускає, скажімо так, "методичну помилку". Названа нею цифра не відповідає дійсності. Зокрема і тому, що деякі прихильники Мороза можуть не повною мірою довіряти Тимошенко, а окремі прихильники Юлії Володимирівни не повністю довіряють лідеру Соціалістичної партії. Крім того, частина респондентів висловлює свою повну довіру одночасно і Тимошенко й Морозу.
Абсолютно неправильно, з тієї ж причини, порівнювати результат, отриманий партією (виборчим блоком) на парламентських виборах, з рівнем довіри у даний момент лідеру партії (блоку). Тому заявляти, що число прихильників БЮТ зросло з 7% (на час парламентських виборів) до 18% (рівень повної довіри Тимошенко за даними січневого опитування), означає вдаватися до грубої методичної помилки, або маніпулювати цифрами на свою користь. Якщо вже порівнювати, то з аналогічним показником довіри. І тут динаміка буде на користь Юлії Володимирівни, хоч і не такою мірою як у наведеному вище прикладі. У грудні минулого року Тимошенко повністю довіряли 12,5% (за даними тих же "Демократичних ініціатив" і компанії "Тейлор Нельсон Софрез Україна"). Ще раз підкреслимо, що це рівень довіри, а не показник популярності.
Найбільш точно фіксує рівень популярності політика "президентський рейтинг". У цьому випадку вибір респондента віддається тільки одній кандидатурі. В опитуванні "Демократичних ініціатив" і компанії "Тейлор Нельсон Софрез Україна" цей рейтинг не вимірювався. Якби таке питання було, то все стало б на свої місця.
Скористаємося даними інших соціологічних служб. За даними грудневого (2002 року) опитування Центру Разумкова, на виборах президента України за Тимошенко готові проголосувати 6,3% виборців. Причому з березня 2002 р. цей показник істотно не змінився, трохи коливаючись навколо позначки 6%. Тільки у травні минулого року цей показник підскочив до 8%, але вже у червні повернувся до 6,2%.
Майже такі ж дані дають опитування, які проводять спільно фірма СОЦИС і Центр Погребинського. За їх даними за Тимошенко на президентських виборах готові проголосувати 6,9% (за даними на грудень 2002). Стільки ж готові проголосувати і за БЮТ. Так що реальний рівень популярності Тимошенко і її блоку з березня минулого року практично не змінився.
Якщо оперувати показником президентського рейтингу, то помилковим і передчасним буде висновок про те, що Тимошенко за рівнем популярності вперше обігнала Симоненка. Президентський рейтинг лідера КПУ досить стабільний і складає за даними різних опитувань приблизно 10-12%.
Якщо вже зайшла розмова про президентські рейтинги, логічно повернутися і до рейтингу Ющенка. Віктор Андрійович вже не перший рік упевнено зберігає за собою пальму першості у президентській гонці (за даними соціологічних опитувань). Дані опитування і Центру Разумкова і Центру Погребинського (спільно із СОЦИС) показують, що за лідера "Нашої України" готові проголосувати від 23% до 26%. Коливання його рейтингу не перевищують меж статистичної похибки (як і у випадку з рейтингами Тимошенко й Симоненка).
Але у рейтингу Ющенка є одна принципова особливість, яка відрізняє його від відповідних показників інших українських політиків. Щоб показати цю особливість звернімося до даних опитувань Центру Разумкова. У своїх опитувань Центр Разумкова регулярно вимірює не рівень довіри, а рівень підтримки дій конкретних політиків. Це два різних показники, але як показують дані опитувань, вони мають досить тісну кореляцію.
Так ось, за даними Центру Разумкова - президентський рейтинг майже всіх провідних політиків України становить приблизно половину від рівня повної підтримки їх дій (іноді трохи більше, іноді трохи менше). З цього правила є єдиний істотний виняток - Віктор Ющенко. Його президентський рейтинг майже повністю співпадає з рівнем повної підтримки його дій. Іншими словами, електорат Ющенка дуже стійкий. Ті, хто підтримує його дії, у більшості випадків мають намір за нього голосувати. У цьому плані до Ющенка наближається тільки лідер комуністів Симоненко. Його президентський рейтинг за останні місяці складає у середньому 0,75 від рівня повної підтримки його дій.
