Коли говоримо про те, як має жити Україна в сучасних умовах ведення війни, ми часто звертаємося до досвіду Ізраїлю.
Тернистий, але успішний шлях, яким йде ця країна, надихає. Ізраїль настільки сильний, наскільки сильною є найслабша ланка країни – ось принцип, який став ключовим у побудові суспільства опору і розвитку.
Він є основою ідеології Академії лідерства – руху, який дозволяє Ізраїлю вирощувати щороку критичну масу лідерів, здатну вести країну вперед та націлену на служіння державі. Чи може Україна скористатися цим досвідом?
Своїх не кидають
У 1995 році Ізраїль пережив надзвичайну подію – вбивство ізраїльського прем’єра Іцхака Рабіна. Це був виклик, кинутий суспільству.
Створення 60 осередків по всій країні Академії лідерства стало відповіддю на нього. У однодумців Рабіна, серед яких був і Ерез Ешель, виникло відчуття, що жодна сила армії не здатна захистити країну, якщо євреї у якийсь момент не зможуть відповісти на запитання: хто є єврей і що це означає?
Тож настав час плекати нову еліту країни. Еліту, для якої патріотизм є глибоко укоріненим і сильним від тісного зв’язку з історією і культурою свого народу.
Еліту, гідність якої базується на глибокій повазі і любові до друзів, на розумінні потреб як найсильніших, так і найслабших ланок суспільства і на прагненні допомогти найслабшим, щоб зробити сильнішою усю громаду.
Еліту, непереможність якої стоїть на глибокій любові до свого і відкритості до досвіду найкращого з філософії, історії, культури, підприємництва та винахідливості світових практиків.
Аби реалізувати цю мету, Ерез Ешель понад 15 років тому вирішив створити таку систему виховання еліти. Вивчаючи досвід Оксфорду, Кембриджу, і того, що робить Британію навіть у пост-модерному сенсі імперією і лідером, Ерез Ешель прийшов до моделі створення академії лідерства – програми для 17-18-річних неокріпших, але спраглих до пізнання себе юнаків і юначок, які зроблять Ізраїль однією з найважливіших економік у світі. Однією з найвпливовіших країн у світі. Однію з найсильніших у світі армій. І країни з непереможним духом оптимізму, котра готова до викликів планети 21го сторіччя. Як йому це вдалося?
Хто ми є
Місія академій лідерства – сприяти побудові незалежної, зі стержнем власної гідності, людини. Ставитись до дітей, як до незалежних суверенних особистостей.
Продемонструвати дітям, що лідерство – це коли Ти стаєш більшим за те, яким ти думаєш, що є. Впевненим у власних силах. Викладачі повсякчасно наголошують, що не є розумнішими за своїх учнів, але володіють більшим досвідом, і налаштовують студентів на три речі: досконалість (якщо бути, то бути досконалим, найкращим у тому, що обрав), щастя, яке напряму пов’язане з оптимізмом, та любов до країни.
Тут професори запитують дітей: хто Ти? Хто Ти для Твоєї родини? Для себе? Для країни? Що означає прожити хороше життя?
В Україні до років 30, рідко хто в принципі задумується над цими запитанням, а єврейські юнаки та юначки з академій лідерства інвестують рік між школою і армією у себе. У пошук відповідей на ці запитання. Подивитись в очі власній персональній істоії – це і є створити історію власного змістовного життя. Хто я? Не те, що мої батьки розказали мені про мене, але що я відчуваю про себе?
А ще в цих академіях дітей вчать задавати собі запитання: про що говорять мої дії? Діти пізнають себе та світ найкраще не на словах, а в дії. Академії докладають колосальних зусиль до таких речей, як служіння спільноті, через волонтерство для старших, бідних, немічних, самотніх чи діток з обмеженими можливостями. Ці діти вчаться жити заради інших.
20 років тому, на старті проекту, вчителям доводилось переконувати батьків дозволити дітям вступити до академії. Ізраїльські батьки, як і в Україні, поспішають наблизити момент отримання диплому своїм чадом, часто не задумуючись, чи цей диплом власне зробить їх дитину щасливою. Але згодом ситуація змінилась. Сьогодні на 50-70 місць в академіях претендують понад 1000 кандидатів.
Коли запитуєш дітей, чому вони сюди приїжджають, чому "втрачають" за мірками українського суспільства цілий рік, вони відповідають: звичайна школа не дала нічого, що допомогло б зрозуміти, в чому сенс життя. Школа – це зона комфорту. Академія – це там, де стаються дива.
Заради надії
В академіях лідерства в Ізраїлі молоді люди знайомляться з політичною філософією – від Платона та Арістореля до сучасників. Вони дізнаються про міжнародні відносини. Про проблеми регіону. Про демократію та віру. Про медіа. Про політику та суспільствознавство.
