Нові пригоди совків в Європі, або Скільки рижих на єдиного нерижого в Україні?
Не ладиться у нас якось з Європою. З окремим Куком - ще куди не йшло. Коли англійський держсекретар натішитися не може Кучмою, це приємно. Приємно, що вже не може виникнути питання, яке хвилювало Висоцького: "За що аборигени з'їли Кука?" Тобто, спостерігається деяка просунутість, що викликає не дипломатичну, а щиру радість.
Але загалом з Європою - ніяк. То кримські урядові чиновники зображають в брюссельському готелі буквально "пісяючих хлопчиків". То Швейцарія вивчає Україну за походженням рахунків кримінальних вкладів і витрачає гроші своїх платників податків на наших в'язнів… То бельгійська поліція чатує з ордером в руках на кращих людей України. То от міністр закордонних справ в Страсбург поїхав з розповіддю про те, який у нас Кучма демократ і реформатор, а вийшов великий конфуз… Ну про це потім.
Спершу старий анекдот з новим звучанням. Поточному українському моменту присвячується. Один мужик схопив бабу в під'їзді і намагається згвалтувати. Вона - в крик: "Допоможіть! Допоможіть!" А він їй: "Зачекай горлати, дурна! Може, я ще й сам впораюся…"
Ну, наш Президент так і пояснив: референдум, мовляв, внутрішня справа України, і на біса на допомогу кликати. Може, і без Ради Європи обійдемося…
А деякі все одно до цивілізованого співтовариства волали - мовляв, насильство, неправові дії, беззаконня. Тоді держапарат і інші "патріоти" обурилися: навіщо стільки учасників процесу, порадами замордують. І точно: ПАРЄ заявила, що не можна брати брутальною силою Конституцію, а так само брутально використовувати демократію. Тоді українська влада вкрай розгнівалась, і тих українських представників, хто перешкодив їй отримати повне задоволення, стала обзивати нехорошими словами. Тобто, справу свою влада все одно робила, і референдум проводила вже за тиждень до позначеної дати, і підсумки його, швидше за все, знала зазделегідь з точністю до одного відсотка, але кайф був не той. Не той був кайф. Поламаний. У самому цікавому місці.
"Зрадою національних інтересів" назвав Президент Кучма позицію окремих українських парламентаріїв в ПАРЄ. Потім, однак, виявилося, зі слів керівників і членів нашої делегації, що всі вони були загалом заодно. А "окремим" виявився тільки колишній американський громадянин, а нині великий український патріот Роман Зварич, який ще зі Страсбурга став стукати, який непатріотичний Сергій Головатий, що схилив Венеціанську комісію і ПАРЄ до суворого попередження Україні на випадок, якщо вона після "так званого" референдуму, "методи проведення і організація якого залишаються невизначеними", піде на неконституційні дії по використанню його результатів. На Зварича ображатися не треба - йому в Страсбурзі, мабуть, за Сергієм Головатим було не угнатися. Зате вдома пан Роман надолужив: зі всіх телеефірів принципово з Головатим не погоджувався, в непатріотизмі дорікав. І то сказати: а кому він був би цікавий в іншому випадку. А так - "і довго буду тим люб'язний я - і цим…"
Ну, а Президент як про "зраду" забабахав, все стало зрозуміле про "останній довід королів". Правда, члени української делегації, що складається з різних політичних сил - від зелених до червоних, відреагували мляво. Мляво відреагували на питання кореспондента "Гранів": хто з них "зрадники", вороги народу, і коли немає таких, то чи збираються захищати свою честь і достоїнство в суді? Сергія Головатого, головного "підозрюваного" вони, правда, дружно відстояли: мовляв, не треба його "демонізувати". Але далі справа не пішла. Один на питання про достоїнство сказав, що дружина не скаржиться. Другий відповів, щось в тому дусі, що треба б з Президентом зустрітися і роз`яснити йому доступною мовою, як все було. Третій теж царську дурість пояснював боярською тупістю. Четвертий натякнув, що "джентльмена образити неможливо…"
І по всьому виходило, що країна в'їхала в новий етап своєї історії, коли "вороги народу" призначаються зверху; ніхто нічого не читав, але все "це" засуджують; позиція, відмінна від офіційної, вважається державною зрадою; при цьому танцюристи, співаки, духовенство, професура, футболісти, підприємці, юристи, а також обов'язковий Мартиросян цілком "за". За що? Це друге питання. "За" - це значить "так треба"…
На прес-конференції Сергія Головатого я теж запитала: як він реагує на президентське звинувачення в "зраді національних інтересів"? "Зрадник" розвеселився сам і розвеселив пресу: "Я отримував інформацію ще там і думав, що буду їхати і дорогою вже будуть спалювати "чучела" Головатого… Я готовий заробляти гроші, я завтра розпочну виробляти свої "чучела"! Нехай купить кожний глава адміністрації по всій Україні і спалює. Я продам найбільше СДПУ(о), Демсоюзу - хоч зароблю на цьому (сміх в залі).