І ще один важливий показник, який обов'язково потрібно враховувати при оцінці рейтингів (особливо у контексті майбутніх президентських виборів) - рівень недовіри (або негативної оцінки дій). Цей показник дуже вагомий при оцінці можливих перспектив кандидата у другому турі президентських виборів. За даними останнього опитування "Демократичних ініціатив" і компанії "Тейлор Нельсон Софрез Україна" Тимошенко повністю не довіряють 50% опитаних. В інших провідних лідерів радикальної опозиції становище не набагато краще. Симоненкові не довіряють 43,7%, Морозу - 41,3%. Про що свідчать ці цифри. Про те, що у другому турі президентських виборів, якщо названі політики туди вийдуть, у них не буде реальних шансів на перемогу.
Так уже трапилося, що велика частина виборців з однаковою недовірою ставиться і до осіб, які уособлюють владу (як правило, за винятком фігури прем'єра) і до вождів опозиції. Приймемо цю обставину як певну об'єктивну даність.
Єдиний виняток і у цьому випадку - Ющенко. Йому не довіряє приблизно третина виборців. До речі, серед тих, хто не довіряє лідеру "Нашої України" є і прихильники опозиції. Це досить високий рівень недовіри, але він залишає Віктору Андрійовичу вельми непогані шанси на успіх у другому турі президентських виборів.
Так що, відповідаючи на питання Юрчука про те, чи варто хвилюватися Ющенкові у зв'язку зі зростанням рівня довіри до Тимошенко, можна чітко відповісти - не варто. Поки він залишається єдиним реальним претендентом на перемогу на президентських виборах із числа опозиційних і напівопозиційних лідерів.
У зв'язку з цим виникає ще одне важливе питання - наскільки доцільним є висунення на президентських виборах єдиного кандидата від опозиційних сил (якщо не від четвірки, то хоч би від трійки - "Наша Україна", БЮТ і СПУ)? Ця тема зараз активно обговорюється у зв'язку з ініціативою Тимошенко про висунення єдиного кандидата від опозиційних сил.
Ризикну висловити не дуже популярну ідею - у першому турі об'єднуватися не має сенсу, домовлятися варто про підтримку єдиної кандидатури у другому турі. Чому не варто об'єднуватися у першому турі? Справа у тому, що формальне висунення єдиного кандидата не приведе до механічного об'єднання електоратів опозиційних сил. Для всіх серйозних фахівців у політиці, очевидно, що комуністи (можливо за рідким винятком) не будуть голосувати за Ющенка або Тимошенко. Те ж саме можна сказати про прихильників "Нашої України" і БЮТ, у випадку якщо єдиним кандидатом буде висунутий Симоненко. Як вже було зазначено, частина БЮТівців і соціалістів не довіряють Ющенку.
Тому навіть якщо їх вожді і закличуть голосувати за Ющенка, далеко не факт, що рядові опозиціонери скористаються їх рекомендаціям. Частина опозиційних голосів у цьому випадку піде формально нейтральним (або псевдоопозиційним) кандидатам. Адже у першому турі президентських виборів голосують не ПРОТИ, а ЗА. А опозиційні сили об'єднує саме ПРОТИстояння Кучмі і його режимові.
Якщо виходити з даних останніх опитувань про президентські рейтинги за лідерів опозиції, сумарно вони можуть зібрати трохи більше половини голосів виборців. Єдиний кандидат від опозиції набере набагато менше голосів (у випадку якщо це буде Ющенко - швидше за все приблизно третину, але не більше за 40%; у випадку з іншими кандидатами - ще менше). Тобто у першому турі він вибори не зможе виграти, але його суперником у другому турі гарантовано стане кандидат від влади.
Але якщо у першому турі буде брати участь декілька лідерів опозиції, то немає абсолютних гарантій на проходження у другий тур представника "партії влади". Йому треба буде набрати не менше 25% голосів. Єдиному консолідованому кандидату від влади це у принципі під силу. Але чи вдасться кучмівському оточенню домовитися про такого кандидата? Це далеко не факт. Якщо ж "кандидат влади" набере менше 20%, то він може поступитися лідеру КПУ, посівши тільки третє місце.