Вони читають і осмислюють тексти. Кожні чотири-п’ять тижнів вони подорожують країною, розмовляють з політиками, чиновниками, експертами, вони задають запитання. Вони думають. Вони кидають виклик. Вони закохуються у процес навчання.
Перед виборами, політики приходять, щоб поспілкуватись зі студентами саме з академій лідерства. Не задля хизування, а для того, щоб повчитись у цих дітей і отримати у них надію.
Академії працюють у великих містах і в, за українськими мірками, маленьких містечках та селах. Деякі з них складаються з дітей переважно із привілейованих родин, а декотрі – навпаки підтягують до лідерства дітей з сімей імігрантів.
Одну з Академій лідерства, під назвою "Одні із нас", заснувала надзвичайна жінка по імені Ейнах. Програма була від початку розрахована на "проблемних" дітей, котрі надовго не затримувались в одній школі, яким нічого не "світило" в Ізраїлі. Більшість із них – із поламаних сімей, сімей неасимільованих мігрантів і з купою проблем.
Проте Ейнах вірила: якщо дати їм шанс пізнати себе, навчитись взаємодіяти в групі, зрозуміти мету свого життя, ніщо їх не зупинить. Їх вчили, що сильніші мають підтягувати слабших, бо меншість завжди веде більшість. Що своїх не кидають, бо якщо хтось захищає твою спину – ти на вершині.
Юнаки з цієї академії лідерства не тільки стають кращими у ізраїльській армії, але і все їх життя складається зовсім по-іншому опісля служби, чим би вони не займались.
Із усіх осередків Академії лідерства Тавор – чи не лідер за кількістю соціальних проектів, які ведуть власне самі студенти.
Вони спілкуються з літніми людьми, яких треба часом просто вислухати. Студенти академії стають кураторами для дітей із вадами розвитку і щотижня по кілька годин приділяють увагу їхньому розвиткові – від математики до мов. 17 проектів на рік. По мінімум 2 соціальних проекти на студента. Контакти з понад 300 особами поза межами Академії щотижня.
Тут розуміють – за 10 місяців, упродовж яких триває навчання в Академії, неможливо створити лідерів, але вже відібраних лідерів можна заохотити повести за собою країну.
Керівництво з кожної з академій, при всій любові до дітей, усвідомлює, що їх клієнтом є не діти, а країна. Саме вона є реципієнтом цих надзвичайних, талановитих, впевнених у собі юних лідерів.
Серед тисяч випускників – генерали, власники бізнесів, міністри освіти, талановиті лікарі, юристи і менеджери. Чим би вони не займались у своєму житті – досягненням відзнак і героїчним захистом кордонів країни у війнах, роботою у спецназі, підприємництвом, юриспруденцією, медициною чи порятунком світу в громадських організаціях – вони всюди будуть успішні і щасливі. І у такий спосіб буде успішною держава.
Як мінімум тому, що їх життя завжди буде наповнене змістом, а відповідно їх внесок у власну родину, місто, країну – більшим.
Ерез Ешель уперше приїхав до України наприкінці минулого року, на запрошення Бориса Ложкіна, глави Адміністрації Президента України. Там я з ним познайомилась, а далі низка подій, його виступ на Київському форумі брендингу роботодавців, і зустріч з Романом Тичківським і Лєною Кошарною та Ярославою Джонсон з WesternNIS стануть вже історією української академії лідерства.
Восени вона відчинить свої двері під Києвом.
Серед її натхненників – низка небайдужих до майбутнього України людей, котрі вірять, що досвід Ізраїлю є корисним і як ніколи прикладним для України.
Країну штормить і часто шматує зсередини. На неї намагаються вплинути ззовні, диктуючи політику чи поведінку. Остаточно її зможуть врятувати лише молоді люди, з усвідомленням глибокої української ідентичності і націленими у лідерство України у світі у майбутньому.
Ті, для кого служіння своїй країні буде таким же органічним, як дихати, народжувати дітей, і просто жити. У нас не буде проблем ні з мобілізацією, ні з демобілізацією. У нас буде набагато менше проблем з імміграцією чи прагненням перекласти відповідальність на когось іншого.
Колись Святослав Вакарчук сказав, що еліта – це 3П: порядність, професіоналізм, патріотизм. Професіоналами ці діти стануть згодом. Але патріотизмом і порядністю, служінням країні зарядяться в рамках академії, і їх внесок в розвиток Україні від цього буде незмірно більшим. А поняття еліти в українському суспільстві радикально зміниться, сподіваюсь, назавжди.
Це буде інша країна. Незабаром.
Наталка Попович, Український кризовий медіа центр, для УП
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua