Евроинтеграция как лейтмотив политсезона

Нинішній політичний сезон характеризується дискусіями, присвяченими темі євроінтеграції. Усі звичні політичні сюжети, як-от: фактично неофіційне продовження старту президентських перегонів, бюджетний процес, законодавчі ініціативи, риторика навколо неоголошеної, але цілком реальної торгівельної війни із РФ – відбуватимуться на тлі очікування підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС під час саміту у Вільнюсі.

Можна лише прогнозувати можливість її підписання. Адже складно передбачити, які ще події стануться за останні півтора місяці до саміту.

Вочевидь, у влади, опозиції та й у європейської сторони сьогодні не існує чіткого плану "Б" – тобто плану дій у разі, якщо саміт у Вільнюсі пройде не за очікуваним сценарієм підписання Угоди. У такому випадку опозиція готова знову братися за риторику щодо "відставки президента".

Під час зустрічі з фракцією ПР 4 вересня цього року Віктор Янукович звинуватив російських партнерів у порушенні ряду домовленостей, які було досягнуто в енергетичній сфері під час так званих "харківських угод", і оголосив, що політичний вибір сформульовано: асоціація з ЄС.

Слід зазначити, що підписання Угоди стане важливим кроком нашої держави на шляху її подальшого розвитку.

Для того щоб ця Угода повною мірою запрацювала, необхідний процес ратифікації з української сторони. А з європейського боку це, імовірно, потребуватиме не одного року.

Після підписання Угоду має схвалити Європарламент, водночас із цим подібна процедура її схвалення відбуватиметься в рамках законодавчих процедур у кожній державі-члені ЄС. Окремі положення Угоди можуть бути застосованими тимчасово після схвалення лише на рівні ЄС. Перелік положень, які можуть бути застосовані тимчасово, визначається рішенням Ради ЄС. І вже сьогодні є підстави припускати, що в ньому йтиметься про питання зони вільної торгівлі.

Тим не менше, навколо відповідних рішень комуністами розгортаються спроби розіграти карту Митного союзу шляхом організації можливого референдуму з цим порядком денним. Наразі зазначене рішення заблоковано судовими інституціями. Але можна передбачити майбутні інформаційні атаки із цього питання та, зокрема, стосовно погіршення стану української економіки та падіння виробництва, що традиційно характеризує цей процес.

Однак членство в Митному союзі не є панацеєю для припинення неоголошеної торгівельної війни між Росією та Україною.

Наприклад, для Білорусі РФ є основним торгівельним партнером, на її частку припадає 40% білоруського експорту й більше половини обсягу імпорту. Але й досі тривають непорозуміння в торгівельній сфері між Москвою та Мінськом у сфері нафтопродуктів. І російські аналітики прогнозують, що такі торгівельні баталії між РФ та Білоруссю можуть розгорнутися й у машинобудуванні, молочній промисловості, меблевій промисловості, тваринництві.

Вітчизняний уряд проявив надзвичайну пасивність у вирішенні проблем українського бізнесу. І РФ використовує ситуацію, що склалася, як фактор політико-економічного тиску на Україну напередодні саміту.

Санкції з боку РФ щодо українських товарів не є новацією. Так, у 2006 році Росія закрила свій ринок для молочної та м'ясної продукції з України. Нинішні "торгівельно-військові" повідомлення були адресовані не тільки українській державі та бізнесу, а і ЄС. Адже не є таємницею, що Україну традиційно сприймають крізь призму зв'язків із РФ, а ЄС не є зацікавлений у погіршенні взаємних відносин.

Проте Євросоюз критично оцінив цю ситуацію. Голова Європейської Ради Герман ван Ромпей 5 вересня цього року, перебуваючи в РФ, зазначив, що "згідно з нашим світоглядом, для України Угода про асоціацію не нашкодить тривалим зв'язкам із Росією", а майбутнє країни не повинно визначатися єдиним напрямом розвитку відносин. На його думку, якщо Україна співпрацює з ЄС, то вона не повинна втрачати можливість розвивати співпрацю з Росією або ж навпаки.

Росія поки що не сприймає подібної риторики. Останнім геополітичним надбанням Митного союзу стали заяви Вірменії стосовно можливості приєднання до нього.

Тим часом в українському парламенті й владою, і фракціями опозиції було підтримано внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу щодо полегшення умов утримання під вартою, збільшення повноважень Рахункової палати й прийняття законопроекту про гарантії виконання судових рішень.

5 вересня цього року було ухвалено компромісне рішення від влади та опозиції щодо призначення повторних виборів народних депутатів у проблемних округах на 15 грудня 2013 року. На думку опозиційних сил, це надає більше можливостей для моніторингу виборчої кампанії ще до проведення саміту.

У такому єдиному пориві є певний позитив. Адже з усіма нюансами українських політичних баталій та особливостями піару, політична діяльність матиме свій лейтмотив та своєрідну підпорядкованість тематиці поглиблення взаємин з ЄС. Хоча, звичайно, дискусій на користь вступу до Митного союзу також не бракує.

З огляду на вищесказане, можна прогнозувати інформаційні баталії на цю тему в новому політичному сезоні.

Важливо не звести весь процес виконання "євроінтеграційних критеріїв" до флешмобів і ток-шоу або підміни понять. Адже під трендом "євроінтеграції" можна провести доволі контроверсійні рішення, які здатні тільки посилити негативні тенденції спрямування політичних процесів у президентську гілку влади.

Одним із прикладів цього є сьогоднішні намагання внести зміни до Конституції України стосовно посилення гарантій незалежності суддів.

5 вересня майже конституційною більшістю ВР направила до Конституційного суду президентський проект закону про внесення змін до Основного Закону держави. Якщо він буде визнаний конституційним, то змінами до статей 106, 126 та 128 Конституції буде встановлено новий порядок призначення та звільнення судді.

Так, суддя суду загальної юрисдикції буде призначатися безстроково на посаду президентом, а відповідне рішення щодо призначення суддів чи звільнення ухвалюватиметься виключно на підставі подання Вищої ради юстиції.

З Конституції мають бути виключені повноваження ВР щодо обрання суддів на посади та звільнення їх із посад.

До проекту змін було внесено також рекомендації Венеціанської комісії. Однак за українських умов корупційності судової системи, помноженої на порядок призначення виключно президентом – це фактично може сприяти "підтинанню" судової системи президентській гілці влади без будь-яких стримувань чи противаг.

Незрозумілим сьогодні виглядає й доля "критерію" звільнення Юлії Тимошенко, адже європейська сторона ніде публічно не повідомляла, що її вже не цікавить відповідна справа.

У подальшому подібні питання можуть виникати й стосовно реформування органів прокуратури та напрямів цих реформ.

І хоча це не є основною темою вільнюського саміту, проте сьогодні не відбувається жодних дискусій стосовно збалансованості проекту Концепції змін до Конституції, що, на думку представників Конституційної асамблеї, є свідченням певного компромісу між різними правовими підходами та позиціями.

Отже, початок політичного сезону є цікавим з огляду на намагання віднаходження компромісів, що не так часто спостерігається в українському політикумі.

Юлія Тищенко, голова Ради УНЦПД, спеціально для УП