Таким чином, третє місце у першому турі президентських виборів можна поки прогнозувати кандидату від влади, а не Віктору Ющенку, як прогнозують деякі провладні ЗМІ.
У зв'язку з цим варто звернути увагу на те, що ті ж пропрезидентські ЗМІ настирливо просувають ідею про те, що внаслідок росту рейтингу Тимошенко відбудеться зниження рейтингу Ющенка, і в результаті вони не зможуть вийти до другого туру. Дана ідеологема свідомо впроваджується у громадську свідомість. З одного боку ставка робиться на те, щоб посварити лідерів опозиції, а з іншого - підкинути помилковий орієнтир. У результаті, і у тому і в іншому випадку кандидат від влади отримує хороші стартові умови у першому турі президентської кампанії.
Так чи інакше, визначати тактику взаємодії опозиційних сил варто напередодні офіційного початку президентської виборчої кампанії і тільки на основі даних соціологічних досліджень (а не спекуляцій з приводу цих даних).
Соціологія може бути досить точним інструментом вимірювання суспільних настроїв, але її можна використати і як дрючок. Але при цьому не варто забувати, що, зрештою, він уперіщить свого господаря.
Соціологічні рейтинги - показник температури суспільних настроїв. Кількісна соціологія може зафіксувати підвищення або зниження цієї температури. І тільки. Щоб пояснити причини цих змін необхідно користуватися більш широким набором показників і більш різноманітним інструментарієм досліджень. І не треба поспішати з висновками. Потрібно простежити тенденцію. Іноді рейтинги здійснюють стрибки, які складно пояснити. Чому рейтинг довіри Тимошенко підскочив саме у новорічні свята? Для порівняння, після вересневих акцій опозиції такого різкого росту не було, хоч рівень довіри Юлії Володимирівні виріс до 14,3% (за даними на листопад 2002 р.), а потім знову знизився.
Динаміка суспільних настроїв і форми їх проявів дуже часто носять суперечливий характер. Наведу лише один приклад. У відповідь на питання соціологів "Хто з лідерів партій справив на Вас найбільше позитивне враження під час теледебатів?" більшість опитаних (17%) назвали Віктора Ющенка, хоч він фактично проігнорував теледебати. І такі парадокси соціологічні опитування фіксують не рідко.
Природа політичних рейтингів - це значною мірою загадка. Розгадати її дуже складно, а іноді просто неможливо. І вже точно тут не годяться прості рецепти і пояснення.
Володимир Фесенко, Центр прикладних політичних досліджень "Пента"
Після оприлюднення сенсаційних даних про різке зростання рівня довіри Юлії Тимошенко (за даними січневого опитування фонду "Демократичні ініціативи" і компанії "Тейлор Нельсон Софрез Україна") пішла хвиля коментарів.
Чого тільки там не було. Основний лейтмотив цих коментарів (особливо у пропрезидентських ЗМІ) - рейтинг Тимошенко ось-ось зрівняється з рейтингом Ющенка. Отже, погані справи у лідера "Нашої України". Ще трохи і не бачити йому президентства як своїх вух. До питання про те, наскільки вірними є такі висновки, ми ще повернемося, а поки відзначимо одне - Віктор Ющенко був, і залишається основним об'єктом інформаційної війни з боку провладних ЗМІ. Дивуватися цьому не слід, більш того до кампанії "мочилова" проти Ющенка навіть починаєш звикати, сприймаючи її як природний фон повсякденної політичної інформації.
Але бог з ним з Ющенком. Чашу мого терпіння переповнили враження від знайомства зі стенограмою дискусії на Громадському Радіо з участю Юлії Тимошенко і групи журналістів. Одним із сюжетів їх розмови, зрозуміло, стали дані вищезазначеного опитування. Інтерпретація їх Юлією Володимирівною мене просто шокувала. І тут вже прокинулася професійна совість.
