Откроет ли президент Янукович путь к отделению Крыма?

"Сентиментальна політика ніколи не знатиме взаємності".
Отто фон Бісмарк

Нинішні вибори президента, на відміну від виборів 2004 року, не сприймаються більшістю громадян як трагедія. Часто доводиться чути, що у людей вже немає того страху, який виникав у зв'язку з наслідками можливої перемоги Ющенка чи Януковича 5 років тому.

Сьогодні, мовляв, змагаються не полярні системи цінностей, а два хижаки за право називатися першим.

Очевидно, такий погляд має право на існування. Проте автор хоче нагадати, що ми обираємо не просто Тимошенко чи Януковича, а й главу держави. Найвищу посадову особу, яка зі своїми особистими якостями, світоглядом та досвідом впливатиме, змінюватиме зовнішню і безпекову політику держави.

Можливо, питання зовнішньої політики і політики національної безпеки не впливають вирішальним чином на волевиявлення, оскільки ухвалені рішення рідко коли мають негайний, видимий для більшості громадян результат, як, скажімо, запровадження чи скасування податку, проведення амністії, звільнення/призначення посадових осіб.

Але ці рішення створюють або руйнують можливості для розвитку і зміцнення держави в майбутньому.

Навряд чи без Хартії про особливе партнерство з НАТО 1997 року було б рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 про визнання перспективи членства України. Хоча в 1994 мало хто повірив би, що новообраний президент Кучма, з його курсом на відновлення економічних зв'язків з Росією, дасть доручення підписати Хартію з НАТО.

На даний момент, безпекова ситуація в регіоні ще більш нестабільна, ніж наприкінці 1990-тих. І як діятиме новий президент в цих умовах багато в чому визначатиме чи залишиться Україна цілісною державою чи ні.

Отже, по суті.

Війна між Грузією і Росією в серпні 2008 різко змінила ситуацію в регіоні. Вперше з 1991 року Росія відкрито переступила через принципи непорушності кордонів та територіальної цілісності колишніх радянських республік.

Україна тоді відреагувала адекватно, засудивши агресію та її наслідки і вигляді проголошення незалежності сепаратистських регіонів. І той факт, що незалежність Абхазії та Південної Осетії відмовилися визнати всі держави-члени СНД, свідчить, що стурбованість України поділяють навіть такі дружні Росії держави як Білорусь та Казахстан.

Але в самій Україні знайшлася сила і знайшовся лідер, які знехтували обережністю найбільш проросійських лідерів СНД. 26 серпня прес-служба Віктора Януковича поширила його заяву із закликом визнати незалежність двох сепаратистських регіонів.

Через два дні Рада Кримської республіканської організації Партії регіонів звертається до депутатської фракції Партії регіонів у Верховній Раді України з проханням внести законопроект про визнання незалежності Республіки Південна Осетія та Республіки Абхазія.

Дії своєї регіональної організації Партія регіонів не засудила. А на розгляд Верховної Ради був поданий проект Постанови №3076-1 (авторка Олена Лукаш), в якому засуджувалися дії Грузії і президента Ющенка, а визначення майбутнього статусу де факто анексованих Росією територій покладалося на ООН. Тобто, іншими словами, пропонувалося визнати їх незалежність "fait accompli", як доконаний факт.

Водночас у своїх публічних виступах Віктор Янукович використовував ту ж аргументацію щодо необхідності визнання Південної Осетії і Абхазії за аналогією з Косово, яку використовували у своєму проекті Постанови комуністи.

Отже, не можна виключати, що, здобувши посаду президента, Янукович розіграє карту визнання Абхазії та Південної Осетії у політичних і економічних розмінах з Росією. Тим більше, що Конституції України (пункт 4 статті 106) дає президенту одноосібне право визнавати іноземні держави.

Байдуже, що це закладає бомбу вповільненої дії під український суверенітет у Криму, особливо після ухвалення Росією закону про оперативне використання своїх Збройних сил для захисту своїх громадян та військовослужбовців за кордоном (в тому числі і в Севастополі та Криму).

До речі, досі не скасовані постанови Верховної Ради РФ щодо статусу кримських територій. Спочатку у травні 1992 року була ухвалена постанова про скасування рішення Президії Верховної Ради СРСР 1954 року про передачу Криму Україні. У грудні 1992 Збори народних депутатів РФ ухвалили рішення уповноважити Верховну Раду РФ перевірити законність знаходження Севастополя як бази ЧМФ у складі України.

9 липня 1993 Верховна Рада РФ ухвалила постанову "Про статус міста Севастополя", в якому визначала його як спеціальну адміністративну одиницю РФ.

Тоді в липні 1993 крапку було поставлено спеціальним зверненням Головуючого в Раді Безпеки ООН, яким підтверджувався суверенітет України над Севастополем. Росія через свого представника в РБ ООН визнала правоту України.

Однак після війни в Грузії минулі визнання вже нічого не варті. Коли це вигідно і доцільно Росія готова переступити через міжнародне право.

І якщо після Януковича новий президент візьме знову курс на Захід, визнання незалежності двох сепаратистських регіонів вдарить проти України. Будуть підняті старі політичні рішення, які виглядатимуть вказівкою до прямої дії.

На це прихильники Януковича можуть заперечити, що на посаді президента він вже буде думати як лідер держави, а не однієї політичної сили. На жаль, той самий аргумент використовували і прихильники Кучми в 1999 і ті, хто підтримував Віктора Ющенка на Майдані в 2004.

І щоразу доводилося переконуватися в протилежному. Політична та особиста біографія Януковича не дає підстав вірити, що з ним буде інакше.

Хоча, якби він справді так думав, він міг би це спокійно і прямо заявити: ніколи за жодних умов не визнаватиму сепаратистів. І час до другого туру в нього ще є.

Проте, ще можуть заперечити виборці Януковича, він не визнаватиме Південну Осетію та Абхазію, оскільки це може викликати негативну реакцію Європи. А це великий ринок для українського великого бізнесу. І Янукович ніколи не піде проти прагматичних економічних інтересів України.

Цей аргумент теж слабкий. Якщо Європа не спромоглася піти на санкції стосовно Росії, яка анексувала ці території після війни, то які можуть бути санкції проти держав, які солідаризуються з Росією.

Так само не було і не могло бути жодних санкцій до держав, які визнали або не визнали раніше Косово. Янукович нічим не ризикує в даному випадку. Просто тоді його будуть вважати найбільш послідовним союзником Кремля. А це вже може бути козирем, з якого команда Януковича намагатиметься витиснути максимум користі для себе.

Отже, є високий ризик того, що на посаді президента Віктор Янукович з ситуативних політичних міркувань піде на визнання сепаратистів, даючи шанс тим силам, які можуть спровокувати сепаратизм в Україні.

Чи варто ризикувати цілісністю і незалежністю України? Чи цей ризик більший чи менший ризиків, пов'язаних з обранням його суперниці? Кожен має право зробити свої висновки і свій вибір, але й кожен повинен пам'ятати про відповідальність за наслідки свого вибору.

Петро Бурковський, Школа політичної аналітики при НаУКМА, для УП