Але… Це, звісно, смішно, але сумно. Для мене особисто сумно знаєте що? Що за 10 років в політиці я зрозумів - у нас же залишилося, по суті, все те ж саме. Те, з чого я починав - 78 рік, сталінсько-брежнівський дух. Дух совка! Совка новітнього варіанту. І я цього совка побачив в Страсбурзі в особі - кого? (Преса відповіла - і не помилилася - Т.К.). Тарасюка! Я страшенно здивувався! Я вірив так, як і ви: людина була в Брюсселі, пронатовець… Совок! До мозку кісток!.. Коли совок, всупереч етиці дипломата, починає кричати на двох невинних жінок (йдеться про Ренату Вольвенд і Ханне Северінсен - доповідачах моніторингового комітету - Т.К.), а вони стоять, зі сльозами на очах і не знають, що сказати, тому що на них кричить міністр закордонних справ європейської країни (регіт в залі - Т.К.): "Ви! Ви образили український народ!.. Ви слухаєте єдину людину на світі!" Я кажу Борису Івановичу: "Мені приємно, що ви так оцінюєте мої можливості, але при чому тут…" Він повернувся спиною, ви знаєте, таке було враження, як колись в українських селах баби, коли лаялись, вони або дулі давали, або підіймали спідниці і ще що там робили (сміх в залі - Т.К.). І так було соромно перед цими двома жінками! І ми стоїмо, українська делегація, ми - наче опльовані, нам незручно!.. Говоримо, ну причому тут ви… Коротше кажучи… (пауза) - совок!" (Зал вибухнув - Т.К.).
Ну, здавалося б - чому смішно, коли йдеться про "сталінсько-брежнівський дух", що породив і продукує різнокаліберних совків, головні риси яких страх і брехня, їх взаємопородження, взаємодоповнення, взаєможивлення? А тому смішно, напевно, що, виявляється, нині не страшно, коли глава держави пальцем указує на "ворогів народу". Всі з розумінням ставляться до неадекватності - тільки й усього. Сталіну не доводилося самому публічно "виносити вирок" - у нього система працювала. На страху і брехні побудована система, налагоджений до досконалості механізм. А тут - дух є, але коли системи немає взагалі ніякої, то замість неї лідеру нації самому доводиться виконувати брудну роботу, "зрадників" призначати. Це вже не трагедія, це жалюгідний фарс. Ну, як в анекдоті про мужика, який йде по місту і кричить: "Світла немає, газу немає, зарплати немає, роботи немає!" Його хапають і ставлять до стінки. Бабах! І запитують: "Тепер збагнув, що з ворогами, які зводять наклепи, буде?" "Зрозумів, - говорить, - у вас і патрони, виявляється, холості" …
І сміх, і гріх… Глава держави в безсилій люті на "зрадників", які не брехали Європі про українські реалії, розширює кольоровий спектр української політики, згадуючи, крім червоних, щось блакитне… Ну, "лиха беда начало", кольорова гама дійсно не обмежена. Сергій Головатий: "У нас вже колір офіційного державного символа помінявся: говорили "жовто-блакитний", а зараз всі кажуть - "рижий"! (Сміх в залі). Глава адміністрації, той, хто мітлами завідує, і той перефарбувався! Коли я був міністром юстиції - він був сивим, а зараз - рижий. Зараз всі мають бути рижі у нас!.."
А якщо хто рижим бути не хоче і не може? "Не можеш - навчимо, не хочеш - примусимо". І пішла низка вірнопідданських телезаяв: Рада - бека, Президент - молодець, а референдум - наше спасіння. Підтримуємо, схвалюємо… Це було смішно навіть за брежнівських часів. Совки не просунулися ні в розвитку, ні в методі. Вони деградували… Зараза лякливої брехні незламна, як рижі прусаки. Тим більше, правий був жартівник: побачивши після виборів нового Кучму, ви зрозумієте, яким демократом і лібералом був старий.
А Європа… Ну що Європа - там плюралізм. Хоча часом доволі пікантний. Англійський Кук, підтримуючи нашого Кучму, говорить, що радий демократичному розвитку України, а референдум - її внутрішня справа. А англійські лейбористи, очолювані начальником Кука - прем'єр-міністром Тоні Блером, в цей же час на засіданні Ради Соцінтерну разом з усіма європейськими соціал-демократами дружно засуджують український референдум і спробу через нього обмежити демократію і розвиток парламентаризму в країні. Про що і заявили в окремій резолюції. А якийсь швейцарський посланник в нашому ефірі досвідом ділиться - референдум, мовляв, це голос народу, з народом треба радитися, це дуже демократично. А того не говорить, коли в його країні останній раз світло вимикали…
Сергій Головатий підозрює, що "стратегія Кучми, напрям - до Союзу, де буде спільний економічний простір кримінального капіталу, у нього і його оточення немає іншого виходу". І цієй меті, на думку Головатого, підпорядковане все: і референдум, і Указ про легалізацію тіньових капіталів. Тому так дратує нашу владу "втручання" Ради Європи. Там, в Страсбурзі держава в особі міністра закордонних справ Тарасюка програла те, чого не могла не програти. Народ в особі своїх парламентарів, здавалося б, виграв те, чого не міг не виграти. Але не збагнув цього. Не збагнув, тому що з совкових часів його ім'ям вершилися і вершаться всі темні справи. "Я не хочу бути рижим в країні, де всі повинні бути рижими!" - вигукнув один сміливець, мовчазно підтриманий однодумцями. Ну, на середу запланований звіт українській делегації ПАРЄ в парламенті, і "більшість" зовні меланжевого забарвлення має можливість показати, якого кольору її суть…