До того ж, "соціологічний" самообман Юлії Тимошенко небезпечний не тільки для неї, але і для опозиційних сил загалом, оскільки може привести до прийняття помилкових рішень.
Ну а тепер про найбільш явні помилки, а іноді відверті пересмикування, які мали місце й у згаданій дискусії на Громадському Радіо й у цілому ряді коментарів.
Найбільш поширена помилка - ототожнення рівня довіри з рейтингом популярності. Це далеко не одне і те ж. Точніше, потрібно визначити, що вважати рейтингом популярності. Логічніше для вимірювання рівня популярності користуватися так званим "президентським рейтингом", тобто часткою виборців, які мають намір проголосувати за конкретного кандидата на президентських виборах.
У чому різниця між рівнем довіри і "президентським рейтингом"? У першому випадку респондент фіксує, якою мірою він довіряє кожному з політиків, імена яких представлені у питальнику. При цьому свою повну довіру він може висловити не одному, а відразу декільком політикам. Частина прихильників Віктора Ющенка може повністю довіряти Юлії Тимошенко і навпаки. Те ж саме стосується прихильників Олександра Мороза. Категорично неправильно складати показники рівнів довіри різних політиків.
Тому коли Юлія Володимирівна говорить, що спільним діям Юлії Тимошенко й Олександра Мороза вірять 29%, вона допускає, скажімо так, "методичну помилку". Названа нею цифра не відповідає дійсності. Зокрема і тому, що деякі прихильники Мороза можуть не повною мірою довіряти Тимошенко, а окремі прихильники Юлії Володимирівни не повністю довіряють лідеру Соціалістичної партії. Крім того, частина респондентів висловлює свою повну довіру одночасно і Тимошенко й Морозу.
Абсолютно неправильно, з тієї ж причини, порівнювати результат, отриманий партією (виборчим блоком) на парламентських виборах, з рівнем довіри у даний момент лідеру партії (блоку). Тому заявляти, що число прихильників БЮТ зросло з 7% (на час парламентських виборів) до 18% (рівень повної довіри Тимошенко за даними січневого опитування), означає вдаватися до грубої методичної помилки, або маніпулювати цифрами на свою користь. Якщо вже порівнювати, то з аналогічним показником довіри. І тут динаміка буде на користь Юлії Володимирівни, хоч і не такою мірою як у наведеному вище прикладі. У грудні минулого року Тимошенко повністю довіряли 12,5% (за даними тих же "Демократичних ініціатив" і компанії "Тейлор Нельсон Софрез Україна"). Ще раз підкреслимо, що це рівень довіри, а не показник популярності.
Найбільш точно фіксує рівень популярності політика "президентський рейтинг". У цьому випадку вибір респондента віддається тільки одній кандидатурі. В опитуванні "Демократичних ініціатив" і компанії "Тейлор Нельсон Софрез Україна" цей рейтинг не вимірювався. Якби таке питання було, то все стало б на свої місця.
Скористаємося даними інших соціологічних служб. За даними грудневого (2002 року) опитування Центру Разумкова, на виборах президента України за Тимошенко готові проголосувати 6,3% виборців. Причому з березня 2002 р. цей показник істотно не змінився, трохи коливаючись навколо позначки 6%. Тільки у травні минулого року цей показник підскочив до 8%, але вже у червні повернувся до 6,2%.
Майже такі ж дані дають опитування, які проводять спільно фірма СОЦИС і Центр Погребинського. За їх даними за Тимошенко на президентських виборах готові проголосувати 6,9% (за даними на грудень 2002). Стільки ж готові проголосувати і за БЮТ. Так що реальний рівень популярності Тимошенко і її блоку з березня минулого року практично не змінився.
Якщо оперувати показником президентського рейтингу, то помилковим і передчасним буде висновок про те, що Тимошенко за рівнем популярності вперше обігнала Симоненка. Президентський рейтинг лідера КПУ досить стабільний і складає за даними різних опитувань приблизно 10-12%.
Якщо вже зайшла розмова про президентські рейтинги, логічно повернутися і до рейтингу Ющенка. Віктор Андрійович вже не перший рік упевнено зберігає за собою пальму першості у президентській гонці (за даними соціологічних опитувань). Дані опитування і Центру Разумкова і Центру Погребинського (спільно із СОЦИС) показують, що за лідера "Нашої України" готові проголосувати від 23% до 26%. Коливання його рейтингу не перевищують меж статистичної похибки (як і у випадку з рейтингами Тимошенко й Симоненка).
Але у рейтингу Ющенка є одна принципова особливість, яка відрізняє його від відповідних показників інших українських політиків. Щоб показати цю особливість звернімося до даних опитувань Центру Разумкова. У своїх опитувань Центр Разумкова регулярно вимірює не рівень довіри, а рівень підтримки дій конкретних політиків. Це два різних показники, але як показують дані опитувань, вони мають досить тісну кореляцію.
Так ось, за даними Центру Разумкова - президентський рейтинг майже всіх провідних політиків України становить приблизно половину від рівня повної підтримки їх дій (іноді трохи більше, іноді трохи менше). З цього правила є єдиний істотний виняток - Віктор Ющенко. Його президентський рейтинг майже повністю співпадає з рівнем повної підтримки його дій. Іншими словами, електорат Ющенка дуже стійкий. Ті, хто підтримує його дії, у більшості випадків мають намір за нього голосувати. У цьому плані до Ющенка наближається тільки лідер комуністів Симоненко. Його президентський рейтинг за останні місяці складає у середньому 0,75 від рівня повної підтримки його дій.
І ще один важливий показник, який обов'язково потрібно враховувати при оцінці рейтингів (особливо у контексті майбутніх президентських виборів) - рівень недовіри (або негативної оцінки дій). Цей показник дуже вагомий при оцінці можливих перспектив кандидата у другому турі президентських виборів. За даними останнього опитування "Демократичних ініціатив" і компанії "Тейлор Нельсон Софрез Україна" Тимошенко повністю не довіряють 50% опитаних. В інших провідних лідерів радикальної опозиції становище не набагато краще. Симоненкові не довіряють 43,7%, Морозу - 41,3%. Про що свідчать ці цифри. Про те, що у другому турі президентських виборів, якщо названі політики туди вийдуть, у них не буде реальних шансів на перемогу.
Так уже трапилося, що велика частина виборців з однаковою недовірою ставиться і до осіб, які уособлюють владу (як правило, за винятком фігури прем'єра) і до вождів опозиції. Приймемо цю обставину як певну об'єктивну даність.
Єдиний виняток і у цьому випадку - Ющенко. Йому не довіряє приблизно третина виборців. До речі, серед тих, хто не довіряє лідеру "Нашої України" є і прихильники опозиції. Це досить високий рівень недовіри, але він залишає Віктору Андрійовичу вельми непогані шанси на успіх у другому турі президентських виборів.
Так що, відповідаючи на питання Юрчука про те, чи варто хвилюватися Ющенкові у зв'язку зі зростанням рівня довіри до Тимошенко, можна чітко відповісти - не варто. Поки він залишається єдиним реальним претендентом на перемогу на президентських виборах із числа опозиційних і напівопозиційних лідерів.
У зв'язку з цим виникає ще одне важливе питання - наскільки доцільним є висунення на президентських виборах єдиного кандидата від опозиційних сил (якщо не від четвірки, то хоч би від трійки - "Наша Україна", БЮТ і СПУ)? Ця тема зараз активно обговорюється у зв'язку з ініціативою Тимошенко про висунення єдиного кандидата від опозиційних сил.
Ризикну висловити не дуже популярну ідею - у першому турі об'єднуватися не має сенсу, домовлятися варто про підтримку єдиної кандидатури у другому турі. Чому не варто об'єднуватися у першому турі? Справа у тому, що формальне висунення єдиного кандидата не приведе до механічного об'єднання електоратів опозиційних сил. Для всіх серйозних фахівців у політиці, очевидно, що комуністи (можливо за рідким винятком) не будуть голосувати за Ющенка або Тимошенко. Те ж саме можна сказати про прихильників "Нашої України" і БЮТ, у випадку якщо єдиним кандидатом буде висунутий Симоненко. Як вже було зазначено, частина БЮТівців і соціалістів не довіряють Ющенку.
Тому навіть якщо їх вожді і закличуть голосувати за Ющенка, далеко не факт, що рядові опозиціонери скористаються їх рекомендаціям. Частина опозиційних голосів у цьому випадку піде формально нейтральним (або псевдоопозиційним) кандидатам. Адже у першому турі президентських виборів голосують не ПРОТИ, а ЗА. А опозиційні сили об'єднує саме ПРОТИстояння Кучмі і його режимові.
Якщо виходити з даних останніх опитувань про президентські рейтинги за лідерів опозиції, сумарно вони можуть зібрати трохи більше половини голосів виборців. Єдиний кандидат від опозиції набере набагато менше голосів (у випадку якщо це буде Ющенко - швидше за все приблизно третину, але не більше за 40%; у випадку з іншими кандидатами - ще менше). Тобто у першому турі він вибори не зможе виграти, але його суперником у другому турі гарантовано стане кандидат від влади.
Але якщо у першому турі буде брати участь декілька лідерів опозиції, то немає абсолютних гарантій на проходження у другий тур представника "партії влади". Йому треба буде набрати не менше 25% голосів. Єдиному консолідованому кандидату від влади це у принципі під силу. Але чи вдасться кучмівському оточенню домовитися про такого кандидата? Це далеко не факт. Якщо ж "кандидат влади" набере менше 20%, то він може поступитися лідеру КПУ, посівши тільки третє місце.
Таким чином, третє місце у першому турі президентських виборів можна поки прогнозувати кандидату від влади, а не Віктору Ющенку, як прогнозують деякі провладні ЗМІ.
У зв'язку з цим варто звернути увагу на те, що ті ж пропрезидентські ЗМІ настирливо просувають ідею про те, що внаслідок росту рейтингу Тимошенко відбудеться зниження рейтингу Ющенка, і в результаті вони не зможуть вийти до другого туру. Дана ідеологема свідомо впроваджується у громадську свідомість. З одного боку ставка робиться на те, щоб посварити лідерів опозиції, а з іншого - підкинути помилковий орієнтир. У результаті, і у тому і в іншому випадку кандидат від влади отримує хороші стартові умови у першому турі президентської кампанії.
Так чи інакше, визначати тактику взаємодії опозиційних сил варто напередодні офіційного початку президентської виборчої кампанії і тільки на основі даних соціологічних досліджень (а не спекуляцій з приводу цих даних).
Соціологія може бути досить точним інструментом вимірювання суспільних настроїв, але її можна використати і як дрючок. Але при цьому не варто забувати, що, зрештою, він уперіщить свого господаря.
Соціологічні рейтинги - показник температури суспільних настроїв. Кількісна соціологія може зафіксувати підвищення або зниження цієї температури. І тільки. Щоб пояснити причини цих змін необхідно користуватися більш широким набором показників і більш різноманітним інструментарієм досліджень. І не треба поспішати з висновками. Потрібно простежити тенденцію. Іноді рейтинги здійснюють стрибки, які складно пояснити. Чому рейтинг довіри Тимошенко підскочив саме у новорічні свята? Для порівняння, після вересневих акцій опозиції такого різкого росту не було, хоч рівень довіри Юлії Володимирівні виріс до 14,3% (за даними на листопад 2002 р.), а потім знову знизився.
Динаміка суспільних настроїв і форми їх проявів дуже часто носять суперечливий характер. Наведу лише один приклад. У відповідь на питання соціологів "Хто з лідерів партій справив на Вас найбільше позитивне враження під час теледебатів?" більшість опитаних (17%) назвали Віктора Ющенка, хоч він фактично проігнорував теледебати. І такі парадокси соціологічні опитування фіксують не рідко.
Природа політичних рейтингів - це значною мірою загадка. Розгадати її дуже складно, а іноді просто неможливо. І вже точно тут не годяться прості рецепти і пояснення.
Володимир Фесенко, Центр прикладних політичних досліджень "Пента"
